Монети Миколи ІІ

Монети Олександра ІІІ

Монети Олександра ІІІ карбувалися у 1881 – 1894 рр. Наведемо деякі з них (наведено на мові оригіналу – російській мові).

Назва: 5 копеек. Рік: 1881. Метал: Мідь.

Назва: Рубль. Рік: 1883. Метал: Срібло.

Назва: 1/4 копейки. Рік: 1885. Метал: Мідь.

Назва: 20 копеек. Рік: 1890. Метал: Срібло.

Назва: 5 рублей. Рік: 1891. Метал: Золото.

	Назва: 1/2 копейки. Рік: 1893. Метал: Мідь.
	Назва: 50 копеек. Рік: 1894. Метал: Срібло.

Монети Миколи ІІ карбувалися у 1894 – 1917 рр. Наведемо деякі з них (наведено на мові оригіналу – російській мові).

Назва: 3 копейки. Рік: 1901. Метал: Мідь.

Назва: 5 копеек. Рік: 1911. Метал: Мідь.

Назва: 50 копеек. Рік: 1913. Метал: Срібло.

Назва: 15 копеек. Рік: 1915. Метал: Срібло.

Назва: 10 копеек. Рік: 1916. Метал: Срібло.

	Назва: 20 копеек. Рік: 1916. Метал: Срібло.
	Назва: Рубль. Рік: 1898. Метал: Срібло.

Назва: 1/2 копейки. Рік: 1899. Метал: Мідь.

Назва: 5 рублей. Рік: 1899. Метал: Золото.

Назва: 10 рублей. Рік: 1899. Метал: Золото.

Назва: 1/4 копейки. Рік: 1900. Метал: Мідь.

Назва: 1 копейка. Рік: 1901. Метал: Мідь.

Нумізматична цінність монет Російської імперії ХІХ – ХХ ст., цінність дорогоцінних металів, з яких вони вироблені, невелика вага й малі розміри монет роблять їх об’єктом пильної уваги контрабандистів. З цим пов’язана велика кількість справ про незаконне вивезення за кордон старовинних монет, що за кількістю виявлених випадків спроби незаконного вивезення за межі України займають перше місце серед інших видів культурних цінностей.

-------------------------------------------------------------------------------------------------

За Законом України “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” “ рідкісні монети, ордени, медалі, печатки...” (Розд. І., Ст. І) вважаються культурними цінностями і потребують наявності Свідоцтва на право їх вивезення / тимчасового вивезення з України.

Для того, щоб митник правильно описав вилучені або затримані культурні цінності цього типу, необхідно знати, на які характерні ознаки монет та медалей необхідно звернути увагу і зафіксувати їх у митній документації.

-------------------------------------------------------------------------------------------------

Характерні ознаки монет (медалей) як виду культурних цінностей

Візуальний аналіз монети або медалі треба розпочинати з визначення форми монети, бо вона не завжди буде круглою. За формою монети можуть бути:

· круглі;

Венеціанський золотий дукат XV ст. з кладу Чуфут-Кале

· квадратні;

  Шкіряні жереб’я Петровської епохи

· овальні;

  Монета Сходу. ХVІІІ – ХІХ ст.

· грушоподібні;

  Монета грушоподібної форми

· ромбоподібні;

Гривня Київської Русі

· брелкові (з отвором, через який можна просунути ланцюжок);

  Брелкова монета

· дельфіноподібна;

Обол. 550 –520 рр. до н. е. Ольвія. Бронза. Лиття

· У вигляді прута (рублеві прути – звідси “рубль”, частина, яку одрубали від прута відповідної маси)

  Гривня Київської Русі. ХІ – ХІV ст.

Визначивши форму, необхідно визначити всі розміри монети. Для круглої монети це буде діаметр та товщина монети, для квадратної – довжина однієї з рівних сторін та товщина, для брелкової знадобиться виміряти найширші та найвужчі місця, товщину й окремо вказати місце отвору. Але для монети будь-якої форми необхідно завжди визначати товщину.

Третя важлива ознака монети, на яку необхідно звернути увагу, це матеріал, з якого зроблено монету. Більшість монет та медалей виготовляється технікою лиття, карбування чи кування металів або металевих сплавів. Типовими монетарними металами є мідь, олово, бронза, срібло, золото. Однак визначити точно вид металу без лабораторії важко, тому для митника ознакою матеріалу, з якого зроблено монету, буде її колір.

