Тема 1: Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль у розвитку економічної і соціальної інфраструктури

Підбір критеріїв для проведення фінансового вирівнювання за кордоном багато в чому зумовлюється національними особливостями соціально-економічного розвитку країн, обраними пріоритетами супільного розвитку, політичною ситуацією всередині країни, гостротою внутрішніх проблем і необхідністю їх розв’язання тощо. Сільними для багатьох країн критеріями у процесі фінансового вирівнювання є чисельність населення, а також податкоспроможність територіальних громад.

Мета: створення ефективного ринкового механізму функціонування житлово-комунального господарства з метою підвищення рівня обслуговування споживачів шляхом поступового запровадження економічно обгрунтованих цін і тарифів на житлово-комунальні послуги на базі реальної вартості цих послуг з одночасним реформуванням галузі.

Житлово-комунального господарства

Напрямки реформування

Транспортні підприємства

В основу фінансового планування на транспортних підприємствах покладені обсяги перевезень пасажирів, при цьому вони поділяються на перевезення пасажирів, які сплачують за свій проїзд, і пасажирів, які користують­ся пільгами. Крім того, окремо плануються доходи від інших видів діяльнос­ті (дохо­ди, отримані від здавання в оренду власних приміщень, надходження від розміщення реклами на зупинках та рухомому складі).

Склад доходів транспортних підприємств:

¨ доходи від платних перевезень;

¨ бюджетні дотації;

¨ доходи від інших видів діяльності.

Доходи від платних перевезень складають до 95% сукупних доходів. Доходи від платних перевезень визначаються шляхом множення кількості пасажирів, що планується перевезти, на ціну одного переве­зення (тариф).

Перевезення пасажирів, яким надається пільга, здійс­нюється за рахунок бюджетних дотацій, сума яких визначається шля­хом множення кількості безплатних перевезень пасажирів на діючий тариф.

Доходи від інших видів діяльності плануються, виходячи з до­сягнутого в попередній період рівня з урахуванням змін, що відбу­дуться в плановому періоді.

Витрати транспортних підприємств. Крім однакових статей витрат з підприємствами житлового господарства, мають місце специфічні статті витрат, притаманні тільки транспорт­ним підприємствам певної спеціалізації, наприклад:

· для автотранспорт­них підприємств - це витрати на придбання палив­но-мастильних матеріалів, які становлять майже 1/3;

· на підприємствах електротранспорту є витрати на придбання електроенергії.

Напрямки реформування:

¨ поглиблення демонополізації та розвиток конкурентного середовища;

¨ удосконалення системи управління житлово-комунальним господарством через його реструктуризацію та запровадження договірних відносин між споживачами і виробниками послуг із забезпеченням їх правового захисту;

¨ реформування системи фінансування житлово-комунальним господарства.

Завдання комунальної реформи:

· ринкова трансформація комунальної сфери на основі приватизації, використання концесійних механізмів та фінансової підтримки комунальної реформи з одночасною децентралізацією управління комунальною галуззю;

· встановлення прийнятних для бізнесу і для населення тарифів, які були б економічно обґрунтованими, відшкодовували витрати підприємств, забезпечували розвиток та оновлення в житлово-комунальній сфері та враховували платоспроможність населення;

· забезпечення фінансової самодостатності територіальних громад щодо виконання власних повноважень у цій сфері;

· запровадження механізмів громадського контролю, зокрема за прозорістю встановлення тарифів і цін, у тому числі й на природний газ і електроенергію, та тарифів на житлово-комунальній послуги.

· надання адресної допомоги тим, хто її потребує.

Механізм реалізації реформи:

Þ впорядкування наданих пільг по оплаті послуг та джерел їх фінансування;

Þ впровадження ресурсозберігаючих технологій з метою здешевлення вартості житлово-комунальних послуг та відповідного зниження тарифів;

Þ сприяння залученню інвестицій для розвитку організацій з обслуговування і ремонту об’єктів житлово-комунального господарства;

Þ реструктуризація заборгованості бюджетів усіх рівнів підприємствам житлово-комунального господарства з дотацій, пільг та субсидій за попередні роки;

Þ розвиток лізінгу у сфері житлово-комунального господарства;

Þ запровадження диференційованої плати за утримання житла та надання послуг з урахуванням інженерного обладнання будинків.

