Влада влада 1 страница

3 4

1 2

План

План

План

План

План

План

План

1. Сутність та особливості соціально-етнічних і міжконфесійних відносин.

2. Суть і причини суспільних конфліктів.

Методичні рекомендації

У першому питанні необхідно показати відмінність і одночасно взаємозв’язок понять “етнос” та “нація”.

Етнос – це позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об’єднана спільним походженням (реальним чи міфічним), культурою, мовою (часто, але не завжди), історією, традиціями, звичаями, самосвідомістю та етнонімом.

Нація це передусім етнополітична спільнота, тобто одержавлений етнос. Ознаками нації є: спільність території, економічного життя, культури, мови, історичної долі, особливості психологічного складу, політична та юридична система. Одночасно необхідно показати відміність нації етнічної і нації державної. Нація етнічна - ядро етносу, що склалось історично, проживає всередині своєї країн і зберігає усі властивості ознаки нації. До етнічної нації належать лише групи, що етнічно споріднені. Нація державна (сучасне розуміння нації як державного народу) це сучасна форма етнополітичної спільноти, представники якої вирішують питання національності на підставі належності до певної держави.

Галузь політики яка регулює відносини між націями називається етнополітикою. Між етносами складаються певні відносини, в процесі яких можуть виникати певні проблеми. В державі, де не вирішуються етнонаціональні проблеми, виникають міжнаціональні конфлікти.

Окремо звернути увагу на розвиток та засоби регулювання національних відносини, тобто відносин між різними етносами, націями, народами та етнічних групами.

Особливого значення набуває сьогодні вивчення національної свідомості як чинника консолідації суспільства. У питанні слід проаналізувати націоналізм як суспільний феномен та ідеологію нації. Дати визначення інтегральному та демократичному націоналізму. Визначити перспективи націоналізму у сучасному світі.

У питанні слід також розглянути конфесійні групи як суб’єктів політичного життя, вплив релігії на розвиток політичних процесів. Передусім слід відзначити роль релігії у формуванні політичних переконань суб’єктів політики, її значення в осмисленні їх політичних інтересів, цінностей та суспільних ідеалів. Визначити роль релігії у процесах націотворення та державотворення, проаналізувати історичні моделі взаємовідносин держави і церкви. Окремого розгляду потребують аналіз політичності інтересів релігійних конфесій. З огляду на це, слід охарактеризувати політичні концепції сучасного католицизму, православ’я, ісламу, буддизму, при цьому показати їх еволюцію на прикладі католицизму, де відбулося оновлення доктринальних підходів утому числі, підходів до сучасного стану екології. Виявити причини релігійних конфліктів, дати їм відповідну оцінку, визначити оптимальні підходи щодо їх запобігання.

Потрібно визначити місце релігійних суспільно-політичних рухів і політичних партій в політичній системі суспільства. Студентам належить проаналізувати вплив релігії на політичні процеси в минулому, на сучасному етапі розвитку та на перспективи в майбутньому.

Розгляд другого питання потрібно розпочати з розуміння того, що політичні відносини у суспільстві не можуть відбуватися буз конфліктів. Адже уся історія людства супроводжується конфліктами меншого чи більшого рівня, у тому числі політичними конфліктами. Проблеми вирішення суперечок і конфліктів у різних сферах суспільного життя настільки важливі, що на цій основі виникла ціла наука – конфліктологія. Політичний конфлікт – один з видів соціального конфлікту, в основі якого лежить боротьба учасників політичного процесу за вплив у системі політичних відносин, за доступ до прийняття політичних рішень, розпорядження ресурсами. Студентам слід розглянути різні підходи, що пояснюють причини виникнення конфліктів: марксистській, ресурсний, теорію людських потреб, соціально-психологічний підхід тощо.

У питанні доцільно розглянути існуючі типології політичних конфліктів, основні функції конфліктів та методи їх врегулювання.

Завдання студентам для самостійної роботи

1. Здійсніть письмово порівняльний аналіз форм політичних відносин: політична позиція, політична співпраця, політичний компроміс, конкуренція у політиці, політична консолідація, політичний конфлікт, політична боротьба.

