Сутність, види та галузева структура житлово-комунального господарства. 2 страница

— цільові збори за комунальні послуги;

— внески орендаторів на покриття експлуатаційних витрат з утри­мання та обслуговування житлового фонду;

— інші доходи.

Основним джерелом доходів житлово-експлуатаційних підприємств є квартирна плата. При фінансовому плануванні грошових надхо­джень від квартирної плати може використовуватися два методи: укруп­нений і поквартирного розрахунку. При першому способі загальна сума планових надходжень від квартплати розраховується як добуток розмі­ру середньорічної житлової площі і середньої ставки плати за 1 кв. м.

Розмір середньорічної оплачуваної житлової площі (Ж) у плановому році обчислюється за формулою

де П — розмір житлової площі на початок року;

В — розмір житлової площі, яка вводиться в дію;

Н — розмір житлової площі, яка вибуває з експлуатації;

М — кількість місяців функціонування житлової площі за рік, яка обчислюється починаючи з 1 числа місяця, наступного за місяцем її вве­дення в експлуатацію (аналогічний підхід застосовується і при розра­хунку терміну використання житлової площі, що вибуває);

12 — кількість місяців у році.

Розрахунок середньої ставки квартирної плати за 1 кв. м житлової площі (середньорічного тарифу) проводиться шляхом ділення загальної суми отриманої квартирної плати на середньорічний розмір експлуато­ваної житлової площі на основі звітних даних за попередній рік.

Порівняно з укрупненим поквартирний метод розрахунку планових доходів від квартплати є набагато точнішим, але дуже трудомістким. При його застосуванні у планово-фінансових розрахунках необхідно вра­ховувати прогнозовану суму заборгованості споживачів за квартирною платою.

Відповідно до цього Порядку величина тарифів (загальних норматив­них витрат) на послуги з утримання житлових будівель і прилеглих до них територій визначається за кожним будинком окремо залежно від кількісних показників фактичного надання послуг з урахуванням за­безпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, техніч­ного стану будинків і споруд та прибудинкових територій згідно з типо­вим переліком послуг.

Величина тарифів залежить від видів послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, до них належать:

— прибирання сходових кліток;

— прибирання прибудинкової території;

— вивезення та утилізація твердих побутових і негабаритних відходів;

— прибирання підвалів, технічних поверхів та покрівель;

— технічне обслуговування ліфтів;

— обслуговування систем диспетчеризації;

— технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем тепло-, водо­постачання, водовідведення і зливової каналізації;

— дератизація;

— обслуговування димовентиляційних каналів;

— технічне обслуговування систем протипожежної автоматики й димовидалення;

— технічне обслуговування побутових електроплит;

— поточний ремонт конструктивних елементів, інженерних систем і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього благоустрою, розташованих на прибудинковій території;

— ремонт обладнання спортивних майданчиків;

— ремонт обладнання дитячих майданчиків;

— ремонт обладнання господарських майданчиків;

— поливання дворів, клумб і газонів;

— підготовка житлових будинків до експлуатації в осінньо-зимовий період;

— прибирання та вивезення снігу;

— експлуатація номерних знаків будинків;

— очищення дворових туалетів та приямків;

— освітлення місць загального користування, підвалів, підкачування води;

— енергопостачання для ліфтів;

— очищення неканалізаційних люків;

— періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демон­таж, транспортування та монтаж після повірки) квартирних засобів об­ліку води та теплової енергії;

— інші прямі витрати.

Розмір тарифу квартирної плати обчислюється як сума попередньо розрахованих його складових — нормативних витрат у розрахунку на 1 кв. м загальної площі квартир житлового будинку за кожним видом перелічених вище послуг.

