Завершення обговорення 5 страница

2. МОЖЛИВОСТІ НЕОБХІДНИХ ЗАСОБІВ

Н

оменклатура потрібних вам засобів залежить від цілей. Більшість навчальних закладів може запропонувати певні можливості. Таким чином, і студенти, й викладач вже мають еле­ментарне обладнання для успішного викладання й навчання. Ви­користання численних сучасних технологій може виявитися за­надто дорогим для навчального закладу. Тому перш ніж планува­ти використання електронних засобів, слід переконатися у наяв­ності необхідних засобів чи можливості доступу до них.

Однак це лише перший крок. Важливіше навчитися користу­ватися наявною технікою, а здебільшого це буває непросто. Деякі люди, звичайно, мають неабиякі здібності до комп'ютерних тех­нологій і можуть самостійно навчитися будь-чого. Проте більшість володіє елементарними навичками користувача й уни­кає нових, незнайомих операцій. Деякі установи допомагають своїм працівникам навчитися користуванню новими електрон­ними засобами, звертаючись до комп'ютерних центрів або інформаційно-технічних служб. Деякі кафедри мають штатних працівників або старшокурсників, спроможних надати кваліфіковану допомогу у вирішенні технічних проблем. Існують також численні посібники та довідники для користувачів-початківців. Словом, для успішного застосування новітніх техно­логій у навчальному процесі треба вміти їх використовувати.

Комп'ютерні технології та Інтернет розвиваються дуже швидко. Хоча деякі навички будуть корисними ще довгий час, ба­гато чого доводиться вчитися знову і знову.

Перед тим, як використовувати нові методи, слід з'ясувати, яке саме електронне обладнання можна залучити, чи має нав­чальний заклад необхідні ресурси. Відповіді на найпростіші за­питання (деякі з них залежатимуть від можливостей кафедри, інші - від адміністрації установи, бібліотекарів, комп'ютерних компаній і т ін.) допоможуть уникнути зайвих проблем.

1. Чи має установа web-сайт? Які існують інтерактивні курси? Які факультети й кафедри мають свої web - сторінки? Як їх знайти? (Допомогти розібратися у цьому може web - майстер - людина, яка відповідає за обслуговування сайтів навчального закладу.)

2.Чи мають студенти доступ до комп'ютерів та Інтернету? Чи має більшість з них власні комп'ютери? Якщо ні, то як часто вони можуть користуватися Інтернетом у навчальному закладі? Чи є в гуртожитку цілодобові комп'ютерні класи? Які можливості ма­ють студенти, що не проживають у гуртожитку? Яким Інтернет браузером користуються студенти?

3. Чи придбала/планує придбати установа програмне забез­печення для створення \\⁷еЬ-сторінок для різних курсів? (Це до­
зволить шляхом заповнення інтерактивних форм розміщати
стандартні курсові матеріали в Інтернеті, після чого програма
створить web -сторінку).

Якщо ні, то чи існують рекомендовані навчальним закладом стандарти для створення таких сторінок і вимоги до придбання певного програмного забезпечення для редагування текстів, ор­ганізації презентацій, баз даних?

4.Хто зі штатних працівників може падати допомогу викла­дачеві у користуванні електронним обладнанням? Чи є для цього досвідчені фахівці? Які матеріали та інтерактивні документи підготовлені для електронного викладання?

5. Чи є в навчальному закладі спеціально обладнані аудиторії для публічних презентацій? Чи наявні комп'ютерні класи з доступом до її Інтернету? Чи передбачене додаткове фінансування таких аудиторій?

6.Чи існують спеціальні фонди, що виділяють кошти на но­ваторське використання технологій у викладанні? Чи хтось із ко­лег займається питаннями підтримки застосування електронних засобів у навчальному процесі? Як ставиться адміністрація нав­чального закладу до таких методів викладання?

7.Чи має установа план інтерактивного навчання з різних курсів? Чи мають студенти можливість дистанційного навчання? Як ідеї щодо застосування електронних засобів впливатимуть на фінансові плани навчального закладу?

8. Які матеріали можна знайти в Інтернеті? Як захищені ав­торські права тих, хто їх створив? Оскільки її пері іет - порівняно
нова галузь, і законів, що регулюють авторські права, ще не вироб­лено, можна дотримуватися загальноприйнятих законів для друко­ваних видань. Про те. що певна стаття захищена авторськими пра­вами, повідомляється на web -сторінці, на якій вона розміщена. Там-же вказується електронна адреса власника авторських прав, до яко­го можна звернутися, щоб дістати дозвіл на використання статті.

