Модуль 1Ц 2 страница

Разом з тим, графіті виступає одним із яскравих прикладів того, як девіантна поведінка трансформується у вид мистецтва, у творчість.

2.2. Характеристика адиктивної (залежної) поведінки

Життєдіяльність та розвиток людини залежні від багатьох чинників. Об'єктом залежності виступають їжа, яку ми вживаь мо, повітря, яким ми дихаємо, певні умови та спосіб життя, до яких ми звикли, коло соціальних контактів тощо. Схильність до залежності є універсальною особливістю людини. Проте, за певних умов нейтральні об'єкти перетворюються для неї у жнг-тєво важливі. У деяких випадках спостерігається надмірна ла лежність, яка породжує адиктивну поведінку. Коло предмет

го-псдагоггчна корекція від.сгилень у поведінці дітей

иежності змінюється і розширюється з розвитком технічного эгресу у галузі харчової промисловості, фармацевтичної інду-рії, комп'ютерної та ігрової техніки, які створюють все нові й ві потенційні об'єкти залежності. До найпоширеніших пред- гів адикції належать: психоактивні речовини (наркотики), ал- їжа, азартні ігри, секс (зокрема такі його перверзії як їілія, фетишизм, пігмаліонізм, трансвестизм, ексгібіціонізм, ірайеризм, некрофілія, садомазохізм), релігія (наприклад, ре-гійний фанатизм, властивий індивідам, залученим до секти). Сьогодні дуже швидко поширюється комп'ютерна залежність емблінг). Водночас деякі форми поступово втрачають ярлик віантності. Так, гомосексуалізм у сучасній соціальній ситуації відноситься до відхилень у поведінці.

Отже, адиктивна поведінка - це одна з форм аутодеструк-ної девіантної поведінки особистості, яка пов'язана із зловжи-шям чимось або кимсь з метою саморегуляції, зміни психічно- f стану або адаптації. Ступінь виразності адиктивної поведінки ке бути різним — від практично нормальної до важких форм |Ш>логічної залежності, які супроводжуються виразною соматич-ою і психічною патологією. У зв'язку з цим деякі автори роз-зняють адиктивну поведінку і просто шкідливі звички, які не є эзливими. Наприклад, куріння або переїдання хоч і є залеж- формами поведінки, але не вважаються девіантними.

0. В. Змановська виділяє загальні ознаки адиктивної по-
|ведінки:

1. Наявність постійного імпульсивного ненасичуваного, не-
зланного потягу до зміни психофізичного стану, якому інди-

не в змозі протистояти.

2. Процесуальний та циклічний характер адикції, яка має
початок, індивідуальний перебіг і завершення та проходить

ез певні фази:

наявність внутрішньої готовності до адиктивної поведінки;

посилення бажання і напруження;

очікування і активний пошук об'єкту адикції;

одержання об'єкта і досягнення специфічних переживань;

розслаблення;

фаза ремісії, після якої все починається спочатку.

3. Результатом адикції виступає трансформація особистос-
соціальна дезадаптація. Особа поступово втрачає колишні

ереси та соціальні зв'язки, здійсннлться перебудова ієрархії Цінностей, все сприймається та оцінюється нею чере.і приз

Модуль Ш

му адиктивної потреби. Остання набуває адцінного емоційного забарвлення, стає метою існування. Життєвий простір звужу­ється до ситуації одержання об'єкта. Все інше колишні мо­ральні цінності, інтереси, взаємини — втрачають значущість Залежність настільки домінує, що індивід здатен подолати будь-які перешкоди. Спостерігається зниження критичності, людина виправдовує свою поведінку, знаходить причини, які перешко­джають їй відмовитись від предмету залежності. Характерною ознакою адиктивної поведінки є анозогнозія - заперечення хво роби, небажання визнати наявність залежності З'являється не­довіра до людей (до родичів, друзів, до спеціалістів, які можуть надати допомогу), які намагаються надати допомогу. Людина вдається до брехні. Посилюється агресивно-захисна поведінка, наростають ознаки соціальної дезадаптації.