Наприкінці XIX століття відбулося остаточне організаційне оформлення інституту місцевого самоврядування і визначення кола завдань місцевої влади зарубіжних країн. У XX столітті проходив подальший процес зміцнення позицій місцевого самоврядування, що відповідало загальносвітовим тенденціям посилення демократичних засад суспільного життя і децентралізації державної влади. Закономірно, що такі процеси супроводжувалися зростанням обсягів фінансових ресурсів, які надходили у розпорядження органів місцевого самоврядування і зосереджувались, головним чином, у місцевих бюджетах.

Основні чинники збільшення видатків місцевих бюджетів:

¨ поступове і неухильне розширення кола завдань органів місцевої влади;

¨ зростання населення міст, що вимагало більших затрат на соціально-культурні потреби;

¨ процес урбанізації, внаслідок якого зростали затрати місцевої влади на утримання доріг, освітлення, прибирання території тощо;

¨ підвищення ролі місцевої влади у відтворенні робочої сили (фінансування обов’язкової початкової і середньої освіти, допомога та працевлаштування безробітних, кількість яких збільшувалась та ін.);

¨ соціальна орієнтація економіки більшості ринкових країн передбачала зростання розмірів коштів, що спрямовувались на допомогу соціально незахищеним верствам населення, в тому числі за рахунок місцевих бюджетів;

¨ погіршення екологічного становища загалом у світі також вимагало додаткових затрат по охороні навколишнього природного середовища, попередження і подолання наслідків екологічних катастроф тощо;

¨ регіоналізація економічних та соціальних процесів (після другої світової війни), допомога депресивним територіям з відповідною передачею їм додаткових коштів.

Зазначені тенденції суспільного розвитку мали вплив на збільшення загальних обсягів фінансових ресурсів, що надходили у розпорядження місцевої влади, а також на визначення пріоритетів щодо їх витрачання, тобто на структуру видатків місцевих бюджетів.

Окрім цього в економіці розвинутих ринкових країн спостерігалися й інші тенденції. Так, протягом першої половини XX століття внаслідок І та ІІ світових війн відбулося зменшення питомої ваги фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування у порівнянні з тими, що акумулювались на загальнодержавному рівні у зв’язку з винятковою важливістю завдань, які вирішували на той час уряди більшості європейських країн. У другій половині XX століття спостерігалась протилежна тенденція - до збільшення обсягів ресурсів, зосереджених на місцевому рівні, яка була зумовлена поступовим відновленням позицій місцевого самоврядування, втрачених під час світових війн, а в наступні роки - розвитком процесів децентралізації влади та посилення автономії органів місцевого самоврядування.

Обсяги фінансових ресурсів, які поступають у розпорядження місцевої влади залежать від тих завдань, які на них покладаються. Відповідно до концепції суспільних благ, місцева влада надає населенню, яке проживає на території місцевого самоврядування, певні місцеві послуги.

Склад та рівень надання місцевих благ органами місцевої влади в окремих країнах і навіть у розрізі регіонів однієї країни можуть іноді суттєво відрізнятися, що пояснюється особливостями історичного розвитку, процесом становлення інституту місцевого самоврядування, національними традиціями, державним устроєм, розвитком демократичних засад тощо.

Так, у Франції муніципалітети надають окремі види соціальних послуг, утримують шляхи та вулиці, здійснюють забезпечення кадрами. В Нідерландах місцева влада опікується охороною здоров’я, освітою, житловим будівництвом, модернізацією міст, культурою, охороною правоворядку, громадськими роботами. В Іспанії муніципалітети здійснюють санітарний контроль, освітлення, утримують парки і сади у містах, кладовища, місцевий транспорт, надають допомогу бідним, фінансують міську автоінспекцію, проведення виставок і змагань. Крім того, ряд повноважень іспанські муніципалітети здійснюють спільно з органами влади автономних областей (планування міст, житлове будівництво, спорт, освіта і культура, цивільна оборона, туризм, музеї, пам’ятники, шляхи). В Італії місцеві органи влади утримують санітарну, медичну, комунальну службу, місцеву поліцію, міський транспорт, школи, надають державну допомогу, фінансують житлове будівництво, громадські роботи, ринки та ярмарки, спорт, розважальні та культурні об’єкти. У Швеції муніципалітети здійснюють соціальне забезпечення, догляд за літніми людьми, фінансують дошкільні заклади, обов’язкову освіту, рятувальні служби, громадську охорону здоров’я і довкілля, розваги, мистецтво, спорт, житлове будівництво, каналізацію, електро-, газо- і водопостачання.

