Економічна географія Нового часу

З початку ХVІІІ ст. стала складатись нова структура європейської та світової економіки. Нідерланди й Амстердам витіснили з провідних ролей перша в історії національна економіка – англійська. Розпочалась так звана «ера Лондона», що тривала до другої половини ХІХ ст. Англійський економічний домінітет тримався на потужному флоті, інтенсивній промисловості, прибутковій риболовлі і зростаючій (середини ХVІІ ст.) металургії. Навіть втрата колоній в Північній Америці не підірвало його. Більше того, з кінця ХVІІІ ст. Англійська економічна першість отримала нову стратегічну підойму: Англія першою стала на шлях промислової революції, впровадження паромашинних технологій, формування індустріальної структури економіки. У її валовому національному продукті промисловість обігнала сільське господарство вже між 1811-1821рр. Приблизно півстолітня Англія по праву називалась «майстернею світу». Таким чином економіка набула яскраво вираженого моноцентричного характеру.

Роль найближчої периферії англійського економічного центру грали країни менш розвинені: Німеччина, Іспанія, Франція, Росія. Мала Англія й периферію колоніальну.

Однак, з другої половини ХІХ ст. ситуація стала змінюватись: в процес промислової революції стали включатись нові країни та регіони. Виникло близько 20-ти регіональних центрів, переважно в Європі. Такі як Руський, Саарський, Верхньосілезький у Німеччині, Південно-Чеський та Нижньо-Австрійський в Австрії, Придніпровський, Лодзинський, Прибалтійський, Московський, Петербурзький в Росії, Лотарінгський, Ліонський, Ельзаський у Франції та ін..

В цілому в Європі промислова першість перейшла до Німеччини. Однак, сучасна індустрія вже перестала бути монополією «старого континенту». Наприкінці ХІХ ст. промислова структура економіки сформувалась в США (в основному за рахунок північно-східного та приозерного районів). А наприкінці ХІХ ст. ця країна вже стала світовим індустріальним лідером. З останньої третини ХІХ ст. в індустріалізацію включилась Японія: у районі Осаки та Йокогами стали формуватись потужні індустріальні райони.

Таким чином, моноцентрична структура світової економіки стала перетворюватись у поліцентричну. Досить чітко окреслився й міжнародний поділ праці, в рамках якого декілька промислово розвинених і найбагатших країн експлуатували аграрно-сировинну периферію. Так на кінець ХІХ ст. 75% світового видобутку алмазів і 90% - золота давав Південноафриканський Союз; мідь до розвинених країн завозили з Бельгійського Конго, Родезії, Чилі; олово – з Нігерії і Болівії; срібло – з Перу; залізну руду – з Бразилії; нафту – з Мексики та Венесуели. Мінеральна сировина доповнювалась тропічним господарством – вирощуванням цукрової тростини (Куба, Гаїті, Японія, Бразилія), кави (Бразилія, Колумбія, Мексика), бавовник (Мексика) тощо.

Ще одним глобальним фактором економічної географії стала транспортна революція, що її носіями виступали теж країни заходу. Розпочавши з масового будівництва шосейних доріг та каналів (з ХVІ ст.) вони з 20-х років ХІХ ст. першими опанували залізничні та пароплавний транспорт. Зі 40-х років ХІХ ст. пароплавні маршрути зв’язали Європу з Індією, у 60-ті роки – з Австралією і Пн. Америкою на початку ХХ ст. З Пд. Америкою. у результаті економіки й торгівлі стали справді світовими.

З економічними змінами, змінювалась й географія розміщення народонаселення. Основні тенденції цих змін – зростання щільності населення (особливо помітно в Європі), активізація еміграційних процесів, а також – масова урбанізація. Характерно, що між 1650 – 1900рр. населення Європи зросло найінтенсивніше (в 4 рази) сягнувши з рештою ¼ Світового – найвищий показник за вся історію «старого світу». Уже на 1600р. середня густота населення тут сягнула 63 чол. на 1км², причому «територія густої населеності» просунулась далеко на схід, до умовної лінії: Петербург-Москва-Астрахань. За рахунок «надлишкового населення» в аграрних районах Європи сформувались міграційні потоки (в пд..Італії, Ірландії, південь Іспанії, схід Австро-Угорщини, південний захід Росії.). з 1846-1930рр. Європу залишили близько 50 млн. чоловік. Вони переселись до США, Канади, Пд. Америки (переважно Бразилії, Аргентини), Пд. Африки, Австралії. А з Європейської Росії – до Сибіру та Приамур’я.

За рахунок надлишків сільського населення формувались і міста. Індустріалізація практично співпадала з урбанізацією переселення у міста колишніх селян. Справжній її «стрибок» припадав на ХІХ ст. Якщо на 1800 р. більшість населення проживала в містах лише і Нідерландах, та на 1900р. – в Англії, США, Німеччині. До них примикала ще одна група країн зі швидкими темпами «урбанізації» - Франція (42% міщан), Іспанія, Австралія, Канада, Данія, Австро-Угорщина (130%).

Дата добавления: 2015-05-24