Причини виникнення. Раніше причини адиктивної поведін­ки пов'язувались слабкістю волі, гріховністю та моральною не­досконалістю. Згодом ЇЇ почали вважати хворобою, яка зумов­лена іманентною схильністю до залежності від екзогенних речо­вин. Одна із сучасних концепцій розглядає адиктивну поведінку як результат звички.

Відповідно до системно-особистісної моделі залежна пове­дінка зумовлена порушеннями значущих для індивіда стосунків Наприклад, причиною алкоголізму може бути втрата близької людини, вживання наркотиків може бути засобом встановлення контактів підлітка з референтною групою.

Серед чинників, що визначають появу схильності до за­лежної поведінки, неабияку роль відіграють макро- та мікро-соціальні умови життя індивіда.

Причиною формування адиктивної поведінки у підлітково­му віці досить часто виявляється, властиві цьому віку, з одного боку, відчуження від батьків, які не визнають свою дитину до­рослою, обмежують її самостійність, не розуміють її, а з іншого боку — потреба відповідати, так званому, підлітковому кодексу честі і спотвореному образу дорослості, в якому в якості важли­вої ознаки виступає вживання алкоголю та наркотиків.

Для деяких соціальних груп залежна поведінка є проявом групової динаміки. Наприклад, вживання наркотиків виступе в ролі перепустки до субкультури підлітків, формує почуття належності до групи, створює середовище для неформального спілкування, дає можливість відреагувати сексуальні та агресії в ні потяги, не спрямовуючи їх на людей, допомагає регулювати емоційний стан, реалізує креативний потенціал через експери менти з різними речовинами

Психолого-педагогічна корекція вівхіигень у поведінці дітей

Провідна роль у походженні адиктивної поведінки при писуеться сім'ї. В ході численних досліджень був виявлений зв'язок між поведінкою батьків і формуванням залежності у ді­тей. Особливо чутливим у цьому розумінні є немовлячий вік. У багатьох аднктів в анамнезі відмічається наявність важкої пси­хологічної травми у самі ранні періоди життя. Травма може бути пов'язана з фізичною хворобою, втратою матері, з нездатністю матері розуміти і задовольняти базові потреби немовляти, з не­сумісністю темпераментів матері та дитини, з надмірною вро­дженою збудливістю малюка. Батьки, зазвичай, не здогадують­ся про травмуючий характер своїх дій. Так, наприклад, вони можуть з найкращих намірів привчати малюка до жорстокої регламентації режиму харчування, забороняти собі "балувати" дитину, наполегливо ламати її впертість. Таким чином, базова потреба немовляти у захищеності виявляється зафрустрованою, що в свою чергу зумовлює формування низької афективної толе­рантності: дитина уже в старшому віці неспроможна переносити відчуття небезпеки і очікування неприємностей. Такі особи, з одного боку, не вміють піклуватись про себе і гостро потребують когось, а з іншого боку не довіряють людям, не підпускають їх близько до себе. У цьому випадку неживий об'єкт може заміни­ти людські взаємини.

Сім'я може не дати дитині необхідної любові і не навчити любити себе, що призводить до відчуття нікчемності, непотріб­ності, до зневіри в себе. Позбутися негативного ставлення до себе допомагає залежна поведінка.

Часто батьки адиктивних дітей самі мають емоційні розла­ди, які супроводжуються алекситимією — нездатністю виражати свою почуття з допомогою слів (розуміти, позначати, прогово­рювати). Дитина не лише заражається в сім'ї негативними по- k чуттями, а й навчається у батьків замовчувати свої переживання, |пригаічувати їх і навіть заперечувати їхнє існування. Ще од-f-яим негативним сімейним чинником виступає відсутність меж»іж поколіннями, надмірна психологічна залежність членів сім'ї дан від одного. М. Маллер акцентувала увагу на важливості |для нормального розвитку дитини процесу сепарації — посту-эвого відокремлення від матері та індивідуалізації дитини. У:'ї з розмитістю кордонів адиктивна поведінка виступає одним і засобів впливу на поведінку інших.

