Органів влади у зарубіжних країнах

Тема 8: Основи організації фінансів місцевих

Основні типи систем місцевого самоврядування. Найважливіші проблеми фінансів місцевого самоврядування. Міжнародні стандарти організації місцевих фінансів і місцевих бюджетів. Зміст та значення Європейської хартії місцевого самоврядування.

Склад фінансових ресурсів органів місцевої влади зарубіжних країн.

Доходи і видатки місцевих бюджетів. Фінансове вирівнювання та його роль у розвитку територій.

Місцеве оподаткування за кордоном. Роль надходжень від місцевих податків і зборів у формуванні доходів місцевих бюджетів зарубіжних країн.

Досвід комунального кредиту. Місцеві позики: особливості випуску, розміщення та обігу, роль у формуванні фінансових ресурсів органів місцевої влади.

Фінанси муніципальних підприємств.

Форми залучення громадян до управління місцевими справами в зарубіжних країнах.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Передумовою існування місцевих фінансів є функціонування інституту місцевого самоврядування, яке є лише в тих країнах, де держава визнає право на автономію місцевих органів влади, право самостійного вирішення ними місцевих проблем. В таких країнах обов¢язково здійснюється певне розмежування функцій і завдань, які покладаються на центральні органи влади і управління, і на місцеве самоврядування.

Ідейно-теоретичні підвалини сучасного поняття “місцеві фінанси” сягають досить давніх часів. Формування теорії місцевих фінансів проходило нерозривному зв’язку з процесом виникнення і розвитку місцевого самоврядування, початкові форми якого пов’язують з “магдебурзьким правом”, що виникло у ХІІІ ст.

В XVI ст. в Литовській державі, до складу якої певний час входила частина українських земель, був виданий кодекс громадянських законів під назвою “Статут великого князівства Литовського”, який витримав три редакції і після всіх змін зберіг характер збірника місцевих законів. Але теоретичні витоки Литовського статуту слід в свою чергу шукати у першому кодексі законів древньоруського феодального права “Руській Правді”, складеній за часів правління Ярослава Мудрого (біля 978-1054 років).

Становлення місцевого самоврядування у ХVІІІ-ХІХ століттях відбувалося разом з розвитком буржуазної держави, який проходив в умовах жорстокої боротьби абсолютизму з народною демократією. Централізована державна влада виявилася неспроможною ефективно виконувати всі свої завдання, особливо соціального спрямування. Частину з них доцільно було передати у компетенцію самостійної і незалежної місцевої влади.

Поняття “самоврядування”, “самоуправління” почали використовуватися в Європі з другої половини ХVІІІ ст. саме по відношенню до місцевого самоврядування. На той час інститут місцевого самоврядування сформувався у багатьох країнах і передбачав управління всіма господарськими та іншими справами будь-якої адміністративної одиниці не органами центральної влади, а самими жителями.

Перші згадки про місцеві фінанси, об’єктивність їх існування, поряд із державними фінансами, можна зустріти у роботах таких коріфеїв економічної науки як Адам Сміт, Карл Штейн, Лоренц Штейн, Рудольф Гнейст, Карл Рау, Адольф Вагнер та інших. В своїх працях вони досліджували господарство територіальних громад, відзначали необхідність надання їм автономії, в тому числі у сфері фінансів. Окремим напрямком досліджень цих і багатьох інших вчених ХVІІІ-ХІХ століть було вивчення доходів і видатків місцевих спілок, місцевого оподаткування, його відповідності критеріям ефективного оподаткування.

Таким чином наука про місцеві фінанси веде свій початок з другої половини ХІХ століття. Протягом ХІХ-ХХ століть розвиток поглядів на сутність місцевих фінансів, їх склад та принципи організації проходив від представлення їх як:

В Росії процес формування теорії місцевих фінансів розпочався пізніше ніж в європейських країнах, а точніше після земської реформи 1864 р. Саме в цей час проходив процес остаточного організаційного оформлення інституту місцевого самоврядування – земств.

Перші дослідження сутності місцевих фінансів, бюджетів місцевих спілок, їх місця у державних і місцевих фінансах, принципів місцевого оподаткування з’явилися у другій половині ХІХ на початку ХХ століття, їх авторами були М.Курчинський, В.Лебедєв, А.Марков, І.Озеров, В.Твердохлєбов, Л.Ходскій, М.Цитович, І.Янжул та інші.

На початкових етапах існування радянської держави науковий інтерес до вказаної проблематики значно зріс у зв’язку з відновленням інституту місцевих фінансів. Багато вчених досліджували теоретичні засади та практику їх організації, до них належать Н.Белькович, Б.Веселовський, Є.Гловінський, С.Котляревський, Б.Кринська, Х.Лебідь-Юрчик, М.Леонтьєв, С.Лепський, М.Мітіліно, П.Озеров, М.Сірінов, І.Смірнов, М.Соболєв, Г.Тіктін, В.Целевич, Є.Яніцкій та інші.

