Холмщина і Підляшшя – українські етнічні землі

Покуття – історико-етнографічна область і край.

Покуття - край, розташований між Передкарпаттям на півдні (межа р. Прут) і Поділлям (межа р. Дністер) на півн. (тому тепер П. називають також Пруто-Дністровським межиріччям), Станиславівською котловиною на зах. і Кіцманським зниженням та р. Совицею на сх. Населення, яке вживає покутську говірку займає також сусідню частину Передкарпаття, а деколи й нині П. називають всю півд.-сх. Частину. Інколи під назвою П. розуміють навіть і сусідню частину Буковини.

Покуття нині являє собою хвилясту рівнину, з досить одноманітним краєвидом з річками Дністер, Прут, Бистриця.

У княжі часи П. було малозаселеною частиною Гал. князівства (відомі м. Снятин з 1158 і Коломия з 1240). Назву П. вперше згадано 1395 р. в одній з молд. грамот та у польського літописця 15 ст. Я. Длуґоша. З другої пол. 14 ст. П. перебувало у складі Польщі. Після заснування Молдавії (у пол. 14 в.) П. було довгий час тереном боротьби між нею і Польщею. У 1388 р. молд. воєвода Петро Мушат за позику 3 000 золотих польському королеві Володиславові Яґайлові одержав П. в адміністрування (до 1436 р.). Війни з Польщею за П. розпочав молд. воєвода Стефан В. (1457—1504), що двічі нападав на П. Останню спробу молд. воєвод захопити П. зробив 1572 р. Іван Жорстокий (Івоня).

Ці молд.-поль. війни спричинили багато лиха місц. населенню, чимало було захоплено у полон та оселено у Молдавії, також і на Буковині, де зміцнився наслідком цього укр. елемент.

Разом з ін. укр. зах. землями П. залишилося під Польщею до 1772 р., коли воно перейшло під панування Австрії (1772-1918). Тоді (17-19 ст.) на П. діяли укр. опришки. Між двома світовими війнами (1919—39) П. було окуповане Польщею, а пізніше більшовиками.

П. належить, як і Передкарпаття, до найгустіше заселених, а то й перенаселених частин України.

Найгустіше заселене півд. П., зокрема долина Прута.

У кін. 18 ст., крім українців, які становили бл. 90% населення, на П. жили євреї і невелике число поляків та вірменів, що зазнавали польонізації. Згодом наплинуло більше поляків (зокрема у 1920-30-их рр.) і невелике число німців (Коломия й околиці). 1939 р. українці становили на П. 74°/о всього населення, поляки 9%, латинники 7%, євреї 9%, ін. 1%. Тапер українці становлять бл. 97% населення.

У східній частині сучасної Польщі на лівобережжі Західного Бугу розташована Холмщнна (Забужжя), що з давніх часів була заселена українцями. Центром цього району є м. Холм, засноване у ХІІІ ст. князем Данилом Галицьким. Тут була столиця Галицько-Волинського князівства. До 1340 р. Холмщина була складовою частиною цього князівства. В наступні століття вона переходила до різних країн (Литви, Польщі, Австрії, Росії). Після Брестської церковної унії (1596 р.) значна частина українського населення Холмщини перейшла на греко-католицьку віру. Відомо, що ряд українських гетьманів (Б. Хмельницький, І. Виговський, П. Дорошенко, І. Самійлович) ставили питання про західні історичні кордони з Польщею вздовж р. Вісли або поблизу неї. Завоювання цих земель царською Росією призвело до релігійного переслідування греко-католиків. Восени 1919 р. Холмщина, яка перед тим входила до Української Народної Республіки, відійшла до Польщі.

На північ від Холмщіши розташоване Підляшшя (Підлісся) — історико-етнографічна земля із змішаним польсько-українським населенням. Межею її в північно-східному напрямку є річка Нарва, за якою починаються вже білоруські землі; на південному сході межує з Поліссям і Волинню. У XII столітті Підляшшя поділялося на Дорогичинську, Нільську, Мельницьку та Берестейську землі.

