Роль малого підприємництва у формуванні фінансових ресурсів місцевого самоврядування

Вплив малого бізнесу на формування фінансової осно­ви місцевого самоврядування можна умовно поділити на прямий і опо­середкований. Перший — виявляється в перерахуванні суб'єктами ма­лого підприємництва реальних грошових коштів до місцевих бюджетів і цільових фондів у вигляді обов'язкових платежів і добровільних внес­ків (пожертвувань). Сюди також можна віднести фінансові ресурси ма­лих підприємств комунальної форми власності у фондовій та нефондовій формі, які використовуються за розпорядженням органів місцевої влади на задоволення потреб територіальних громад, а також надхо­дження від продажу представникам малого бізнесу облігацій муніци­пальних позик і місцевих грошово-речових лотерей та доходи від місце­вих аукціонів за їх участю. Другий полягає в економії внаслідок діяльності сектору малих суб'єктів підприємництва фінансових ресурсів, які належать органам місцевого самоврядування і спрямовуються на фінансування видатків місцевого значення. І цю економію, по суті, можна прирівняти до збільшення фінансової бази місцевого самоврядування.

Нині прямий вплив малого підприємництва на формування фінансо­вих ресурсів місцевого самоврядування в Україні в основному вияв­ляється у наповненні дохідної бази місцевих бюджетів.

У процесі з'ясування ролі сектору малого підприємництва у формуван­ні фінансових ресурсів місцевого самоврядування потрібно враховувати таке:

1. Публічні джерела статистичних даних стосовно бюджетних надхо­джень ґрунтуються на бюджетній класифікації щодо окремих видів подат­кових та інших доходів місцевих бюджетів і не містять інформації стосов­но їх платників. У вітчизняному податковому законодавстві також не обу­мовлено виділення у чинній системі обліку та звітності податкових ор­ганів такої окремої категорії платників податків як суб'єкти малого під­приємництва. Як наслідок — достатньо точне визначення частки надхо­джень від малого бізнесу в структурі доходів місцевих бюджетів можливе лише за окремими податками, які надходять тільки від суб'єктів малого підприємництва і в тих чи інших законодавче визначених пропорціях за­раховуються до зазначених бюджетів.

2. Органи ДПА України, маючи певну інформацію щодо загальних об­сягів сплачених податків суб'єктами малого бізнесу та ефективності їх по­даткового адміністрування, а також кількості платників та сум податко­вих платежів суб'єктів малого підприємництва — фізичних осіб, окремо не виділяють у своїй звітності тієї частини зазначених надходжень, яка зараховується до місцевих бюджетів.

3. Аналіз динаміки фіскального вкладу малого бізнесу у формування дохідної частини місцевих бюджетів ускладнюється періодичними змі­нами, які вносяться до бюджетної класифікації доходів.

Можна стверджувати, що нині все-таки не малий бізнес є голов­ним фактором формування податкової бази вітчизняних місцевих бю­джетів, а основну бюджетотвірну роль відіграють податок із доходів на­йманих працівників підприємств, установ та організацій, які не нале­жать до малого бізнесу, а також міжбюджетні трансферти. Крім того, істотний фіскальний внесок у виконання дохідної частини згаданих бюджетів робить плата за землю.

До того ж малі суб'єкти господарювання сплачують низку фіскаль­них платежів до державного бюджету, зокрема, ПДВ і податок на при­буток, які є найважливішими джерелами його наповнення. Тому пев­ний вклад малого бізнесу є також і в тій сумі коштів, яка "повертаєть­ся" до місцевого бюджету у вигляді так званих "офіційних трансфертів".

Входження в сектор малого бізнесу все ширших верств місцевого на­селення дає змогу їм отримати доволі стабільне основне або додаткове джерело доходів, що не тільки забезпечує достатній рівень життя цих груп населення, але й знімає навантаження на місцеві бюджети, адже зменшуються витрати на соціальний захист малозабезпечених кате­горій членів територіальної громади.

Економії фінансових ресурсів місцевого самоврядування також мож­на досягти завдяки участі суб'єктів малого підприємництва в тендерах на постачання певних видів продукції (товарів) чи виконання робіт (по­слуг) на замовлення місцевої влади, у реалізації невеликих інвестицій­них проектів, які фінансуються коштом місцевих бюджетів, а також внаслідок їх залучення до експлуатації об'єктів комунальної інфра­структури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, на умо­вах концесії чи довготривалої оренди. Це пояснюється тим, що малі підприємницькі структури в окремих випадках мають низку переваг по­рівняно з великим і середнім бізнесом.

