Урок узагальнення

Вступний урок

і систематизації знань

Урок засвоєння Урок-екскурсія

нових знань умінь Предметний урок

і навичок

Комбінований урок

4. ДИДАКТИЧНА МАКРОСТРУКТУРА КОМБІНОВАНОГО УРОКУ

Найпоширенішим у курсі природознавства початкової школи є комбінований урок.

Розглянемо дидактичну макроструктуру комбінованого уроку. Важливим його елементом є попередня організація класу. Учні молодшого шкільного віку дуже рухливі, емоційні, легко збуджуються. Попередня організація психологічно підводить їх до уроку, створює оптимальну робочу атмосферу. З цією метою учитель формує в учнів такі організаційні уміння як: вчасно заходити після дзвінка в клас, ввічливо вітатися, швидко та організовано готувати до уроку підручники, посібники, зошити, ручки та інше обладнання. Організаційний етап поступово доводиться до автоматизму і займає все менше часу, або зовсім не проводиться.

Перевірка навчальних досягнень школярів є обов’язковою складовою процесу навчання, яка забезпечує зворотний зв’язок між учителем і учнями. Вона може здійснюватися на різних етапах уроку, але найповніше реалізується під час перевірки домашнього завдання. Чітко і правильно організована перевірка забезпечує систематизацію та закріплення знань. Вона може здійснюватися в усній чи письмовій формі, фронтально та індивідуально.

Усне опитування дозволяє вчителеві перевірити вміння учнів логічно і послідовно будувати розповідь, виявити прогалини в знаннях і коригувати відповіді.

Письмова перевірка передбачає завдання конструктивного або вибіркового характеру. Виконання конструктивних завдань вимагає від учнів самостійного конструювання відповідей. Завдання вибіркового характеру – це завдання на знаходження правильних відповідей.

Актуалізація опорних знань і умінь учнів спрямована на виявлення тільки тих навчальних досягнень, які необхідні для усвідомлення змісту нової теми, її зв’язку з раніше вивченим матеріалом. Актуалізацію не слід ототожнювати з перевіркою домашнього завдання.

Повідомлення теми та завдань уроку. Залучення дітей до активної пізнавальної діяльності вимагає розуміння ними мети та завдань уроку.

Учні повинні усвідомити, які знання їм потрібно засвоїти, яких умінь набути, заради чого навчатися.

Мотивація навчальної діяльності сприяє перетворенню навчальної мети у мотиви школяра. Вона може здійснюватися шляхом розв’язання навчальної ситуації, використання цікавого матеріалу, обґрунтування необхідності знань для наступної успішної навчальної діяльності.

Етап вивчення нового матеріалу особливий тим, що на ньому формуються і розвиваються навчальні досягнення школярів.

Вивчення нового матеріалу можна організувати по-різному, залежно від його складності та рівня навчальних досягнень учнів. На цьому етапі навчання вчитель використовує різні методи і прийоми: організовує самостійну пізнавальну роботу учнів, демонструє досліди, проводить бесіду, розповідає, пояснює, ілюструє. Ця частина уроку закінчується висновками.

Закріплення вивченого матеріалу найчастіше проводять у формі бесіди, виконання завдань у зошиті учня, заповнення систематичних таблиць, розгадування кросвордів, ребусів, загадок. Важливо пам’ятати, що закріплюється не увесь навчальний матеріал, а лише основні поняття.

Домашня робота як вид позаурочної навчально-пізнавальної діяльності школярів є логічним продовженням класної роботи. Головне її завдання – осмислення учнем опрацьованого на уроці навчального матеріалу У домашній роботі повинні утворюватися багатогранні зв’язки між новим і вже пройденим матеріалом, поглиблене засвоєння раніше вивченого матеріалу, в результаті різностороннього його вивчення. Вона також передбачає творчі завдання, роботу з підручником, зошитом, додатковою літературою. Основними завданнями домашньої роботи є розширення і поглиблення знань; їхня конкретизація та систематизація, формування навичок застосування знань у стандартних та нових навчальних і соціальних ситуаціях.

Домашні завдання можна давати фронтально, індивідуально, диференційовано. Вони повинні бути зрозумілими, чітко регламентованими, враховувати завдання з інших навчальних дисциплін.

Дидактична макроструктура комбінованого уроку

1. Організація класу.

а) взаємне вітання вчителя і учнів;

б) перевірка відсутніх;

в) перевірка робочих місць;

г) організація уваги (підсумок спостережень за тиждень).

2. Перевірка домашнього завдання.