Сім'я відіграє суттєву роль не лише у походженні, айв цтримці адиктивної поведінки. Родичі самі можуть мати різні еихологічні проблеми, через що вони часто провокують реци-ви эдикту. В свою чергу залежна поведінка одного з членів

Модуль 111

сім'ї може сприяти появі проблем психологічного характеру \ інших родичів — розвивається стан співзалежності С ііівзалеж-ність — це негативні травматичні зміни в особистості і нове дінці родичів через залежну поведінку когось із членів сім'ї Співзалежність підтримує залежність. Утворюється, таким чи­ном, замкнуте коло сімейних психологічних проблем. З членами сім'ї відбуваються наступні зміни: — втрачається власне "Я" че­рез фіксацію на вживанні наркотиків; поведінка эдикта повністю визначає емоційний стан інших членів сім'ї; переважають афек-ти люті, провини, відчаю; знижується самооцінка і самоповаїа, посилюються псевдоролі жертви або рятівника; переживаються стани апатії, емоційної тупості, наступає ізоляція; на фоні хро­нічного стресу неухильно погіршується здоров'я: загострюються соматичні хвороби, розвивається депресія.

Наприклад, все життя родини наркозалежного підлітка крутиться навколо циклу вживання наркотиків. Сім'я живе мі­фами, взаємними обіцянками та ілюзіями. Після чергового зри­ву підліток щиро кається і дає щедрі обіцянки. Батьки готові обманювати себе знову і знову, що все найстрашніше позаду Родина вибудовує різноманітні захисні механізми, серед яких проекція, заперечення, замовчування проблеми, ізоляція. Самі того не усвідомлюючи, родичі підштовхують адикта до зривів У період "невживання" в сім'ї поступово наростає напруження, тривога, посилюються підозри. Нарешті напруження стає таким високим, що хтось не витримує і провокує конфлікт. Все по­вторюється спочатку. Парадоксальним є той факт, що адикція згуртовує сім'ю, дає ілюзію близькості.

У рамках взаємин співзалежності часто зустрічається ситуа­ція неофіційної домовленості: "я закриваю очі на твою адик-тивну поведінку, а ти робиш те й те". Бувають також стосунки за типом паралельного існування, коли кожен член сім'ї живе своїм життям і не втручаються в проблеми один одного.

У сім'ї зі співзалежністю завжди виявляється порушеним роз­поділ ролей та відповідальності. Відповідальність за життя адикта і провину за його залежну поведінку беруть на себе родичі.

Разом з тим, особливості поведінки та особистісного розвит­ку дитини не можна назвати однозначно залежними від сімейних умов. Так, далеко не завжди дитина, що зростає у сім'ї алкоголі ків стає сама алкоголіком. Очевидно, що не менш важливу роїь відіграють індивідуальні особливості конкретної особистості

Адиктивна поведінка може бути зумовлена невротичними розладами особистості. Важливим індивідуальним чинником, і по впліши на поведінку людини, може виступати знижена зданиеп> 194

ого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

іравлятися зі стресами. Адиктивна поведінка часто виникає при їрушенні копінг-функції (здатності у певний спосіб вирішува-проблеми, справлятися зі стресами) Наприклад, наркозалеж-підлітки демонструють такі реакції на стрес, як уникнення зв'язання проблем, заперечення їх наявності, ізоляція.

Хімічна залежність. Це залежність від вживання будь-шх психоактивиих речовин, які поділяються на легальні (тю-эн, алкоголь, ліки) та нелегальні (кокаїн, похідні коноплі, ііанти). Вживання наркотиків незрілою особистістю породжує Ійначні соціально-психологічні проблеми: неможливість нормаль-Івого соціально-психологічного і фізичного розвитку, шкільну 4(езадаптацію, проблеми вибору професії, труднощі у створенні |яартнерських стосунків, асоціальність.

Для синдрому фізичної залежності характерні наступні клі- і шчні ознаки: — непереборне бажання вжити психоактивні ре-|Човини; знижений контроль за дозуванням; ігнорування інших задоволень заради прийому наркотиків; наявність психічних розладів, руйнування соціальних проблем.

Соціальна деградація проявляється передусім у зниженні успішності в навчанні, відмові від навчання та професійної ді-'яльності, у конфліктах з соціальним оточенням, в появі проблем З законом, у відчуженні від сім'ї та друзів, звуженні спілкуван­ня до наркотичного кола, ізоляції.