2. Покажіть у вигляді схеми динаміку соціальної диференціації сучасного суспільства.

3. З'ясуйте зміст понять: клас, страта, етнос, народ, нація, конфесійні групи.

4. Розкрийте суть ісламського фундаменталізму та причини зростання його ролі у сучасному світі.

5. У вигляді таблиці дайте короткий порівняльний аналіз основним теоріям соціальної структури суспільства.

6. Охарактеризуйте основні методи врегулювання політичного конфлікту. Який з названих методів, на Вашу думку, є найефективнішим?

Література

1. Гелей С., Рутар С. Політологія. Навч. Посібник. – К.: Знання, 2007.

2. Бондаренко В. Міжконфесійний конфлікт на Україні: витоки, стан і шляхи подолання //Людина і світ. № 3.

3. Головаха Є., Пухляк В. Політична соціалізація в посткомуністичній Україні //Політична думка. 1994, № 2.

4. Декларація прав національностей України // Право України. 1992. № 1.

5. Зенхаас Д. Етнічні конфлікти: причини та шляхи розв’язання // Політологічні читання, 1994. № 2.

6. Козловець М. На горизонті – середній клас // Віче. 1995. № 8.

7. Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. – К., 2004.

8. Логвинова В.Л. Політологія. – К., 2006.

9. Марушкіна І., Танчин І. Етнос і екологія //Студії політологічного центру “Ґенеза”, 1995, № 1.

10. Погорілий Д.Є. Політологія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

11. Політологія / За ред.. О.В.Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К., 2001.

12. Рудич Ф.М. Політологія. – К., 2005.

13. Церква і соціальні проблеми. Енцикліка “Сотий рік”. Міжнародна наукова конференція. Львів. 1993.

14. Холод В.В. Політологія. Навч. посібник. – Суми, 2003.

15. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки). – К., 2002.

Тема 12. ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ І ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

1. Суть і структура політичної культури.

2. Типи і функції політичної культури.

3. Політична свідомість як елемент структури політичної культури.

4. Екологічна свідомість та екологічне мислення.

Методичні рекомендації

Розпочинаючи розгляд теми, слід усвідомити, що саме політична культура визначає політичну поведінку людей та спільнот, надаючи їй певного змісту і спрямування. Політична культура визначає характер політичних систем, політичний режим і спрямованість політичних процесів. Для більш глибшого розуміння суті політичної культури розгляд першого питання необхідно розпочати із визначення цього поняття. Існують різноманітні підходи до визначення поняття “політична культура”; суб’єктивний, суб’єктивний і біхебіористський, культурологічний. Студентові слід порівняти перелічені підходи, показати позитивні і негативні характеристики. Вітчизняні дослідники вважають, що політична культура – це стан суспільства, який характеризує ступінь його розвитку та взаємодії суб’єктів політичного процесу. Політична культура суспільства є якісним критерієм його розвитку. Формування демократичної політичної культури зумовлює успішне вирішення важливих державотворчих процесів. Аналізуючи структуру політичної культури зверніть увагу на те, що основними елементами її є політична свідомість і політична поведінка у найбільш поширених її виявах. Також структурними елементами політичної культури є політичні знання, оціночні судження політичних явищ, політичні дії тощо.

Класифікація політичної культури може бути здійснена за різними критеріями. У другому питанні доцільно проаналізувати підходи до типології політичної культури Г. Алмонда та С. Верби, які виокремили наступні типи політичної культури: парафіяльна культура, підданська культура, учасницька культура. Названа типологія політичної культури визначається ступенем розвитку громадянських якостей членів суспільства.

Також студентам слід проаналізувати типологію запропоновану польським дослідником Є.Вятром. Він запропонував визначати тип політичної культури через її взаємовідносини з політичним режимом. Чимало дослідників виділяють також замкнуті і відкриті політичні культури.

Висвітлюючи питання важливо показати, що роль політичної культури в житті суспільства проявляється через виконувані нею функції: вираження і реалізації соціальних інтересів, нормативно-регулюючу, виховну, комунікативну, прогностичну.

Роблячи висновки у відповіді, студент повинен коротко охарактеризувати політичну культуру сучасних українців, використовуючи сучасні типології і класифікації. Слід зазначити, що формування української політичної культури тісно пов’язано з формуванням української державності. Зразки, форми, стандарти поведінки у політичній сфері, досвід активної політичної діяльності кожен народ черпає зі свого історичного минулого. Тому основні характеристики української політичної культури потрібно висвітлити із сукупністю досягнень культурного освоєння політичних відносин, політичної діяльності і політичного процесу загалом.

Аналізуючи політичну свідомість, слід розкрити суть та специфіку політичної свідомості уявлень, що опосередковують ставлення суб’єктів до проявів політичної влади. Необхідно показати та охарактеризувати структурні елементи політичної свідомості – політичну психологію і політичну ідеологію, а також два її рівні – буденну та теоретичну свідомість. Слід зазначити, що політична свідомість виконує певні соціальні функції – виховну, регулюючу, захисну, прогностичну та комунікативну. Політична свідомість є одним із найголовніших складових елементів політичної культури. Однак, не всі її вияви належать до політичної культури. На цьому аспекті при розгляді питання слід зупинитися детальніше.

Четверте питання потрібно розпочати з визначення таких важливих для сучасної політики понять, як екологічна свідомість та екологічне мислення. Адже сучасний стан навколишнього середовища прямо залежить від особливого ставлення урядовців до проблем у цій галузі. Екологічна свідомість найчастіше визначається як сукупність поглядів, теорій та емоцій, що відображають проблему співвідношення суспільства і природи в плані оптимального їх вирішення відповідно до конкретних потреб суспільства та можливостей природи. Екологічну свідомість у сфері політики можна визначити як усвідомлення політиком загострення екологічної ситуації та негативних наслідків розвитку екологічної кризи; вміння та звичку діяти по відношенню до природи так; щоб не порушувати зв’язків та колообігів природного середовища; сприяти покращенню охорони довкілля заради не лише нинішнього, але й майбутніх поколінь. При розгляді питання необхідно зупинитись на розумінні студентами поняття екологічного мислення як у сфері політики, так і у суспільстві загалом.

Завдання студентам для самостійної роботи

1. Порівняйте у вигляді таблиці особливості політичної свідомості тоталітарного та демократичного суспільства.

2. У вигляді схеми зробіть аналіз рівнів політичної свідомості.

3. Опишіть особливості формування політичної культури у сучасній Україні.

4. У вигляді таблиці охарактеризуйте відомі у політичній науці класифікації політичної культури.

Література

1. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. – К., 2000.

2. Дробкіна І.Г., Підгорецький Ю.В. Політологія: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007.

3. Гаєвський Б., Ребкало В. Культура державного управління: організаційний аспект. – К., 1998.

4. Короткий політологічний словник./Укладач О.Юристовський. – Львів, 2003.

5. Матусевич В. Політична культура: теоретико-методологічні методи дослідження//Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. - № 4-5.

6. Пірен М. Екологічна культура – складова національної культури в державі //Церква і соціальні проблеми. – Львів, 2000.

7. Погорілий Д.Є. Політологія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

8. Політологія /За наук.ред.А.Колодій. – К., 2000.

9. Політологія /За ред. І.С.Дзюбка, К.М. Левківського. – К., 2001.

10. Політологія /За ред. Бабкіної О.В., Горбатенька В.П. – К., 2001.

11. Політологія /За наук.ред. А.Колодій. – К., 2000.

12. Практикум з політології / За заг. Ред.. Ф.М. Кирилюка. – К., 2003.

13. Щербенко Е. Політична культура в громадянському суспільстві// Вісн. Нац. акад.наук України – 1998, - № 11-12.

Тема 13. ОСОБА В ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА

1. Особа як суб’єкт політичної діяльності.

2. Процес політичної соціалізації.

3. Політична поведінка особи та політична участь особи.

Методичні поради

Людина, особистість має невід’ємне право участі у політичному житті суспільства, впливу на владу. Тому розпочинаючи аналіз першого питання слід перш за все зазначити, що вивчення участі особи у політиці, шляхів та засобів реалізації її громадянських і політичних прав є одним із найважливіших завдань політології. Людина є головним суб’єктом політики, завдяки діяльності якої і діють соціально-політичні спільноти та інститути. Доцільно наголосити, що кожна особа є членом певних об’єднань – політичних партій, громадських організацій, долучається до суспільно-політичних рухів. На цьому рівні вона стає суб’єктом політики. Крім того, кожна особа на протязі свого життя реалізовує свої політичні права та обов’язки шляхом виборів, референдумів, демонстрацій та т.і. Тому часто вона також стає безпосередньо об’єктом політичної діяльності, політичних відносин у суспільстві. З’ясовуючи місце особи у політичній сфері суспільства, необхідно висвітлити головні обставини, завдяки яким суб’єкт політики здатен до творення, організації, управління та іншої діяльності, а також ідеї щодо ролі особи як суб’єкта політичної діяльності в історії політичної думки.

Вивчення проблеми політичної соціалізації варто розпочати з визначення її суті. Слід зупинитися на відомих концепціях політичної соціалізації – П. Шарана, Є. Шестопала тощо. Політична соціалізація – це процес засвоєння індивідом політичних знань, цінностей, переконань, включення його у політику. Як і любий інший процес у суспільстві, політична соціалізація виконує певні функції – інформаційну, ціннісно-орієнтовану, установчо-нормативну та діяльнісну. Крім того, різні механізми передачі культурних традицій і норм у певних політичних системах дають змогу вирізнити типи політичної соціалізації, на які також слід звернути при розгляді питання.

Політична соціалізація, або входження людини, особи у політику може тривати ціле життя і тому має свої стадії, які починаються від 3-4 рр. до 40-60 рр.

На цей процес впливають як сім’я, школа, установи та організації, ЗМІ, погляди досвідчених осіб, так і стихійні чинники війни, революції, політичні та економічні кризи. У політичному контексті слід простежити цей процес соціалізації на прикладі тих країн, які існують і розвиваються в умовах конфлікту, або кризи. Розглядаючи питання варто наголосити, що високий рівень політичної соціалізації індивідів є передумовою високого рівня розвитку суспільних відносин та їх стабільності.

Процес політичної соціалізації передбачає готовність індивіда до його участі у політичному житті суспільства, що проявляється через політичну поведінку. Тому в третьому питанні необхідно зупинитись на сутності поняття політична участь та політична поведінка особи та їх формах. Щодо політичної участі, то слід зазначити, що існує декілька підходів до вирізнення її типів та рівнів. Поширеною є типологія політичної участі американським соціологом Л. Мілбертом, який запропонував своєрідну шкалу “підвищення” участі у політичних процесах. Розрізняють також індивідуальну і колективну, активну і пасивну, добровільну і примусову політичну участь.

Розглядаючи політичну поведінку, слід зазначити, що під нею розуміють будь-яку форму участі у здійсненні влади або протидії її здійсненню. Найзагальнішою типологією політичної поведінки є теорія М.Вебера: це політики за випадком, за професією та за сумісництвом. Однак, найбільш поширеною і прийнятною є типологія, запропонована польськими дослідниками. Вони розрізняють відкриту і закриту політичну поведінку. Особливо необхідно зупинитись на характеристиці основних видів “закритого типу” (аномія, апатія, відчуження) і причинах політичної бездіяльності. Для формування особистої політичної поведінки досить істотним є тип політичного режиму. Так, у тоталітарному режимі відбувається відчуження індивіда від політики через жорстку запрограмованість поведінки. Розглядаючи питання, доцільно зупинитися на особливостях політичної участі та політичну поведінку в Україні.

Завдання студентам для самостійної роботи

1. Здійсніть характеристику (у вигляді таблиці) ідеального громадянина у сучасній демократичній державі та «бездумного ентузіаста» в тоталітарній державі.

