Історія розвитку екології. Самоочищення води в природі

ЕКОЛОГІЯ

Самоочищення води в природі

Забрудненню поверхневих та підземних вод протидіє здатність водних екосистем до самоочищення та процеси природного очищення води під час її кругообігу в атмосфері, літосфері та гідросфері. Головним чином завдяки життєдіяльності бактерій, водяних рослин та безхребетних тварин у водних екосистемах відбувається самоочищення. Серед численних факторів самоочищення водойм виділяють фізичні, хімічні та біологічні. До перших відносять розчинення, розведення, перемішування, осідання забруднень, що надходять у водойму. Знезаражування води відбувається під дією ультрафіолетових променів, що згубно діють на бактерії, спори та віруси. До хімічних факторів належить окислення органічних і мінеральних речовин. Про ступінь хімічного самоочищення води свідчать зміни вмісту легкоокислювальних органічних речовин, які визначаються за біохімічною потребою кисню, або зміною загального вмісту ор­ганіки, що визначаються за хімічною потребою кисню.

Очищенню води від мікрофлори сприяють деякі хімічні речовини, які крім патогенних бактерій і вірусів можуть згубно вплинути і на ті мікроорганізми, які сприяють самоочищенню водойм. У процесах самоочищення беруть участь водорості та представники тваринно­го світу – молюски, амеби тощо.

Хімічне забруднення водойм несприятливе для процесів самоочищення, бо гальмує процеси окислення, викликає відмирання мікроорганізмів. Негативний вплив на здатність водойм до само­очищення мають біогенні хімічні сполуки, що надходять з добри­вами, скидання термальних вод теплоелектростанцій. Розклад нафтопродуктів у водоймах сприяє зростанню бактеріальної флори, збільшенню вмісту розчинних органічних речовин, зокрема таких токсичних, як феноли, нафтоли, ароматичні сполуки.

Швидкість самоочищення водних екосистем залежить як від характеру самої екосистеми, так і від особливостей і вмісту полютантів. Якщо забруднення води перевищує гранично допустиму межу, регенераційні механізми екосистеми руйнуються, самоочищення припиняється і екосистема гине.

(КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ)

Львів – 2012

ЕКОЛОГІЯ ЯК НАУКА

Ми живемо в епоху не тільки бурхливого розвитку науки і техніки, а й негативних наслідків науково-технічної революції та демографічного вибуху. Неконтрольоване зростання населення Землі, кількість якого вже перевищила критичну межу, дедалі більше забруднення атмосфери, гідросфери та літосфери, накопичення величезних обсягів відходів людської діяльності, при одночасному виснаженні майже всіх видів природних ресурсів, призвели до розвитку глобальної конфліктної ситуації між природою і суспільством. Тому вкрай необхідна не лише чітка стратегія охорони природного середови­ща та посилення контролю за природокористуванням, але й добре про­думана система екологічної освіти й виховання населення. Останніми десятиріччями екологія почала швидко розвиватись. Цьому сприяла необхідність вирішення та­ких важливих проблем сучасності, як раціональне використання природ­них ресурсів, профілактика забруднення середовища промисловими відходами та транспортом, запобігання знищенню природних угруповань, збереження генофонду рослинного і тваринного світу. Екологія дає уяв­лення про те, яким чином досягти симбіозу техніки, виробництва і при­роди. Для сучасної людини знання основ екології не менш важливе, ніж основ фізики, хімії, математики.

Екологізація виробництва – один із провідних напрямів науково-технічного прогресу, який має не тільки забезпечити узгоджене функціонування природних і технічних систем, а й значно підвищити ефективність останніх. Таким чином, екологія все більше набуває особливостей прикладної науки. Сьогодні екологію тлумачать, як науку про взаємозв’язок живих організмів з середовищем існування.

Всередині XIX сторіччя стало остаточно зрозумілим, що неможливо вивчати живі організми окремо від їхнього середовища існування. Власне поняття «екологія» («наука про баланс») у 1866 році ввів видатний німецький біолог Ернст Геккель і описав екологію, як «науку про відносини організму з навко­лишнім зовнішнім світом, куди ми в широкому розумінні можемо включити всі умови існування». Після Геккеля в поняття «екологія» вносились різні за змістом визначення, які розширювали предмет цієї галузі знань. Сьогодні екологія, в широкому значенні, визначається, як комплексна інтегральна наука, яка досліджує навколишнє середовище (еко­сферу планети), його вплив на суспільство та зворотну реакцію природи на діяльність людства. Екологія – це міждисциплінарна наука, яка базується, крім біологічних основ, на основах географічних, технічних, економічних та соціальних наук (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Міждисциплінарний характер екологічної науки

Дата добавления: 2015-05-24