Паралельно з соціальною деградацією відбувається вираз­на зміна характеру. Особа втрачає колишні інтереси (амотива-іційний синдром). Заперечення стає стилем поведінки. Адикт за­перечує буквально все: факти вживання наркотиків, правила, |свої вчинки, свою відповідальність, наявність проблеми, залеж­ність та необхідність її лікування. Спроби оточуючих допомогти знецінюються, або викликають агресію. Реальність повністю змінюється фантазіями, ілюзіями, нездійсненними обіцянками, наркозалежної людини — це світ міфів: "я можу вколотися іьки один раз", "я можу контролювати дозу", "інші не вжива­ть тому, що не знають, що це таке", "лікарі нічого в цьому не зуміють", "ломку пережити неможливо".

Серед мотивів первинного вживання наркотиків можна ви-Илити: - атарактичні (досягнення психологічного комфорту релаксації); субмісивні (прагнення належності до групи і її ївалення); гедоністичні (одержання специфічного фізичного цоволення); гіперактивації (підвищення тонусу та самооцін- рси); псевдокультурні (демонстрація якоїсь якості, наприклад, зрослої поведінки); пізнавально-дослідницькі (цікавість, праг-ення до нових вражень).

Модуль ПІ

Причиною популярності наркотиків та алкоголю є те, що з їхньою допомогою можна домогтися певних психологічних та соціальних ефектів. Так, вони сприяють послабленню фізич­ного болю, подоланню душевних хвилювань, втоми. Зокрема, психостимулятори послаблюють депресію та гіперактивність, анальгетики-опіанти знижують лють, почуття провини та соро­му, галюціногени допомагають подолати депресію та відчуття порожнечі. Психологія пояснює наркотизм як форму втечі від проблем та конфліктів. Іноді у такий спосіб підлітки демонстру­ють свій протест проти стосунків, які їх не влаштовують.

Психологічне вивчення підлітків з наркотичною залежніс­тю виявило у них наступні особливості: слабкий розвиток само­контролю, самодисципліни, низьку стійкість до несприятливих впливів, високу навіюваність, невміння долати труднощі, емо­ційну лабільність, невміння конструктивно розв'язувати кон­флікти. Іншим особистісним порушенням, пов'язаним з нарко­тиками, є порушення здатності турбуватись про себе.

Зловживання наркотичними засобами починається в групі Тут спрацьовує властива підлітковому віку зорієнтованість на референтну групу. Потреба за всяку ціну бути прийнятим штов­хає на відповідні вчинки. Так, вживаючи алкоголь, підліток п'є, не орієнтуючись на самопочуття, йому важливо не відстати від інших. У підліткових асоціального спрямування компаніях за­ведено пити до "відключки". Вживання великих доз спиртного пригнічує контроль організму за кількістю випитого і швидко призводить до виникнення алкогольної залежності.

У формуванні наркотичної залежності виділяються певні стадії. Перше вживання наркотиків зазвичай зумовлене ці­кавістю або прагненням бути як всі. Якщо завдяки наркотикам підлітку вдається змінити психічний стан з негативного, пригні­ченого на позитивний, піднесений, він починає активно шукати нагоди спробувати нові наркотичні засоби. Вживання наркотиків стає частішим, формується свій стереотип використання психо­тропних речовин. Так виникає наступна стадія — пошуковий полінаркотизм. На цій стадії потяг до наркотиків поки що відсутній. Адиктивна поведінка тут виступає як стандарт групо­вої поведінки, як ситуативна (групова) залежність, коли бажан­ня вжити ту чи іншу психотропну речовину виникає тільки в пев­ній ситуації і в певному оточенні і є компонентом приемного до­звілля. Далі наступає стадія колекціонування, коли підліток прагне познайомитись з дісю різноманітних наркотичних засобів, що призводить до фонового полінаркотизму Щоб досяп"

Психалого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

бажаного результату потрібні вже сильнодіючі засоби, а також збільшення дози. Захисні рефлекси організму зникають, індивід стає залежним від наркотиків як психічно, так і фізіологічно.

