Природні і техногенні явища як фактор загрози суспільній безпеці

“Діти та внуки,послухайте!...Рано чи пізно ця ця гора спалахне.Але спершу почне здригатися земля.Ви почуєте страшний гуркіт та рев.Клуби диму перетворять день на зловісну ніч,освітлену полум’ям та блискавками.Здаватиметься,що повітря тремтить і видає дивні звуки.Щодуху тікайте...Якщо маєтки дорожчі вам за життя, то за свою пожадливість та легковажність ви будете суворо покарані.Забудбте про затишну домівку і без вагань рятуйтесь втечею”.

Цю цитату з книжки Ендрю Робінсона «Шок Землі» (англ.) вирізьблено на меморіальній дошці в італійському місті Портічі, що розкинулося при підніжжі гори Везувій. Її повісили після того, як у 1631 році відбулося виверження вулкана Везувій. Тоді в катастрофі загинуло понад 4000 людей. «Зовсім випадково виверження 1631 року, - пише Робінсон, - прославило Везувій по цілому світі». Чому? Під час відбудови Портічі були знайдені залишки загиблих міст Геркуланума та Помпеїв.

Примхи погоди чи глобальні зміни клімату?

“Ящо починають говорити про погоду,значить зустрілося двоє англійців”. Так жартував відомий письменник Семюель Джонсон.Однак зв останні роки ця тема стала вкрай непокоїти людей по всьому світу. Але чому? Тому що погода, яку завжди було важко прогнозувати, здається,стала зовсім непередбачуваною.

Наприклад, влітку 2002 року Європа сильно постраждала від небувалих дощів і ураганів. Вони призвели, як дехто висловлювався, до «найбільших за останнє століття повеней у центрі Європі». Зверніть увагу на такі повідомлення:

Австралія: ”Через сильні дощі найбільших збитків зазнали австралійські провінції Зальцбург, Каринтія і Тіроль. Скрізь по вулицях текли потоки грязюки, а вода намила височенні купи з болота й сміття, які сягали аж 15 метрів заввишки. На Південному залізничному вокзалі Відня через бюро сталася аварія, внаслідок якої кілька людей було поранено”.

Чеська Республіка: ”Прага дуже сильно постраждала від стихійного лиха, але провінціях ситуація набагато критичніша. Біля 200 000 осіб були змушені покинути свої домівки. У воді стояли цілі міста”.

Франція: ”Двадцять три особи загинуло, 9 пропало безвісти, а тисячі потрапили до лікарень... У понеділок під час грози від удару блискавки померло троє людей... А коли раптово почався паводок, сильна течія підхопила машину, в якій було подружжя. Пожежник,який намагався їх врятувати, сам загинув ”.

Німеччина: ”Під час цієї «повені століття» вперше в історію Федеральної республіки довелося евакуювати таку велику кількість людей. Мешканці тисячами покидали свої будинки. Більшість зробила це ще до початку стихії. ”

протосоціологічні погляди Арістотель

Першими філософами, мислителями, фундаторами знань про суспільство були Демокріт, Платон, Арістотель та інші. Так, Демокріт людську потребу визнавав вчителькою життя, завдяки якій люди перейшли від первісного способу до сучасного, навчилися ткати (як це роблять павуки), будувати житло - як ластівки, співати - як птахи.

Платон був першим професійним представником філософії ідеалістичного напряму. Він розробив вчення про душі, з яких виділяв 3 групи суспільства (залежно від характеру душ):

- філософи і правителі - малочисленной привілейований клас, яким притаманні розум, істина, розсудливість;

- другий клас - воїни, котрим притаманні мужність та ефективність;

- люди прагнучої душі - торгівці, будівельники, ремісники, сенс діяльності яких - забезпечувати життєві потреби держави, суспільства.

На думку філософа, кожний стан суспільства мав займатися тим, на що здатний, і не втручатися в справи інших. Платон вперше поділив суспільство на управлінців та виробників, абсолютизуючи державу як вищий сенс буття суспільства. Людина для держави, а не держава для людини - ось кредо політичної філософії Платона. Основні його роботи: "Політика", "Держава", "Закони".

Платон є основоположником логіки, психології, політики та ряду інших галузей знань; залишив велику спадщину з галузей знань про суспільство, державу, владу.

Найвидатнішим давньогрецьким філософом був Арістотель. Це була всебічно освічена людина, неординарна особистість. (Одним з його учнів був відомий полководець Олександр Македонський). Саме з його філософської спадщини бере початок диференціація знань і поступове відгалуження конкретних наук із філософії. Численні спостереження за подіями суспільного життя та людською поведінкою згодом конституюються в історичні, економічні, політичні та інші просуспільні дисципліни.

Згідно з філософією Арістотеля, сенс життя людини - це досягнення вищого блага через діяльність. Не самі по собі якості та характеристики роблять людину кращою, а досягається це через розумну діяльність, де люди розкриваються (тобто людина - це те, що вона робить і як, а не яка вона).

Арістотель був великим гуманістом, він вперше порушує і досліджує проблему способу життя, виділяючи при цьому такі (три):

- брутальний, грубий, розбещений, де щастя - це пусті розваги і втіхи;

- державний спосіб життя, куди він відносив правителів, державних службовців різних рангів і т. п.;

- споглядальний – як найвищий філософський, котрим могли характеризуватися не всі, а обрані богом та мудрістю люди.