Протягом XII і XIII століть поляки кілька разів намагалися заволодіти цими теренами, але їхні успіхи завжди були тільки тимчасовими. Підляшшя зазнавало також частих нападів балтійського плем'я ятвягів, а пізніше -прусських хрестоносців (1379 і 1392). У 1238 році король Данило приєднав Підляшшя до Галицько-Волинської держави, куди воно належало аж до 1340 року. З падінням Галицько-Волинської держави цей край захопив литовський князь Кейстут, який передав його в спадщину Вітовтові.

Уже в XV столітті багаті українські боярські роди на Підляшші спольщились, а дрібно-шляхетська верства втратила свій голос і значення, польське право було заведено в Більській землі вже в 1501 році. У 1520 році Підляшшя оформлено в окреме воєводство, що складалося з земель Дорогичинської, Більської на півночі та Берестейської на південному сході з центром у Дорогичині. Берестейську землю в 1566 році було вилучено з Підляського воєводства, а зменшене Підляшшя поділено на п'ять судових округ. У таких межах край включено до складу Польщі в часи Люблінської унії (1569).

Всенародний рух під проводом гетьмана Богдана Хмельницького в 1648-1657 роках не зміг охопити й Підляшшя через близькість його до Варшави, столиці Польщі. З підписанням у 1596 році церковної Берестейської унії Підляшшя як складова частина Холмської єпархії формально перейшло на унію разом із своїм владикою, але православна церква збереглася тут ще більш ніж на півстоліття. Під час останнього поділу Речі Посполитої в 1795 році північне Підляшшя припало Пруссії, а південне -Австрії. Берестейщину захопила Росія. Із створенням Наполеоном Варшавського князівства Північне Підляшшя прилучено до нього в 1807 році, а Південне - в 1809-му. Віденський конгрес (1815) закріпив край за Польським королівством як окреме воєводство. 1844 р. Підляське воєводство було ліквідоване й прилучене до Люблінської губернії. В 1912 р. з теренів на захід від Бугу, де українська людність становила абсолютну більшість населення було створено Холмську губернію. Північне Підляшшя такої більшості вже не мало і перебувало в межах Білостоцької губернії. Згідно з Берестейським договором 1918 року, вся Холмська губернія мала належати Українській Народній Республіці, але час і обставини не дали змоги цей договір утілити в життя. Вже наприкінці того року Підляшшя окупували поляки.

Українське Підляшшя зазнало жахливої руйнації в усіх сферах. Влада новопосталої польської держави вдалася до т. зв. „ревіндикації поунійних дібр", тобто почала відбирати в православних колишні уніатські церкви.

Влітку 1944 року Підляшшя зайняла совєтська армія. Згідно з Ялтинським дого­вором, Підляшшя й Холмщина залишилися в складі Польщі, причому українці мали бути переселені з цих теренів, як з Лемківщини та Засяння. Переселення почалося наприкінці 1944 року й тривало до 1946 року, головно в Україну.

В нових історичних умовах Львівська греко-католицька митрополія намагалася розпочати церковно-унійну акцію, насамперед серед „калакутів", щоб сприяти поверненню їх до рідної церкви, а тим самим і до українства, але польська влада не допустила греко-като-лицьких священиків на Підляшшя й Холмщину. Натомість польський уряд розпочав унійну акцію на власну руку, створюючи римо-католицький костел східного обряду, який мав бути цілком залежним не від греко-католицької митрополії у Львові, а від польської римо-католицької єпархії. Завдяки Антонові Васиньчукові в 1922 році було засновано на Холмщині й Підляшші самоосвітнє товариство „Рідна хата". Того ж самого року Підляшшя разом з Холмщиною, Волинню та Поліссям взяло участь у виборах до польського сейму і в результаті вислало до Варшави 20 послів та 6 сенаторів. До других виборів, 1928 року, за влади Ю.Підсудського політичні права українців були обмежені.

