Проблеми адаптації

Тибет

Теракотове військо Цинь Шихуана

Теракотова армія, виявлена селянами під час буріння артезіанської свердловини в селі Лінтунь в 1974 р., по праву вважається одним з найдивовижніших чудес світу. Понад 8 тис. глиняних воїнів, що охороняють спокій першого імператора династії Цинь Ши Хуанді, ось уже 2200 років зберігають свої секрети.

Тибет – таємниче, майже недоступне місце, яке ізольоване від зовнішнього світу найвищими горами, – мрія дослідників і шукачів пригод. Серед визначних пам’яток Тибету Палац Потала, згідно переказу, зведений в VII ст., Храм Джокханг, що був споруджений в 647 році длярозміщення в нім священної статуї Будди.

Для успішної адаптації молодого вчителя в шкільному соціумі йому важливо знати вікові психологічні особливості дітей, усвідомлювати, що в процесі педагогічного спілкування між учителем і учнями можуть виникати різноманітні нестандартні ситуації.

Учитель обов'язково повинен любити предмет, який викладає, оскільки байдужість і формалізм сховати від учнів неможливо. Педагог, що змушений займатися нудною і не цікавою для себе справою, стає млявим, пригніченим, роздратованим. Захоплений учитель прагне виробити в учнів інтерес до свого предмета, прищепити любов до нього.

Між уроками вчителеві дається невелика пауза у вигляді перерви, у ході якої він повинен підготувати все необхідне для наступного уроку, переорієнтуватися на інший клас, іншу тему, і, звичайно ж, відпочити. Це досягається, як правило, швидким переключенням уваги вчителя. Треба відзначити, що до кінця робочого дня переключати увагу стає все важче. З'являється втома, розумова і фізична, незадоволеність своїми діями на уроці і т. ін. Для уникнення цього обов'язково треба знайти час (3-5 хвилин), щоб розслабитися, пригадати відчуття, приємні для тіла і т. ін.

Учителеві доводиться постійно стояти обличчям до класу, що передбачає готовність учителя до спілкування з учнями. Корисно під час уроку переміщатися по класу, у деякі хвилини опинятися в кінці класу, щоб дати собі невеликий перепочинок, розслабитися.

Учитель є головним дійовим персонажем на уроці, тож від нього вимагається постійно високий рівень активності. Дітей треба навчити, змусити слухати, відповідати, працювати і т. ін. Дня цього вчителеві необхідно використовувати різні методи психологічного впливу

Педагоги довели, що вчитель на початку уроку повинен відчути стан учнів класу для того, щоб утомлених - підбадьорити, збуджених - заспокоїти, сонних - «розбуркати». Треба відзначити, що, заспокоюючи інших, учитель заспокоює і себе.

Хоч учитель на уроці спілкується з цілим класом, треба пам'ятати, що на уроці необхідно виробити й індивідуальний підхід до кожної дитини. Якщо вчитель знає, як підійти до учня, як подивитися і підказати, легше досягається і групова взаємодія.

Як свідчить практика, у сучасній професійній адаптації молодих фахівців існує низка проблем. для моральної підтримки молодих учителів багато важить мікроклімат у педагогічному колективі, куди приходить фахівець. Головне, у чому має переконатися новий педагог, – чи готові тут його прийняти, зрозуміти й поважати. При цьому і сам молодий спеціаліст повинен транслювати готовність поважати усталені традиції колективу, його здобутки та ін.

Проблеми професійної адаптації пов’язують, як правило, з дефіцитом практики роботи з отриманими знаннями як із засобом нової діяльності, що обумовлює тривалий період предметної адаптації молодого фахівця, а брак досвіду соціальної взаємодії і спілкування потребує ще й соціальної адаптації. Змістом предметної адаптації стає формування професійного мислення фахівця, а соціальної — входження в колектив фахівців, оволодіння умінням соціальної взаємодії і спілкування, спільного ухвалення і реалізації рішень.

Одним зі шляхів вирішення проблем адаптації молодого вчителя в контексті означених вище компонентів є призначення «наставника», досвідченого колеги. Головною метою діяльності такого «наставника» є забезпечення поступальної передачі підшефному професійного досвіду і майстерності, підтримка професійного становлення молодого педагога, розвиток у нього належних особистісних і ділових якостей, необхідних для ефективної діяльності.