-------------------------------------------------------------------------------------------------

Визначаючи тип металу, з якого зроблено монету або медаль, митник фіксує в протоколі тільки те, що це метал відповідного кольору: наприклад, про мідну монету треба записати “метал червоного кольору”, про золоту – “метал жовтого кольору”.

-------------------------------------------------------------------------------------------------

Важливою ознакою монети або медалі є її вага.

Монети відрізняються одна від одної не тільки формою, монетарним металом, вагою та розмірами, а й тим, що зображено на монетах. Зображення розташовані на всіх поверхнях монети, які називаються:

· аверс – лицьовий бік монети, її “обличчя”;

· реверс – зворотний бік монети, її “спина”;

· гурт – торцева сторона монети.

Зображення включають не тільки малюнки (портрети політичних діячів, міфологічних персонажів, сценки з життя держави тощо), а й надписи, серед яких знаходиться і дата виготовлення монети, і її номінал, і місце карбування. У сучасних монетах номінал, як правило, позначено на аверсі, але так було не завжди. Розглянемо три типових випадки розташування зображень на аверсі та реверсі.

1. Якщо на монеті з одного боку знаходиться зображення якогось персонажа, а з іншого – герб, то перша сторона буде аверсом, а друга реверсом.

2. Якщо на монеті з одного боку буде монограма, а з іншого – герб, то сторона з монограмою буде аверсом, а з гербом – реверсом.

 

3. Якщо на монеті з одного боку буде герб або монограма, а з іншого – номінал, то герб або монограма будуть аверсом.

4. Коли на аверсі чи на реверсі монети буде надкарбування, це теж буде характерною ознакою саме цієї монети і свідчитиме про те, що монета однієї держави використовувалася в іншій, або один правитель перекарбував монети свого попередника. У такому випадку необхідно вказати, де розташовані надкарбування, як це показано на малюнку.

  Надкарбування на монетах

-------------------------------------------------------------------------------------------------

Описуючи в митній документації затриману монету з надкарбуванням, необхідно не тільки позначити наявність надкарбування, а й зафіксувати схему розташування надкарбування відносно до основного карбування:

-------------------------------------------------------------------------------------------------

Гурт може бути різних видів:

· гладкий;

· з насічками;

· з візерунками;

· з надписами.

Приклади різних видів гурту

  Приклади надписів на гурті золотих монет Російської імперії

-------------------------------------------------------------------------------------------------

Таким чином, при описі монет (медалей) у Протоколі про порушення митних правил або в МД-І митник має зафіксувати такіхарактерні ознаки: форма монети, розміри монети, матеріал, з якого зроблено монету, вагу, характер зображення (сюжетна та літерна частини позначення монетних дворів, знаки мінцмейстерів та граверів), наявність та розташування надкарбування, стан збереження. Форму опису монети наведено в Додатку І.

-------------------------------------------------------------------------------------------------

Література

1. Випер Б.Р. Введение в историческое изучение искусства. – М., 1985.

2. Словник культурних цінностей та їх складових частин: на допомогу митнику. Частина ІІІ. Кераміка / За ред. О.Л. Калашникової. – Дніпропетровськ, 2003.

3. Однорадов Н.В. Скульптура и скульптурные материалы. – М., 1982.

4. Успенский М.В. Нэцкэ. – М., 1986.

5. Аполлон. Изобразительное и декоративное искусство. Терминологический словарь. – М., 1997.

6. Августиник А.И. Керамика. – М.-Л., 1990.

7. Фарфор и стекло Дании и Швеции (1880 – 1930) из собрания Латвийского музея зарубежного искусства и Государственного музея-заповедника в г. Петродворце. Каталог выставки. – Рига, 1991.

8. Борок В., Дулькина Т. Марки европейского фарфора, 1710 – 1950. – М., 1998.

9. Кубе А.Н. Итальянская майолика XV – XVIII веков. – М., 1976.

10. Беркман А.С., Городов Н.Н., Иаргулис С.Л. Декорирование фарфора и фаянса. – М., 1949.

11. Библиотека любителей старины. Вып. 1. Фарфор и фаянс Российской империи. – М., 1993.

12. Библиотека любителей старины. Вып. II. Фарфор и фаянс Указатель марок. - М., 1993.

13. Виногродська Л.І. До історії керамічного та скляного виробництва на Україні у XIV - XVIIIст. // Археологія.-№2.- 1997. С.129-140.

14. Данченко Леся. Народна кераміка середнього Придніпров’я. – К., 1974.

15. Дулькина Т.Н., