Лекція 8-9 Аналіз фінансових результатів і фінансового стану підприємства

Елементи витрат: матеріальні витрати (сировина і матеріа­ли,куповані комплектуючі вироби та напівфабрикати, паливо, електроенергія, теплоенергія і т. д.), витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних засобів, іншівитрати (знос нематеріальних активів, орендна плата, обов’язкові страхові платежі, проценти за кредитами банку, ТОЩО).

Групування витрат за елементами необхідне для того, щоб визначити матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість, фон­домісткість і визначити вплив технічного прогресу на структуру витрат. Якщо частка заробітної плати зменшується, а частка амортизації збільшується, то це свідчить про підвищення технічного рівня підприємства, про зростання продуктивності праці. Частка зарплати зменшується і в тому разі, якщо збільшується частка купованих комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що свідчить про підвищення рівня кооперації і спеціалізації.

Групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції, показує, куди, на яку мету і в яких розмірах витраче­но ресурси. Воно необхідне для обчислення собівартості окремих видів виробів у багатономенклатурному виробництві, визначене центрів зосередження витрат і пошуку резервів скорочення їх.

Розрізняють також витрати прямі й непрямі. Прямі витрати пов'язані з виробництвом певних видів продукції (сировина, мате­ріали, зарплата виробничих робітників тощо), їх прямо відносять на той чи інший об'єкт калькуляції. Непрямі витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, їх розподіляють за обсягами калькуляції пропорційно до відповідної бази (основної і до­даткової зарплати робітників або всіх прямих витрат, виробничої площі тощо). Прикладом непрямих витрат є загальновиробничі витрати, витрати на утримання основних засобів і т. ін.

Витрати класифікують також на явні і неявні (імпліцитні). До явних належать витрати, що набувають форми прямих пла­тежів постачальникам факторів виробництва і проміжних ви­робів. До числа явних витрат входять зарплата робітників, ме­неджерів, службовців, комісійні виплати торговим фірмам, ви­плати банкам та іншим постачальникам фінансових і матеріаль­них послуг, оплата транспортних витрат тощо.

Неявні (імпліцитні) витрати — це альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам фірми або пере­бувають у власності фірми як юридичної особи. Такі витрати не передбачено контрактами, обов'язковими для явних платежів, їх не відображають у бухгалтерській звітності, але від цього вони не стають менш реальними. Наприклад, фірма використовує при­міщення, що належить її власнику, і нічого за це не платить. Отже, імпліцитні витрати будуть дорівнювати можливості одер­жання грошових платежів за здавання цього приміщення кому-небудь в оренду.

Стаття витрат – це вид витрат, який виділяється з урахуванням місця витрат і призначення. Основні статті калькуляції: сировина і матеріали, пово­ротні відходи (відраховуються), куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні потреби, основна й додаткова зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальне та медичне страхування виробничих робітників, витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання, загальновиробничі витрати, загальногосподарські витрати, втрати від браку, інші виробничі витрати, комерційні витрати.

Аналіз витрат за елементами витрат дає змогу не лише вивчити зміни у структурі собівартості, а й охарактери­зувати галузеві особливості (матеріаломісткість, фондомісткість, енергомісткість, трудомісткість виробництва).

Аналіз за статтями звичайно починають з оцінювання загального виконання плану собівартості продукції. Потім переходять до вивчення відхилень по окремих видах витрат. При цьому слід ураховувати, що деякі відхилення по статтях собівартості можуть бути наслідком дії одного і того само­го фактора. Наприклад, підвищення механізації праці може спри­чинити зниження витрат на заробітну плату, але підвищити пев­ною мірою витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

При аналізі собівартості за статтями витрат виявляють величину економії (перевитрат) за кожною статтею;частку впливу кожної статті у загальному зниженні собівартості продукції; вплив різних факторів на величину витрат за окремими статтями.

1. Завдання аналізу фінансових результатів.