Для підтримання в молодого вчителя психологічної впевненості, встановлення довірчих неформальних стосунків та доброзичливої атмосфери співробітництва з представниками підрозділів освітньої установи бажано надавати йому допомогу, встановлювати контроль за професійним навантаженням і веденням документації (поурочних конспектів, календарно-тематичних планів), уносити корективи й уточнення в діловій, доброзичливій формі.

Водночас небажано надмірно опікати молодого вчителя й виконувати його завдання. Потрібно з першого дня формувати здатність до творчої, самостійної роботи, поєднуючи це з докладним і чітким його інструктуванням зі змісту кожного завдання, що доручається. Однак не бажано й залишати підшефного наодинці з завданням, забезпечуючи тільки періодичний контроль.

Успішна адаптація молодого вчителя в сучасних освітніх закладах можлива за наявності у нього умінь:

- співпрацювати з учнями, учителями, класними керівниками, шкільними психологом, соціальним працівником школи, бібліотекарями, батьківським колективом тощо;

- визначати конкретні навчально-виховні завдання, виходячи із загальної мети виховання з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів, соціально-психологічних особливостей колективу;

- вивчати особливості учнівського колективу і особистість окремого школяра з метою діагностики і проектування їхнього розвитку і виховання;

- здійснювати поточне і перспективне планування педагогічної діяльності (навчальної і позакласної роботи з предмета, колективної діяльності учнів тощо);

- спостерігати й аналізувати навчально-виховну роботу, корегувати її;

- проводити уроки і виховні позакласні заходи, використовувати різні форми й методи організації навчально-пізнавальної, трудової, громадської, художньо-творчої, ігрової діяльності учнів, організовувати учнівський колектив на виконання поставлених завдань;

- організовувати й проводити науково-педагогічні, психологічні, фахові дослідження;

- вести етнокультурознавчу просвітницьку роботу серед учнів і батьків;

- самостійно оцінювати якість своєї роботи і власні досягнення, бачити помилки і вміти накреслювати шляхи їх подолання.

Про рівень адаптації молодого вчителя можна судити за такими показниками: характером труднощів у процесі виконання професійних завдань, ступенем вдоволеності роботою, якістю роботи, ступенем самостійності у виконанні завдань, взаєминами з учнями та учительським колективом.

7. ХХ СТ. СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ(8 пит. теж до цього)

З 1905 р. на території України з’являється мережа “Просвіт” у Києві, Одесі, Львові, Миколаєві. Підтримку отримували з боку українських парламентарів у Державній Думі Російської імперії. Завдання товариств “Просвіта ”: а) розгортання мережі початкових шкіл; б) післяпочаткова освіта; в) загальноосвітня діяльність в широких масах населення

У 1906 році прийняли на курсах нагороди вчителів резолюцію про українську школу.Усе навчання мало проводитися рідною мовою, а державна (російська) вивчається в старших класах.У 1906 році створена Всеукраїнська спілка вчителів і діячів освіти. Під тиском реакції 1907 році не змогла повноцінно працювати.

1917 р. - виникнення Української Народної Республіки на чолі з Центральною Радою. Проіснувавши до кінця квітня 1918 p., Центральна Рада здійснила низку заходів щодо розбудови нової школи. Уряд УНР склав концепцію національної освіти, в основу якої було покладено принципи: громадсько-державного характеру освіти; рівноправності усіх громадян на здобуття загальної освіти; навчання рідною мовою; запровадження самоврядування у школі; пріоритетний характер фінансування освіти; введення загального, безплатного, обов´язкового, світського початкового навчання.

Уряд гетьмана Скоропадського (березень — грудень 1918 р.) продовжував політику розвитку українського шкільництва, але орієнтація на широке самоврядування змінилася централізацією освітньої справи, заохоченням приватної ініціативи у заснуванні українських гімназій та інших середніх шкіл, тривали «українізація» школи та кількісне зростання різноманітних навчальних закладів.У середніх навчальних закладах, що залишалися російськомовними, було введено як обов´язкові предмети українську мову, історію та географію України, історію української літератури. Відкриваються нові вищі навчальні заклади (серед них Катеринославський університет у 1918 p.), започатковуються Українська Академія наук, Педагогічна академія, Національна бібліотека, низка великих видавництв.