З падінням Польщі у вересні 1939 року Підляшшя опинилося під німецькою окупацією в межах т. зв. Генерал-губернаторства (крім Більського повіту, включеного безпосередньо до складу райху). В обмежених обставинами війни умовах почалась організація українського життя.

Дуже важливою подією для Холмщини й Підляшшя стало відновлення української православної єпархії в Холмі та перебрання від поляків захопленої ними в 20-х роках Холмської катедри.

Після вибуху совєтсько-німецької війни посилилася підпільна терористична діяльність поляків, спрямована в основному проти свідомих українців Підляшшя й Холмщини.

Влітку 1944 року Підляшшя зайняла совєтська армія. Згідно з Ялтинським договором, Підляшшя й Холмщина залишилися в складі Польщі, причому українці мали бути переселені з цих теренів, як з Лемківщини та Засяння. Переселення почалося наприкінці 1944 року й тривало до 1946 року, головно в Україну.

Під приводом поборювання УПА 1947 року влада провела т. зв. операцію „Вісла", депортувавши українське населення Південного Підляшшя, Холмщини та інших теренів на колишні німецькі землі, зокрема в Ольштинське (Пруссія) та Кошалінське й Вроцлавське (Сілезія) воєводства.

Під сучасну пору українського Підляшшя нема, як нема української Холмщини чи Лемківщини. Колишнє історичне Підляшшя сполонізовано. Його територія нині поділена між трьома воєводствами: Білостоцьким, Варшавським і Люблінським; південно-східна частина на правому березі Бугу прилучена до Білорусі.

DisplayIcons(2, 400, 10); 65.Історія Волині

Перші поселення на Волині відомі з пізнього палеоліту - кількасот археологічних пам'яток (укріплені городища, поселення, могильники). В І тис. нашої ери тут мешкали східнослов'янські племена дулібів, що згодом стали називатися бужанами, а в IX ст. - волинянами. Назва краю походить від древнього міста Волинь (або Велинь), що існува-ло у гирлі річки Гучва (ліва притока Західного Бугу) біля сучасного села Грудек (Польща) і зникло з літописних джерел в середині XII ст.
Непроста історія Волині останнього тисячоліття, мабуть, найяскравіше віддзеркалює процес формування українського етносу, що складався у взаємовідносинах підлеглих Польщі, Литви та Росії з корінним населенням краю. Самостійне існування місцевих племен припинилося у другій половині Х ст., коли вони підпали під владу Києва, і утворилося Волинське князівство. Князівська влада згодом розширила володіння, об'єднавшись з сусіднім Галицьким князівством, але на початку XIV ст. втратила незалежність і підпала під володіння Литви. Хазяйнування північного сусіда тривало до кінця XVI ст., коли Люблінська, а згодом Брестська унії відкрили до Волині шлях полякам і католицькому духовенству. Наші сучасні західні сусіди ґрунтовно панували на Волині до другого (1793 р.) і третього (1795 р.) розділу Польщі, після яких у межах Російської імперії була створена велетенська Волинська губернія, що вперше об'єднала всі землі краю у окрему адміністративно-територіальну одиницю. Російські самодержці в цілому досить лояльно відносилися до шляхетних землевласників на задвірках своєї імперії, тому польська присутність на Волині фактично зберігалася до її краху. Радянська ж влада почала опікуватися проблемою збирання етнічних українських земель лише напередодні ІІ світової війни (сумнозвісний пакт Молотова - Риббентропа), по завершенні якої Волинь отримала сучасні адміністративно-територіальні кордони, що до сьогодення зберігаються і в незалежній державі.
Не зважаючи на бурхливу історію на Волині збереглися архітектурні пам'ятки, що є символами кожного зі згаданих вище етапів формування краю. Про князівську епоху нагадує побудований в середині ХІІ ст. величезний Мстиславів храм (Успенський собор, м. Володимир-Волинський). Час литовського панування символізують башти і мури Луцького замку, започаткованого в середині XIV ст. Період польського освоєння краю ілюструють численні костьоли, що своїми розмірами і архітектурними примхами на фоні скромних, часто-густо дерев'яних, переважно сільських церков, мимоволі підкреслюють довгострокову спробу панування носіїв католицизму на канонічно православних землях.

