В ранньому Середньовіччя

Географічні відкриття та наукові погляди

Успішний розвиток географії в античний час створив добрі передумови для її подальшого утвердження в суспільстві. Проте, феодальна роздробленість перешкоджала здійсненню подорожей і, як наслідок, гальмувала розвиток географії. Цьому в значній мірі сприяв і великий вплив на науку християнської релігії. Її швидке поширення в Європі, глибока віра людей в релігійні постулати змусили їх забути про наукові досягнення великих учених минулого. Зникло з лексикону навіть саме слово “географія”. Поняття по кулястість Землі було відкинуте як логічно не можливе і що не відповідає християнському світогляду. В зображенні Землі повернулись до примітивного уявлення про коло або квадрат. Згідно з твердженнями александрійського монаха-космографа Косми Індикоплова (VI ст.), вважалось, що Земля має чотирикутну форму і нагадує плоский ящик з усіх сторін оточений океаном.

Але далеко не всі вчені вірили в таку наївну і просту будову світу. Спадкоємцями античної освіченості стали Арабські вчені. Вони у зв’язку з інтенсивною торгівлею, яку вели на просторах від Середземного моря до Китаю і від Центральної Африки до р. Кама, складали описи різних країн, робили градусні вимірювання. Значний внесок в астрономію, геодезію і географію зробив хорезмський вчений Біруні (973 – 1048 р.р.). Він здійснив нову спробу обчислення розмірів Землі. Одним із найвизначніших мандрівників всіх часів і народів справедливо вважається мандруючий купець із Марокко – Абдаллах Ібн Батута, який з 1325 р. по 1349 р. здійснив визначну подорож з Північної Африки через Русь і Центральну Азію до Китаю.

Важливу роль в розширенні знань про земну поверхню зіграли нормани (вікінги, варяги) – жителі Скандинавського п-ва. Вони починоючи з VIII ст. здійснювали набіги на Британські о-ви, Францію, Голландію, доходили навіть до Константинополя. В ІХ ст. нормани відкрили і колонізували Ісландію (Наддот – 867 р.), в Х ст. – південну Гренландію (Ерік Торвальдсон (Рауді) - 981 – 983 р.р.), а приблизно в 1000 р. син Еріка Рудого – Лайф Еріксон (Щасливий) досягнув північно-східних берегів Пінічної Америки (Лабрадор).

Цінні географічні дані про особливості природи обширних земель на сході Європи були зібрані слов’янами. Так, багато географічної інформації містилося в “Повести временных лет». У зведенні складеному в Києві в другому десятиріччі ХІІ ст. і вдомому ще під назвою «Літопис Нестора» дуже добре описується шлях «із Варяг у Греки» – торгівельний морський і річковий шлях, що сполучав північ Європи із Середземним морем і частково проходив територією Київської Русі. У ХІІ ст. від Київської Русі відокремилась Новгородська республіка, що заволоділа всіма північними землями аж до Уралу. Новгордці плавали по Студенному морю (Північний-Льодовитий океан), відкрили острови Нова Земля, Вайгач, шлях до арх. Шпіцберген, проникли на узбережжя Карського моря аж до гирл річок Об і Таз.

Досить значні географічні наслідки мали завойовницькі походи Чингісхана (1206-1217р.)., під час яких були отримані відомості про природу Південного Сибіру і Центральної Азії. Навіть назва озера Байкал (за однією із версій) походить від тюркського “байгаал” – велика водойма.

Серед європейських мандрівників заслужену відомість отримав венеціанський купець Марко Поло, який у 1271-1295 р.р. побував у Малій Азії, Месопотамії, Ірані, Памірі, Тібеті, басейні Хуанхе і понад 15 років прожив у Китаї.

Видатну подорж в ХV ст. (1466-1472 р.р.) здійснив тверський купець Афанасій Нікітін, підчас якої він вдвідав Персію, плавав по Каспійському, Чорному, Аравійському морях і став першим європейцем який проник у глиб Індії.

Дата добавления: 2015-05-24