Перший етап Великих географічних відкриттів

Наслідки Великих географічних відкриттів

Другий етап Великих географічних відкриттів

Перший етап Великих географічних відкриттів

План

ТЕМА 6. Великі географічні відкриття.

Кінець ХVст. – початок ХVІ ст. знаменують собою початок Великих Географічних Відкриттів, точніше кажучи – відкриття Європою інших континентів та шляхів до них.

Початок цьому процесу поклала Португалія, яка мала значний флот. Ініціатором пошуків морського шляху в країни Південної та Південно-Східної Азії був наслідний принц Енріке (Генріх Мореплавець (1394-1466рр.)). Він сам не брав участі ні в одному із плавань, але на мисі Сан-Вісенте Енріке збудував палац, в якому розміщувались школа космографії, астрономічна обсерваторія, морський арсенал. З 1416 р. і до самої смерті принца рік за роком йшли португальські кораблі вздовж Африканського узбережжя в пошуках морського шляху до Індії.

В 1488 році мореплавець Бартоломео Діаш підійшов до мису Доброї Надії, а в 1497 році експедиція під керівництвом Васко Да Гами обігнула Африку з півдня і 20 травня 1498 року кинула якір на рейді в порту Калікут. Менш ніж за півстоліття потому португальці обстежили о. Шрі-Ланка, Малакський п-ів, о. Ява, Молукські о-ви, Південний Китай, о.Тайвань.

Дещо раніше в 1492 році після 16 років умовлянь Іспанська корона заключила з генуезьким капітаном Крістобалем Колоном, більше відомим як Христофор Колумб спеціальний договір “ Про досягнення Індії західним шляхом”. 12 вересня 1492 року Колумб досяг Багамських о-вів. Всього він здійснив 4 екпедиції (остання в 1504 році).

Майже одночасно з Колумбом в 1497 році італійський моряк Джованні Габотто (який служив на англійському флоті і тому більше відомий як Джон Кабот) досяг о-ва Ньюфаундленд і берегів Лабрадору.

22 квітня 1500 року португальська експедиція під керівництвом Алвареша Педру Кабрала, яка прямувала до Індії, дуже сильно відхилилась від західних берегів Африки і пристала до східних берегів Південної Америки. Так, португальцями випадково була відкрита Бразилія.

Після відкриття берегів Нового Світу почався процес завоювання внутрішніх областей Північної і Південної Америки іспанськими конкістадорами (завойовники). В 1513 році Васко Нуньес Бальбоа пертнув Панамський перешийок і вийшов до Тихого океану, назвавши його Південним морем. В 1519 році Ернанд Кортес завоював і розграбив державу ацтеків. В 1524-1537 рр. Франсиско Пісарро з братами (Ернандо, Гонсало і Хуаном) відкривають західне узбережжя Південної Америки (Перу і Чилі) і підкорюють могутню імперію інків. Конкістадорами керувало перш за все бажання наживи. Один із письменників Середньовіччя так говорив про них: ”Вони йшли з хрестом в руці і з ненаситним бажанням золота в серці”.

Що стосується Колумба, то історія виявилась несправедливою по відношенню до нього. Він до кінця своїх днів (1506 р.) вважав, що відкрив азійські о-ви, вони і зараз відомі під назвою Вест-Індія.

За рік після смерті великого мореплавця в книзі німецького картографа Мартіна Вальдземюллера “ Вступ до космографії” вперше з’являється назва Америка на честь флорентійця Амеріго Веспуччі, який також відвідав Америку в складі однієї із пізніших експедицій. Однак, на відміну від Колумба він врешті-решт зрозумів, що знаходиться не в Азії, а на іншому материку. Славу Веспуччі принесли його листи на батьківщину, в яких він живописно з вигадкою описував свої подорожі, а також складені ним карти.

Встановлення того факту, що відкриті землі не мають нічого спільного ні з Індією, ні з Китаєм, примушує Іспанію спорядити в 1519 р. експедицію під керівництвом португальця Фернао Магальяеша, більше відомого як Фернан Магеллан. В інструкції, даній Магеллану королем Карлом I, було сказано: «Поскільки мені достеменно відомо, що на островах Молукко є прянощі, я посилаю вас головним чином на їх пошуки, і моя воля така, щоб ви направились прямо на ці острови».