2. Аналіз складу і динаміки прибутку підприємства.

3. Аналіз показників рентабельності підприємства.

4. Задачі аналізу фінансового стану підприємства та його фінансової стійкості.

5. Загальна оцінка балансу підприємства.

6. Фінансова стійкість підприємства. Фінансові коефіцієнти.

1. Успішне функціонування будь-якого підприємства в ринкових умовах можливе лише за умови досягнення певних фінансових ре­зультатів, показниками яких є прибуток і рентабельність. Прибуток і рентабельність характеризують відповідно абсолютну і відносну ефективність діяльності підприємства.

Прибуток — це частина доходу, яка залишається після відраху­вання витрат, пов'язаних з одержанням доходу.

В ринкових умовах прибуток складає основу економічного роз­витку підприємства. Ріст прибутку створює фінансову базу для роз­ширеного відтворення, вирішення соціальних і матеріальних потреб трудового колективу. За рахунок прибутку виконується частина зобов'язань підприємства перед бюджетом, банками та іншими під­приємствами і організаціями. За величиною прибутку визначається рівень віддачі авансованого капіталу і дохідність вкладень в активи підприємства.

Як відносний показник ефективності діяльності підприємства, рентабельність вимірює дохідність підприємства з різних позицій. В показниках рентабельності проявляється взаємозв'язок абсолютної величини економічного ефекту (прибутку) і обсягу засобів, які ви­користовуються для його одержання (матеріальних, трудових та ін., коли мова йде про рентабельність продукції і витрат; і виробничих фондів, коли мова іде про рентабельність капіталу).

Головними завданнями аналізу фінансових результатів є:

—оцінка виконання плану і динаміки з прибутку;

—оцінка впливу факторів на зміну прибутку;

—оцінка впливу факторів на зміну рентабельності;

—виявлення резервів зростання прибутку і рентабельності і роз­робка заходів для використання виявлених резервів.

Джерелами інформації для проведення аналізу фінансових ре­зультатів є форми бухгалтерської звітності № 1 «Баланс підприєм­ства», №2 «Звіт про фінансові результати», дані рахунків бухгал­терської звітності, бізнес-план, фінансовий план, матеріали ревізій, аудиторських перевірок тощо.

2. У процесі аналізу використовують різні показники прибутку, які можна класифікувати таким чином:

1) За видами господарської діяльності:

- прибуток від основної (операційної) діяльності, тобто прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Прибуток від реалізації отримують шляхом віднімання від чистого доходу (виручки) від реалізації про­дукції (товарів, робіт, послуг) витрат, що включаються в повну со­бівартість реалізованої продукції;

- прибуток від інвестиційної діяльності, тобто від реалізації матеріальних і нематеріальних цінностей, послуг, зв'язаних передусім з основним капіталом — купівля і продаж основних фондів і нематеріальних активів, продаж і купівля цінних паперів. Прибуток від реалізації цінних паперів роз­раховується як різниця між ціною реалізації та ціною придбання їх з врахуванням витрат, пов'язаних з реалізацією (комісійний збір).

- прибуток від фінансової діяльності, пов'язаної з фінансовими інвестиціями (операції з продажу і купівлі власних акцій, випуск облігацій, вкла­дання коштів у статутні фонди інших підприємств). В результаті одержують прибутки у вигляді дивідендів на акції, процентів на цінні папери.

- прибутки від іншої діяльності — прибутки і збитки попередніх років, що ви­явлені у звітному періоді, невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій); штрафи, пеня, неустойки за порушення господарських договорів тощо.

2) За складом включених елементів розрізняють:

- маржинальний прибуток – різниця між виручкою (нетто) і прямими виробничими витратами на реалізовану продукцію (тільки змінних);

- валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком всіх операційних витрат, як постійних, так і змінних

- брутто-прибуток – включає фінансові результати від операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, позареалізаційні і надзвичайні доходи і витрати.

