Передмова. докторант, кандидат філологічних наук, доцент,

Мистецтво кохати

Михалина Віслоцька

І МИСТЕЦТВО ПЕРЕКОНАННЯ

ОСНОВИ ДІЛОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

ЛЮБОВ ВАСИЛІВНА САВЧЕНКО

докторант, кандидат філологічних наук, доцент,

завідувач кафедри культури української мови

Таврійського національного університету

імені В.І. Вернадського

для студентів вищих навчальних закладів

€

Перекладено з польської мови на українську за виданням: Michalina Wisłocka “Sztuka kochania”, Iskry Warszawa 1978.

(Перекладено з любов’ю і не за гроші, існують переклади цієї книжки багатьма мовами, українською мовою у друкованому вигляді не існує. Деякі речі, описані тут, трохи застарілі, зокрема, розділ про контрацепцію, але людську природу — психологію та фізіологію — котра все та ж людська, пані Михалина Віслоцька передала неперевершено. Я переклав цю грандіозну книжку ще 15 років тому і хотів був видати, але в часи Руїни це не вдалося. Авторка, добре знана у Польщі людина, померла кілька років тому — примітка перекладача ).

От Ви й держите в руках книжку, яка ще до свого видруку набула широкого розголосу і появи якої нетерпляче чекали числéнні читачі, що знають авторку з її попередніх видань.

Це правда, що у Польщі загальнодоступної літератури про взаємини між чоловічою і жіночою статтю досить багато, і все ж книжка пані Михалини Віслоцької якісно з-поміж них вирізняється. Новий тут і підхід до теми, і запас знань, що їх вона переказує своїм читачам.

“Мистецтво кохати” — це посібник молодятам, які вже визначились у своїх почуттях, а отже, перш за все тим, що побралися або ось-ось стануть на весільний рушник. Авторка вбачає в еротиці найголовнішу умову, яка здатна справдити надії на щастя, на радість життя, на тепле сімейне коло. Вона наводить цілу низку порад та побажань, як розвинути почуття, збагатити пестощі та загравання в розмаїтті взаємин двох закоханих. Сáме так — закоханих, бо авторка недвозначно стверджує, що лише люди, яких єднає щось більше, аніж самий тільки статевий потяг, зможуть насолоджуватися по-справжньому.

Із підсумків багаторічних досліджень, вміщених у “Звіті Кінсі” (величезній науково-статистичній сексологічній праці, опублікованій у США в 1938-1958 роках — від перекладача), випливає, що значний відсоток заміжніх жінок статево незадоволені у подружньому житті. Цей процент неабиякий і, на жаль, незмінно великий також в інших звітах та працях. Чи можна погодитися з тим, що чимало жінок не знає насолоди у статевому співжитті? Аби ж вийти з такого становища, потрібно дві речі. По-перше, ці жінки повинні відновити свою повагу до тілесних зв’язкíв, адже, щоб досягти статевого задоволення, слід інакше поставитися до співжиття. По-друге — навчитися співжити. Не обманюймо себе: уміння співжити має навчитися кожен. Тут “природа” не пособить.

Чому кожен повинен відкривати все наново, від початку? Чому статеві справи — чи не єдина цáрина життя, де нікóму нічóго не передається у спадщину?

Та мусимо погодитись, що нам цього не змінити. А отож, як налагодити статеве життя, щоб жінка була щаслива, щоби користалася з можливостей, які надала їй природа?

У цьому останньому й полягає новизна праці доктора Віслоцької. Усілякі доступні в Польщі книжки про статеві справи доходили до такого питання і змовкали. Про мистецтво співжити писалося туманно й загалом по загалях.

Тут же подано докладні поради, майже як у кухарській книзі. Добре це чи погано? Оцінять читачі, та, як на мене, то так воно, власне, й повинно бути. Той, кого подробиці не цікавлять, може ними знехтувати, але гадаю, що таких читачів не набереться багато.

Перед “Мистецтвом кохати” видавалося чимало книжок, іноді дуже відомих, які тепер вважають за взірцеві, скажімо, “Зразковий шлюб”, що її написав Ван де Вельде. У книжки, до якої я маю честь писати передмову, теж велике майбутнє. Гадаю, вона може стати істотним чинником, котрий багато чого змінить у наших повсякденних звичаях: це завдяки товариськості — авторка чимало питань намагається розповісти по-простому, не покладаючись на уяву читача.

Є ще одне, на чому варто наголосити. Читач, який не дуже знається на літературі про статеві взаємини, не помітить у цій книжці оригінального пласту, “відавторського”, що переплітається із загальноприйнятими поглядами. Зі шкодою для себе доктор Віслоцька не згадує про свої самобутні, дослідницькі та новаторські праці, опубліковані у наукових виданнях. Свої висновки, спостереження, роз’яснення та роздуми вона викладає доступно, а отже так, наче розповідає про давно відомі істини. Не кожен спроможний належно оцінити власний вагомий та творчий доробок авторки — це я відзначу задля справедливості.