2.3. Характеристика суїцидної поведінки

До аутодеструктивної девіантної поведінки крім адикцій від-|.носиться і суїцид - схильність до самогубства. Самогубство

— явище суто антропологічне і не спостерігається у тварин. Це
свідоме позбавлення себе життя. Самогубство слід розглядати у
рамках комплексної проблеми суїцидної поведінки, яка вклю-
яає суїцидні думки, суїцидні приготування, наміри та власне

У позбавлення себе життя. Суїцидні дії включають суїцид-jLHy спробу — цілеспрямоване оперування засобами позбавлення |-©ебе життя, яке не завершується смертю, і завершений суїцид

— дії, пю призводять до смерті. Суїцидні прояви включають
[суїцидні думки -- пасивні фантазії на тему своєї смерті (на
*зразок: "добре було б заснути і не прокинутись"), переживан-
ь«я, суїцидні тенденції (задуми — продумування способу, часу
й місця самогубства, та наміри - коли до замислу приєдну­
ється вольовий компонент і з'являється готовність перейти до
^.реалізації наміченого). Період від виникнення суїцидних думок
|до спроб їхньої реалізації називається пресуїцидом. Він може

іривати від декількох хвилин до декількох місяців.

Суїциди поділяються на істинні, демонстративні, прихо-

ані. Істинний суїцид спрямовується бажанням вмерти.

їому завжди передують пригнічений настрій, депресія, пере-вання щодо сенсу життя. Демонстративний суїцид не є

^в'язаним з бажанням померти, а виступає у якості шантажу і засобу звернути увагу на свої проблеми. Смерть в останньо-випадку може бути лише випадковою. Прихований суїцид це дії, які супроводжуються високою вірогідністю смерті,

і поведінка пов'язана з ризиком, грою зі смертю. А. Є. Лічко названих виділяє ще афективну форму, яка виникає

Щ впливом сильної психотравмуючої ситуації.

Іинники ризику суїцидної поведінки особистості:

ївність попередніх спроб суїциду в людини; чейна історія суїциду;

кризова ситуація (невиліковна хвороба, смерть близької лю ти, безробіття та фінансові проблеми, розлучення);

Модуль Ні

• сімейний чинник (депресивність батьків, дитячі гравми, хро
нічні конфлікти, дизгармонійне виховання);

• емоційні порушення (передусім, депресія);

• психічні захворювання (алкоголізм, наркоманія, шизофренія)

• соціальне моделювання (демонстрація суїциду, засоби масо
вої інформації, зображення в літературних творах - "ефем
Вертер" (Гете "Страждання молодого Вертера")

Суїцид може бути проявом гострих або хронічних психіч­них розладів. Високий ризик самогубства відмічається у людей з депресивним або психотичним станом.

Депресія переживається суб'єктивно як пригнічений на­стрій, як стан безнадійності, безпорадності, провини. У якості провідного для діагностики депресії дослідниками називається соматичний сидром. У конкретної особи не менше двох тижнів повинні мати місце три і більше її ознак:

• зниження інтересів або задоволення від діяльності, зазвичай
приємної;

• відсутність реакції на діяльність, події, які в нормі її викли­
кають;

• пробудження вранці за дві та більше години до необхідного
часу;

• виразна зовнішня психомоторна розгальмованість та ажита­
ція;

• помітне зниження або підвищення апетиту;

• зниження ваги;

• помітне зниження лібідо;

• зниження енергії;

• підвищена втомлюваність.

Додатково до соматичних виділяються психологічні ознаки депресії: зниження самооцінки; безпідставне почуття самоосу­ду; надмірне неадекватне почуття провини; думки про смерть, що повторюються, суїцидна поведінка; нерішучість, порушен­ня ясності та ефективності мислення, яке може бути настільки виразним, що приймається за органічну деменцію, спотворене сприймання реальності — фіксація на проблемі, "тунельне ба­чення" — феномен звуженої свідомості, коли індивід сприймає все через призму психотравмуючої ситуації, інше втрачає для неї будь-який сенс.

