Фактори, які впливають на стан платіжного балансу. II. Підсумкова зміна резервів

II. Підсумкова зміна резервів

G. Зобов'язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів

F. Надзвичайне фінансування

E. Компенсуючі статті

D. Помилки і пропуски

C. Короткостроковий капітал

B. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал

Підсумок: А. Баланс поточних операцій

А. Поточні операції

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ

Товари

Послуги

Доходи від інвестицій

Інші послуги і доходи

Приватні односторонні перекази

Офіційні односторонні перекази

Прямі інвестиції

Портфельні інвестиції

Інший довгостроковий капітал

Підсумок: А + В (відповідає концепції базисного балансу США)

Підсумок: А + В + С + D (відповідає концепції ліквідності в США)

Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання SDR (СПЗ)

Підсумок: A + B + C + D + Е + F + G (відповідає концепції офіційних розрахунків у США).

SDR (СПЗ)

Резервна позиція в МВФ

Інші вимоги

Кредити МВФ

Прийнята МВФ система класифікації статей платіжного балан­су використовується країнами — членами Фонду як основа націо­нальних методів класифікації. Однак платіжні баланси промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, враховують спільні риси, прита­манні всім розвинутим країнам, і водночас надають можливість кожній країні вносити свої, властиві їй корективи. Як правило, такі особливості пов'язані з методами виміру сальдо платіжного балансу та його покриття.

Україна, після вступу до МВФ, регулярно публікує свій платіж­ний баланс (див. дод., табл. 1, 2, 3).

Платіжний баланс прямо і зворотно пов'язаний з процесом відтво­рення.

З одного боку, він формується під безпосереднім впливом процесу відтворення, з іншого, — впливає на останній через курсові співвідношення валют, золотовалютні резерви, валютний стан, зовнішню за­боргованість.

На стан платіжного балансу впливають такі фактори.

1. Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

Так, за період після Другої світової війни і до 60-х років торго­вельні баланси більшості країн Західної Європи і Японії були, як правило, пасивними. Водночас перетворення США за цей період у міжнародного інвестора і кредитора привело до того, що їхній торго­вельний баланс мав величезне активне сальдо.

Загострення суперечностей між трьома центрами суперництва (США, Західною Європою — ЄЕС і Японією) і падіння частки США у світовому промисловому виробництві призвели у 70-х роках до хро­нічного дефіциту платіжного балансу Сполучених Штатів. І навпа­ки, в міру посилення західноєвропейського і японського центрів їхні платіжні баланси, особливо ФРН і Японії, у 70-ті і 80-ті роки, як правило, мали значне позитивне сальдо.

На сьогодні ситуація знову змінилася з урахуванням фінансової кризи в країнах Південно-Східної Азії і Японії.

2. Циклічні коливання економіки.

Оскільки існує асинхронність сучасного економічного циклу, його коливання впливають на платіжний баланс опосередковано. Світові економічні й фінансові кризи призводять до значних дефіцитів пла­тіжних балансів то одних, то інших країн.

3. Зростання закордонних державних витрат, пов'язаних з мілі­таризацію економіки і військовими витратами.

Досить зазначити, що основна маса (понад 50 %) державних ви­трат США за кордоном, які відображаються у відповідних статтях платіжного балансу, являє собою саме витрати військового характе­ру (утримання та оснащення військових баз, воєнна допомога). З метою компенсації витрат на утримання військ за своїми кордона­ми США уклали угоди з країнами — членами НАТО і Японією про їх валютне відшкодування, що послужило джерелом чергових міждержавних суперечностей. Так, під безпосереднім тиском США, які наполягали на переоснащенні армій союзників, країни НАТО в середині 80-х років імпортували військової продукції із США у 8 разів більше, ніж продавали її за океан.

4. Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

З 70-х років зростає взаємопроникнення капіталів США, Японії, країн Західної Європи, що посилює між ними як партнерство, так і суперництво.

Досить сказати, що на початку 90-х років фінансові потоки між країнами "великої сімки" (420 млрд. дол. США щоденно) у 34 рази перевищували платежі з міжнародної торгівлі.

5. Зміни в міжнародній торгівлі.