У вітчизняній фінансовій літературі періоду незалежності вперше поняття місцевих фінансів згадується в навчальному посібнику, опублікованому в 1991 р. у Києві – “Государственные финансы” за редакцією докторів економічних наук, професорів В.М.Федосова, С.Я.Огородника та В.М.Суторміної. На початку 1990-х років відомими вітчизняними вченими була визнана необхідність існування місцевих фінансів в умовах створення в нашій країні основ ринкового господарювання. В посібнику розглядались джерела формування місцевих фінансів: бюджетні та позабюджетні кошти місцевих рад, кошти органів громадського територіального самоуправління, залучення ресурсів підприємств, закладів, кооперативів та громадських організацій, населення, кредитів, а також інших джерел. Крім того була дана детальна характеристика доходів і видатків місцевих рад, порядку їхнього розмежування між радами різних рівнів.

Розвиток української економічної науки в нових умовах, вивчення теоретичних надбань західної фінансової думки, приєднання України до Європейської хартії місцевого самоврядування закономірно відзначилося на поглядах вітчизняних фінансистів відносно місцевих фінансів. Все частіше і впевненіше висловлювались думки щодо об’єктивності існування даної категорії в умовах ринку, її вирішального впливу на повноцінне функціонування інституту місцевого самоврядування як необхідної підвалини кожного демократичного режиму.

Так, відомий український вчений доктор економічних наук, професор О.Д.Василик, який одним з перших почав досліджувати теоретичні і практичні питання місцевих фінансів, підкреслював, що місцеві фінанси – це об’єктивне явище, для здійснення покладених на місцеве самоврядування функцій потребує наявності відповідних фондів фінансових ресурсів у їхньому розпорядженні”.

У 1999 р. в Україні з’являється перший навчальний посібник “Місцеві фінанси України” доктора економічних наук В.І.Кравченка, в якому ґрунтовно розглянуто теорію місцевих фінансів, склад місцевих фінансових інститутів, внутрішні міжурядові фінансові відносини, державну регіональну фінансову політику і фінансове вирівнювання, управління місцевими фінансами.

За трактуванням В.І.Кравченка, місцеві фінанси представляють систему формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих. Такий підхід відповідає загально розповсюдженим уявленням на категорію фінансів загалом і крім того дає можливість з’ясувати місце у фінансовій системі країни місцевих фінансів та їх тісний та взаємообумовлений зв’язок з інститутом місцевого самоврядування.

Відомий вітчизняний вчений В.М.Опарін у своєму визначенні категорії місцевих фінансів, окрім особливостей, на які вказують вище зазначені автори, підкреслює зв’язок місцевих фінансів з фінансовою діяльністю підприємств муніципального господарства.

В 2002 р. в Україні виходить ще один навчально-методичний посібник “Місцеві фінанси”, підготовлений колективом авторів: М.А.Гапонюк, В.П.Яцютою, А.Є.Буряченко та А.А.Славковою. Даний посібник виданий відповідно до нових освітньо-професійних програм підготовки спеціалістів з вищою освітою, в ньому узагальнені найважливіші теоретичні положення науки про місцеві фінанси, розглянута практика їх організації в Україні на початку ХХІ століття. В навчально-методичному посібнику дається наступне визначення категорії: “Місцеві фінанси є об’єктивною формою економічних відносин, що пов’язані з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту, у процесі яких відбувається формування та використання фондів грошових коштів, призначених для задоволення потреб регіонів країни”.

Таким чином у розглянутих вище визначеннях категорії місцевих фінансів, а також у запропонованому нами можна відзначити наступні характерні особливості:

1) місцеві фінанси представляються як система економічних відносин, пов’язаних з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту;

1) в процесі здійснення цих відносин відбувається формування, розподіл і використання фінансових ресурсів;

2) цільова підпорядкованість даної системи відносин – забезпечення органів місцевого самоврядування фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на них функцій і завдань.

Розподільча функція місцевих фінансів знаходить свій прояв у порядку формування доходів і видатків місцевих бюджетів, цільових фондів органів місцевого самоврядування, за допомогою яких проходить складний процес забезпечення їх фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на місцеве самоврядування функцій і завдань. Кошти, які акумулюються в місцевих бюджетах і цільових фондах розподіляються і використовуються на задоволення різноманітних місцевих потреб. Крім того, через систему міжбюджетних відносин фінансові ресурси, акумульовані на обласному і районному рівні перерозподіляються між окремими адміністративно-територіальними одиницями з метою проведення фінансового вирівнювання.