На особливості суїцидної поведінки істотно впливає віь Так, підвищена суїцидна готовність відмічається у юнацьком} та похилому віці. Суїцидна активність виразно зросгас до 1 ^J~ 15 років і досягає максимуму у 16-19-тирічному віці 198

•-педагогічна корекція відхилень у поведінці

Самогубство у дитячому віці спонукасться гнівом, страхом, шям покарати себе або інших, а також депресивними ста-S. Ознаками депресії у дітей можуть бути: смуток, порушен-jy, апетиту, зниження ваги, соматичні скарги, страх невда-аниження інтересу до навчання, почуття неповноцінності або»ргнутості, надмірна самокритичність, замкнутість, занепо-йня, агресивність, знижена стійкість до фрустрацій. (it, Іншу картину суїцидної поведінки ми спостерігаємо у під-ів. У них спроби самогубства зустрічаються значно частіше, у дітей, переважно мають демонстративний характер, при лише незначна частина з них (1%) досягає своєї мети. У ^підлітків (за даними А. Є. Лічко та А. А. Александрова) їі дії були зумовлені гострою афектиною реакцією. У гру-ілітків також зростає роль психічних розладів, зокрема, іресії. До дитячих ознак депресії у підлітковому віці дода-ще наступні: почуття нудьги і втоми, фіксація уваги на 5ницях, схильність до бунту та неслухняності, зловживання оголем та наркотиками.

¹ Значною мірою на суїцидну поведінка підлітків впливають 5истісні стосунки з однолітками та батьками. Важливим яком виступає також підліткова субкультура. У зв'язку з О. В. Змановська у якості прикладу наводить випадок са-гва декількох дівчат, які цим наслідували свого куми-§ідомого співака. У молодому віці суїцидна поведінка часто в'язана з інтимно-особистісними стосунками, наприклад, з не-аим коханням.

Психологічним новоутворенням юнацького віку є форму-світогляду, пошуки сенсу життя. Іноді роздуми про влас-рнування під впливом серії невдач у різних сфера провоку-, депресивні стани. Виразність депресії часто є показником

зності суїцидної загрози. і Соціологи відмічають зв'язок між частотою суїцидних спроб успільстві та соціальними умовами. Так, згуртованість су-ства, яка має тенденцію зростати в умовах загальної небез-|»_с(наприклад, війни) або загальної спрямованості на досяг- щ певних цілей, знижують частоту самогубств. Коли ж згур-їість суспільства слабне, індивід відходить від соціального і ставить свої особисті цілі вище прагнення до загального |а, що може стати причиною рішення піти з життя. Так, по-

гь схильність до самогубства економічні кризи. і,В екстремальній ситуації одні особи за рахунок пластичності та резервів зберігають попередній загальний рівень адаптації, тимчасово знижують рівень, але без руйнування основних

Модуль III

напрямків адаптації. У цьому випадку дезадаптація не призводить до хвороби, не породжує патологічних форм адаптації.

Якщо ж екстремальні навантаження поєднуються з індивіду альними проблемами (наприклад, неврозами), зниженням плас­тичності, вірогідність порушення значно зростає. Тоді соціально-психологічна дезадаптація веде за собою якісну трансформацію процесу пристосування, появу патологічних форм адаптації Конфлікт, який перевищує поріг дезадаптації особистості, є крн зовим. В умовах неможливості реальним способом змінити кон­фліктну ситуацію єдиною реакцією, яка замінює собою усі інші дії, виявляється суїцид як засіб усунення всякої діяльності.

А. Є. Лічко відмічає зв'язок між типом акцентуації характе­ру підлітка та суїцидною поведінкою. Так, суїцидні демонстрації у 50% випадків поєднуються з істероїдним, нестійким, гіпертим-ним типами, а суїцидні замахи - з сенситивним та циклоїдним типами. А. Є. Лічко відмічає низьку суїцидну активність шизо їдів. В. Т. Кондратенко, навпаки, наводить данні на користь шизоїдного, психастенічного, сенситивного, збудливого та епі-лептоїдного типів. Автори сходяться на думці, що практично не схильні до суїцидів підлітки з астенічним, гіпертимним, нестій­ким типами акцентуації характеру.