1. Економічна природа, виникнення та практика місцевого оподаткування в Україні.

Місцеві податки в сучасному їх розумінні мають не та­ку тривалу історію, як державні податки. Першим місцевим податком став податок на користь бідних, він був введений в Англії у XVII ст. у зв'язку із значним збільшенням кількості злидарів, жебраків, бідних. Центральний уряд вимагав від міст та приходів матеріально підтриму­вати бідних за рахунок добровільних пожертвувань місцевих заможних громадян.

У Франції, державний устрій якої характеризувався вищим рівнем централізації управління, а місцеві фінанси багато в чому залежали від загальнодержавної влади, місцеві податки з'явилися у формі надбавок до загальнодержавних реальних податків (поземельного, подомового, про­мислового). Місцевим органам самоврядування було надано право вста­новлювати до названих податків надбавки — "добавочні сантими". Добавочні сантими поділялися на звичайні, які спрямовувалися на загальні потреби общин, спекулятивні — з цільовим спрямуванням коштів на задоволення місцевих потреб, над­звичайні — використовувалися для фінансування необов'язкових видатків і вимагали дозволу уряду для їх запровадження.

У Франції існував особливий податок, який справлявся на території общин — октруа (заставний збір, що сплачувався при в'їзді). Октруа був непрямим податком, що стягувався з продуктів споживання, коли продукти завозилися на територію місцевої спілки.

Пруссія XIX ст. дала інший приклад організації місцевих фінансів та місцевого оподаткування, відмінний від Англії та Франції. Місцеві органи самоврядування в Пруссії завжди мали велику самостійність у своїй діяльності загалом і зокрема у фінансах. Особливою формою місцевого оподаткування стало так зване "спе­ціальне обкладання", воно мало одноразовий характер і пов'язувалося із проведенням конкретних робіт з благоустрою міст, для фінансування яких залучалися кошти тих членів територіальних громад, які від цьо­го отримували вигоду.

Місцеве оподаткування у країнах з ринковою економікою в сучасно­му його вигляді сформувалося в результаті тривалого процесу еволюції податків у цілому, пошуку оптимальних засад обкладання, становлен­ня інституту місцевого самоврядування. Всі місцеві податки в зарубіжних країнах, як правило, поділяють на чотири групи:

– власні місцеві податки встановлюються місцевими органами самоврядування і справляються лише на території місцевої громади.

– надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів.

– податки, що стягуються у вигляді плати за послуги, які надають­ся місцевою владою (за користування електроенергією, газом, водопро­водом, каналізацією, послугами зв'язку, автостоянками, за надання різ­них документів органами місцевої влади);

– податки, які відображають політику місцевої влади, в основному, це екологічні податки; значної фіскальної ролі вони не відіграють, про­те сприяють охороні навколишнього середовища й економному викорис­танню обмежених природних ресурсів.

В умовах командної економіки з високим ступенем централізації фінансових ресурсів, відсутністю самостійних місцевих бюджетів і їх залежністю від державного бюджету таке становище не викликало ні­яких заперечень і вважалося нормальним. Відповідним було і ставлен­ня до місцевого оподаткування, яке завжди розглядалося як другорядне порівняно з оподаткуванням загальнодержавними податками.

Перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економі­ки передбачає суттєве підвищення ролі місцевого оподаткування. Міс­цеві податки, поряд з іншими джерелами місцевих надходжень, мають стати фінансовою основою самостійності органів місцевого самовряду­вання.

В умовах незалежної України початок формування інституту місце­вого оподаткування був покладений разом із прийняттям 20 травня 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори", яким визначалися 16 видів місцевих податків та зборів, їх граничні вели­чини та порядок обчислення. У червні цього ж року перелік місцевих по­датків та зборів був доповнений ще одним — податком з продажу імпорт­них товарів.

В 1997 р. склад системи оподаткування був уточнений новою редак­цією Закону України "Про систему оподаткування", яким встановлюва­лися два місцевих податки та 14 місцевих зборів.

Починаючи з 1 січня 2004 р. скасовані ще два місцевих збори — готель­ний та за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.

Дата добавления: 2015-05-24