Екологічна безпека літосфери

Самоочищення води в природі

Забрудненню поверхневих та підземних вод протидіє здатність водних екосистем до самоочищення та процеси природного очищення води під час її кругообігу в атмосфері, літосфері та гідросфері. Головним чином завдяки життєдіяльності бактерій, водяних рослин та безхребетних тварин у водних екосистемах відбувається самоочищення. Серед численних факторів самоочищення водойм виділяють фізичні, хімічні та біологічні. До перших відносять розчинення, розведення, перемішування, осідання забруднень, що надходять у водойму. Знезаражування води відбувається під дією ультрафіолетових променів, що згубно діють на бактерії, спори та віруси. До хімічних факторів належить окислення органічних і мінеральних речовин. Про ступінь хімічного самоочищення води свідчать зміни вмісту легкоокислювальних органічних речовин, які визначаються за біохімічною потребою кисню, або зміною загального вмісту ор­ганіки, що визначаються за хімічною потребою кисню.

Очищенню води від мікрофлори сприяють деякі хімічні речовини, які крім патогенних бактерій і вірусів можуть згубно вплинути і на ті мікроорганізми, які сприяють самоочищенню водойм. У процесах самоочищення беруть участь водорості та представники тваринно­го світу – молюски, амеби тощо.

Хімічне забруднення водойм несприятливе для процесів самоочищення, бо гальмує процеси окислення, викликає відмирання мікроорганізмів. Негативний вплив на здатність водойм до само­очищення мають біогенні хімічні сполуки, що надходять з добри­вами, скидання термальних вод теплоелектростанцій. Розклад нафтопродуктів у водоймах сприяє зростанню бактеріальної флори, збільшенню вмісту розчинних органічних речовин, зокрема таких токсичних, як феноли, нафтоли, ароматичні сполуки.

Швидкість самоочищення водних екосистем залежить як від характеру самої екосистеми, так і від особливостей і вмісту полютантів. Якщо забруднення води перевищує гранично допустиму межу, регенераційні механізми екосистеми руйнуються, самоочищення припиняється і екосистема гине.

Ґрунт – це самостійне природне тіло, яке утворилося з поверхневих шарів гірських порід під сукупним впливом тварин, рослин, мікроорганізмів, клімату, води, рельєфу місцевості, часу, діяльності людини. Товщина ґрунтового покриву становить від 15–20 см до 2–3 м. В. Вернадський називає грунт „біокосним” тілом і „благородною іржею”, оскільки він є результатом дії живої і неживої природи; безліч видів частину або все своє жит­тя проводять у грунті, розпушуючи його та удоб­рюючи. Це мікроорганізми, найпростіші, черві, вищі тварини, зокрема риючі. Грунт не лише жи­вить, а й утримує рослини. Найважливіша особливість грунту – родю­чість, тобто забезпечення рослин усім необхідним для їх росту і розвитку. Важливо зауважити, що уґрунті знаходиться 1/4 всієї біомаси лісів, 3/4 степової рослинності, червів, комах та інших безхребетних – кілька десятків мільйонів на 1 м², найпрості­ших – понад 1 млн в 1 г ґрунту.

Поліпшують структуру ґрунтів, підвищують його пухкість, сприяють насиченню киснем, збагачують органічними та мінераль­ними речовинами, поліпшуючи ро­дючість ґрунту-дощові черві.Біомаса земляних червів у Європі переви­щує біомасу людей, що її населяють.

Дата добавления: 2015-05-24