Розподіл завдань держави і місцевого самоврядування потребує відповідного розподілу фінансових, в т.ч. бюджетних ресурсів. В межах бюджетної системи кожної країни доходи бюджетів різних рівнів розподіляються у відповідності до встановленого розподілу завдань держави та місцевих формувань, поділу повноважень між виконавчою владою і місцевим самоврядуванням. У світовій практиці використовуються три основні способи розмежування бюджетних доходів:

1) розподіл податків та інших доходів між бюджетами різних рівнів;

2) розщеплення поступлень від податків шляхом закріплення за кожним рівнем бюджетної системи конкретних часток податку в межах єдиної ставки оподаткування;

3) встановлення територіальних надбавок до загальнодержавних податків.

Застосування того чи іншого способу розмежування доходів залежить від засад побудови бюджетної системи, які в свою чергу визначаються державним устроєм країни. В умовах бюджетного унітаризму, як правило, використовуються другий і третій із вищезазначених способів розмежування доходів всередині бюджетної системи. Органи місцевого самоврядування мають власні доходи, збалансування місцевих бюджетів досягається за допомогою передачі частини зібраних на їх територіії загальнодержавних податків або місцевій владі надається право встановлювати надбавки до податків (в межах, визначених центральним урядом).

Бюджетний федералізм тяготіє до першого з відзначених вище способів розмежування доходів, тобто передбачає чіткий поділ податків та інших доходів між центральним бюджетом, бюджетами членів федерації і місцевими бюджетами. Крім того, для бюджетного федералізму характерна самостійність суб¢єктів федерації у встановленні власних податків - фіскальний федералізм. При цьому надходження доходів можуть також розщеплюватися між окремими рівнями бюджетної системи, які відповідають різним рівням управління.

Світовий досвід показує, що процес формування раціональної та високоефективної (з позицій мобілізації та витрачання бюджетних коштів, забезпечення соціальної справедливості) бюджетної системи у федеративних державах вимагає тривалого часу і проходить в умовах жорстокої боротьби різних груп, лобуючих інтереси окремих територій. В унітаних державах дані проблеми можуть бути вирішені у відносно менші терміни, але за умови чіткого визначення цілей суспільного розвитку і шляхів їх досягнення. Проте необхідно враховувати, що в умовах розвитку і зміцнення місцевого самоврядування, яке відбувається в останні десятиліття в цілому у світі і, зокрема, в Європі, навіть в унітарних країнах все більшого розповсюдження набувають принципи бюджетного федералізму.

Зміни, які відбувалися у взаємовідносинах між центральною та місцевою владою знайшли закономірне відображення у формуванні доходної бази місцевих бюджетів. У переважній більшості з європейських країн основу доходної бази місцевих бюджетів складають податкові надходження, виключення становить Великобританія, де перевага надається субсидуванню і відповідно питома вага грантів у сукупних доходах місцевих бюджетів країни є найвищою. Дане становище спричинено національними особливостями функціонування органів місцевого самоврядування, які не мають самостійних прав і фактично перетворилися в адміністративні органи центрального уряду.

В складі податкових доходів місцевих бюджетів, як правило, переважають місцеві податки, до яких у більшості країн віднесено майнові, місцеві прибуткові, промислові, податки на професію, а також чисельну групу дріб’язкових за своїм фіскальним значенням податків, які відображають політику місцевих органів влади (екологічні, на полювання, на собак і т.п.).