- прибуток до оподаткування – це результат після виплати процентів кредиторам;

- чистий прибуток – це та сума прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків, виплат та відрахувань.

3) За економічним змістом прибуток поділяють на:

- бухгалтерський – різниця між доходами і поточними явними витратами, відображеними в системі бухгалтерських розрахунків;

- економічний – відрізняється від бухгалтерського тим, що при його розрахунку враховуються і неявні витрати, що не відображені в БО.

У процесі аналізу вивчають склад прибутку, його структуру, динаміку і виконання плану за звітний період. Під час вивчення динаміки слід враховувати інфляційні зміни його суми.

3.

Співвідношення прибутку із затратами являє собою рентабельність.

Рентабельність можна визначати як відношення певного при­бутку до показника, рентабельність якого розраховується.

Рентабельність характеризує рівень прибутковості; він більшою мірою, аніж прибуток характеризує кінцеві результати діяльності підприємства, дозволяє зіставити ефективність робо­ти різних підприємств, прибутковість різних видів продукції тощо.

Рентабельність оцінюється, зазвичай, у відсотках, а у деяких ви­падках і у коефіцієнтах. Існує значна кількість показників рентабельності.

Рентабельність застосованих (інвестованих) ресурсів характеризує ефективність використання виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу і визначає верхню межу дивідендів.

Рентабельність продукції (комерційна) характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Розглянемо показники рентабельності, що пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. При розрахунках показників рентабельності, зв'язаних з вироб­ництвом і реалізацією продукції, як прибуток повинен використову­ватися прибуток від виробництва або реалізації продукції, оскільки лише він характеризує виробничу діяльність підприємства.

До показників рентабельності продукції відносять:

1) Рентабельність продукції (Рп) показує скільки прибутку мало підприємство з кожної гривні, витраченої на виробництво і реалізацію продукції. Може розраховуватися в цілому по підприємству, по окремих його сегментах і за видами продукції. Визначається як

Рп = Прп/Врп * 100

де Прп – прибуток від реалізації до виплати процентів і податків,

Врп – витрати на реалізовану продукцію.

2) Рентабельність окремих видів продукції:

Рі = (Ці – Сі)/ Сі * 100

Ці – ціна товару і, Сі – собівартість товару і.

3) Рентабельність продажів (обороту) – характеризує ефективність виробничої і комерційної діяльності п-ва.

Роб = Прп / ЧД *100, де ЧД – чистий дохід.

Рівень рентабельності продукції (коефіцієнт окупності витрат), розрахований і цілому по підприємству, залежить від трьох основних факторів: структури реалізованої продукції, її собівартості і середніх цін реалізації.

4.

Фінансовий стан підприємства — це сукупність економічних па­раметрів, які відображають наявність, розміщення і використання фі­нансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства характеризує забезпеченість власними оборотними коштами, оптимальне співвідношення запасів товарно-матеріальних цінностей з потребами виробництва, своєчас­не проведення розрахункових операцій, платоспроможність.

Слід розрізняти поняття «фінансовий аналіз» і «аналіз фінансо­вого стану».

Фінансовий аналіз більш широке поняття, оскільки воно вклю­чає нарівні з аналізом фінансового стану ще і аналіз формування і розподілу прибутку, окремі елементи аналізу собівартості продукції, аналіз грошових потоків тощо.

Для оцінки фінансового стану підприємства застосовують показники:

—платоспроможності і ліквідності - характеризують фінансові можливості підприємства щодо погашення заборгованості, по­криття підприємством позичкових коштів;

—прибутковості — дають можливість порівняти отриманий прибуток з вкладеним капіталом, тобто міру ефективності авансованого у виробництво і реалізацію капіталу;

—ділової активності — характеризують кругообіг засобів підпри­ємства;

—фінансової стійкості — характеризують співвідношення власних і залучених коштів.

Фінансовий стан підприємства може бути стійким, нестійким, кризовим. Здатність підприємства своєчасно здійснювати платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про стій­кий фінансовий стан. Стійкий фінансовий стан підприємства зале­жить від результатів виробничої, комерційної і фінансової діяльності.

