Практика місцевого оподаткування в Україні

Законодавче врегулювання порядку справляння місцевих податків і зборів в Україні створило необхідне правове поле для функціонування місцевого оподаткування, сприяло його становленню та зміцненню. Сьо­годні намітилася позитивна тенденція збільшення обсягів абсолютних надходжень місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів. У цілому протягом останніх років частка цих податків була в межах 3—4 % від сукупних доходів місцевих бюджетів України.

Якщо розглянути структуру місцевих податків і зборів, то можна відзначити, що загалом вона є нераціональною — більше 80 % надхо­джень забезпечують лише комунальний податок та ринковий збір. Кошти від справляння ще чотирьох місцевих зборів практично не надходять в останні роки (за участь у бігах на іподромі; за виграш у бігах на іпод­ромі; з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; за право проведення кіно- і телезйомок). Частка інших місцевих зборів не перевищує 1 % у загальних надходженнях від місцевого оподаткуван­ня.

Структура надходжень місцевих податків і зборів набуває ще більш різких негативних рис на рівні конкретних видів місцевих бюджетів. Адже у багатьох територіальних громадах, окрім комунального подат­ку і ринкового збору, інші місцеві податки і збори не справляються че­рез відсутність об'єктів оподаткування, що робить систему місцевого оподаткування надзвичайно вразливою — у випадках неодержання за­планованих коштів від зазначених двох податків власні доходи місце­вих бюджетів можуть значно зменшитись.

Крім того відмінності в абсолютних та відносних показниках надхо­джень місцевих податків та зборів спричинені надзвичайною різноманіт­ністю цих платежів. Обсяги надходжень місцевих податків та зборів ви­значають і зусилля місцевої влади, спрямовані на створення необхідних умов для підприємницької діяльності й у тому числі для торгівлі, а та­кож зусилля місцевих податкових органів на мобілізацію доходів.

Аналіз практики справляння окремих видів місцевих податків та збо­рів за областями України показує, що існують досить значні територі­альні відмінності в їх надходженнях. Так, комунальний податок, як пра­вило, дає найбільші кошти в бюджети тих адміністративно-територіаль­них одиниць, де більше функціонує суб'єктів господарювання, при цьо­му вирішальне значення має їх фінансове становище, а також зусилля місцевих фіскальних органів зі своєчасної та повної мобілізації подат­ків, ліквідації недоїмки за платежами.

Більше половини усіх коштів від податку з реклами надходить в бю­джет м. Києва. Це пояснюється значним поширенням і більш високим ступенем розвитку рекламної діяльності в столиці порівняно з іншими адміністративно-територіальними одиницями України. Слід відзначи­ти порівняно більшу частку надходжень від курортного збору в турис­тичних і курортних центрах, місцях, де є історичні пам'ятки тощо. Ос­новна частина курортного збору справляється на території Автономної Республіки Крим.

Діяльність місцевих органів самоврядування значною мірою харак­теризують надходження таких місцевих зборів, як ринковий, за паркування автотранспорту, за розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, тому що їх надходження безпосередньо залежать від зусиль місцевої влади, спрямованих на створення необхідних умов для торгівлі, облад­нання місць стоянки автотранспорту.

Як свідчить вітчизняна практика справляння місцевих податків і зборів, існує багато невирішених проблем, спричинених відсутністю не­обхідних теоретичних обґрунтувань місцевого оподаткування в Україні в контексті зміцнення інституту місцевого самоврядування, невизна­ченістю окремих організаційних процедур справляння місцевих подат­ків і зборів, визначенням пріоритетів у наданні пільг платникам подат­ків тощо.

Найбільш суттєвими недоліками місцевого оподаткування в Україні є:

– незначна фіскальна роль місцевих податків і зборів;

– вузький перелік місцевих податків і зборів;

– відсутність самостійних прав у органів місцевого самоврядування щодо запровадження на їхній території власних місцевих податків і зборів;

– відсутність взаємозалежності між рівнем громадських послуг, які надаються на певній території, з податковими зусиллями населення;

– зволікання із запровадженням суто місцевого податку — на неру­хоме майно;

– нерозвиненість податків, які відображають політику органів міс­цевого самоврядування.

–

1. Проблеми реформування місцевого оподаткування.

Система місцевих податків і зборів в Україні потребує не поверхового доопрацювання і вдосконалення, а докорінного реформування відповід­но до обґрунтованих у зарубіжній та вітчизняній фінансовій науці засад оптимального оподаткування. До місцевих податків висувається низка специфічних вимог, які зумов­лені їх особливим значенням у складі фінансових ресурсів органів міс­цевого самоврядування, забезпеченні гармонійного розвитку територій, найбільш повному задоволенні потреб населення.

Найважливіші підходи до вибору місцевих податків:

Достатні обсяги надходжень та справедливий розподіл коштів. Місцеві податки необхідні для того, щоб місцеві органи влади мали мож­ливість надавати послуги, рівень яких у населення асоціюється з обся­гом сплачених податків. Кошти, зібрані на місцях, будуть використані більш ефективно й економно, аніж виділені центральним урядом, потреби міс­цевого бюджету мають задовольнятися в основному за рахунок надхо­джень від місцевих податків і зборів.

Незначні адміністративні та виконавські витрати. Найменши­ми такі витрати є при стягненні податку з доходу порівняно з майнови­ми податками, податку з обороту порівняно з податком на додану вар­тість. Суттєвого зниження адміністративних витрат можна досягти за допомогою використання єдиного фіскального апарату, спільних форм і баз оподаткування при справлянні загальнодержавних і місцевих по­датків.

Рівень впливу. Місцеві податки не повинні впливати на соціальну поведінку громадян і сприяти переміщенню податкових баз. У зв'язку з цим найбільш доцільними місцевими податками є майнові та з доходів. Обсяг місцевих податків має бути безпосередньо пов'язаним з рів­нем надання місцевих послуг.

Рівень ефективності витрат. Місцеве оподаткування має сприяти тому, щоб видатки місцевих органів влади залишалися на доцільному рівні, тобто збільшення видатків необхідно лише тоді, коли переваги від такого збільшення стануть більшими ніж вартість самих витрат.

Окрім таких загальних критеріїв оптимального оподаткування, місцеві податки мають задовольняти такі вимоги:

– коливання надходжень упродовж усього циклу повинні бути незначні;

– рівень економічного розвитку має відповідати надходженням міс­цевих податків;

– податкові надходження забезпечуються місцевою базою оподатку­вання;

– забезпечення відчутності податків і балансу інтересів, рівноваги між споживанням місцевих послуг і податковим тягарем;

– запобігати однобічному розвитку місцевої економічної структури;

– розподіляти податковий потенціал залежно від місцевих потреб;

– гнучкість систему ставок місцевих податків;

– місцеві органи самоврядування повинні мати право встановлюва­ти ставки одного або двох найголовніших податків;

– різниця між надходженнями від місцевих податків на одну особу населення має бути незначною в однакових за розмірами адміністратив­них одиницях.

Реформи місцевого оподаткування мають змінити ставлення до міс­цевих податків та зборів, щоб вони не розглядалися як другорядні по­датки в складі системи оподаткування, суттєво зміцнилося їх значення і роль у формуванні фінансових ресурсів місцевого самоврядування. До місцевих мають бути віднесені деякі загальнодержавні по­датки з тих, що традиційно надходять у місцеві бюджети, це: податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств комунальної форми власності, плата за землю, податок з власників транспортних за­собів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, платежі за ресурси місцевого значення, плата за торговий патент на де­які види підприємницької діяльності, надходження від збору за забруд­нення навколишнього природного середовища.

Одним з напрямів реформування місцевого оподаткування має бути розширення переліку тих місцевих податків, які платник буде спри­ймати як плату за певні місцеві послуги і які відображатимуть політи­ку органів самоврядування. Розширення переліку місцевих податків та зборів має відбуватися за рахунок запровадження податків із цільовим використанням одержаних коштів: наприклад, збори на прибирання й освітлення вулиць, за зби­рання сміття, впорядкування парків, зон відпочинку, кладовищ тощо.

У вітчизняній економічній літературі неодноразово висловлювалися пропозиції щодо надання органам місцевого самоврядування права за­проваджувати на своїй території власні податки і збори. На місцях завжди є свої особливі об'єкти оподат­кування, які можуть відчутно поповнити доходи місцевих бюджетів, отже дадуть змогу спрямувати додаткові кошти на вирішення економічних та соціальних проблем регіонів. Але в умовах досить відчутного подат­кового тягаря і, на цій основі, гострого дефіциту фінансових ресурсів надання місцевій владі повної самостійності у сфері місцевого оподат­кування може мати непередбачувані наслідки. Тому на сучасному етапі становлення місцевого самоврядування в Україні, коли можливості міс­цевої влади у залученні альтернативних джерел доходів обмежені й немає ще необхідного досвіду, держава повинна залишити за собою загаль­ний контроль і визначати граничні межі місцевого оподаткування.