Національні особливості розвитку кожної країни зумовлюють різноманітність взаємовідносин між центральними та місцевими органами влади у сфері розподілу доходних джерел між державним та місцевими бюджетами. Так, якщо у Великобританії, де самоврядування не набуло значного розвитку, в кінці ХХ століття лише близько усього 14% сукупних доходів формувалось з податкових надходжень, а решта - за рахунок державних субсидій та субвенцій, то у Швеції, де в результаті проведених реформ було досягнуто високого ступеня децентралізації і автономії місцевих властей, власні податкові надходження в доходах місцевих бюджетів складали наприкінці 1990-х років 70,1% і лише 19,1% державні субсидії.

Існують значні відмінності також і в складі податкових доходів місцевої влади. У Великобританії вони майже повністю формуються за рахунок одного майнового податку, що є виключенням із загально розповсюдженої практики місцевого оподаткування із застосуванням великої кількості дріб’язкових податків, які у платників створюють ілюзію невеликого податкового тягаря. Окрім Великобританії, майнові податки відіграють суттєву роль в доходах місцевих бюджетів США: наприкінці ХХ століття за їх рахунок було забезпечено надходження більше ніж 45% власних доходів бюджетів місцевого самоврядування або більше 70% податкових надходжень місцевих бюджетів; в Іспанії: більше 20% власних доходів або 30% податкових надходжень місцевих бюджетів; у Франції: більше 25% власних доходів або 35% податкових надходжень до місцевих бюджетів.

В країнах північної Європи, які характеризуються найвищими показниками життєвого рівня і відповідно високими податками, у формуванні доходів місцевих бюджетів велику роль відіграють муніципальні прибуткові податки: в Швеції наприкінці 1990-х років за їх рахунок було сформовано 70% сукупних доходів місцевих бюджетів, в Данії більше 40%, в Норвегії - більше 35%.

Загальна кількість місцевих податків в окремих країнах досить значна і відповідно їх роль у формуванні доходів місцевих бюджетів відчутна. Усі місцеві податки поділяють на чотири групи:

1) власні місцеві податки - встановлюються місцевими органами самоврядування і справляються лише на території місцевої спілки. До них належать як прямі, так і непрямі податки: особисті прибуткові, податки на прибуток корпорацій, майнові, земельні, промислові, на автомобілі, на професії, місцеві акцизи, на покупки тощо. Найбільше фіскальне значення мають податки на доходи (громадян та підприємств) і майнові;

2) надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів. Крім того, до даної групи належать відрахування від загальнодержавних податків, які залишаються в доходах місцевих бюджетів. Розміри відрахувань, а також граничні рівні надбавок визначаються центральним урядом;

3) податки, що стягуються у вигляді плати за послуги, які надаються місцевою владою (за користування електроенергією, газом, водопроводом, каналізацією, послугами зв’язку, автостоянками, за видачу різного роду документів органами місцевої влади);

4) податки, які відображають політику місцевої влади, головним чином, це - екологічні податки; значної фіскальної ролі вони не відіграють, проте сприяють охороні навколишнього середовища і економному використанню обмежених природних ресурсів.

До місцевих бюджетів зарубіжних країн надходять неподаткові надходження:

· штрафи, збори;

· доходи від майна, яке належить місцевим органам влади;

· орендна плата;

· кошти від продажу об’єктів муніципальної власності;

· кошти, залучені від розміщення муніципальних позик та ін.

Питома вага неподаткових надходжень достатньо велика в сукупних доходах місцевих бюджетів окремих країн, проте їх склад та структура іноді значно відрізняються. Так, у США, Великобританії, Швеції важливе місце серед неподаткових надходжень займають доходи від підприємницької діяльності та власності; у Франції, Німеччині та Данії значного розповсюдження набули місцеві позики. Неухильно зростають надходження до місцевих бюджетів від надання платних послуг у США (за водопостачання, каналізацію, прибирання сміття), Норвегії (за водопостачання, каналізацію, утримання дітей у дитячих садках), Італії (шкільний збір, за використання державних земельних ділянок, місцеві ліцензійні збори), Швеції (за енерго- і водопостачання, використання відходів). Збільшення обсягу платних послуг частково зумовлено протистоянням політиці підвищення податків.