Першочергові завдання аналізу фінансового стану:

—виявлення забезпеченості підприємства фінансовими ресур­сами і перевірка їх цільового використання;

—оцінка ступеня виконання планових фінансових заходів, про­грам, плану фінансових показників;

—визначення платоспроможності підприємства і ліквідності ба­лансу;

—оцінка дотримання фінансової, розрахункової і кредитної дис­ципліни;

—оцінка ефективності використання капіталу;

—оцінка оборотності капіталу;

—оцінка ділової активності підприємства;

—своєчасне виявлення і усунення недоліків у фінансовій діяль­ності, пошук резервів і можливостей економного, раціональ­ного використання фінансових ресурсів та розробка конкрет­них заходів щодо втілення їх у виробничий процес.

Джерелами інформації для проведення аналізу фінансового ста­ну підприємства є фінансова звітність:

—«Баланс», Ф № 1;

—«Звіт про фінансові результати», Ф № 2;

—«Звіт про рух грошових коштів», Ф № 3;

—«Звіт про власний капітал», Ф № 4.

Крім фінансової звітності використовується інша інформація, яка доступна тільки персоналу підприємства, зокрема, планово-нормативна (фінансовий план, нормативи), конструкторсько-технологічна інформація, позаоблікова інформація (маркетингові дослідження, закони, інструкції, експертна інформація та ін.) тощо.

5. Баланс складається із двох рівновеликих частин - активу і пасиву.

В активі балансу відображаються вартість майна і боргових прав; в пасиві - джерела фінансових ресурсів і зобов'язання підприємства по позиках і кредиторській заборгованості. Пасиви – це джерела засобів і зобов’язання підприємства за позичками і кредиторською заборгованістю, погашення якої призведе до зменшення загального капіталу або майбутніх доходів.

Кожен із цих засобів і джерел покриття називаються статтею, а близькі за економічним змістом статті об'єднуються у розділи, а все­редині їх - у групи.

Актив балансу містить розділи: І – «Необоротні активи», ІІ – «Оборотні активи», пасив: І – «Власний капітал», ІІ - «Забезпечення наступних витрат і платежів», ІІІ – «Довгострокові зобов’язання», ІV – «Поточні зобов’язання», V – «Доходи майбутніх періодів». Збільшення суми балансу – позитивне явище, зменшення –негативне.

Показники, які містяться в балансі підприємства (Ф № 1), є моментними, тому аналіз лише за даними балансу проводиться за зна­ченнями їх на початок і кінець звітного періоду.

Загальний аналіз балансу підприємства включає:

— порівняльний аналіз темпів зміни валюти балансу (підсумко­ве значення активу або пасиву); обсягу реалізації, величини прибутку;

—горизонтальний аналіз балансу;

—вертикальний аналіз балансу.

Горизонтальний аналіз - це порівняння величин окремих статей, розділів і валюти балансу за кілька періодів, на підставі чого визначають напрямки і тенденції змін цих показників (абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту). Цей аналіз називають також трендовим. У першу чергу порівнюють валюту балансу за два і більше періо­ди, зростання якої у загальному випадку свідчить про позитивні змі­ни господарської діяльності. Водночас слід звернути увагу на те, за рахунок яких розділів або статей пов'язані ці зміни.

Вертикальний аналіз дозволяє оцінити якість балансу з точки зору його структури і тенденції її зміни.Обов'язковим елементом такого аналізу є формування динаміч­них рядів частки окремих статей або розділів активу і пасиву балансу, що дозволяє на підставі останніх оцінювати структурні зміни і про­гнозувати ці зміни. Порівнюючи структурні зміни в активі і пасиві балансу, можна судити про зміни в джерелах притоку нових коштів і напрямках їх вкладення.

6. Однією з найважливіших характеристик фінансового стану під­приємства є його фінансова стійкість(стабільність).