Контрольна функція місцевих фінансів реалізується, зокрема, в діяльності органів місцевого самоврядування при складанні проектів місцевих бюджетів, їх розгляді і затвердженні, а також виконанні і складанні звіту про виконання місцевих бюджетів. Сфера дії контрольної функції не обмежується місцевими бюджетами, а включає інші фонди грошових коштів та загалом усі фінансові ресурси, які знаходяться в розпорядженні місцевого самоврядування. Контрольна функція місцевих фінансів спрямована на забезпечення передбачених пропорцій розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів, їх цільове і економне використання.

Стимулююча функція місцевих фінансів полягає у створенні таких умов, за яких органи місцевого самоврядування стають безпосередньо зацікавленими у збільшенні обсягів доходів бюджетів, додатковому залученні надходжень як загальнодержавних, так і місцевих податків і зборів, пошуку альтернативних доходів, ефективному використанні фінансових ресурсів, які поступають у їх розпорядження. Реальним втіленням стимулюючої функції є діючий порядок формування власних доходів місцевих бюджетів, заохочення перевиконання запланованих показників надходжень загальнодержавних податків і зборів, самостійність у використанні додатково залучених коштів та ін.

Сутність місцевих фінансів, як економічної категорії, та зміст їх функцій знаходять свій прояв у складі місцевих фінансових інститутів, до яких належать: місцеві бюджети, місцеві податки і збори, цільові фонди органів місцевого самоврядування, місцеві запозичення, комунальний кредит об’єкти комунальної власності.

Розглянемо більш детально основні положення Конституції України та Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо сутності, принципів місцевого самоврядування та особливості його функціонування в Україні.

Прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України закріпила існування місцевого самоврядування, яке визнається і гарантується державою (ст. 7). Принципово по-новому у Конституції здійснений підхід до визначення первинного суб¢єкта місцевого самоврядування, яким визнана територіальна громада, а не адміністративні одиниці (як це було встановлено у Законі Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування»).

В основному законі України знайшли відображення основні фінансові аспекти забезпечення функціонування місцевого самоврядування. Так, в ст.142 вказано, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об¢єкти їхньої спільної власноті, що перебувають в управлінні районних та обласних рад.

Конституцією надана можливість територіальним громадам об¢єднувати на договірних засадах об¢єкти комунальної власності, кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ.

Надзвичайно важливим є положення основного закону про те, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів відповідних бюджетів. Крім того, відзначено, що витрати органів місцевого самоврядування, які виникають внаслідок рішень державної влади, компенсуються державою.

В Конституції знайшли відображення основні права органів місцевого самоврядування, повноваження, пов¢язані з матеріальною та фінансовою основою їх існування, серед них:

¨ управління органами місцевого самоврядування майном, що є у комунальній власності;

¨ затвердження місцевих бюджетів;

¨ контроль за виконанням місцевих бюджетів;

¨ встановлення місцевих податків та зборів;

¨ утворення, реорганізація та ліквідація комунальних підприємств, установ та організацій, контроль за їх діяльністю.

В Конституції України також вказано, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об¢єкти державної власності. Звичайно, держава залишає за собою право контролювати здійснення органами місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади.

21 травня 1997 р. в Україні був прийнятий закон «Про місцеве самоврядування в Україні», який конкретизував основні положення Конституції щодо місцевого самоврядування. Закон визначив основні організаційні питання функціонування інституту місцевого самоврядування, детально окреслив повноваження рад, їх голів, виконавчих органів, а також організаційно-правову, матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування. Слід зауважити, що поняття місцевого самоврядування у законі набуло нових рис, окрім тих, які відзначені у Конституції України.

Такий підхід до тлумачення місцевого самоврядування максимально наближає законодавчі норми до вимог Європейської хартії місцевого самоврядування. Якщо у Конституції місцеве самоврядування представлено як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення. То у законі від 21.05.1997 р. підкреслена гарантія з боку держави цього права. Місцеве самоврядування, згідно закону, виступає вже не тільки як гарантоване державою право, але і реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб вирішувати питання місцевого значення.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлені наступні принципи, на основі яких здійснюється функціонування інституту місцевого самоврядування в Україні:

Принципи місцевого самоврядування в Україні:

¨ народовладдя;

¨ законність;

¨ гласність;

¨ колегіальність;

¨ поєднання місцевих і державних інтересів;

¨ виборність;

¨ правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійність в межах повноважень;

¨ підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

¨ державна підтримка та гарантії місцевого самоврядування;

¨ судовий захист прав місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами, вони наділяються власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність. Крім того, органам місцевого самоврядування можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Вирішальне значення для забезпечення функціонування місцевого самоврядування має матеріально-фінансова основа їхньої діяльності, яка включає: рухоме і нерухоме майно; доходи місцевих бюджетів; позабюджетні цільові (в тому числі валютні) та інші кошти; землю, природні ресурси, що знаходяться у комунальній власності територіальних громад, сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Дата добавления: 2015-05-24