Житлово-експлуатаційні організації можуть здавати в оренду нежитлові приміщення торговим, постачальницько-збутовим, промисловим та іншим підприємствам. Планова сума орендної плати за нежитлові приміщення обчислюється двома способами:

1) на основі діючих ставок і середньорічної нежитлової площі, яка здається в оренду;

2) шляхом прямого підрахунку за кожним орендованим нежитловим приміщенням (підсумовуванням величини орендної плати, зафіксова­ної у відповідних договорах між підприємством житлового господар­ства та орендарем).

Цільові збори житлово-експлуатаційних організацій — це платежі орендарів нежитлових приміщень та квартиронаймачів за центральне опалення та різноманітні комунальні послуги (водо-, тепло-, електропо­стачання, каналізаційне відведення стічних вод, користування колек­тивними телеантенами тощо), які сплачуються понад квартирну й оренд­ну плату, відповідно у випадку, коли розрахунки за вказані послуги з підприємствами комунального обслуговування проводяться через жит­лово-експлуатаційну організацію.

Окрім цільових зборів за опалення і комунальні послуги, орендарі нежитлових приміщень сплачують внески на покриття експлуата­ційних витрат житлового господарства. Обсяг частини загальних для житлової організації витрат на управління, експлуатацію і поточний ремонт житлового фонду, у відшкодуванні якої зобов'язані брати участь орендатори (сума зборів з орендаторів — Зор), розраховується за допомо­гою формули

де Вз — загальні витрати на експлуатацію житлового фонду за рік, грн.;

Вкр — річні витрати на капітальний ремонт і реконструкцію житло­вого фонду, грн.;

Пж — середньорічна експлуатована житлова площа, кв. м;

Пн — середньорічна орендована нежитлова площа, кв. м.

Розрахована сума витрат, яка підлягає відшкодуванню за рахунок орендарів нежитлових приміщень, розподіляється між ними пропорцій­но до займаної площі, зазначеної в договорах на оренду. Орендарі щомі­сячно сплачують збори на компенсацію експлуатаційних витрат на по­точний рахунок або в касу житлової організації відповідно до встанов­лених термінів.

До інших доходів підприємств житлового господарства належать:

— орендна плата за житлові приміщення;

— виручка від реалізації майна, макулатури і металобрухту;

— доходи від надання різноманітних послуг населенню і стороннім орга­нізаціям (утримання будинків і прилеглих територій, які перебувають у власності житлово-будівельних кооперативів та належать приватним власникам, ремонт квартир на замовлення населення та ін.);

— вартість оприбуткованих матеріалів від демонтажу нежитлових бу­дівель, які використовуються при поточному ремонті;

— пеня за прострочку квартирної й орендної плати та різні неустойки;

— дотації з місцевих бюджетів та отримані субсидії тощо.

1. Методика розрахунку тарифу на транспортні послуги.

Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробни­цтва і покликаний задовольняти потреби населення та виробництва в перевезеннях. Відомо, що між видами транспорту спостерігається рин­кова конкуренція, але кожний вид транспорту займає своє місце на ринку транспортних послуг.

Фінансова діяльність комунальних підприємств, зокрема міського електротранспорту, опосередковує грошові відносини, пов'язані з фор­муванням та використанням доходів і накопичень підприємств галузі у процесі отримання коштів громадян, бюджету, інших джерел фінансу­вання для забезпечення безперебійного обслуговування населення щодо надання послуг з перевезення.

Розрахунковий тариф на транспортні послуги — це необхідні (нор­мативні) розрахункові витрати з надання транспортних послуг на оди­ницю транспортної роботи. Величина тарифу (Т) визначається за фор­мулою

де С — планова собівартість одиниці послуги згідно з нормативами;

Р — планова рентабельність (прибуток) підприємства, потрібний для його функціонування та розвитку, віднесений до одиниці послуги.

Планова собівартість одиниці послуги визначається розподілом за­гальної суми планових витрат на плановий обсяг транспортної роботи у натуральному вираженні (вагоно(тролейбусо)-кілометри), розрахова­ний на основі нормативів і загальної кількості перевезених пасажирів за групами та категоріями (перевезених пасажирів за разовими квитка­ми (талонами, жетонами), абонементними квитками та пасажирів з правом безплатного проїзду згідно з чинним законодавством), тобто:

де Сзаг — загальна сума планових витрат (собівартість виробництва і реалізації загального обсягу послуг);

Qі — обсяг споживання і категорії споживачів.

Розрахунковий тариф на транспортні послуги переглядається за по­годженням сторін договору (перевізником та органом місцевого само­врядування) у разі зміни цін, тарифів на обладнання, комплектувальні вироби, матеріали, електроенергію тощо, а також перегляду рівня за­робітної плати відповідно до законодавства.

Слід зауважити, що розміри витрат на поточну діяльність і розвиток підприємств у складі тарифу мають визначатися у результаті знахо­дження місцевим органом державної виконавчої влади та органом само­врядування компромісу між потребами комунального господарства, мож­ливостями бюджету і платоспроможністю споживачів послуг.

До складу доходів транспортних підприємств належать:

— доходи від платних перевезень (перевезення пасажирів, які спла­чують за свій проїзд);

— бюджетні дотації (перевезення пасажирів, які користуються піль­гами);

— доходи від інших видів діяльності (доходи, отримані від оренди власних приміщень, надходження від розміщення реклами на зупин­ках та у рухомому складі тощо).

Доходи від платних перевезень становлять до 90 % сукупних дохо­дів. Такі доходи визначаються шляхом множення кількості пасажирів, яку планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф). Переве­зення пасажирів, яким надається пільга, здійснюється за рахунок бю­джетних дотацій, сума яких визначається шляхом множення кількості безплатних перевезень пасажирів на діючий тариф. Доходи від інших видів діяльності плануються на основі досягнутого в попередній період рівня з урахуванням змін, що відбудуться в плановому періоді.

Проте нині і на найближчу перспективу прибуток від основної та ін­шої комерційної діяльності (якщо він є) ще тривалий час не покривати­ме всіх поточних і капітальних витрат підприємства, оскільки практич­но повністю він витрачається на покриття витрат на придбання елект­роенергії та оновлення фізично спрацьованого і морально застарілого парку транспортних засобів.

5. Необхідність і зміст реформи житлово-комунального господарства в Україні.

Стан житлово-комунального господарства в Україні є вкрай незадо­вільним і вимагає оперативного втручання. Як показав досвід, житлово-комунальне господарство неспроможне ефективно працювати в ринко­вих умовах і надавати послуги належного рівня. Так, підлягає ремонту кожен третій житловий будинок, а 40 тис. будинків (4 % житлового фон­ду), в яких проживає майже 2 млн осіб, є ветхими та аварійними і ма­ють граничний ступінь зносу. На межі повної зупинки перебуває ліфто­ве господарство, де 20 тис. ліфтів потребують заміни. Аварійними є майже третина водопровідно-каналізаційних мереж, 14 % теплових мереж, близько ЗО % теплопунктів, понад 15 % мостів і шляхопроводів. Потре­бує ремонту або заміни четверта частина водопровідних очисних спо­руд, кожна п'ята насосна станція, 40 % насосних агрегатів. Оновити треба більше ніж 80 % рухомого складу міського електротранспорту, значну частину автотранспорту, трамвайних колій та іншої інфраструк­тури.

Житлово-комунальне господарство — галузь з найнижчим рівнем су­часного оснащення. Найгірша ситуація з якістю надання послуг і ста­ном житлово-комунальних підприємств спостерігається у сільській міс­цевості, де проживає значна частина населення. Істотне погіршення протягом останніх років стану майна, основних фондів у житло­во-комунальній сфері було, зокрема, спричинене позбавленням галузі в 2000 р. державної підтримки.

Вітчизняне комунальне господарство є високоенергозатратним. Май­же половина основних засобів на підприємствах комунальної тепло­енергетики працює неефективно. На обслуговування одного квадратно­го метра житла у нашій країні витрачається в 3—7 разів більше енерго­ресурсів, ніж у середньому в Західній Європі, а витрати електроенергії на виробництво та реалізацію одного кубічного метра води вищі на третину. У процесі транспортування у нашій країні втрачається марно 30 % води та 25 % електричної енергії. Ефективність праці в житлово-комунальному секторі вітчизняної економіки у 4—16 разів нижча, ніж у роз­винутих західноєвропейських країнах.

Найсуттєвішими недоліками господарського механізму житлово-комунального господарства, які зумовлюють необхідність проведення до­корінних реформ, є:

— сповільнені ринкові перетворення і структурні зрушення у галузі, відсутність конкурентного середовища;

— незадовільний технічний стан основних фондів житлово-комуналь­ного господарства, у зв'язку з чим — великі втрати ресурсів у мережах внаслідок незадовільного їх технічного стану;

— неповне відшкодування вартості послуг житлово-комунальних під­приємств установленими тарифами, значна регіональна диференціація тарифів;

— практика дотування збиткових підприємств, яка унеможливлює вихід їх з фінансової кризи, розвиває споживацькі тенденції;

— монопольне становище більшості підприємств, що не створює сти­мулів до здешевлення собівартості послуг, зменшення витрат енергетич­них ресурсів і непродуктивних видатків;

— низька продуктивність праці та велика кількість працюючих у жит­лово-комунальному господарстві;

— відсутність кваліфікованих менеджерів, здатних ефективно управ­ляти комунальними підприємствами;

— низька якість послуг і зменшення обсягів їх надання, що призво­дить до зменшення доходів житлово-комунальних підприємств;

— заборгованість населення за надані послуги, велика кількість ко­мунальних пільговиків;

— обмеженість фінансових ресурсів об'єктів комунальної власності, хронічна нестача коштів, необхідних не тільки для потреб розвитку під­приємств, а й для поточного їх утримання.

Напрямки реформування сфери житлово-комунального господарства:

1. Формування нормативно-правової бази функціонування жит­лово-комунального господарства:

2. Забезпечення фінансової стабілізації галузі:

3. Інституційні перетворення в галузі:

— роздержавлення, демонополізація, створення конкурентного середо­вища в житлово-комунальному господарстві;

— ефективне державне регулювання діяльності природних монополій;

— формування цілісної державної регуляторної політики тарифів у комплексі — на електроенергію, газ, водо-, теплопостачання, водовід-ведення;

— створення товариств власників житла, служб замовника, розвиток договірних відносин у галузі;

— встановлення дієвого контролю за встановленням тарифів та їх про­зорістю;

— перехід на енергозберігальні технології, прилади обліку та регулю­вання споживання води та теплоенергії.

1. Комунальні платежі та методи управління ними

Підвищення рівня збору платежів є однією з передумов фінансової стабільності у сфері надання комунальних послуг в Україні. В цьому огляді, підготовленому в рамках Програми "Реформування тарифів і реструктуризація комунальних підприємств в Україні", фінансованої Агентством США з міжнародного розвитку, проаналізовано досвід міст України з поліпшення збирання платежів шляхом:

1) застосування санкцій та стимулів з метою погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

2) запровадження економічних стимулів для дисциплінованих платників, які не мають боргів з оплати послуг

3) створення в містах автоматизованих систем збору і обробки платежів. Підсумовано основні результати дослідження:

o Заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг в Україні протягом останніх років постійно зростає. Закони та інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини надавачів і споживачів послуг, не сприяють формуванню платіжної дисципліни. Комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування в умовах обмеженого правового поля змушені створювати власні механізми підвищення рівня оплати послуг.

o Малопоширеною є практика укладання та контролю за виконанням договорів між комунальними підприємствами та споживачами, результатом чого є нечітке визначення та недотримання обома сторонами взаємної відповідальності як за якість наданих послуг, так і за їх своєчасну оплату.

o Встановлення та дотримання договірних відносин між комунальними підприємствами-виробниками послуг та споживачами допоможе усунути таку перешкоду у підвищенні рівня сплати виставлених рахунків, як небажання споживачів платити за послуги, які вони не отримують або отримують незадовільної якості.

o Підвищенню рівня збору платежів буде сприяти зняття мораторію на стягнення з громадян пені за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг.

o Застосування санкцій (пені, відключення від мережі тепло-, водопостачання, застосування судового порядку стягнення боргів) має сприяти поліпшенню дисципліни споживачів і підвищенню збору платежів.

o У багатьох регіонах набуло поширення застосування економічних стимулів підвищення рівня оплати послуг, наприклад: проведення лотерей серед дисциплінованих платників, запровадження знижок при погашенні заборгованості або передоплаті за житлово-комунальні послуги.

o Реструктуризація боргу споживачів шляхом укладення з комунальними підприємствами договорів на термін 1-5 років не сприяє суттєвому зниженню заборгованості - в багатьох випадках боржники продовжують не оплачувати поточні платежі.

o З метою поліпшення збору платежів за комунальні послуги до роботи з боржниками залучаються територіальні житлово-експлуатаційні організації, об'єднання співвласників житла, будинкові комітети, житлово-будівельні кооперативи та підприємства, де працюють боржники.

o Інформаційно-роз'яснювальна робота є надзвичайно важливою для підвищення збору платежів. Звернення до споживачів через засоби масової інформації та за допомогою агітаційних автобусів, розклеювання списків боржників у під'їздах, оприлюднення їх у пресі, вивішування інформаційних плакатів, звернень - усе це сприятиме підвищенню рівня свідомості споживачів щодо необхідності своєчасної оплати.

o Розсилання рахунків на оплату комунальних послуг сприяє поліпшенню платіжної дисципліни. Однак багато комунальних підприємств не розсилають платіжні квитанції, заощаджуючи кошти, необхідні для їх друкування та доставки.

o Поквартирний обхід боржників для збору коштів за тепло та гарячу воду, який проводився спеціальними комісіями, що складалися з представників місцевої адміністрації, комунальних підприємств, ЖЕКів, соціальних служб, виявився недостатньо ефективним - лише незначна частина з відвіданих споживачів сплатила за послуги. Однак цей захід сприяє дослідженню платоспроможності населення, причин несплати та якості послуг.

o З метою поліпшення збору платежів у містах створено загальноміські автоматизовані системи збору та обробки платежів за житлово-комунальні послуги. Завдяки створенню цих систем у ряді міст України отримано такі результати:

- прискорилася швидкість надходження коштів на рахунки комунальних підприємств у повному обсязі;

- знизилася в деяких випадках вартість робіт з формування, приймання, оброблення, обліку та контролю платіжних документів;

- завдяки стимулюванню громадян до оплати спожитих послуг зменшився рівень заборгованості. Тепер абоненти можуть оплачувати всі комунальні послуги в одному пункті прийому платежів;

- підвищилися оперативність, повнота та достовірність інформації про комунальні платежі, пільги та житлові субсидії;

- створено умови для планування та формування доходів від реалізації комунальних послуг за рахунок оперативного надходження та оброблення інформації з питань вартості послуг, надання пільг та субсидій.

Досягнення фінансової стабільності комунальних підприємств шляхом збільшення надходжень коштів від споживачів є одним з основних завдань Програми "Реформування тарифів і реструктуризація комунальних підприємств в Україні", фінансованої Агентством США з міжнародного розвитку. З метою збільшення надходжень коштів на підприємства за надані послуги необхідно розробити та здійснити заходи, спрямовані на поліпшення фінансової дисципліни споживачів. У цьому огляді описано і проаналізовано досвід міст України з підвищення рівня збору платежів за трьома основними напрямами: застосування санкцій та заохочень до сплати боргів за житлово-комунальні послуги; запровадження економічних стимулів для дисциплінованих платників, впровадження автоматизованих систем збору та обробки платежів за послуги.