Ще однією достатньо великою групою доходів місцевих бюджетів ринкових країн є гранти, тобто надходження коштів з бюджетів іншого, як правило, вищого рівня. Їх питома вага в доходах місцевих бюджетів коливається у більшості країн, які нами розглядались, від 1/4 до 1/3, рідше до 1/2 сукупних доходів. Виключення становить Великобританія, де гранти домінують серед усіх джерел фінансових ресурсів місцевого самоврядування. В даний час спостерігається тенденція до збільшення їх ролі у формуванні фінансових ресурсів місцевої влади, що відповідає загальному розповсюдженню принципу субсидіарності в Європі і світі. Крім того, якщо розглядати види субсидій, які виділяються центральним урядом, то перевага все більше надається незв’язаним субсидіям перед цільовим субвенуванням, що, як показує досвід, не обмежує самостійність органів місцевого самоврядування і сприяє розвитку їхньої ініціативи, активізує діяльність щодо задоволення потреб населення територіальних громад.

Витрачання ресурсів місцевої влади загалом визначається ступенем децентралізації влади, рівнем розвитку місцевого самоврядування та його фінансовою автономією. Неабиякий вплив на склад видатків місцевих бюджетів має бюджетна політика, яку проводить центральний уряд країни. На прикінці ХХ – початку ХХІ століття спостерігається чітко окреслена соціальна спрямованість у витрачанні коштів місцевих бюджетів: найбільшими групами видатків є утримання закладів освіти, охорони здоров’я, соціальний захист та соціальне забезпечення населення. На долю даних трьох груп видатків у країнах, що нами розглядались, припадає від 40% до 84% коштів місцевих бюджетів.

Причому в країнах з соціально орієнтованою економікою частка видатків соціального спрямування досягає максимального значення (Данія - 84%, Норвегія - 72%), у федеративних країнах і Великобританії, де місцеве самоврядування обмежене, - знаходиться на середньому рівні (США - 61%, Німеччина - 52%, Великобританія - 61%), а в найбільш централізованій країні - Франції і державі автономій - Іспанії з нерівномірно розвинутим самоврядуванням, питома вага видатків з місцевих бюджетів, які мають соціальне спрямування, є найнижчою (у Франції - 40%, Іспанії - 29%).

Якщо розглядати місце інших видатків, то можна відмітити, що переважання однієї чи другої групи виключно зумовлюється національними особливостями країн, розмежуванням повноважень між рівнями влади, які склались протягом тривалого історичного періоду. Достатньо вагомими в усіх країнах є видатки, пов’язані з наданням муніципальних послуг (від 3% до 13% сукупних видатків місцевих бюджетів країн, що нами розглядались), витрати зумовлені житловим будівництвом та створенням комунальних зручностей (від 2% до 25%), здійсненням розважальної, культурної та релігійної діяльності (від 1% до 8%), утриманням муніципального транспорту та засобів зв’язку (від 3% до 11%), охороною громадського порядку (від 1% до 12% сукупних видатків).

В Канаді єдиним критерієм для визначення фінансових потреб провінцій є чисельність населення.

В Швеції платежі на вирівнювання відмінностей у структурі і обсягах витрат муніципалітетів залежать від: клімату, щільності населення, його вікової і соціальної структури.

У Франції при визначенні загальних дотацій на функціонування, враховується: чисельність населення, його оподатковувані доходи, кількість учнів в системі дошкільної і обов’язкової шкільної освіти, масштаби дорожнього господарства, кількість “соціальних” квартир.

В Німеччині критерієм для надання загальних дотацій комунам є різниця між фінанасовими потребами та податковою силою комун. При визначенні фінансової потреби враховується: виконання функцій центру; чисельність населення і студентів; довжина доріг, наявність шахт, характер території.

У розрахунках загальної субсидії на розвиток громади в США враховується: ступінь бідності, чисельність населення, перенаселення житлових приміщень, термін служби житла і відставання приросту населення у порівнянні з іншими містами.

В Іспанії цільові дотації органам місцевої влади надаються з врахуванням: чисельності населення, загального збору податків, наявності суспільних шкіл.

В Росії в процесі фінансового вирівнювання враховується: податковий потенціал територій, кількість населення, мінімальні необхідні видатки територіальних бюджетів.

План:

1. Місцеві фінанси як наукова дисципліна.