9. Чи належатимуть викладачу як автору власноруч створені інтерактивні матеріали, чи інші викладачі теж матимуть доступ до них, і ці матеріали стануть власністю навчального закладу? Знати про це необхідно, оскільки, з одного боку, витрачаються власні час і зусилля викладача па створення відповідних ма­теріалів, а, з іншого - використовується обладнання і прий­мається допомога членів навчального колективу. Крім того, вик­ладач має знати, чи зможе він забрати ці матеріали до іншої уста­нови, якщо вирішить змінити «місце роботи.

3. web -СТОРІНКА КУРСУ

web - сторінка викопує декілька функцій. По-перше, інформує студентів про наявність і зміст курсу; по-друге, ско­рочує кількість друкованих копій (роздаткового матеріалу); по-третє, пропонує значно більший обсяг навчального матеріалу⁷, ніж паперові копії. Крім того, цілодобовий доступ до web - сторінки дає можливість студентам ознайомлюватися з новина­ми, отримувати завдання, проводити дискусії.

Перед тим, як створити web -сайт для курсу, потрібно пере­довсім визначити його масштаби і зміст. Найкраще починати з простого, поступово збільшуючи кількість сторінок і в такий спосіб набуваючи досвіду. Найпростіші сайти складаються з однієї сторінки для ознайомлення з програмою курсу. Сайти вищого рівня пропонують і сторінки з письмовими завданнями, списками рекомендованої літератури і самою літературою - статтями, глава­ми підручників тощо. Найскладніші сайти (приміром, для дис­танційного навчання) можуть включати всі необхідні для навчан­ня матеріали - лекції, навчальний матеріал, аудіо- та відеозаписи, екзаменаційні питання, рецензії на реферати.

Продумана структура та зміст сайту значно заощадять час викладача і виявляться корисними для студентів. Яким має бути сайт, можна дізнатися, відповівши на ряд запитань.

1. Яка мета сайту (адміністративна, інформаційна, навчальна)?

2. Які характеристики існуючих сайтів і web -сторінок імпону­ють, а які ні? Чому?

3. Які традиційні матеріали буде подано на сайті (програм} курсу, завдання, роздатковий матеріал, бібліографію, слайди, карти)?

4. Які газетні матеріали, журнальні та великі публікації мож­на розмістити на сторінці? Чи можна розмістити звукозаписи, графічні зображення, відеоматеріали, статистичні дані?

5. Яку з рекомендованої для студентів літератури можна легко знайти в Інтернеті? Чи є там додаткові джерела з тематики курсу? Чи можна користуватися цією інформацією, не пору­шуючи авторських прав?

6. Чи є місце на сайті для студентських публікацій, лекційних матеріалів, інтерактивних дискусій?

7. Яке з цих запитань є тим основним, що відповідає меті?

8. Як логічно об'єднати увесь матеріал?

Перша сторінка сайту, як правило, обмежується п'ятьма-сімома пунктами меню. Створювати першу сторінку сайту можна декількома шляхами. По-перше, можна звернутися до того, хто обізнаний з процедурами створення web -сайтів. У такому випад­ку слід підготувати потрібний матеріал за допомогою текстового редактора, користуючись простим форматуванням. (Курсив та виділений шрифт підходять якнайкраще, підкреслювання може створити проблеми).

Потім віддати матеріал відповідальній людині для перене­сення його на web -сторінку. Займаючись створенням сайту са­мостійно, можна звертатися по допомогу до комп'ютерних довідників або компетентних колег чи студентів, які допоможуть використати різні редакторські засоби. Це, приміром, може бути поширена у кожному навчальному закладі стандартна програма - текстовий редактор, спроможний відкривати й зберігати файли, написані комп'ютерною мовою, яка вживається для ство­рення і форматування web -сторінок.