Рівнинні терени Волині, майже навпіл розділені на дві великі субширотно розта-шовані смуги. На півночі панують безкраї щільно залісені і заболочені простори Полі-ської низовини, що випросталася вздовж Прип'яті та її приток - Горині, Случі, Стиря тощо. Лише маловиразне в рельєфі Волинське пасмо та окремі виходи на поверхню екзотичних для України базальтів (Костопільський район Рівненщини) та кристалічних порід Українського щита (Житомирська, Рівненська та Хмельницька області), не тільки пожвавлюють навколишні краєвиди, а й подекуди створюють дивовижної краси ландшафти, що отримують багатозначущу і ефектно-поважну місцеву назву - Надслучанська Швейцарія (Березнівський район Рівненщини).
Більш виразна південна частина краю розташована у межах Волинської височини. Вона є своєрідною перехідною частиною - своєрідною сходинкою між низовинним Поліссям і більш рельєфно виразною Подільською височиною. Саме тут, на півдні Волині, а не на спаплюженому останнім льодовиком Поліссі, з'явилися перші палеолітичні поселення. Тисячоліття потому в цих краях в 1556-1561 рр. в столиці колишнього удільного князівства часів Київської Русі (південь сучасної Рівненської області) створене Пересопницьке євангеліє, що вважається видатною пам'яткою староукраїнської мови, на якій при інаугурації присягав перший президент незалежної України. Трошки згодом неподалік, в Острозі, Іван Федоров надрукував "Буквар" (1578 р.) та "Острозьку біблію" (1581 р.) - перше повне видання біблії перекладеної на східнослов'янський варіант церковнослов'янської мови.
На теренах Волині були створені Поліський (площа 201.04 км2, створений в 1968 р.; зберігає типові ландшафти - високі піщані гряди, дюни і вали, що утворилися в льо-довиковий період у межах сучасної Житомирщини), Рівненський (площа 470.47 кв.км, створений в 1999 р.; опікується збереженням величезних болотних масивів чотирьох районів Рівненщини) і "Медобори" (філія "Кременецькі гори", площа 10.0 кв.км, створе-ний в 1990 р.; предмет охорони - окремі пагорби східної частини Гологоро-Кременецького кряжу, висотою 395-406 м, що за часів Російською імперії була найвищою точкою її рівнинних європейських просторів) природні заповідники. На Волині існує один з найвідоміших національних природних парків України - Шацький, що об'єднав у своїх межах чудові умови для відпочинку і 22 озера, серед яких і найглибше і найвідоміше в країні - Світязь.