Перед цим слід згадати про Тордесільяський договір — міжнародний договір між Іспанією і Португалією, підписаний 7 червня 1494 р., який розділяв всі «нововідкриті» землі між двома країнами по меридіану, що проходить за сучасними координатами по 49°32'56" західної довготи. Лінія розділу була перенесена на 270 ліг (607,5 км) на захід у порівнянні з встановленою роком раніше булою (указом) папи Олександра VI і проведена посередині між португальськими на той час Островами Зеленого Мису і островами Вест-Індії, відкритими Христофором Колумбом. Нововідкриті землі на схід від цієї лінії за договором відходили до Португалії, а землі на захід — до Іспанії. Договір був ратифікований Іспанією 2 липня 1494 року та Португалією 5 вересня 1494 року. Лінія розділу по іншій стороні світу була проведена за Сарагоським договором, підписаним 22 квітня 1529 року, ця лінія проходила по антимеридіану Тордесильянській лінії. Оригінали обох договорів все ще зберігаються в Генеральному архіві Індій в Іспанії і Національному архіві Торре-ду-Томбу в Португалії

Під час плавання (1519 –1522 р.р.) була відкрита протока із Атлантичного океану в Тихий (пізніше названа Магелановою), вперше було перетнуто Тихий океан і досягнуто Філліпінських островів. Тут під час сутички з тубільцями Магеллан був убитий. Одна з п’яти каравел експедиції – “Вікторія” – під командуванням Хуана Себастьяна Ель-Кано перетнувши Індійський Океан і обігнувши Африку 8 вересня 1522 р. кинула якір біля берегів Севільї, завершивши, таким чином перше навколосвітнє плавання. Із 250 чоловік, які вирушили в експедицію, назад повернулось лише 18. Карл І подарував Ель-Кано герб із символічним зображенням глобуса і девізом – “Ти обійшов навколо мене”.

2. Другий етап Великих географічних відкриттів.

Час з другої половини ХVІ і до середини ХVІІ ст. виділяється як другий етап Великих географічних відкриттів. На самому початку цього етапу виникає прблема пошуків морських шляхів у Китай та Індію навколо північних берегів Євразії (Північно-Східний прохід) та навколо північних берегів Північної Америки (Північно-Західний прохід), в чому були зацікавлені перш за все Англія та Голландія.

Найвизначнішими “шукачами” Північно-Східного проходу були англієць Стівен Барроу (1556 - 1557 р.р.) та голландець Віллем Баренц (1594 - 1597 р.р.), які плавали Баренцевим морем біля островів Нова Земля, Шпіцберген, Колгуєв, Вайгач.

Героїчними зусиллями англійців Мартіна Фробішера (1576 - 1578 р.р.), Джона Дейвіса (1585 - 1587 р.р.), Генрі Гудзона (1610 р.), Вільяма Баффіна (1612 - 1616 р.р.) було вияснено загальний острівний характер арктичної частини Північної Америки.

Після відкриття Америки Іспанія перетворилася на велику морську державу. З Америки в Європу пливли іспанські кораблі – галеони – з багатющими вантажами. Проте дорогою іспанців намагалися пограбувати морські розбійники – пірати (так називали їх греки), корсари (так називали їх італійці), флібустьєри (називали голландці). Перехоплювати галеони вирушали англійці, французи, голландці.

Часто-густо розбійники підшукували таємні стоянки, де можна було сховати награбоване. Вони пливли якомога далі від відомих земель і шукали такі, що ще не нанесені на карти. Так піратами було обстежено узбережжя Північної Америки та відкрито числені затоки, гирла річок, острови.

Під чорним піратським прапором плавав і відомий англійський мореплавець Френсіс Дрейк. „Залізний пірат”, як його називали, сам себе вважав безстрашним мандрівником. Він другим після Магеллана в 1577–1580 рр. здійснив навколосвітнє плавання. Ф. Дрейк уточнив обриси берегів Південної Америки, відкрив острови в Тихому океані. Він довів, що Вогняна Земля – не виступ „Невідомої Південної Землі”, а сукупність островів, за якими простирається море. Пізніше найширшу протоку світу між Вогняною Землею і Антарктидою назвуть протокою Дрейка. Так пірати поповнювали ряди першовідкривачів Землі.

Але сама проблема проходу із Атлантики в Тихий океан ніПівнічно-Східним, ні Північно-Західним проходом так і не була вирішена.