Різке зростання світових цін на нафту (у 18 разів у 1980 р. проти 1971 р.) призвело до дефіциту поточних операцій платіжних балансів країн — імпортерів нафти та активізації платіжних балансів нафто­видобувних країн — членів ОПЕК.

У географії товарних потоків відмічається значне розширення взаємного обміну між промислово розвинутими країнами при ско­роченні питомої ваги країн, що розвиваються, в їх зовнішній торгівлі.

6. Вплив валютно-фінансових факторів.

З уведенням плаваючих курсів значно зросли ризики валютних втрат, особливо під впливом різких коливань курсів провідних ва­лют світу, які найчастіше використовуються як валюти ціни і плате­жу: долара США, англійського фунта стерлінгів, німецької марки, японської єни. В очікуванні зниження курсу національної валюти відбувається зсув за строками платежів з експорту й імпорту.

7. Негативний вплив інфляції.

8. Торговельно-політична дискримінація певних країн.

9. Надзвичайні обставини: неврожай, стихійні лиха, катастрофи.

Після розгляду множинності факторів, які впливають на платіж­ний баланс, мимоволі напрошується висновок, що досягти щорічної збалансованості надходжень у країну чи її виплат іншим країнам — завдання надзвичайно складне. Тому навряд чи яка-небудь держава світу ставить його для беззаперечного вирішення, тому що немає без­посередньої загрози порушення економічної стабільності при пев­ному незбіганні вхідних та вихідних потоків. Однак тут, як і в усьо­му, також необхідно дотримуватися певної міри.

Так, довготермінове пасивне сальдо платіжного балансу при­зводить до того, що для покриття дефіциту іноземної валюти необхідно використовувати офіційні резерви, зменшуючи їх обсяги. Оскільки ці резерви не є безмежними, то країна, щоб виправити ситуацію, зму­шена йти на запровадження різних протекціоністських заходів для стримування імпорту й заохочування експорту. Одним із наслідків дефіциту платіжного балансу може стати зміна курсової вартості національної валюти. Валютний курс, з одного боку, віддзеркалює стан платіжного балансу, з іншого, є одним із факторів, які суттєво впливають на стан платіжного балансу.

Стосовно довготермінового активного сальдо платіжного балан­су, то й тут може мати місце ціла низка негативних наслідків.

Якщо активне сальдо досягається за рахунок позитивного саль­до платіжного балансу, то це означає, що імпорт не перекриває екс­порту і тим самим фактичний рівень споживання стає меншим від потенційно можливого.

Якщо сальдо формується під впливом значного перевищення притоку капіталу над його відтоком, то країна перетворюється в сто­рону, що приймає, зі всіма можливими негативними наслідками. Адже іноземні інвестиції — це свого роду допінг для національної економі­ки, оскільки з часом частина валового національного продукту, створе­ного в країні, у вигляді прибутку інвестора буде відпливати за кор­дон, що може негативно вплинути на темпи економічного зростання.

Крім того, довгочасне перевищення надходження валюти в краї­ну над її вибуттям може слугувати причиною інфляції, знецінення національної грошової одиниці й підвищення рівня цін на внутріш­ньому ринку.

Поширення практики плаваючих валютних курсів, збільшення масштабів кредитного ринку, відміна обмежень на рух капіталів привели до лібералізації проведення самостійних дій приватними учасниками міжнародних операцій. Виникає альтернатива вибору засобів платежу, а його критерії ускладнюються. З'явилася значна кількість нових фінансових інструментів, що забезпечують страху­вання від валютних і кредитних ризиків, відбувається швидке впро­вадження ЕОМ, новітніх засобів передачі та обробки інформації.

Провідні країни вживають заходи щодо забезпечення стабіль­ності ринкових курсів своїх валют шляхом узгодженого міждер­жавного впливу на діяльність валютних ринків, посилення впливу офіційних органів на курси з метою обмеження рамок їх коливання. Для цього центральні банки проводять спільні валютні інтервенції.

Постійно посилюється тенденція до погодження у проведенні внутрішньої макроекономічної політики західними країнами. За до­помогою міжнародної координації цієї політики управління платіж­ними балансами стало розглядатись як альтернатива плаваючим валютним курсам.

Дата добавления: 2015-05-24