Галичина: основні періоди історичного розвитку краю

Галицька земля (Галичина) розташована на заході України. Її територія витягнулася із північного заходу на південний схід, вздовж напрямку долини верхнього Дністра. На півночі регіон межує з Волинню. На сході територіальним сусідою Галичини є Поділля, де межа проходить по р. Збруч до її впадіння в Дністер. Тут роздачинаються землі іншого історико-географічного краю -Північної Буковини.

До складу Галичини, враховуючи сучасний адміністративно-територіальний поділ України, слід віднести всю Львівську та Івано-Франківську області і Тернопільську область, без Кременецького і Шумського районів. Від часу Галицького, потім Галицько-Волинського князівств, коли територія сучасної Галичини ще входила до складу давніх українських державних утворень і до 1939 року галицькі землі творили одне єдине ціле. Так, починаючи з 14 ст. і до 1772 року регіон входив до Руського воєводства Польщі. Виняток становить північна частина Львівської області, що утворювала Белзьке воєводство і сучасні Борщівський, Заліщицький і Чортківський райони, південно-східна частина Бучацького і південна частина Гусятинського районів Тернопільської області, що входили до Подільського воєводства. Але від часу загарбання Галичини Австрією (1772р;) тернопільська частина була включена до королівства Галичини і Ладомерії. Тому від цього часу названі райони Тернопільської області утворювали адміністративну і територіальну єдність з іншими галицькими землями, що й дозволило їх об’єднати в одному краєві - Галичині.

Найдавніше населення Галичини прийшло сюди Дністром із півдня України. Із давнього палеоліту (мустьєру) відомі кілька стоянок (Більче-Золоте, Заліщики - Печорна, Касперівці). У мезоліті місцеві племена заселяли найбільше східну і центральну частини Галичини. У середині V тис. до н.е. із заходу в Галичину проникають племена культури лінійно-стрічкової кераміки.

В середині IV тис. до н.е. трипільські племена значно розширюють свою територію, в т.ч. і на теренах Галичини.

На території, яку замешкували племена пізнього етапу Трипілля частина племен культури лійчастих посудин, поширились племена культури кулястих амфор. Синхронною культурі кулястих амфор була підкарпатська культура, шо також була частково синхронна культурі лійчастих посудин. Підкарпатська культура належить до культур, шо займали територію тільки Галичини.

До культур шнурової кераміки, що ніби "відкрили" на Галичині епоху бронзи, належала культура Хлопице-Веселе (почапська група). Під час середнього етапу бронзової доби на території Галичини набула розвитку комарівська культура. На північномуісході комарівська культура межувала зі східно-тшинецькою. Культура Ноа на території Галичини датується ХШ-ХП ст. до н.е.

Да півдніі південному сході Галичини у 1100-700 рр. до н.е; поширюється культура фракійського гальштату.

Значну територію Галичини займали племена пшеворськоі культури, які з'явилися тут у П ст. до н. е. На південь від території поширення пшеворської культури поширювалась липицька культура.

Наступною великою культурою, що займала більшу частину території Галичини була черняхівська культура.

Південними сусідами черняхівської культури були племена культури карпатських курганів. На період від 5 до 8 ст.н. е. припадає час існування празької культури.

Культура типу Луки-Райковецької була наступною, яка змінила на теренах Галичини празьку культуру.

На історичну арену Галичина вступила наприкінці X ст., коли була приєднана до Київської Русі за Володимира Великого.

У межах Галицького князівства тих часів існували такі волості, як Галицька (центр.- Галич), Звенигородська (Звенигород), Перемишльська (Перемишль), Теребовлянська (Теребрвля). В 1170 р. виникло Белзьке князівство (Белз), яке у 1234 р. король Данило прилучив до Галичини (Галицько-Волинської держави).

З утворенням Галицько-Волинської держави (1199 р.) на її землях збереглася територіальна організація, як і в часи Київської Русі.

Після смерті Юрія ІІ у 1340 р, ГалицькогВолинське князівство було поділене.між Польщею,Угорщиною, литовським князем Любартом і татарами. Так, Галичина із Холмщиноюбулиприлучені до Польщі, а Волинь увійшла до складу Великого князівства Литовського. В 1435 р. на галицьких землях був заведений польський устрій. Зокрема, Галичина стала поділена на Руське та Белзьке воєводства.

Після першого поділу Польщі в 1772 р. Галичина відійшла до Австрії і була об'єднана в нову провінцію - -Королівство Галичини і Ладомерії.

Під час "весни народів" у Європі в травні 1848 р. виникла Головна Руська Рада.

Велику роль у поширенні національної свідомості серед галицького громадянства відіграло засноване у 1868 р. товариство "Просвіта". З її ініціативи виникли кооперативні й інші громадсько-економічні організації, молодіжні товариства «Січ», «Соколи».

Українське громадянство в Галичині зорганізувало в 1914 р. військову формацію "Легіон Українських Січових Стрільців".

1 листопада 1918р. була проголошена ЗУНР.

14 березня 1923 р. конференція амбасадорів у Парижі ухвалила прилучити Галичину до Польщі з умовою дати їй автономні права. Але, окупувавши край, польський уряд посилив заходи, щоб припинити український національний розвиток, полонізуючи школи. Проти полонізації здійснювалась легальна і нелегальна боротьба.

17 вересня 1939 р. на підставі таємної змови між СРСР і Німеччиною більшовики окупували Галичину.

Незабаром, після зайняття німецькими військами краю, за наказом Гітлера, він був прилучений до Генеральної Губернії на правах Галицького Дистрикту.

Після приходу Восени 1944 р. радянських військ був відновлений довоєнний адміністративно-територіальний устрій а радянсько-польськими угодами 1945 і 1951 рр. визначено кордон між Польщею й Україною приблизно по т.зв. лінії Керзона, відступаючи з території Галичини Посяння і Лемківщину.

Подальший перебіг адміністративно-територіальних змін звівся до ліквідації Дрогобицької області (1959 р.) та об'єднання її у межах Львівської області і менших змін у складі самих адміністративних районів.

Дата добавления: 2015-05-24