Більшовицький режим, який переміг у громадянській війні, спершу продовжував демократичні перетворення в українській школі. Відкриваються школи з українською мовою навчання, на базі гімназій, міністерських і церковнопарафіяльних шкіл утворюються чотирирічні й семирічні трудові школи, з´являються дитячі бібліотеки, забезпечуються соціальний захист та виховання дітей-сиріт, безпритульних дітей, доступність навчання. Основним завданням системи освіти стає ліквідація неписьменності та малописьменності, яку було ліквідовано 1939 p., запроваджуються загальна початкова освіта, перехід до загальної семирічної освіти в місті й на селі, поступово розширюється мережа середніх шкіл у містах і районних центрах.

Вимогою часу було створення єдиної системи народної освіти, яку більшовики зробили надійним засобом впровадження своєї ідеології. Саме на це спрямовується державна освітня політика. З 1934 р. встановлено єдину загальносоюзну систему освіти: початкова школа (1—4 класи), неповна середня школа (1—7 класи), середня школа (1—10 класи).

Єдину союзну державу СРСР, у складі якої була Українська республіка, було проголошено у 1922 p., але відмінності української системи народної освіти, які збереглися до 1930 р. (в Росії єдина трудова школа була дев´ятирічною, в Україні — семирічною; в Росії технікум був підготовчою ланкою до інституту, а в Україні інститут і технікум вважалися рівноправними вищими навчальними закладами тощо) свідчили про певну незалежність української освітньої політики.

Репресії невинних людей у 30-х роках торкнулися і наукової педагогічної еліти. Так, у лютому 1931 р. відбулася сумнозвісна дискусія в Інституті педагогіки, внаслідок якої було «викрито» активних теоретиків «буржуазно-націоналістичної ідеології» в педагогіці, яка започаткувала чистку науково-дослідних та культурно-освітніх установ в Україні. У казематах опинилися— видатні педагоги: Олександр Залужний (1886—1941), Григорій Гринько (1890—1938) та ін. Частина освітянських діячів змушена була виїхати за кордон і продовжувати педагогічну діяльність в українській діаспорі (Софія Русова, Іван Огієнко, Григорій Ващенко, Спиридон Черкасенко).

У 1949 р. здійснено перехід до загальної обов´язкової семирічної освіти, з 1959 р. — до обов´язкової восьмирічної освіти, з 1964 р. середня школа стала десятирічною, а з 1972 р. здійснюється перехід до обов´язкової середньої освіти.

Панування тоталітарної більшовицької педагогіки спричинило великі втрати у національному шкільництві України. Окремі люди були лише гвинтиками у деіндивідуалізованій системі радянської школи. Організація дитячого руху була занадто ідеологізована, більшовицькі принципи виховання передбачали протиставлення школи родині, денаціоналізацію школи, штучне вилучення із шкільного життя навіть натяку на релігійність, войовничий атеїзм. Основною метою виховання було формування комуністичного світогляду.

Проголошення незалежної Української держави (1991) активізувало розвиток педагогічної творчості щодо української національної системи освіти. Виникають нові типи навчальних закладів: гімназії, ліцеї, колегіуми, коледжі, навчально-виховні комплекси, авторські школи. Починається створення приватних та альтернативних шкіл. Зміст навчання урізноманітнюється, проголошується принцип всебічного розвитку дитини, демократизація навчання. У березні 1992 р. засновано Академію педагогічних наук України як вищу галузеву наукову установу, діяльність якої спрямована на забезпечення оновлення системи освіти.

Видатні діячі української освіти XX ст. Шлях до української національної школи позначений видатними досягненнями теоретиків і практиків у галузі освіти.

Михайло Грушевський (1866 —1934) — професор, видатний вчений, публіцист, громадський діяч, перший Президент України. Увійшов в історію України як один із сві-точів національно-визвольного та державницького руху. Боровся за відродження української школи і педагогіки, обстоював виховну роль історичної пам’яті народу. Є автором підручників з історії України, виховних програм з краєзнавства.

Дата добавления: 2015-05-24