66.Поділля (Подільська земля) — історико-географічна область України, що займає басейн межиріччя Південного Бугу і лівих приток Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської і невеликі частини Івано-Франківської і Львівської областей. На Поділлі люди жили з давніх давен. В 4—3 тисячоліттях до н.е. на цій території були поселення трипільської культури. Первісним осередком майбутнього центру Поділля стала фортеця Кліпедава (Петрадава), навколо якого пізніше сформувалося місто Кам'янець-Подільський. У Галицько-Волинському літописі ця територія відома під назвою «Пониззя». Уперше назва «Поділля» вживається у документах 14 століття. Історики та етнографи поділяють Поділля на Східне і Західне. У 1360-х землі Поділля, що перебували під контролем орд татарських ханів, були завойовані литовськими князями і увійшло до складу Великого князівства Литовського. Великий князь Ольгерд призначив намісником Поділля князя Федора Коріатовича. 1430 на Поділля здійснило похід польське військо. Проти польського панування вибухнуло Бакотське повстання 1431-1434. Після його придушення територія Західного Поділля з містами Кам'янець, Смотрич, Бакота, Скала відійшла до Польщі. 1434 у Західному Поділлі було запроваджено польський адміністративно-територіальний устрій і утворено Подільське воєводство (адміністративний центр — Кам'янець), яке складалося з Кам'янецького, Летичівськогоі Червоногородського повітів. Східне Поділля залишилось у складі Великого князівства Литовського. У середині 15 століття автономія Поділля була скасована і в 1566 році утворено Брацлавське воєводство, що включало Брацлавський, Вінницький і Звенигородський повіти. Адміністративним центром до 1598 був Брацлав, згодом — Вінниця (див. також Брацлавщина). Після Люблінської унії 1569 територія Східного і Західного Поділля перебувала у складі Речі Посполитої. Ці землі зазнавали великих руйнувань і спустошень внаслідок набігів орд кримських і османських феодалів Чорним і Кучманським шляхами. Лише у другій половині 15 ст. на Поділля було вчинено не менше 33 нападів, а у 16 ст. - 35. Протягом 15-16 ст. на Поділлі відбувалися націо­нально-визвольні повстання, серед яких найбільш масштабнішими були рухи під проводом Мухи, С. Наливайка та ін. У ході національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57 на П. поширився полково-сотенний устрій. На Східному П. утворено Брацлавський (22 сотні) і Кальницький (пізніше -Вінницький; 19 сотень) полки. За Андрусівським перемир'ям 1667 П. залишилося у складі Речі Посполитої. У 1672 на П. вторгнулося військо Османської імперії. На завойованій території турки утворили Подільський еялет з центром у Кам'янці. Лише після Карловицького конгресу 1698-99 П. знову повернулося до складу Речі Посполитої. У 18 ст. на П. відбува­ються ряд виступів українського населення, Палія повстання 1702-04, шириться гайдамацький рух, який переріс у Коліївщину. Внаслідок першого поділу Речі Посполитої частину Західного Поділля було приєднано до Австрії. У 1793 Східне і решта Західного Поділля у складі земель Правобережної України захопила Російська імперія. На цих землях створено Подільське (7 повітів) і Брацлавське (9 повітів) намісництва. Царським указом від 12.12.1796 вони були об'єднані у Подільську губернію (1797) з центром у Кам'янці. У складі Подільської губернії перебували 12 повітів, У 20-30 рр. 19 ст. на П. відбувалися селянські виступи під проводом У. Кармалюка. Під час Першої світової війни 1914-1918 Поділля стала тереном бойових дій армій країн Антанти і Четверного Союзу, внаслідок чого господарство і населення краю зазнало колосальних втрат. У період Української Народної Республіки, згідно із законом про адміністративно-територіальний поділ України, ухваленого Українською Центральною Радою 6 березня 1918 до складу Подільської землі увійшли кам'янецький, проскурівський, ушицький, летичівський, більша частина могилівського і староконстянтинівського повітів (центр - м.Кам'янець), а до Брацлавщини - Вінницький, Брацлавський, частина Літинського, Липовецького, Могилівського та Ямпільського повітів (центр - м.Вінниця). У 1917—1921 на землях Поділля відбувалися бої Армії Української Народної Республіки і Української Галицької Армії з військами чужоземних окупантів — більшовиками, денікінцями та польською армією. 1919 у Вінниці і Кам'янці-Подільському деякий час перебував уряд Української Народної Республіки. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917—1921 частина земель Поділля увійшла до складу УРСР. На територіальній основі Східного і Західного Поділля існувала Подільська губернія (скасована постановою ВУЦВК від 3 червня 1925). 1932 було створено Вінницьку, а 22 вересня 1937 - Житомирську області УРСР. Частина Західного Поділля по річку Збруч у 1921—1939 входила до складу Польщі. Після Другої світової війни 1939-1941 вся територія Поділля увійшло до складу областей УРСР. Сьогодні площа Поділля становить близько 61 тис. кв. км., чисельність населення — близько 4,6 млн. чол.

Дата добавления: 2015-05-24