Фінансова стійкість — це надійно гарантована платоспромож­ність, рівновага між власними та залученими засобами, незалежність від випадковостей ринкової кон'юнктури і партнерів, довіра кредито­рів і інвесторів та рівень залежності від них, наявність такої величини прибутку, який би забезпечив самофінансування.

Розроблена система показників, які у вітчизняній і світовій прак­тиці використовуються для оцінки фінансової стійкості підприєм­ства. Основними із них є:

—коефіцієнт концентрації власного капіталу(коефіцієнт авто­номії);

—коефіцієнт фінансової залежності;

—коефіцієнт маневреності власного капіталу;

—коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними обо­ротними коштами;

—коефіцієнт співвідношення власного і залученого капіталу (коефіцієнт фінансової стійкості);

—коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу;

—коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами;

—коефіцієнт відношення реальних активів і вартості майна;

—коефіцієнт поточних зобов'язань;

—коефіцієнт довгострокових зобов'язань та ін.

Зміст, методика розрахунку та рекомендована величина зазначе­них вище коефіцієнтів наведені в таблиці.

Назва коефіцієнтів	Короткий зміст коефіцієнтів	Методика розрахунку (за даними Форма № 1 «Баланс»)	Оптимальне (рекомендо­ване) значення
1. Коефіцієнт автономії	Характеризує ступінь незалежності підпри­ємства від зовнішніх за­позичень. Визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу.	р.380:р.640	> 0,5
2. Коефіцієнт фінансової залеж­ності	Це показник, обернений до коефіцієнту авто­номії. Зростання цього показника обумовлює збільшення частки по­зичених коштів у фінан­сування підприємства	(р.640-р.380)::р.640 або 1 — р.1	< 2,0 < 0,5
3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу	Показник показує, яка частина власного капі­талу використовується для фінансування по­точної діяльності. Ви­значається як відношен­ня власного капіталу до оборотних активів	р.380:р.260	> 0,4

4. Коефіцієнти забезпеченості оборотних коштів власними оборот­ними коштами	Характеризує рівень забезпеченості ресур­сами для проведення незалежної фінансової політики. Визначається як відношення власних оборотних коштів до всієї величини оборот­них коштів	(р.260-р.620)::(р.260)	> 0,1
5. Коефіцієнт співвідношення власного і залуче­ного капіталу (ко­ефіцієнт фінансо­вої стійкості)	Показник характеризує фінансову стійкість під­приємства. Він показує скільки грн. власного капіталу припадає на 1 грн залученого капіталу	р.380:(р.480+ +р.620)	> 1,0
6. Коефіцієнт співвідношен­ня залученого і власного капіталу (коефіцієнт фі­нансового ризику; фінансування)	Показник зворотний по­передньому. Він показує скільки грн. залученого капіталу припадає на 1 грн власного капіталу	(р.480+р.620)::р.380	< 0,5
7. Коефіцієнт за­безпеченості влас­ними оборотними засобами	Показує, яка частина оборотних активів за­безпечується за рахунок власних засобів	(р.380-р.080): р.260	> 0,1
8. Коефіцієнт спів відношення реальних активів і вартості майна	Показує скільки грн реальних активів при­падає на 1 грн вартості майна. Цей коефіцієнт характеризує потенційні можливості активів під­приємства	(р.030+р.100+ +р.120+р.270)::р.280	> 0,5
9. Коефіці­єнт поточних зобов'язань	Характеризує питому вагу поточних зобов'я­зань в загальній сумі джерел формування	(р.620):(р.480+ +р.620)	> 0,5

10. Коефіцієнт довгострокових зобов'язань	Характеризує частку довгострокових зобо­в'язань у загальній сумі джерел формування	р.480:(р.480+ +р.620)	< 0,2
11. Коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів	Характеризує рівень за­безпеченості необорот­них активів власними коштами	р.080:р.380	> 0,5

Дата добавления: 2015-05-24