На цей же період приходяться і великі географічні відкриття росіян в Сибірі та на Далекому Сході. Планомірне освоєння Сибіру почалось походом козаків Єрмака Тимофійовича Повойського за Урал і перемога над сибірським ханом Кучумом у 1581 - 1582 р.р.. У 1639 р. Іван Юрійович Москвітін досяг узбережжя Охотського моря. У 1643 - 1646 р.р. Василь Данилович Поярков здійснив подорж по Далекому Сходу. В 1648 - 1649 р.р. Семен Іванович Дежньов обігнув Чукотський п-ів і відкрив крайню східну точку Азії – мис, який він назвав – Великий кам’яний ніс. В 1650 - 1653 р.р. Єрофей Павлович Хабаров здійснив кілька походів по Далекому Сходу і Приамур’ю

В середині ХVІІ ст. плавання в помірних широтах Південної півкулі, організовані голландцями у пошуках “невідомої південної землі”, завершились відкриттям нового материка, пізніше названого Австралією. Під час плавання у 1641-1643 р.р. Абель Янсзон Тасман з усіх сторін обійшов цей материк і відкрив острови Нова Зеландія та Тасманія. Ця експедиція остаточно довела, що Австралія не є частиною невідомої південної землі.

3. Наслідки Великих географічних відкриттів

Великі географічні відкриття завдали величезного впливу на розвиток філософської думки та природознавства. Вперше дослідним, а не теоретичним шляхом було отримане правильне (в своїх загальних рисах) уявлення про конфігурацію Землі, розподіл суходолу та моря, тобто під землезнавські концепції була підведена фактична основа.

Значного розвитку отримує картографія, яка розробляє нові проекції для зображення сферичної поверхні всієї Земної Кулі на площині.

Так, німець Мартін Бехайм в 1492 р. виготовив глобус на якому були відображені географічні знання европейців перед відкриттям Америки. Величина глобуса, прозванного «Земним яблуком», — 507 мм в діаметрі; на ньому немає вказівок широти і довготи за сучасним методом, але є екватор, меридіани, тропіки і зображення знаків зодіаку. Також представлені короткі описи різних країн та зображення їх жителів.

Фламандський картограф і географ Герхард Меркатор найбільш відомий як автор рівнокутньої циліндричної картографічної проекції, яку він вперше застосував при складанні навігаційної карти світу на 18 листах у 1569 р.

Фламандський картограф Абрахам Ортелій склав перший в світі географічний атлас, що складався з 53 карт великого формату з детальними пояснювальними географічними текстами, який був надрукований в Антверпені 20 травня 1570 р.

Найвизначнішим досягненням науки першої половини ХVІ ст. було геліоцентричне вчення польського астронома Ніколая Коперніка. До цьго ж часу відноситься і діяльність його великих послідовників – Джордоно Бруно, Галлілео Галілея, Іогана Кеплера, які сприяли розвитокові астрономії.

Бернхарда Вареніуса, в якій були узагальнені нові географічні відкриття і досягнення в області природознавства.

Результатом звитяг епохиВеликих географічних відкриттів став не лише безприцедентний якісний стрибок у географічних пізнаннях людства. Неминучим супутником відкриттів став “вихід Європи за її межі” – тобто колонізація нових земель, насаджування там європейського права та адміністративних систем, а також випробуваних в Європі методів економічної експлуатації.

В географічному сенсі колонії дещо різнилися. Іспанці віддавали перевагу провінційним утворенням. Їхні колонії були зведені у два віцекоролівства – Нову Іспанію (південь Північної Америки) та Перу (Південна Америка). Португальці та голандці практикували “крапковий варіант” з опорою на міста-фортеці прибережної смуги. Суть політики при цьому не змінювалась. Корінне населення або зганялося з колонізованих територій і заміщувалось білими поселенцями, або ж просто винищувалось і замінювалось рабами-неграми, вивезеними з Африки.

Хижа експлуатація ресурсів колоній дала поштовх економічному розвиткові Європи вцілому і її західної частини зокрема. Саме з епохи Великих Відкриттів бере початок нова структура світової економіки на чолі з Західною Європою, по відношенню до якої решта регіонів грали роль експлуатованої аграрно-сировинної перифирії.

Ще одним важливим наслідком Великих Відкриттів стала зміна самої географії світових торгівельних зв’язків. Вони проходили тепер по Атлантиці, минаючи Середземномор’я, яке до цього служило провідним осередком таких зв’язків. Тому закономірно, що Венеція поступово втрачала колишню роль. І ця роль перейшла спочатку до Антверпена (Фландрія – сучасна Бельгія), який контролював потоки срібла з Південної Америки. А з кінця XVI ст. – до Нідерландів та їхньої економічної столиці Амстердаму. Завдяки розвиненому суднобудуванню та найбільшому в Європі, а отже і в світі, торговому флотові Нідерланди спочатку взяли під свій контроль торгівлю в Північному та Середземному морях. А завдяки спеціально створеній Ост-Індійській компанії та її опорним пунктам на Півдні Африки, Малакському півострові, освтровах Ява та Суматра, Індії – і торгівлі прянощями, цією “пахучою валютою” того часу.

Дата добавления: 2015-05-24