2. Вчення про місцеві фінанси та його формування.

3. Сутність місцевих фінансів та склад місцевих фінансових інститутів.

4. Функції місцевих фінансів.

5. Роль місцевих фінансів в економічній системі держави.

6. Міжнародні стандарти організації місцевих фінансів.

7. Нормативно-правова база місцевих фінансів України та її розвиток.

Основні терміни: місцеві фінанси, місцеве господарство, територіальна громада, місцеве самоврядування, місцеві бюджети, місцеві податки і збори, комунальний кредит, комунальна власність.

Завдання для самостійної роботи: Використовуючи рекомендовану літературу, прослідкуйте еволюцію поглядів вчених-економістів на суть і функції місцевих фінансів.

Вивчіть положення чинних нормативних актів щодо організації місцевих фінансів України.

Проблемні питання: 1. Дискусійні питання суті та функцій місцевих фінансів.

2. Взаємозв`язок місцевих фінансів з іншими сферами та ланками фінансової системи країни.

3. Проблеми підвищення ролі місцевих фінансів в економічній системі держави періоду трансформацій.

4. На основі вивчення чинного законодавства наведіть приклади протирічь і неузгодженостей окремих його положень.

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п¢ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

2. Бюджетний Кодекс України від 21 червня 2001 року. - К.: Атіка, 2001. - 80 с.

3. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - С. 379-429.

4. Європейська хартія місцевого самоврядування [переклад з англійської мови Є.М.Вишневського]. - Видавництво Ради Європи. - 9 с.

5. Про основні напрями бюджетної політики на 2002 рік. Послання Президента України Л.Д.Кучми до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України // Урядовий кур’єр. - 2001. - № 102. - С. 5-6.

6. Уроки і перспективи місцевого самоврядування. З виступу Президента України Л.Д.Кучми на урочистих зборах Асоціації міст України 7 грудня 2000 року // Урядовий кур’єр. - 2000. - № 231. - С. 4.

7. Шляхи розвитку місцевого самоврядування. Виступ Президента України Леоніда Кучми на муніципальних слуханнях 26 вересня 2003 року // Урядовий кур’єр. - 2001. - № 182. - С. 3-4.

8. Бабич А.М., Павлова Л.Н. Государственные и муниципальные финансы: Учебник для вузов. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999. - 687 с.

9. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС. - 2000. - 416 с.

10. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. - 2-ге видання, виправлене та доповнене. - Львів: Вид-во «Центр Європи», 1997. – 576 с.

11. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика). - К.: НІОС, 2000. –384 с.

12. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посіб. - К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. - 487 с.

13. Кравченко В.І. Фінанси місцевого самоврядування України: проблеми становлення (1989-2001). - К.: Видавничий дім “КМ Academia”, 2001. - 460 с.

14. Місцеві фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / М.А. Гапонюк, В.П. Яцюта, А.Є. Буряченко, А.А. Славкова. – К.: КНЕУ, 2002. – 184 с.

Тема 2: Місцеві бюджети – визначальна ланка

місцевих фінансів

План:

1. Розвиток місцевих бюджетів та їх роль в місцевих фінансах України.

2. Формування доходів місцевих бюджетів.

3. Місцеві податки і збори та їх роль в доходах місцевих бюджетів.

4. Склад видатків місцевих бюджетів.

5. Проблеми зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів.

6. Напрямки реформування місцевого оподаткування в Україні.

Основні терміни: місцеві бюджети, власні доходи місцевих бюджетів, закріплені доходи місцевих бюджетів, загальний фонд місцевого бюджету, спеціальний фонд місцевого бюджету, бюджет розвитку місцевих бюджетів, місцеві податки і збори, критерії оптимального опдаткування.

Завдання для самостійної роботи: Використовуючи рекомендовану літературу, ознайомтесь з діючою практикою формування коштів місцевих бюджетів, проблемами цільового та ефективного використання бюджетних коштів. На основі вивчення діючих нормативних актів дайте оцінку фіскальної ролі місцевих податків і зборів.

Проблемні питання: 1. З¢ясуйте, чи однаковою мірою органи місцевого самоврядування зацікавлені у нарощуванні доходної бази місцевих бюджетів, зокрема власної.