Найкращі курсові web -сторінки пропонують студентам унікальні можливості користування матеріалом, недоступним у будь-якій іншій формі. Це, наприклад, гіперрозмітка тексту (слова й словосполучення, позначені різними кольорами, є по­силаннями на інші web -стрінки чи навіть web -сайти); викорис­товуючи ці посилання, можна знайти, скажімо, плани лекцій або навіть зразки екзаменаційних питань. Незалежно від того, хто створив сайт, треба ретельно відредагувати його, перевірити, чи функціонують усі посилання, оцінити його загальний виг­ляд. Оскільки web-сайти виглядають по-різному на різних комп'ютерах, слід переглянути сторінки на якомога чис­ленніших браузерах, особливо тих, що працюють під уп­равлінням операційних систем Масіntonh і Windows. Якщо на курсі є студенти, які і не мешкають у гуртожитку, треба перевірити, чи можна зайти на сайт із міста, використовуючи для цього мо­дем, який здійснює зв'язок з Інтернетом через телефонну лінію. У такий спосіб можна з'ясувати, чи доступні матеріали поза межа­ми навчального закладу.

Після створення сайту необхідно поінформувати про нього всіх зацікавлених осіб - його адреса має бути на загальному сайті навчального закладу і на примірниках роздаткових матеріалів, призначених для студентів. На перших заняттях необхідно повідо­мити студентам про сайт, написати його адресу на дошці, поясни­ти, де і коли можна отримати консультації щодо користування іншим.

4. ЕЛЕКТРОННІ ЗАСОБИ

Н

а сьогодні підручники й монографії виграють порівняно з Інтернетом; мало знайдеться охочих читати довгі тексти на екрані комп'ютера. Однак за потреби додаткового читання і оз­найомлення з базовими даними користь від вживання електрон­них засобів неоціненна. Електронні засоби (чи на компакт-диску, чи в Інтернеті) значно розширюють доступ студентів до не­обхідних матеріалів.

Світова Інтернет-мережа (Word Wide Web) пропонує найбільшу кількість сучасних електронних засобів. web-сайти містять необхідні документи, додаткову літературу, звук, зобра­ження. Студенти, які користуються курсовими web -сайтами, ма­ють можливість додаткового збирання потрібної інформації. Існує чимало міжнародних проектів для забезпечення науково-дослідних курсів необхідною літературою. Нарешті, бібліотеки й науковці на web-сайтах пропонують копії оригінальних ма­теріалів (однак користування ними потребує дотримання за­конів про авторські права).

У всіх цих випадках відносно нові форми електронних засобів потребують уважного відношення до них. Перед початком відбору потрібних засобів слід звернути увагу на деякі істотні аспекти.

1. Переконатися, що електронні завдання відповідають меті курсу. Нові матеріали, втім, як і старі, традиційні, мають проходи­ти перевірку на якість.

2. Особисто оцінити освітню якість обраних електронних за­собів. Один і невдало підібраний засіб може знецінити увесь курс.

3. Користуватися придатними засобами. Чи можуть ці ма­теріали бути використані ефективніше у традиційній формі? На­магатися застосовувати Інтернет у ситуаціях, коли він є особливо корисним - посилання на інші джерела, інтерактивне спілкування, доступ до маловідомих документів. Дедалі популярнішим стає ви­користання у викладацькій практиці матеріалів із засобів масової інформації - газетних і журнальних статей, радіо- і телепрограм.

4. Маючи справу з численними матеріалами, можна роз­
поділити між студентами питання, відповіді на які вони можуть
відшукати самостійно. При цьому можна розбити слухачів на групи, кожна з яких досліджуватиме одне конкретне питання. Ре­ферати, плакати, аудиторій презентації нададуть кожній групі можливість поділитися здобутими знаннями й досвідом з одно­курсниками.

5. Важливо розвивати дослідницькі навички студентів,
оскільки користування Інтернетом потребує таких самих навичок, як і робота з традиційними друкованими джерелами -
в обох випадках студенти можуть видавати деякі наукові положення за свої, тому треба вимагати від них аналізу прочитаного з
цитатами із оригіналу.

6. Слідкувати, щоб студенти працювали як з електронними джерелами, так і з традиційними, друкованими - деякі корисні посібники ще недоступні в електронній формі і навряд чи ста­нуть колись доступними. Тому в дослідженнях студентів повинно використовуватися не менше друкованих праць, ніж електрон­них. Студенти, які звикли знаходити інформацію лише в Інтернеті, вважають, що бібліотеки непотрібні. Вони навіть упевнені, що інформації, якої немає на web -сайтах, взагалі не існує. Доби­рати завдання треба так, щоб студенти не могли користуватися лише одним джерелом інформації.

7. Не слід заохочувати студентів критикувати інтерактивні матеріали, пояснивши, що в Інтернеті немає стандартного реда­гування і потреби у будь-яких стандартах узагалі. Практично кожна людина може створити свій web -сайт, а засобів перевірки їх на достовірність і правопис немає, хіба що сам автор потур­бується про це. Щоб уникнути проблем, пов'язаних із сумнівною якістю джерел, потрібно наголошувати на пріоритетності бібліотечних матеріалів.

8.Щоб переконатися в тому, що студенти критично став­ляться до вибору інтерактивних матеріалів, після прочитання першого курсового інтерактивного джерела можна підготувати для них невелику анкету, запропонувавши студентам визначити автора, адресу сайту, прокоментувати корисність і надійність матеріалу; з'ясувати, як довго існує певний сайт в Інтернеті і як дов­го він ще існуватиме, чи очікуються доповнення й правки, як ви­користати цей матеріал у своїй роботі. Стисле обговорення анкет в аудиторії допоможе уникнгути непорозумінь і розчарувань.

5. ЕЛЕКТРОННІ ВЕРСІЇ КУРСОВИХ РОБІТ

Я

к правило, студенти пишуть курсові роботи для одного чита­ча - наукового керівника. Однак викладачі, які переконали студентів, що їхні дослідження розраховані на ширшу аудиторію, слушно вважають, що в цьому випадку студенти відповідальніше ставляться до написання робіт. Створення каталогу інтерактив­них матеріалів для певного курсу чи факультету стане корисним студентам. Крім того, це надасть їм змогу співпрацювати і самим відповідати за процес навчання, а також набути навичок стилістичного редагування. Сучасне спілкування в бізнесі, науці, освіті здебільшого відбувається через електронну⁷ пошту, Інтернет-форуми, інтерактивний обмін інформацією.

Методика використання електронних засобів для написання курсових робіт залежить головним чином від технічних навичок, ресурсів і уяви, як викладача, так і студентів. Студенти і повинні вміти:

- використовувати кілька засобів доповнення інформації під час презентацій: студент підкріплює усний виступ графіками. таблицями, звуковими та графічними образами;

- готувати і розміщувати статті на web -сторіпках, рецензува­ти статті інших авторів, наявні в Інтернет-мережі;

- використовувати навчальні матеріали, отримані з web -сайтів: студенти можуть виконувати роль викладача, обмінюю­чись результатами наукових досліджень з однокурсниками або зовнішньою аудиторією;

- влаштовувати виставки Інтернет-матеріалів: беручи за ос­нову музейну та бібліотечну⁷ форми виставок, студенти можуть

виставляти матеріали на певну тему як у і навчальному закладі, так і за його межами:

- брати участь у спільних проектах: усі вищеназвані види студентських робіт можуть виконуватися спільно, у групах;.

- користуватися курсовим архівом/бібліотекою: за кілька років можна зібрати чимало студентських електронних робіт, навчальних матеріалів, записів дискусій в Інтернет-форумах.

Обіцянка опублікувати студентську роботу в електронному вигляді має як позитивні сторони, так і негативні. Уникнути бага­тьох проблем допоможуть такі поради.

1. Визначайте комунікативну та педагогічну мету завдання. Заохочуйте студентів відступати від традиційних форм написан­ня курсових робіт; пояснюйте, що новаторство покращить знан­ня, навички й досвід студентів.

2. Ставте завдання, які студенти в змозі виконати. Заохочуйте їх користуватися мультимедійними джерелами, посиланнями на інші електронні ресурси, Інтернет-форумом. Привчайте сту­дентів рецензувати роботи однокурсників.

3. Надавайте потрібну технічну та стилістичну допомогу. Вона особливо корисна студентам під час підготовки презентацій та інтерактивних комунікацій. Організуйте студентам допомогу фахівців з комп'ютерного забезпечення, проведіть групове занят­тя з питань технічного оснащення. Слідкуйте за тим, щоб застосо­вувані електронні технології не затьмарили суті викладання.

4.Запобігайте технічним ускладненням. Користуйтеся про­стими засобами, щоб у фокусі залишався предмет досліджень, а не комп'ютерне оснащення. Допомагайте студентам набувати технічних навичок

5.Забезпечуйте студентам доступ до різноманітних науко­вих джерел. Процес появи публікацій в Інтернеті здебільшого стихійний. Тому докладайте зусиль, щоб пояснити студентам, як планувати й розміщувати роботу на сайті, тоді вони будуть пере­конані в необхідності своїх досліджень і публікацій.

6. Розташуйте студентські роботи на першій сторінці курсо­вого сайту. Як правило, студентам подобається відчуття єдності групи. Вони цінують як свій власний внесок до навчального про­цесу, так і внесок своїх однокурсників. Доступ до курсових робіт колишніх випускників - ефективний засіб поінформувати про курс потенційних студентів. Зверніть увагу па дотримання пра­вил збереження анонімності. Деякі студенти, розміщуючи свої роботи на web -сайті, можугь користуватися псевдонімами. Зви­чайно, не можна публікувати роботи без дозволу студентів.

Оцінювати виступи студентів під час електронних презентацій доволі складно через наявність численних сучасних мульти­медійних презентацій та web -сайтів, коли відмінність в рівні оформ­лення та технічної складності може бути досить суттєвою. Елек­тронні проекти повинні розкривати тему, містити мультимедійні матеріали, враховувати склад і кількість потенційних читачів.

6. МУЛЬТИМЕДІЙНІ ЛЕКЦІЇ

Н

езважаючи на гостру критику, лекції залишаються найпоши­ренішим і найбільш ефективним засобом навчання. В ідеалі лекція оживлює академічний предмет за допомогою ентузіазму й допитливості лектора, а також переконливості його мови. Проте лекція має часові межі, труднощі подання матеріалу в усній формі й застосуванні наочності; крім того, середній проміжок розумо­вої сконцентрованості слухачів на матеріалі лекції пересічно ста­новить дванадцять хвилин.

Саме тому лектори дедалі частіше користуються про­екційними апаратами, аудіо- та відео обладнанням. Деякі нав­чальні заклади обладнують аудиторії портативними електронни­ми пристроями. Для наочного супроводу своєї лекції можна спробувати програмне забезпечення презентацій Місrosoft РоwerРоіnt.

Основний принцип користування цією програмою - той са­мий, що й у разі користування проекційними апаратами, коли лекція супроводжується показом слайдів або документів. Елемен­тарне застосування презентацій них програм також відповідає цим завданням. Додаткові функції комп'ютеризованої презен­тації - заголовки до зображень, анотації до них, поєднання кількох зображень на одному слайді.

На вищому рівні комп'ютерні програми пропонують звуко­вий і відео супровід, а також інтерактивні таблиці та графіки до слайдів. Можна, скажімо, за допомогою проектора демонструва­ти карту з послідовними змінами за певний період. Якщо наяв­ний в аудиторії комп'ютер підключено до Інтернету, можна поси­латися на Інтернет-джерела, ефективно використовуючи їх про­тягом лекції.

Застосування презентаційних програм потребує неабияких зусиль, істотної підготовки й часу. Потрібно бути готовим вжити деякі або навіть усі пропоновані заходи.

1. З'ясувати, чи є доступ до обладнання та спеціальної аудиторії для проведення комп'ютеризованої лею ці. Щонайменше знадобляться портативний комп'ютер, проектор, сумісний з наяв­ним програмним забезпеченням, аудиторія із затемненням, вели­ким екраном та зручно розташованими електричними розетками. Треба переконатися, що комп'ютер спроможний забезпечити все необхідне: звук, відео зображення, доступ до Інтернету.

2. Перевірити, чи дозволить комп'ютерне обладнання здійснити таку презентацію. Маніпуляції з мультимедійними ма­теріалами можливі лише за наявності потужного комп'ютера, а інколи й сучасної графічної системи.

3. Встановити презентаційну програму. Чимало існуючих офісних комплектів містять подібні програми. Вибрані засоби мають бути сумісними із системами, вста­новленими в аудиторії.

4.Продумати перебіг лекції з урахуванням порядку демон­страції слайдів. Заздалегідь варто зібрати потрібні рисунки, мис­тецькі твори, карти, таблиці, музичні уривки, короткі відео кліпи, які супроводжуватимуть лекцію, й обрати ті з них, які будуть представлені за допомогою цифрових технологій. Готуючи текс­ти для презентацій (заголовки чи анотації"), слід добирати прості, непоширені речення і звичні шрифти, щоб ці тексти виглядали однаково на різних комп'юте­рах. Найкращий розмір шрифта для заголовків - 24 або ЗО.

5. Перевірити тривалість аудіо- чи відео- презентації і проду­мати, що за потреби можна скоротити.