2. Дайте коротку характеристику політика, мотиваційною основою боротьби за владу якого є гра («влада як гра»), наведіть приклади політиків, які на Вашу думку відповідають подібній характеристиці.

3. Охарактеризуйте основні причини низького рівня політичної участі громадян.

4. Порівняти поняття «політична соціалізація» та «політична участь» особи.

5. Розкрийте зміст таких форм політичної участі: мітинг, демонстрація, пікетування, масова громадянська непокора. Які з них мають найбільшу політичну дієвість і чому?

Література

1. Білей О. Машина спрощення /Соціальна уява і політична поведінка у пострадянській Україні// Політична думка – 2000. № 2.

2. Дробкіна І.Г., Підгорецький Ю.В. Політологія: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007.

3. Кухта Б. Політологія: історія і теорія політичної науки. Курс лекцій. – Львів, 2007.

4. Макеєв С. Сучасна Україна: громадянська свідомість і політична участь населення//Політична думка. – 2000. – № 2.

5. Політологія /За ред. А.Ф. Колодій. – К., 2000.

6. Піча В., Хома Н. Політологія. – К., 2002.

7. Погорілий Д.Є. Політологія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

8. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів /За ред. О.В.Бабкіної – К., 2002.

9. Політологія: Підручник /І.С.Дзюбко та ін. – К., 2001.

10. Політологія /За наук.ред. А.Колодій. – К., 2000.

11. Шляхтун П. Політологія: Підручник. – К. Либідь, 2002.

12. Яременко О., Міщенко М. Політичні уподобання українців як чинник впливу на політичні процеси// Політична думка. – 2000. - № 1.

13. Чайка В.С. Екологія – Вінниця, 2002.

ТЕМА 14. ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА І ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

1. Політичні еліти: сутність та наукові теорії.

2. Типологія, функції та шляхи формування політичних еліт.

3. Витоки та типологія політичного лідерства.

4. Політичне лідерство і еліта в Україні.

Методичні поради

У будь якій державі еліта, а особливо політична еліта, відіграє надзвичайно важливу роль. Особливо це стосується здійснення авторитетного керівництва у сфері політики. Тому розгляд першого питання слід розпочати з визначення самого терміну “еліта”, а також сутності політологічного осмислення даного поняття.

Слід зазначити, що спроби наукового розуміння сутності еліт сягають у найдавніші часи. Однак, перші теорії, які розглядають еліти у сучасному розумінні з’явились в кінці ХІХ – поч. ХХ ст. До таких теорій належать концепції вчених т.зв. макіавеллістської школи: Гаетано Моска, Вільфредо Парета, Роберта Міхельса. Об'єднуючим критерієм даних концепцій є визнання елітарності будь-якого суспільства і випливаючих з цього особливостей існування еліт. Як протиставлення макіавелістській школі виникли ціннісні теорії еліт, теорії демократичного елітизму, плюралістичні теорії, ліберальні концепції.

Розглянувши наукові підходи до проблеми існування інституту політичного лідерства західних вчених, студентові доцільно висвітлити становлення елітарних теорій в Україні. Насамперед цей процес слід пов’язати з іменами Д.Донцова та В.Липинського.

Розповідаючи у другому питанні про типологію політичних еліт, варто, насамперед зазначити, що їх можна класифікувати за різними ознаками. Так, В.Парето вирізняв правлячу і неправлячу еліту, або контреліту. За часом і засобами утвердження панування політичні еліти поділяються на традиційні й сучасні. За ідеологічними цінностями бувають демократичні, ліберальні, тоталітарні й авторитарні еліти. За місцем у елітарній ієрархії розрізняють вищу, середню і нижчу еліти. Доцільно коротко охарактеризувати особливості кожної з названих типологій, звертаючи увагу передусім на позитивні та негативні сторони даних класифікацій.

Політична еліта виконує у суспільстві певні функції. Саме через них виявляється соціальне призначення політичної еліти. Політична еліта виконує наступні функції: інтегративну, регулятивну, мобілізаційну, стратегічну, комунікативну. Слід наголосити, що політична еліта виконує також і інші функції, які взаємопов’язані з функціями політичної системи суспільства в цілому.

