Північна Буковина – ІГК України

Чернівецька область як багата на краєзнавчі особливості своєї території. Та найпершою такою визначальною рисою, є склад її території. За розмірами своїх земель область є найменшою серед інших областей нашої держави, собливість області полягає в тому, що вона складасться із двох історико-географічпих країв Північної Буковини і Північної Бессарабії.

Спільними долі Північної Буковини і Північної Бессарабії були тільки до 1774 року, тобто до тих пір, поки Австрія не загарбала всю Буковину, що було закріплено договором між Австрією і Туреччиною 1775 року. В стратегічних планах австрійської монархії Буковині відводиться роль зв'язуючої ланки між Галичиною і Трансільванією. Північна Бессарабія ще деякий час залишалася в складі Османської імперії, поки в 1812 році за Бухарестським миром не відійшла до Росії. Близько півтора століття Північна Буковина і Північна Бесса­рабія були відірвані одна від одної, бо були поділені державними кордонами між двома імперіями - Австро-Угорською і Російською. 1918 рік приніс буковинським і бессарабським українським землям не возз'єднання із ЗУНР, а нових загарбників. У листопаді того ж року Буковину і Бессарабйо окупували румунські війська.

Тільки перед другою світовою війною, 1940 року, Червона Армія увійшла на землі Північної Буковини і Північної Бессарабії і, таким чином, був покладений край румунському пануванню на цих українських землях. А вже у серпня 1940 року уряд УРСР прийняв постанову про створення Чернівецької області в її майже нинішніх межах.

Отже, адміністративно Чернівецька область - це два вищеозначених ІГК і Герцаївський район, який не входить до їх складу. Він лише після другої світової війни був територіально прилучений до Північної Буковини і Північної Бессарабії, а до цього - складав частину Дорохойського повіту Румунії.

Північна Буковина – це частина колись єдиної Буковини. Сучасна межа між Північною Буковиною і Північною Бессарабією відповідає колишньому кордонові між Австро-Угорщиною і Туреччиною (а потім Росією), який був встановлений комісією в с. Баламутівка у липня 1776 року.

На територію Північної Буковини своїмисхідними землями заходить істориког-етнографічна область України - Гуцульщина. Найдавніші рештки матеріальної культури, які знайдені на. території Північної Буковини – період раннього палеоліту (урочище Герчев, Лан). Починаючи з другої половини V тис. до н.е. – неоліту - на території Північної Буковини проживали племена культури лінійно-стріцково кераміки (с. Звенячин). У IV тис. до н.е. землі Північної Буковини заселяються племенами трипільської культури. Починаючи від другої половини Ш тис. до н.е. на території краю виявлена присутність осілих скотарсько-землеробських племен культури шнурової кераміки. Ця культура проіснувала до кінця першої половини П тис. до н.е. Починаючи з XV ст. і до ХІІ сі. до н.е. територію Північної Буковини заселяли племена т.зв. комарівської культури. Неслов'янські племена групи півчнофракійських племен в ХШ-ХП ст. до н.е. створили культуру Ноа.

Під часіюєнзі скіфами могутність фракійцю була підірвага і на Територію Середнього Подністров'я та Верхнього Попруття стали поширювали свою владу скіфи. Найважливішими пам'ятками західноподільської скіфської культури є: городища, виявлені у сс. Нижніх Станівцях, Білій і Василеві Кіцманського району.

У часи перших згадок про розселення слов'ян на території Північної Буковини розвивалася зарубинецька культура, поселення цієї куль­тури виявлені у Чернівцях (Рогізна). В 3-4 ст. н.е. населення Північної Буковини входило одночасно до складу двох різних політичних об'єднань – черняхівська (с. Звенячин) та культура карпатських курганів (Вижницький район). 5-7 ст. – слов’янська культура празького типу (с. Кам’янка, поселення Кодин І). 8-9 ст. – східнослов’янська культура типу Луки Райковецької.

Починаючи з ІХ ст. на землях Північної Буковини знаходилися племена тиверців, що згодом увійшли до Київської Русі. Від середини ХІІ ст. територія Північної Буковини входила до складу Галицького князівства, з 1199 р. до середини 14 ст. – до складу Галицько-Волинського князівства.

Починаючи від 1241 року Північна Буковина іюктяила від татарських навал. У 1342 році Північна Буковина вже не належала до Галицько-Волинської держави, бо остання після смерті князя-короля Юрія П Болеслава (1323-1340) втратила свою суверенність. На землях Північної Буковини постає Шипинська земля.

В 1514 р. Північна Буковина потрапляє в залежність від Туреччини. Важливим моментом наступних часів є прилучення буковинських земель до масового антифеодального селянського руху, що зародився на Гуцульщині – опришківщини. У 1774 році Північна Буковина остаточно відійшла до Австрії. Із 1787 військову управу було замінено цивільною. Буковина стала однією з округ Галичини. На австрійський період буковинської історії припадає виступ буковинців проти іноземних поневолювачів під керівництвом Лук'яна Кобилиці.

26 березня 1861 року Північна Буковина стала автономним краєм із титулом воєводства.

Із початком першої світової війни австро-угорська зверхність над Північною Буковиноюпослаблюється, аж поки, зрештою, у 1918 р. не припиняється зовсім. 3 листопада відбулося Буковинське віче українського населення Буковини, згідно з рішенням якого, буковинські українці виявили бажання приєднатися до ЗУНР, що була проголошена 1 листопада 1918 р. у Львові. Проте, Румунія в листопаді того ж року ввела свої війська на територію краю, розпочалася румунська окупація, адміністративно-територіальний поділ за Румунії – Північна і Південна Буковина поділялася на п'ять повітів: Чернівці, Сторожинець, Радощі, Кимполунг, Сучава.

28 червня 1940 року Північна Буковина була передана Радянському Союзу. Із початком ВВВ Північна Буковина знову підпала від владу Румунії до 1944р.

24 серпня 1991 року землі ПівнічноїБуковини, як:і вся Україна, стала повністю незалежною.

Дата добавления: 2015-05-24