6.Внести у комп'ютер матеріали, що найкраще відповідають меті. Слайди можна робити якомога меншими за розмірами, навіть якщо якість під час демонстрації дещо постраждає. Усі ці зображення демонструватимуться в аудиторії на великому ек­рані, відтак дрібниці не є важливими.

7.Дизайн електронних слайдів має бути простим і зро­зумілим. Уміщувати доцільно лише той матеріал, який підтримує погляди, висловлені в лекції. Використання зайвих спеціальних ефектів і зображень слід уникати.

8.Ретельно відредагувати текст презентації. Звернути особ­ливу увагу на доступність і загальну якість тексту на слайдах. Ба­жано про всяк випадок зберігати інформацію не тільки на комп'ютері, але й на дискеті.

9.Підготувати резервний план лекції на випадок технічних неполадок.

10.Розмістити слайди на курсовому web-сайті, що виявиться корисним для студентів перед іспитом, а також для тих, хто про­пустив відповідну лекцію.

11.Користуватися електронними засобами для залучення студентів до дискусій на тему лекції.

7. ІНТЕРАКТИВНІ ДИСКУСІЇ

Н

айбільш суперечливим (і водночас найпоширенішим) засто­суванням технологій є інтерактивне спілкування. Групові ди­скусії можуть стати важливим джерелом ефективного викладан­ня, навчання і плідної співпраці. Хоча влаштування групових ди­скусій створює, звичайно, й істотні проблеми. Організація групо­вих дискусій під час викладання потребує значних фінансових витрат, тому в більшості навчальних закладів іщ форма електрон­ного спілкування нині ще не дуже поширена.

Інтерактивні дискусії бувають двох основних категорій: син­хронні ("чати") і асинхронні (електронна пошта, списки адре­сатів, Інтернет-форуми). Під час синхронних дискусій студенти ефективно спілкуються через Інтернет, як по телефону; в асин­хронних дискусіях спілкування більше нагадує листування - хо­ча воно, звісно, набагато швидше, ніж поштове. Загалом син­хронні інтерактивні дискусії ідеально підходять для дис­танційного навчання, що частково замінює студентам безпосе­реднє спілкування, асинхронні - для стаціонарного навчання, урізноманітнюючи безпосереднє щоденне спілкування сту­дентів. Звичайно, можна використовувати обидва види електрон­них дискусій - асинхронні, приміром, для щоденного спілкуван­ня і синхронні - для періодичних бесід із запрошеними гостями

чи під час особливих подій.

Найпростішим, але й найефективнішим засобом спілкуван­ня, є використання електронної пошти - відправлення студен­там повідомлень. Для великих лекційних курсів або тем, вивчен­ня яких потребує позааудиторного спілкування, цей засіб заоща­джує чимало часу. Електронні адреси студентів, об'єднані, приміром, під назвою "група 101", відомі як адресні книги, вони можуть бути надзвичайно корисними для великих груп. Адресні книги надають можливість студентам спілкуватися один з одним. Складнішою і більш трудомісткою є організація Інтернет-форумів, які реєструють індивідуальну участь студентів у дискусіях. Кожен учасник може ознайомитися з повним текстом дискусії і приєднатися до обговорення. Інтерактивні бесіди ("чати") найбільше потребують ретельного планування, спеціальних комп'ютерних програм і дотримання етичних норм і процедур

спілкування.

Використовуючи електронні дискусії в аудиторії, треба

пам'ятати про такі вимоги.

1. Використання електронних дискусій має відповідати педагогічній меті. Організація електронних дискусій потре­бує чимало часу й зусиль як викладачів, так і студентів, тому застосовувати їх потрібно лише за умови відповідності важ­ливим навчальним функціям. Більшість викладачів вдається до електронних дискусій для заохочення студентів до обгово­рення матеріалу попереднього аудиторного заняття, пропо­нує відповісти на ключові питання, стимулює обміркувати

певну тему.

2. Інтерактивна дискусія має бути ґрунтовною й змістов­ною, дискусійна інформація - унікальною. Вона замінює або доповнює аудиторні обговорення. Одні студенти продовжують в електронному форматі розмову, розпочату в аудиторії, а ті, які не мають змоги спілкуватися з викладачем особисто, мо­жуть робити це в Інтернеті.

