Кіровоградщина і Херсонщина

Слабожанщина

«Верхній Салтів» — історико-археологічний музей-заповідник^[1], що розташований біля сел. Верхній Салтів Вовчанського району, Харківської області. Знахідки з Верхньосалтівського археологічного комплексу (глиняний, металевий, дерев'яний посуд, риболовецькі гачки, грузила від сітей, пряслиця від ткацьких верстатів, фрагменти тканини, різні знаряддя обробітку ґрунту, жорна, точильні бруски, великі макітри для зберігання зерна, зернотерки, різноманітна зброя, предмети туалету, прикраси з бронзи, срібла, золота, дорогоцінних та напівдорогоцінних камінців, скла, різнокольорової скляної пасти, коралів, слонової кістки, туалетні скриньки, люстерка, монети тощо) прикрашають експозиції музеїв Києва, Харкова, Одеси, Москви, С.-Петербургу, Софії. Лише незначна частина зберігається в музеї Верхнього Салтова.

Музейна експозиція складається з чотирьох розділів.

Для дослідження важливих археологічних пам'яток у 1959 році інститутом археології була сформована Кочетоцька експедиція. Метою експедиції було здійснення розвідок для виявлення нових археологічних пам'яток. У результаті розвідок були відкриті селище та ямний могильник на лівому березі Сіверського Дінця в районі сучасного села Металівка.

З 1984 р. до 2004 р. археологічні експедиції Харківського історичного музею систематично проводять дослідження Верхньосалтівського археологічного комплексу.

Пам'ятка була взята під охорону держави Постановою Ради Міністрів УРСР № 711 від 21 липня 1965 р. та рішенням Харківського облвиконкому № 61 від 25 січня 1972 р. (охоронні номери 608, 619). Рішенням Харківського облвиконкому № 33 від 23 січня 1984 р. на всій площі Верхньосалтівського археологічного комплексу, а також на території, що розташована навколо нього на відстані 50 м від його меж, була встановлена охоронна зона, а рішенням облвиконкому № 259 від 15 червня 1987 р. уся територія Верхньосалтівського археологічного комплексу була оголошена заповідною зоною, у межах якої заборонялись будь-які будівельні, земельні та інші роботи без погодження з органами охорони пам'яток. У 1989 році було прийнято рішення про заснування на базі Верхньосалтівського комплексу історико-археологічного музею-заповідника «Верхній Салтів».

Державний музей-заповідник І. Карпенка-Карого (Тобілевича) «Хутір Надія» створений на території садиби, шо належала визначному драматургу, театральному діячеві кінця 19 — початку 20 ст.

На хуторі Надія ним написано 11 п'єс із 18, які увійшли в золотий фонд національної класичної драматургії. Це «Сто тисяч», «Хазяїн», тут же були написані ним історичні драми «Сава Чалий», «Гандзя» та інші.

У садибі у різний час проживали Микола Садовський, Панас Саксаганський, М. Садовська-Барілотті. Тут зустрічалися талановиті митціМ.Заньковецька, М.Кропивницький, М.Старицький та багато інших відомих театральних діячів, письменників, художників.

До комплексу садиби входять: батьківська хата, меморіальний будинок, приміщення літературно-меморіального музею, парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва площею 11 га та ставок. Встановлено пам'ятник-погруддя І. Карпенка-Карого. Нині тут постійно проводяться традиційні театральні свята «Вересневі самоцвіти».

Неподалік хутора, на Карлюжинському кладовищі, похований Іван Карпович, а також члени його родини.

1956 року «Хутір Надія» оголошено державним заповідником-музеєм. Відтоді заклад працює на правах відділу обласного краєзнавчого музею. Його унікальність відзначена багатьма видатними діячами української культури, серед яких Юрій Яновський, Петро Панч, Олесь Гончар, Олександр Корнійчук тощо.

У 1970 році, під час святкування 125-річчя від дня народження Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого) за участі найвидатніших сучасних українських письменників та діячів театру започатковано щорічне свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», яке з 1990 року стало Всеукраїнським.

У 1982 році, до 100-річчя заснування українського театру корифеїв, відновлено будинок драматурга, що був зруйнований 1944 року. Напередодні відзначення 150-річного ювілею драматурга в ньому відкрито нову театрально-літературну і меморіальну експозицію.

У заповіднику-музеї «Хутір Надія» експонується біля 2 тисяч предметів, значна частина з яких передана сім'єю Тобілевичів-Тарковських.

Щорічно «Хутір Надія» відвідують понад 4 тисячі гостей з різних регіонів України та зарубіжжя.

Національний історико-археологічний заповідник «Ольвія» — комплекс пам'яток відомого античного міста-держави Ольвії вМиколаївській області біля села Парутине.

Відстань від заповідника до Миколаєва становить 40 км, до Очакова — 30 км.

Статус заповідника Ольвія набула у 1926 році. З 1938 року заповідник знаходиться у складі Інституту археології. У 2002 році йому було надано статусу національного.^[1]

З 1970-х років у заповіднику систематично провадяться роботи з консервації та реставрації архітектурно-будівельних залишків, а також охоронні розкопки ділянок, яким загрожує знищення водами лиману.

У різні роки заповідник очолювали Л. М. Славін, Н. І. Богатирьова, С. Д. Крижицький, А. І. Кудренко, В. І. Яковенко. З 1988 року директор заповідника — Галина Сергіївна Лисікова.

ериторія заповідника включає городище і некрополь стародавньої Ольвії. До складу заповідника також включено острів Березань, де існувало найдавніше в Північному Причорномор'ї давньогрецьке поселення. Острів Березань розташований у Чорному морі, за 12,8 км на південний захід від Очакова.

Городище являє собою трикутник між Північною, Заячою балками та лиманом. Воно складається з трьох частин: верхнього міста, терасного міста, площею 30 га, та нижнього міста. Нижнє місто з портом, площею понад 25 га, затоплене водами Бузького лиману. Некрополь (місто мертвих) Ольвії займає площу біля 300 га і знайомить нас з різноманітними типами поховань і споруд для цього.

Цікавою в північному Причорномор'ї є ольвійська система водопостачання. Тут збереглися резервуари для води, фрагменти кам'яного жолоба, по якому вода подавалася за допомогою так званого сифона до побутових споруд. Типовою для стародавнього архітектурного ансамблю є Агора — майдан розміром біля тисячі квадратних метрів. Навколо нього розміщувались торгові, адміністративні, культурні, навчальні і спортивні споруди.

Заповідник має власний музей, фонди археологічних матеріалів (понад п'ятдесят тисяч одиниць зберігання), наукову бібліотеку, експозицію архітектурно-будівельних залишків античної доби. Експонуються залишки фортечних мурів, житлових кварталів, римської цитаделі, Західного та Центрального теменосів, поховальних склепів та ін.

Дата добавления: 2015-05-24