“Мистецтво кохати” — неабияка та визначна книга, а тому я щиро задоволений, що мене було запрошено написати до неї передмову.

З повною відповідальністю

доктор медицини Анджей Ячевський.

Від автора

”Мистецтво кохати” не дає рецептів на любов, як також не є й підручником сексуального ремесла.

“Кохати” — це прекрасне слово, яке в моєму розумінні означає встановити теплий, сердечний, сповнений приязні та сексуальної гармонії контакт двох найближчих людей.

Ця книжка постала в результаті 15 років моєї лікарської, наукової та публіцистичної праці. Я, отже, скористалася в ній знаннями, набутими від розмов з пацієнтами та прочитання безлічі листів, що надходили до Заочної консультації Товариства планування родини та до місячника “Здоров’я”, на які упродовж багатьох років відповідала. Врешті, послуговувалася й матеріалами та висновками з дискусій у пресі, у яких я наполегливо боронила культуру почуттів та сексу. За ці роки назбирала сотні записок слухачів моїх лекцій у клубах різних громадських організацій, державних установ, навчальних закладів. Старалася, аби на більшість запитань, поставлених мені на зустрічах, читачі знайшли відповідь у цій книжці.

Особливим і надзвичайно цінним джерелом відомостей про життя родини та все те, що тривожить подружжя, були розмови з жінками та чоловіками, які приходили порадитись у справі протизаплідних засобів, статевих ускладнень, жіночих недуг.

Ясно, що здебільшого надавала порад жінкам, бо я за фахом гінеколог. З огляду на це й книжка оповідає в першу чергу про жінок, хоча й призначено її для “обох”. Протé я не думаю, що така настанова — недолік книжки, бо твердо переконана, що сáме у жіночих руках лежить ключ до любові та почуттєвого життя родини.

Розмови в лікарськім кабінеті дали мені змогу пізнати глибоко приховуване од навколишніх людей — а нерідко й од супутника життя — непорозуміння, чвари та суперечки, що розділяють двох зовні найближчих людей. Часом відкриваються дивовижні речі, часом страшенно смутні і навіть жахливі. Багато пацієнток з тих, хто приходив до нас роками (а я працювала в консультації 12 років), встановлювало сердечні контакти і вважало консультацію за випробуваного друга.

Третім дуже важливим джерелом, з якого я черпала, писавши цю книжку, стали наукові дослідження. Послуговувалася даними, зібраними з облікових карток відвідувачок за 11 років — од 1959-го до 1970-го. Тих карток було близько 6 тисяч, з яких понад 1000 сексологічних, а решта торкалася неплідності, перебігу вагітності та консультацій на тему контрацепції. Дослідження залоз внутрішньої секреції, результати яких склали зміст розділу “Статевість”, спиралися на цитогормональні (тобто гормональні на клітинному рівні — прим. перекладача) аналізи. Ці аналізи я виконала та вибрала з карток пацієнток, що зверталися в 1970 — 1973 роках до Цитологічної консультації Товариства планування родини, де я від 1970 року працюю на посаді наукового керівника. Міркування про підліткову статевість ґрунтуються на матеріалах досліджень Окремої лабораторії шкільної медицини, якою керує доктор Анджей Ячевський і яка входить до складу Інституту педіатрії Медичної Академії у Варшаві. Я вже кілька років беру участь у працях цієї лабораторії як консультант з гінекології та сексології.

Наприкінці хотіла б щиро подякувати всім, хто допомагав мені, чиї дружні зауваження сприяли появі книжки в її остаточному вигляді. Перш за все правлінню Товариства планування родини; докторові Анджею Ячевському за те, що створив мені умови, аби я могла проводити дослідження та збирати наукові матеріали у Спеціалізованій консультації, Цитологічній лабораторії Товариства та в Лабораторії шкільної медицини; професору Стефанові Сошці, директорові Інституту гінекології та акушерства Медичної Академії у Білостоку; доктору Єжи Димецькому, а також доктору Христині Яворській з Інституту психоневрології; докторові Юзефові Бецкові, ад’юнктові Окремої сексологічної лабораторії Інституту акушерства та сексології Медичної Академії у Варшаві; магістрові Тадеушу Івінському, керівнику Лабораторії методології досліджень Інституту досліджень молоді; редакторові Ришарду Вишньовському та пані Барбарі Леп’ю з Парижа, яка щедро наділила мене французькою науковою літературою.

♦ ♦ ♦

Я сподіваюся, що міркування, вміщені в цій книжці, допоможуть багатьом молодятам розв’язати труднощі та конфлікти, з якими не зуміють самі впоратися. Якщо “Мистецтву кохати” пощастить відіграти роль досвідченого друга новонародженої сім’ї та донести до її щоденного побуту бодай жменьку радощів, я буду дуже рада.

Дата добавления: 2015-05-24