3. Актуалізація опорних знань і чуттєвого досвіту.

4. Повідомлення теми і завдань уроку. Мотивація навчання.

5. Ознайомлення з новим навчальним матеріалом.

6. Закріплення знань:

а) осмислення;

б) узагальнення;

в) систематизація.

7. Підсумок уроку.

8. Домашнє завдання.

5. МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ І ПРОВЕДЕННЯ МАКРОЕТАПІВ КОМБІНОВАНОГО УРОКУ.

Методика етапу постановки цілей і завдань уроку

Діяльність завжди цілеспрямована. Без усвідомленої мети її не буває. Тому залучення дітей до активної пізнавальної діяльності об'єктивно вимагає розуміння мети і завдань уроку. Крім того, це має велике значення для організації самоконтролю і самооцінки, оскільки учні можуть порівнювати як кінцевий результат своєї діяльності, так і проміжний, з тими, які необхідно досягти. Таке порівняння дає можливість оцінити використані способи діяльності, усвідомити їх сутність. Але цього замало, щоб діти активно включилися у роботу, їм необхідно усвідомити, заради чого вони будуть учитися — мотив своєї діяльності.

Власне педагогічні цілі, трансформовані у навчально-пізнавальні цілі і поставлені учителем перед засвоєнням нового змісту, повинні стати мотивом діяльності учнів. Між метою і мотивами існують складні відносини. У початкових класах частіше використовується шлях від мотиву до мети, тобто в учнів спочатку формується мотив, який спонукає виконувати навчально-пізнавальну діяльність, прагнути до мети, що визначив учитель і яку сприйняли діти. В основному це зовнішня мотивація. Наприклад, вивчити, щоб отримати гарну оцінку, щоб правильно відповісти на запитання вчителя, щоб порадувати його своєю відповіддю, а батьків — хорошою оцінкою.

Другий шлях мотивацій — перетворення мети у мотив діяльності школяра. У цьому випадку створюються умови для розуміння змісту теми уроку, усвідомлення вагомості і послідовності шляхів її вивчення, спонукання до зацікавленості предметним змістом і діяльністю його засвоєння. Серед них: а) актуалізація опорних знань (основа розуміння формулювання теми, усвідомлення її зв'язку з іншими темами розділу);

б) включення дітей у визначення і формулювання теми уроку;

в) усебічний показ учителем вагомості теми уроку в курсі природознавства і для дитини особисто;

г) обговорення запропонованого плану вивчення, самостійне
написання його учнями (за аналогією);

д) залучення учнів до визначення способів діяльності, які необхідні для
досягнення проміжних та кінцевого результатів. Зауважимо, що загальна
мотивація стосується всього змісту теми та процесу оволодіння ним на уроці,
зумовлює позитивний емоційний настрій на весь урок і пізнавальний інтерес до
нього. Однак мотивація діяльності учнів на уроці не складає єдиного
самостійного етапу, а здійснюється протягом усього процесу навчання. Розв'язання дидактичних задач і підзадач потребує різних видів навчально - пізнавальної діяльності школярів, а ті в свою чергу відповідної мотивації як зовнішньої, так і внутрішньої. Вибір прийомів її здійснення залежить від конкретної ситуації. Тому на кожному етапі навчання учитель повинен цілеспрямовано передбачати різні прийоми локальної мотивації.

Оголошення теми і завдань уроку здійснюється різними прийомами. Тема уроку може бути сформульована як проблема у процесі аналізу створеної вчителем проблемної ситуації, яка викликає пізнавальний інтерес у школярів, бажання здобути нові знання або способи діяльності для розв'язання проблеми і переконатися у правильності своїх передбачень. Наприклад, учитель розповідає уривок з оповідання, казки, легенди, народної пісні, називає прислів'я, демонструє досліди і т. ін., в яких відображено певні явища, події, зміни з об'єктом, його ознаки, що входять у зміст нової теми. Далі школярам пропонуєть пояснити їх на основі засвоєних знань. Вони не можуть цього зробити або висловлюють кілька протилежних думок. Пошук відповідей або доведення правильності суджень відбувається у процесі оволодіння новим навчальним змістом.

Після усвідомлення мети учні знайомляться із завданнями уроку, які можна пропонувати у вигляді плану. План записується на дошці словами або умовними позначеннями і використовується у процесі уроку.

Аспект, на якому необхідно загострити увагу вчителя, є актуалізація опорних знань та умінь дітей. На етапі постановки мети і завдань уроку актуалізуються тільки знання і уміння, які необхідні для усвідомлення змісту формулювання теми, її зв'язку з раніше вивченими темами, а не ті знання, які є опорою у процесі засвоєння самого змісту.

Методика етапу засвоєння нових знань, умінь і навичок

Засвоєння — це пізнання навколишнього світу, яке здійснюється у

процесі цілеспрямованого навчання. Специфіку цього виду пізнання зумовлює насамперед зміст, який є частиною соціального досвіду, результатом різних видів діяльності.

Сприймання — перший обов'язковий етап засвоєння. У процесі навчання сприймання може бути безпосереднім і опосередкованим (раціональним).

Чуттєве сприймання — це відображення реальних предметів, явищ, процесів навколишнього світу, які діють на аналізатори суб'єкта. Вони є основою формування уявлень і складають чуттєвий досвід дитини, без чого неможливе не тільки засвоєння теоретичних знань, а й опосередковане сприймання.

Під час організації чуттєвого сприймання одним із важливих моментів є попередній добір і показ дітям предметів, явищ природи, які за змістом повинні відповідати змістові того елементу знань, що засвоюються у логічно завершеній частині.

Чуттєве сприймання повинно усвідомлюватися молодшими школярами. Що це означає? Як його забезпечити у практичній діяльності?

Усвідомлення в процесі безпосереднього сприймання, як правило, починається з розпізнавання об'єкта (групи об'єктів), ознаки якого сприймаються. Розпізнавання відбувається через зіставлення наслідків сприймання з уявленнями дитини, якими вона вже володіє. Що багатший чуттєвий досвід, то вищий рівень усвідомлення мають сприймання. Отже, учень розуміє сприйняті ознаки, може їх назвати, пояснити значення для об'єкта, встановити зв'язки між ними.

Щоб забезпечити усвідомлене цілеспрямоване сприймання, учитель повинен актуалізувати в учнів необхідні знання і на їхній основі організувати сприймання певним способом.

Однак не завжди усвідомлення зводиться до розпізнавання. Якщо сприймаються нові або малознайомі об'єкти, то школярі самостійно можуть назвати тільки деякі загальні ознаки, спираючись на подібність із відомими предметами. У таких випадках найдоцільніше учителеві самому виділяти їх, називати, вказувати на зовнішні взаємозв'язки. Діти певною мірою залучаються до цієї роботи через систему послідовних запитань і завдань, але за умови, що вони вже володіють необхідними пізнавальними уміннями, запасом слів для висловлення добутих результатів.

Однією з важливих умов ефективного сприймання є вміння дітей розрізняти ознаки, властивості. Для цього необхідно здійснювати сенсорне навчання молодших школярів, тобто систематично організовувати засвоєння сенсорних еталонів, які виступають оперативними одиницями сприймання й опосередковують перцептивні дії дітей.

Осмислення — це аналітико-синтетична діяльність, яка в процесі засвоєння здійснюється через: а) аналіз сприйнятих ознак і властивостей об'єктів, які відображені в уявленнях; б) порівняння; в) абстрагування і логічне сортування істотних та неістотних ознак і властивостей; г) мислений перехід від індивідуальних ознак, які властиві предметам і явищам, до істотних; д) встановлення внутрішніх взаємозв'язків.

Слід підкреслити, що, по-перше, мислительна діяльність розпочинається тоді, коли у свідомості дитини є достатня кількість уявлень, конкретних фактів, тобто матеріал для мислення. По-друге, осмислення — вторинне щодо сприймання і усвідомлення, їх розподіл можливий лише теоретично для пізнання суті кожного. У навчанні ці процеси взаємозв'язані, але на окремих етапах один із них переважає і здійснюється як самостійний етап засвоєння. По-третє, осмислення — це суб'єктивна пізнавальна діяльність. Хоч як би учитель доступно не викладав навчальний зміст, але якщо діти не включаться в самостійну мислительну діяльність, у кращому разі вони запам'ятають запропоновану інформацію, але не засвоять системи наукових понять та зв'язків між ними і не зрозуміють їх. По-четверте, результатом осмислення є не тільки розуміння змісту предмета, а також оволодіння прийомами мислительної діяльності (аналізу, синтезу, абстрагування, порівняння, узагальнення і т. ін.), спроможністю міркувати, висловлювати судження, доводити їх правильність.

Цим створюються умови для цілеспрямованого розумового розвитку та розвитку особистісних якостей кожної дитини: пізнавальної самостійності, активності, допитливості, формування морально-стичних поглядів.