Розглядаючи шляхи формування політичних еліт доцільно висвітлити наукові підходи до цієї проблеми таких вчених, як В.Парето, Р.Міхельс. Особливу увагу студентові слід зосередити на сучасному політологічному підході, який виокремлює дві основних системи відбору політичних еліт: антрепренерська і система гільдій.

Під час висвітлення третього питання потрібно зазначити, що феномен політичного лідерства передбачає, за визначенням політологів, першість особи у політичній структурі державної влади, політичних партіях, групах тиску. Проблемі політичного лідерства присвячували свої твори політичні мислителі різних часів, що, треба зазначити, не було випадковим. Тому, розпочинаючи розгляд питання слід висвітлити перш за все еволюцію проблеми від античності і до наших днів.

Слід наголосити, що оскільки лідерство – це “своєрідна потреба людей в організації своєї діяльності” (Горбатенко В.П.), то воно не має однозначного тлумачення. Розглядаючи різні підходи до визначення лідерства, варто зупинитися на визначеннях Едінгера, Опенгеймера, Амеліна, Хермана, Фромма та ін. політологів. Незважаючи на розбіжності у тлумаченнях, можемо стверджувати, що політичне лідерство розкривається через особисті риси політика, рівень його команди, характер політичної ситуації та тип політичного режиму в країні.

Так само, як і політичні еліти, інститут політичного лідерства виконує певні функції: новаторства, інтегративну, організаторську, комунікативну.

Аналізуючи типологію політичного лідерства доцільно зупинитися на класичній теорії М.Вебера. Він виділяв три типи політичного лідерства – традиційне (вічно-вчорашнє), харизматичне, легальне. Студентам варто характеризуючи кожен з названих типів навести конкретні приклади лідерства.

Слід також, висвітлюючи проблему, охарактеризувати типологію лідерства залежно від змістовного смислу стилю політичної діяльності лідерів (харизматичний, цезаристський, плутократичний, популістський, професійний типи); за місцем у політичному режимі і стилі діяльності (авторитарний, демократичний) та ін.

Особливо доречно визначити студентом типових рис політичного лідера.

У четвертому питанні студентові слід зазначити, що сучасний стан політичної еліти та політичного лідера в Україні пов’язаний із проблемою існування у минулому, зокрема у радянській період. Доцільно насамперед показати, що роль еліти в тоталітарному суспільстві виконувала номенклатура. Українська номенклатура, знаходячись на периферії радянської імперії не виконувала стратегічні політичні рішення. В незалежній Україні правляча еліта формувалась з різних прошарків номенклатури, частково з націонал-демократичної опозиції. Студентові слід, перш за все, висвітлюючи питання зупинитись на характеристиці сучасного стану політичної еліти в Україні, процесів, що впливають на формування нової еліти.

Доречно зазначити, що загалом, процес формування національної еліти й політичних лідерів в Україні лише розпочинається. А сучасний тип політичного лідера – професійного політика, який прагне реформ починає формуватися в середовищі нової політичної еліти, яка не пов’язана з колишньою номенклатурою.

Завдання студентам для самостійної роботи

1. Визначте основні якості і характеристики політичного лідера, які дозволяють вести активну політичну діяльність. Покажіть, який тип політичного лідера переважає в Україні.

2. Визначте позитивний і негативний вплив політичного лідерства на політичний процес. Наведіть приклади.

3. Порівняйте характерні риси двох основних типів лідерів – авторитарного і демократичного.

4. Проаналізуйте основні системи рекрутування еліт. Яка система рекрутування існує в Україні?

Література

1. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. – К., 2000.

2. Гелей С., Рутар С. Політологія. Навч. Посібник. – К.: Знання, 2007.

3. Вовкалич С. Еліта – найбільш конвертована валюта //Віче, - 1997. - № 5

4. Деркач Ж. Політичний лідер у ретроспективі//Віче. – 1999. - № 1.

5. Кухта Б. Політичний лідер. – Л., 2000.

6. Кухта Б. Політологія. Історія і теорія політичної науки. Курс лекцій. – Львів, 2007.

7. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. – К., 2002.

8. Політологія/За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2001.

9. Політологія / За заг. Ред.. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. – К., 2001.

10. Політологія /За наук.ред. А.Колодій. – К., 2000.

11. Україна: лідерство – еліта – влада// Політична думка. – 1994. - № 3.

12. Чешкова С. Політична еліта і демократична процедура // Нова політика. – 2001. - № 6.

ТЕМА 15. ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ВИМІР СВІТУ

1. Поняття міжнародної політики і міжнародних відносин. Взаємодія факторів сили та інтересу у міжнародній політиці.

2. Геополітика та основні геополітичні концепції.

3. Основні геополітичні орієнтири сучасної України.

Методичні поради

Перед висвітленням основного матеріалу семінарського заняття студентам необхідно згадати попередньо опрацьований, а саме, згадати, що таке політична влада, хто може виступати суб’єктами політики, які зовнішні функції виконує держава тощо. Далі потрібно наголосити, що зовнішньополітичні функції будь-якої держави проявляються у тому, що вона проводить політику за межами своєї країни, з іншими державами. З цього випливає визначення міжнародної політики – це комплекс багатосторонніх політичних, економічних, дипломатичних, військових, культурних, науково-технічних відносин між державами; історично зумовлена форма інтегративних тенденцій, які виникають у процесі розвитку світового співтовариства, а також форми взаємодії між його суб’єктами. З поняттям міжнародної політики пов’язано ще одне поняття – міжнародні відносини, які визначаються як особливий тип суспільних відносин, які виходять за межі внутрішньосуспільних стосунків і територіальних утворень. Це система міждержавних і недержавних взаємодій у глобальному, регіональному масштабі, або на рівні двосторонніх відносин. Потрібно розкрити основні форми, функції і напрями міжнародної політики, дати визначення суб’єктам міжнародних стосунків. Також слід визначити ознаки міжнародних економічних, політичних і культурних зв’язків.

Важливим при розгляді міжнародних відносин є наголошення на дискусійності питання про те, що є головним на міжнародній арені – національний інтерес чи сила? Студентам потрібно показати свою точку зору на дану проблему, водночас, визначивши наукові підходи до її розгляду.

У другому питанні наголошується на важливості визначення поняття геополітики, при цьому слід описати процес формування наукових підходів при його становленні. В сьогоднішньому науковому співтоваристві вирізняють дві основні концепції геополітики: телурократичну (євразійство) та таласократичну (атлантизм). Потрібно проаналізувати та охарактеризувати інші існуючи геополітичні концепції. Студентам потрібно зупинитись на розгляді названих концепцій, порівняти, вказуючи на їх позитивні та негативні моменти у розгляді геополітичного орієнтиру сучасного світу.

У третьому питанні потрібно зазначити, що України займає певне місце у системі сучасних міжнародних відносин. Основні цілі, геополітичні акценти, пріоритети та напрямки зовнішньої політики сучасної України сформульовані у Акті незалежності України, у Декларації про державний суверенітет, виступах президента та інших документах. Студентам слід проілюструвати основні геополітичні акценти зовнішньої політики України, а саме: Україна – європейська держава, тому вона повинна зміцнювати і розширювати відносини з країнами Європи; Україна – колишня республіка СРСР, а отже існує потреба у збереженні і розвитку зв'язків колишніми республіками; Україна – морська держава, що зумовлює необхідність розвитку відносин з країнами Чорного та Середземноморського узбережжя; Україна не може забезпечити себе власними сировинними ресурсами, що примушує її закуповувати їх за кордоном тощо. У подальшому геополітичному вимірі Україна буде стояти перед трьома виборами: європоцентрична орієнтація, євразійська орієнтація або вибір «вільного стрільця». Студентам потрібно висловити власну думку щодо найперспективнішого геополітичного вибору України у ХХІ столітті.

Дата добавления: 2015-05-24