Підсумовуючи викладене, можна виділити такі основні напрями реформування місцевого оподаткування в Україні:

– піднесення фіскальної ролі місцевих податків і зборів;

– надання статусу місцевих окремим загальнодержавним податкам і зборам, які можуть забезпечити надходження коштів, достатніх для фінансування місцевих потреб;

– перенесення акценту в місцевому оподаткуванні на податки з до­ходів населення, на прибуток підприємств, на нерухомість;

– запровадження податку на нерухомість і віднесення його до скла­ду місцевих;

– надання самостійних прав органам місцевого самоврядування у міс­цевому оподаткуванні;

– розвиток місцевих податків і зборів, які відображають політику орга­нів місцевого самоврядування в галузі зайнятості, соціального захисту на­селення, охороні навколишнього природного середовища.

1. Історичний досвід місцевих запозичень.

Формування й розвиток механізмів місцевих запозичень в Україні тісно пов'язані з процесами зміцнення місцевого самоврядування на те­риторії нашої країни, які відбулися у другій половині XIX ст. Саме в цей час на українських землях у складі Російської імперії було проведе­но земську (1864) та міську (1870) реформи, а в Галичині, що входила до складу Австрійської держави (з 1867 р. — Австро-Угорщини), введе­но в дію державний закон про місцеве самоврядування (1862) та при­йняті галицьким сеймом закони про сільське (1866) та міське (1889) самоврядування.

Наприкінці XIX — напочатку XX ст. у царській Росії, до складу якої тоді Структура муніципального кредиту на той час свідчить про те, що інші способи місцевих запозичень не могли конкурувати з облігаційними пози­кам, особливо у найбільших містах держави.

У дореволюційній Росії випуск муніципальних облігаційних позик був досить поширеним та ефективним засобом залучення коштів до місь­ких бюджетів, обсяг витрат яких у ті часи з кожним роком зростав ви­переджальними темпами.

Уперше облігаційну позику в дореволюційній Росії випущено в місті Ревелі Естляндської губернії (тепер Таллін) у 1871 р. терміном на 34 ро­ки. Обсяг цієї позики становив 50 тис. руб. Відтоді така форма муніци­пального запозичення швидко поширилася і невдовзі її почали застосо­вувати українські міста. Наприклад, одні з перших у царській Росії об­лігаційні позики були випущені у Києві в 1876 р. на суму 500 тис. руб. та в Одесі у 1879 р. обсягом 3 млн 750 тис. руб.

Муніципальні облігаційні позики, як правило, емітувалися на три­валі терміни — в середньому від 30 до 50 років, іноді й на довший пе­ріод. Наприклад, у Санкт-Петербурзі випущено позику терміном на 73 роки, а Київ у 1909 р. розмістив позику на 77 років — найбільш довго­термінову в царській Росії.

Важливою особливістю облігаційних позик було те, що всі вони, як правило, мали цільовий характер. Основну категорію (понад 60 %) ста­новили позики, призначені для реалізації дохідних проектів або по­криття витрат на обслуговування боргу. Однак близько 22 % позик були спрямовані на реалізацію суспільно важливих неприбуткових проектів. Окремі позики спеціально емітувалися з метою викупу облігацій попе­редніх випусків.

Нова інституція у сфері муніципального кредиту з'явилася в Росій­ській імперії в 1912р. з прийняттям закону про створення окремої каси міського та земського кредиту. З каси містам і земствам надавалися довго- та короткотермінові позики. Довготермінові позики надавалися тільки на капітальні видатки, пов'язані з придбанням і розширенням комунальної власності; короткотермінові — як під конкретні проекти, так і для поповнення місцевих бюджетів. Основний та оборотний капі­тали каси міського й земського кредиту в сумі становили 20 млн руб. і формувалися за рахунок коштів Державного казначейства. Законом пе­редбачалася можливість надання муніципалітетам позик без іпотечного забезпечення акціонерними банками, а також надання довго- та корот­котермінових позик земельними банками.

У дореволюційній Росії витрати на погашення муніципальних запо­зичень та обслуговування боргу були вагомою статтею міських видат­ків. Також спостерігалася тенденція до їх зростання як в абсолютному, так і у відносному показниках. Наприклад, у Москві такі витрати ста­новили у 1890р. 5,3 % загального обсягу видатків бюджету, в 1900р. — 10,8, а в 1913р. — 19,1 %. При цьому середньорічний темп зростання платежів, необхідних для погашення та обслуговування боргу за цей пе­ріод, перевищив 90 %.

Отже, досвід місцевих запозичень в Україні в дорадянський період був досить широким та багатогранним. Нині обов'язково мають вра­ховуватися і позитивні, і негативні його результати. Безумовно, по­трібно застосовувати усі можливості для зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування, що сприятиме удосконаленню інвестицій­них механізмів, покращанню комунальної інфраструктури та якості на­дання суспільних послуг. Сьогодні одним з таких напрямів залиша­ється комунальний кредит, можливості якого в Україні досі повною мірою не реалізовані.

Дата добавления: 2015-05-24