3. Електронна дискусія має сприяти досягненню певних цілей. Наприклад, перед іспитом можна провести повторення матеріалу через курсовий web-сайт. Студенти можуть ставити викладачу запитання через Інтернет, а він - давати на web-сайті відповідь, доступну для всіх студентів. Такі дискусії можна проводити протягом усього курсу.

4. Потреба в інтерактивних дискусіях залежить від зайня­тості студентів - завантаженість студентів іншими дисципліна­ми може викликати в них небажання і навіть опір займатися завданнями викладача.

5.Треба ініціювати й заохочувати студентів брати участь у дискусії, щоб вона не перетворилася на фікцію з кількома учас­никами, переважно комп'ютерними ентузіастами. Без чітких по­яснень викладача, без керівництва навіть найкращі студенти не братимуть участі в обговореннях. Однією з ефективних стратегій може бути призначення на початку кожного тижня одного-двох студентів, відповідальних за розміщення на web-сайті питань ди­скусії. Ще двоє можуть відповідати за підсумок дискусії на­прикінці тижня. Можна започаткувати студентські презентації, дебати, інтерактивні дискусії із зовнішніми експертами та сту­дентами паралельних курсів.

6.Викладач повинен оцінювати роботу студентів.

7.Варто підготувати для студентів письмові інструкції з ко­ристування Інтернетом і курсовим web-сайтом, відправлення електронних повідомлень та інтерактивного обміну інфор­мацією. Це значно зменшить непорозуміння і потребу студентів у безпосередній допомозі викладача.

8.Можна надрукувати (із дозволу авторів і з редакторськими правками) цікаві або провокативні діалоги на курсовому web-сайті. Це допоможе студентам включитися у дискусію.

Слід залагодити можливі проблеми доступу до Інтернету. * Студенти, що не мешкають у гуртожитку, або студенти з фізични­ми вадами потребують окремої уваги викладача, який має пе­ревірити, яке обладнання в гуртожитку може використовувати і щ категорія студентів.

Нарешті, щоб електронні технології приносили користь кур­сові, викладач повинен сам підключатися до інтерактивних дис­кусій. Контроль з його боку забезпечить ефективність таких дис­кусій, а особиста участь надасть важливості й серйозності цьому навчальному методу. Однак керувати дискусією викладач має так, щоб усі запитання не були звернені лише до нього особисто.

Комп'ютерні технології стають звичними у багатьох сферах викладання. Однак тільки викладачі можуть вирішити, чи будуть ефективними саме у їхніх курсах. Яким би не було їх рішення - комп'ютерні технології є лише одним, хоча й суттєвим, еле­ментом успішного викладання.

ПІСЛЯМОВА

Ц

е видання є спробою дати відповіді па численні питання викладання, орієнтуючись на читацьку аудиторію - людей, вданих викладацькій роботі та зацікавлених у якісному викла­данні Однак майже всі викладачі у певний період своєї роботи запитують себе, не лише як вчити, але й навіщо. Кожний викладач повинен знайти власну відповідь на це запитання. Узагальнення досвіду допомогло приблизно визначити смисл викладання.

Студенти, в яких вкладено стільки зусиль, миттєво зникають з поля зору викладачів, як тільки закінчують навчання. Відтак во­ни не дають можливості проаналізувати вплив викладача на них. І все ж, як дозволяє твердити історія освіти, хороші викладачі, як і справжні батьки, відіграють значну роль у житті своїх студентів, змінюючи їхнє життя. Тому однією з винагород за якісне викла­дання може бути сформоване майбутнє молодих людей, їхній інтелектуальний потенціал, толерантність і взаєморозуміння і, звичайно, високий рівень їхніх знань. Навіть якщо плоди викла­дацької праці не є очевидними, це зовсім її не знецінює.

Віддані викладачі отримують справжнє задоволення від своєї роботи. Академічна єдність студентів і викладачів може інколи здаватися нереальною, містичною. Насправді вона збагачує жит­тя постійними сюрпризами й зростанням інтелектуального рівня, вчить пізнавати світ, а відтак і багатого досвіду життя, дає можливість поділитися знаннями з іншими, сподіваючись, що принаймні деякі з вихованців, у свою чергу, передаватимуть свої знання наступникам. Те дивовижне емоціональне піднесення студентів, які освоюють нову галузь знань, також є істотною ви­нагородою для викладача, якого переповнюють такі самі почуття.

Дата добавления: 2015-05-24