Проблема заборгованості з оплати спожитих житлово-комунальних послуг в Україні багатогранна і складна. Взагалі вона значно загострюється в моменти підвищення вартості житлово-комунальних послуг. Досить часто сама постановка питань заборгованості з оплати послуг кон'юнктурна або популістська. Підходи до їх розгляду та вирішення часто не враховують фінансових та економічних проблем комунальних підприємств. Дані, які використовуються для аналізу існуючої ситуації, часто неповні або застарілі.

Щоб усунути ці недоліки, важливо неупереджено розглянути ситуацію з оплатою послуг і проаналізувати реальний її стан та фактори, які впливають на динаміку росту заборгованості, врахувавши особливості різних регіонів України. Особливе значення має аналіз та вивчення досвіду зменшення заборгованості та аналіз діяльності підприємств і місцевих та регіональних органів влади, в яких рівень заборгованості найвищий.

Проблема заборгованості має два виміри, оскільки одна частина боргів є поточними, а інша накопичилися за минулі роки. Відповідно й способи вирішення проблеми щодо двох видів боргів різні. У випадку поточної заборгованості можуть застосовуватися заходи з метою запобігання їх утворенню та створення умов, за яких своєчасно платити за послуги буде вигідно (санкції, економічні стимули при своєчасній оплаті, удосконалення процедури збирання платежів), а для погашення накопиченої заборгованості більш доцільними є реструктуризація боргів або відшкодування боргів у судовому порядку.

Впродовж останніх років певна частина населення поступово звикала до думки, що за спожиті житлово-комунальні послуги можна і не платити. Суттєвий негативний вплив на рівень оплати справило законодавче припинення стягнення пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги. Не найкраще впливає на рівень збору платежів і відсутність чіткого правового механізму встановлення та реалізація взаємних зобов'язань споживачів та надавачів послуг. Дуже часто споживачі-боржники мотивують своє небажання платити за житлові та комунальні послуги їх неналежною якістю або нерегулярністю надання. Як наслідок, неплатежі стали традиційними навіть для забезпечених громадян.

Україна до цього часу не виробила єдиного підходу для подолання кризового становища щодо боргів за спожиті житлово-комунальні послуги. Проблема підвищення рівня збору платежів за комунальні послуги давно знаходиться в центрі уваги органів місцевого самоврядування, органів державної влади, політиків та громадськості.

Рівень заборгованості за спожиті комунальні послуги тісно пов'язаний із якістю та обсягами їх надання. До причин, які призводять до зниження рівня оплати послуг, належать: відключення гарячого водопостачання без попереднього інформування населення, нездійснення перерахунків вартості реально отриманих послуг (наприклад, у випадку теплої зими), затримка із відновленням централізованого теплопостачання, і навіть відсутність самої послуги. Відсутність у споживачів дійових механізмів реагування на неякісні послуги, нерівнозначні відносини між споживачем і надавачем - важливий фактор зростання заборгованості.

Контрольні запитання:

1. У чому полягають проблеми фінансового забезпечення підприємств житлово-комунального господарства?

2. Охарактеризуйте особливості фінансування підприємств житлово-комунального господарства.

3. Яка роль місцевого господарства у формуванні місцевих бюджетів?

4. Як здійснюється поєднання бюджетного фінансування з розвитком платних послуг населенню, виконанням робіт за договорами з підприємствами, організаціями, установами на господарській основі?

5. Назвіть склад та структуру видатків підприємств житлово-комунального господарства.

6. Обґрунтуйте особливості формування доходів КЖЕП.

7. Як здійснюється регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги?

8. Назвіть напрями реформування житлово-комунального господарства в Україні.

Тематика ІНДЗ:

1. Особливості фінансової діяльності житлово-комунальних підприємств та класифікація їх витрат.

2. Необхідність і зміст реформи житлово-комунального господарства в Україні.

Дата добавления: 2015-05-24