Перший, давній, період включає палеоліт і мезоліт

Перший період – епоха мисливсько-збиральницької культури

П’ятий період – постіндустріальна епоха

Третій період - рабовласницький лад і феодалізм.

Другий період – перехід до відтворюючого господарства

Перший період – епоха мисливсько-збиральницької культури

План

І ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

ТЕМА 2. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЛЮДИНИ

4. Четвертий період –епоха індустріального суспільства

Близько 600 млн. років тому на планеті Земля з'явилися перші багатоклітинні організми і одразу відбувся еволюційний вибух - виникли нові форми життя - губки, черви, корали, молюски, а також предки перших рослин і тварин, які в палеозойську еру заповнили всі акваторії й вийшли на континенти. Розвиток земної рослинності зумовив збільшення кисню в атмосфері та поживних речовин в ґрунтах, а також появу більших тварин. Активно змінювався склад поверхні Землі, атмосфери, гідросфери, виникла біосфера.

Величезне значення мав біологічний обмін речовин. Подальший процес еволюції живих організмів призвів до появи людини - найвищого біологічного виду, який, розвиваючись, дедалі більше впливав на природу.

Загальна тривалість часу, протягом якого здійснюється взаємодія людини з природою, нараховує не менше 3,5 млн. років. Саме такий вік знахідок кісток найдавніших людей (архантропів), а також видів їх життєдіяльності – перших кам’яних знарядь, знайдених у Сх.Африці.

Протягом такого тривалого часу характер взаємовідносин людини з природою сильно змінився.

На підставі аналізу результатів археологічних, палеонтологічних, антропологічних, історичних і географічних досліджень у взаємовідносинах людського суспільства з природою можна виділити п’ять періодів, що різняться за характером цих стосунків і обсягом заподіяної навколишньому середовищу шкоди.

(80 – 8 тис. років тому)

У палеоліті (від майже 2 млн. років до 30-35 тис. років тому) жили збирачі та перші мисливці - пітекантропи, синантропи, неандертальці та кроманьйонці. В цей час взаємодія людини з природою обмежувалась біологічним обміном речовин. У людини, що є біосоціальною істотою, ще переважала її біологічна сутність. Нечисленні первісні стада людей, озброєні недосконалими кам'яними знаряддями, органічно „вписувались" як складові елементи у природні екосистеми, не порушуючи своєю діяльністю їхньої динамічної рівноваги. Через це можна вважати, що на цій стадії людське суспільство та біосфера у сукупності являли собою функціонально незамкнену глобальну соціоекосистему, в якій слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навколишньому середовищі.

У пізньому палеоліті, що тривав близько 30 тис. років, люди, що належали до сучасного виду Homo sapiens, досягли вже значного суспільного розвитку, об'єднувались у великі племена, вільно користувалися вогнем, виготовляли досконалі кам'яні знаряддя та зброю. Мисливство для них було провідною галуззю господарства, а такі великі тварини, як мамонти, волохаті носороги, велетенські олені, первісні зубри та коні, основними продуктами харчування. Полювання на цих великих тварин забезпечувало давніх людей м'ясом, жиром, сухожиллями, кістковим мозком. Найбільші кістки використовувались для побудови жител та святилищ, а шкури – для накривання жител і виготовлення одягу.

Для полювання на стадних тварин широко застосовувався загонний спосіб, коли великі стада оточували і заганяли на високі кручі, з яких тварини падали і масово гинули, розбиваючись на смерть. Це поступово призвело до різкого скорочення чисельності багатьох з названих тварин, а згодом - до їхнього повного вимирання.

Про великий вплив людей кам'яної доби на навколишнє середовище свідчать, крім археологічних та палеонтологічних, також історичні дані. Наприклад, аборигени Тасманії, які вимерли до кінця XIX ст. і яких європейці застали ще на стадії пізнього палеоліту, систематично випалювали рослинність на величезних просторах острова з метою створення кращих умов для життя і мисливства. Екологічний ефект цих пожеж, що нерідко перманентне тривали тисячоліттями, був надзвичайно великим: змінювався характер мікроклімату, рослинності та ґрунтового покриву, вологі ліси поступалися чагарникам і саванам. Вогонь вивільнював з-під лісових хащ цілі регіони, що створювало значну перевагу первісному мисливцю, разом з тим порушуючи фауну і флору, посилюючи ерозійні процеси. Аналогічно тасманійцям вели себе й аборигени Австралії, діяльність яких також зумовила часткове зникнення лісів та інші негативні наслідки.

У мезоліті (від 30 до 10 тис. років тому) закінчилась остання, найхолодніша льодовикова епоха – вюрмська (валдайська). Зледеніння стали якби природнім фільтром, бар’єром, який могли подолати найбільш виносливі, спритні, прогресивні групи людей. В цей час поширюються неоантропи (Homosapiens), до яких відносяться і сучасні люди. Вони вже володіли досить широким набором засобів для існування і прогресуючого розвитку в нових умовах: могли не тільки ховатись від хуртовин в печерах, але й уміли шити хутряний одяг, будувати житло із підручних матеріалів – кісток і шкір мамонтів та інших великих тварин.

В мезоліті зі зникненням великих травоїдних тварин і обмеженням масового полювання на них первісним людям доводилося шукати нові джерела існування, змінювати спосіб життя, що склався за доби пізнього палеоліту. Люди змушені були знову повернутися переважно до збиральництва, рибальства та полювання на дрібних тварин. Відповідно змінилися і кам'яні знаряддя. З'являються більш досконалі знаряддя з кісток, каміння, рогу, дерева (гачки, сітки, сокири, човни, глиняний посуд).

Але їжі для людей, чисельність яких на цей час значно зросла, вже не вистачало. Настала так звана «мезолітична криза ресурсів»

Дата добавления: 2015-05-24