Спостереження підтверджують, що у практичній роботі досить часто недооцінюється залучення дітей до осмислення знань, зокрема до аналізу, порівняння сприйнятих конкретних фактів, їхнього узагальнення. Основна увага зосереджується на висновках-правилах, визначеннях, які даються у готовому вигляді і заучуються. Це зумовлює розрив між знаннями та умінням їх застосувати.

Зміст поняття узагальнюється у правилі або визначенні. Поняття позначається терміном. Термін — це слово або словосполучення, що служить для вираження чітко окреслених спеціальних понять з різних галузей науки, виробництва. Термін виконує дві функції: називає поняття (номінативне) і відображає його зміст, тобто істотні ознаки предметів і явищ у протиріччі і їхньому розвитку. Поняття і термін знаходяться у певних корелятивних відносинах: термін входить у поняття, але поняття не зводиться до нього.

3 одного боку, без осмислення змісту поняття термін залишається для учня просто словом. 3 іншого — діти можуть осмислити поняття, але не можуть запам'ятати слово чи словосполучення, якими вони позначаються. Як правило, термінологічна робота в початкових класах зводиться лише до словникової роботи. Обидва випадки є причиною зниження успішності учнів. Ефективність оволодіння молодшими школярами природознавчими термінами, переведення термінів у словниковий запас і формування в них уміння використовувати їх у практичній діяльності залежить від урахування психолого-педагогічних, методичних і мовних основ цього процесу. Отже, головними елементами у такій діяльності є:

Засвоєння знань, умінь і навичок базується, як правило, на довільній пам'яті. Довільне запам'ятовування відбувається внаслідок виконання спеціально організованих мнемічних дій.Ці дії спрямовані на розв'язання мнемічної задачі, ціллю якої є запам'ятовування. Воно вимагає вольових зусиль. Мнемічні дії у процесі навчання формуються на основі пізнавальних дій.

Учитель повинен визначити, який навчальний матеріал усього курсу, розділу, теми кожного уроку стосується короткочасної пам'яті, а який — довготривалої. He потрібно перенавантажувати дітей несуттєвим змістом (наприклад, значною кількістю конкретних фактів), а тим більше заохочувати до його запам'ятовування.

Осмислене запам'ятовування базується на осмисленні суті змісту навчального предмета, його зв'язку і місця в системі засвоєних знань. Воно здійснюється у процесі активної пізнавальної діяльності школярів. Зрозумілий матеріал запам'ятовується швидше, міцніше, надовго зберігається в пам'яті, оскільки викликає інтерес та позитивні емоції.

ТЕСТИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Продовжити речення: „Форма організації навчального процесу з природознавства – це...

2. Функції уроку в сучасній початковій школі:

а) виховна, навчальна, розвиваюча;

б) навчальна, виховна, розвиваюча, стимулююча, мотиваційна, самоосвітня;

в) загальноосвітня, розвиваюча, стимулююча, коригувальна.

3. Продовжити речення: „Дидактичнамакроструктура уроку природознавства – це …

4. Форми організації навчання з природознавства:

а) урок, позакласна робота, позаурочна робота, екскурсія, домашні завдання;

б) гуртки, тематичне читання, позаурочна робота, домашні завдання;

в) домашні завдання, індивідуальна робота, спостереження.

5. Домашня робота з природознавства передбачає такі види навчально-пізнавальної діяльності школярів:

а) спостереження, самостійну роботу, читання науково-популярної літератури;

б) творчі завдання, роботу з підручником, зошитом з друкованою основою, додатковою літературою;

в) самостійну роботу, творчі завдання, спостереження за змінами в природі.

4. Навести прикладспособів перевірки і контролю навчальних досягнень учнів під час комбінованого уроку.

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

1. Розподілити уроки за окремими темами чи розділами програми, визначити їх тип.

2. Визначити способи діяльності учителя і учнів у процесі навчання школярів на комбінованому уроц і природознавства.

3. Проаналізувати навчально-методичну літературу з даної теми.

ЛЕКЦІЯ № 8

ТЕМА. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ

ПРИРОДОЗНАВСТВА. ПРЕДМЕТНИЙ УРОК. ОСОБЛИВОСТІ

СТРУКТУРИ ЙОГО ПРЕДМЕТНОГО ЗМІСТУ

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ: предметний урок, дидактична

макроструктура предметного уроку, макроетапи предметного уроку, закономірності у методиці підготовки та проведення макроетапів предметного уроку.

Дата добавления: 2015-05-24