Арістотель аналізує походження та розвиток держави і суспільства, віддаючи державі домінуюче місце над людиною, сім'єю, родом, але при цьому визнавав державу як продукт природного розвитку. Вищою формою суспільного життя, за Арістотелем, є "поліс" - (від грець, рої is, лат. civitas - місто-держава, особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Давньої Греції та Давньої Італії, територія котрої складалася із міських та оточуючих їх землеробних поселень (хори), оскільки в ньому права і обов'язки громадян юридично внормовані й підпорядковані суспільному інтересу.

Однією із природжених людських властивостей філософ вважав соціальну нерівність. Він запропонував класифікацію громадян полісу за ознакою майнового стану:

■ клас сильнозаможних;

■ клас бідноти;

■ "середній" проміжний клас.

Віддаючи свою симпатію останньому, Арістотель вбачав у його кількісному переважанні гарантію суспільної рівноваги та злагоди.

Система Арістотеля містить дуже багато елементів соціологічних знань, що належать до предметної сфери протосоціології, в ній були закладені елементи наукових знань про соціальне управління. Окрім того, Платон і Арістотель були свого роду ідеологами рабовласницького ладу.

Протосоц.погляди Середньовіччя

З XV ст. в країнах Європи починається бурхливий розвиток капіталістичних відносин. У великих країнах: Італії, Англії, Франції, Німеччини та інших тоді робили висновок, що радикальна революція в суспільному пристрої, що має основою суспільну власність, соціальну справедливість і рівність всіх людей праці стала невідворотною необхідністю. Пошуки соціальних ідеалів і раціональних, ефективних форм державного устрою, здатних забезпечити загальні блага, здійснювалися по-різному. Одні бачили вирішення проблеми на основі індивідуалізму, свободи особистості і частої власності як головної ознаки індивідуальної свободи, інші - на колективістських засадах у суспільному житті, суспільної власності, заявляючи, що приватна власність - найбільше зло в житті суспільства, держави. Особливо сприяв суспільно - політичний клімат епохи Відродження втрати релігійним мракобіссям своїх позицій у суспільній свідомості під впливом об'єктивних законів природи і суспільства. З'являються концепції утопічного соціалізму, в основі яких покладено комуністичні принципи організації та будови суспільства.

Звичайно ж, прогресивні мислителі, починаючи з XVI ст. бачили невдоволення ремісників, найманих робітників, хліборобів вадами, породженими капіталістичними відносинами і відбили невдоволення у соціальних відносинах. Але незрілим на ранніх стадіях капіталістичним і суспільним відносинам, незрілим становим відносинам відповідали і незрілі теорії, часто - утопічні. В епоху Відродження розробкою теорії суспільства зайнялися Томас Мор, Томмазо Кампанелла. Пізніше прагнуть здійснити розробку соціально-політичних вчень про суспільство справедливості Мелье, Мореллі, Маблі та ін Але найбільша заслуга Томаса Мора в тому, що він зумів на початку XVI ст. піднятися від комуністичного устрою суспільства і споживання комуністичної організації виробництва, поставив у центрі уваги питання про право власності на засоби виробництва. У цьому-то і проявляється історична специфіка соціальної думки, яка мала цілком певні коріння в соціальній структурі, в розвитку суспільних соціально-політичних відносин і відображала, хоча під годину ще в абстрактній формі, настрій пролетаріату. Перші комуністичні утопії - своєрідне відображення процесу становлення що йде на зміну феодальним відносинам капіталістичного суспільства, вираз настрою не взагалі експлуатованих, а саме пролетаріату. Соціалістичними ідеям властивий суспільний ідеал, що складається у засудженні приватної власності, звеличенні спільності майна і обов'язковості праці для всіх. Вперше всебічно продуману картину справедливого суспільства створює Томас Мор у книзі "Утопія".

Навчання соціалістів епохи Відродження виражали інтереси пригноблених мас, розглядали державу як природне суспільство людей, створене для захисту їх інтересів, життя і т.п. і виводили з його сутності природні закони розуму та досвіду, бачили політичний ідеал у суспільстві без приватної власності, що будується на основі демократизму, з найширшою участю людей праці в управлінні справами суспільства і держави. Звичайно ж, у поглядах Томаса Мора, Томмазо Кампанелли та інших багато ще наївного, утопічного. Вони змішували право з моральністю, проповідували грубу уравнительность, аскетизм і т.п. Але в їх працях відображені мрії народу про справедливе гуманному суспільстві.

Відродження

Ідеологами нового часу, котрі репрезентували стан і розвиток знань тієї доби, були Нікколо Макіавеллі та Жак Боден.

Видатний італійський мислитель, політичний діяч та письменник Нікколо Макіавеллі (1469-1527) один з перших піддав сумніву та критиці релігійне тлумачення історії та суспільства і редиціював останні через суб'єктивістські елементи. Людську історію породжують людські пристрасті - егоїзм та матеріальний інтерес, які і є спонукальними мотивами людської діяльності. Саме ці риси людської натури виступають "будівельними складовими" суспільних відносин, зокрема політики та держави. В історію політики Макіавеллі увійшов як ідеолог політичної безпринципності та підступності.

У відомій його праці "Князь" було викладено програму створення централізованої держави, викладено принципи державності та політичної діяльності, Італія у той час переживала період формування капіталізму, була політично роздробленою, і питання політики, влади, державності були актуальними. Роботи Макіавеллі мали генераційний, конструктивний характер для формування капіталізму та державності Італії.

Дата добавления: 2015-05-24