Опишемо узагальнений психологічний портрет суїциден та. Це сенситивна, емпатійна людина зі зниженою здатністю переносити біль. її відрізняє наявність глибокого внутрішньо го конфлікту між низькою самооцінкою та високою потребою у самореалізації, який, в свою чергу, посилює тривожність, при­гніченість, відчуття безпорадності, схильність фіксуватися на проблемах. Активному виходу з депресивного стану, докладай ню зусиль для подолання проблем, з одного боку, перешкоджає песимізм, а з іншого — слабкість вольової регуляції. Ускладнює ситуацію амбівалентне ставлення до суїциду та схильність до аутоагресії. Варто підкреслити, що наведений портрет є прямо протилежним характеристиці антисоціальної особистості.

Слід зауважити, що суїцид змінює життя усієї родини, робить її заручником. Частина емоційних переживань людей, близьких суїциденту, є тимчасовими, інші тривають декілька ро­ків, деякі — все життя. Кожний член сім'ї платить за це певну психологічну ціну. К. Лукас та Г. Сейген називають це угодою (оборуткою). Спостерігаються наступні моделі небажаної нове дінки у відповідь на самогубство близької людини:

■ пошук людей, які можуть бути відповідальними за смерть са­могубця — замість прийняття того, що сталось, як особистої волі суїцидента;

Психалого-педагогічна корекція відхгиіень у поведінці дітей

• прийняття трауру на довгі роки - замість того, щоб продов­
жувати жити;

• переживання провини та самозвинувачення, картання себе;

• соматизація - занурення в хворобу замість спонтанного ви­
раження почуттів;

• самообмеження — уникнення радості життя;

• втеча в роботу, в сексуальні зв'язки, в адикцію — замість
того, щоб визнати та виразити свої почуття;

• нарешті, новий суїцид — "ти помер, отже помру і я".

Отже, до основних видів девіантної поведінки відносяться деструктивна, яка наносить шкоду суспільству та його членам, й аутодеструктивна, яка в першу чергу негативно впливає на самого девіанта. Проте усі форми аутодеструктивної поведінки — і залежність, і схильність до суїцидів, і віктимність, так чи інакше руйнуюче впливають на соціальне оточення девіантів. Так, віктими провокують злочинців до антисоціальних вчинків; адикти руйнують сім'ї, залучають інших осіб до вживання нар­котиків чи алкоголю, самі вдаються до злочинів задля одержан­ня продукту залежності; суїциденти залишають близьких людей з довічним почуттям провини, можуть спровокувати спроби са­могубства в інших людей.

3. Біологічні, соціальні та психологічні детермінанти відхилень у поведінці

Можна виділити біологічні, соціальні та психологічні при­чини виникнення схильності до девіантної поведінки. До біо­логічних причин відносять ті чинники, які травмують нервову систему і через це зумовлюють відхилення в особистісному роз­витку, а саме: травми, інфекції, інтоксикації нервової системи, спадковість, тип нервової системи.

Пошкодження кори головного мозку, особливо лобних до­лів, досить часто відмічається у людей, схильних до правопо­рушень. У. Пірс в результаті генетичного дослідження, прове-s деного у середині 60-х років прийшов до висновку, що наяв­ність зайвої ігрек хромосоми у чоловіків зумовлює схильність до кримінального насильства. Серед інших біологічних детер­мінант девіантної поведінки називають вплив гормонів, зокрема, тестостерону. Даббс та Морріс на прикладі вивчення 4 тисяч; ветеранів війни прийшли до висновку про наявність зв'язку між., рівнем тестостерону та схильністю до антисоціальної поведінки

X. Айзенк, вивчаючи в'язнів, визначив, що екстраверти бпьпі схильні до здійснення злочинів, ніж інтраверти, а це в сою чергу зумовлено типом нервової системи.

Слід зауважити, що успадковується не якась конкретна форма девіантної поведінки, а певні індивідуально-типо.юпчні властивості нерзової системи, які збільшують вірогідність фор­мування відхилень; що саме по собі пошкодження нервової сис­теми не визначає формування асоціальних якостей характеру а лише утворює основу, на якій під впливом несприятливих со­ціальних факторів, через неврахування індивідуальних особли­востей індивіда відбувається викривлення особистісного розвит­ку. Такого викривлення можна уникнути, якщо виховання буде зорієнтоване на створення спеціальних умов психічного розвит­ку, необхідних саме для такої дитини з пошкодженою нервовою системою або з особливими властивостями нервової діяльності

Дата добавления: 2015-05-24