2. Зробіть висновок щодо вагомості власних доходів для забезпечення самостійності місцевих бюджетів.

3. В Бюджетному кодексі України відзначте найважливіші норми, які легітимізують самостійність місцевих бюджетів.

4. Вкажіть позитивні і негативні наслідки запровадження в Україні податку на нерухоме майно.

5. Ваші міркування щодо вдосконалення місцевого оподаткування в Україні.

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п¢ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

2. Бюджетний Кодекс України від 21 червня 2001 року. - К.: Атіка, 2001. - 80 с.

3. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - С. 379-429.

4. Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20.05.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 30. - С. 783-788.

5. Вишневський В.П., Рибак В.В. Місцеві податки і збори у ринковій економіці // Фінанси України. - 2001. - № 1. - С. 11-20.

6. Вишняков С.В. Місцеві бюджети // Фінанси України. - 2001. - № 10. - С. 11-16.

7. Галушко О.С. Формування державного та місцевих бюджетів в умовах трансформації економіки // Фінанси України. - 2001. - № 5. - С. 51-57.

8. Григораш Т.Ф. Фінансові чинники формування місцевих бюджетів // Фінанси України. - 2001. - № 5. - С. 62-64.

9. Гушта О.В. Шляхи зміцнення бюджетів органів місцевого самоврядування // Фінанси України. - 2000. - № 2. - С. 69-73.

10. Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі / Пер. з англ. Ю.Немец (ред.). - К.: Основи, 1998. - 542 с.

11. Долішний М.І. Актуальні проблеми формування регіональної політики в Україні // Регіональна економіка. - 1999. - № 3 (13). - С. 7-18.

12. Кириленко О.П. Історичні витоки місцевого оподаткування // Вісник Державної податкової служби України. - 2000. - листопад-грудень. - С. 36-41.

13. Кириленко О.П. Місцеві бюджети в економічній системі держави // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія “Економіка” - 2001. - № 7. - С. 83-87.

14. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика). - К.:НІОС, 2000. – 384 с.

15. Кириленко О.П. Формування інституту місцевих фінансів і місцеві бюджети України // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія “Економіка” - 2001. - № 8. - С. 76-81.

16. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посіб. - К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. - 487с.

17. Кравченко В.І. Місцеві податки і збори та проблеми зміцнення фінансів місцевих органів влади в України // Зб. наук. праць НДФІ при Міністерстві фінансів України. - 1995. - Вип. 1. - С. 48-62.

18. Кульчинський М.В. Проблеми бюджетного реформування в Україні // Фінанси України. - 2002. - № 7. - С. 25-29.

19. Кульчинський М.І. Місцеві бюджети і механізм їх формування // Фінанси України. - 2001. - № 9. - С. 98-104.

20. Ляшенко Ю.І. Місцеве оподаткування в системі фінансової діяльності держави // Фінанси України. - 1998. - № 6. - С. 104-107.

21. Місцеві фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / М.А. Гапонюк, В.П. Яцюта, А.Є. Буряченко, А.А. Славкова. – К.: КНЕУ, 2002. – 184 с.

22. Павлюк К.В. Проблеми формування бюджету розвитку // Фінанси України. - 2000 - № 1. - С. 59-65.

23. Соколовська А. Розвиток системи оподаткування в контексті реформи міжбюджетних відносин // Збірник наукових праць Українського фінансово-економічного інституту. - 1999. - № 3(6). - С. 5-7.

24. Трач Ю.Ю. Підвищення ефективності формування доходів місцевих бюджетів // Фінанси України. - 2002. - № 5. - С. 83-84.

25. Чугунов І.Я., Луценко Р.В. Основні підсумки виконання бюджету у 2002 році // Фінанси України. - 2003. - № 5. - С. 25-45.

26. Юрій С.І., Кириленко О.П. Місцеві бюджети: регіональні відмінності // Регіональна економіка. - 2000. - № 4. - С. 104-112.

27. Юрій С.І., Кириленко О.П. Імперативи місцевого оподаткування // Економіст. - 2000. - № 7-8. - С. 24-27.

Дата добавления: 2015-05-24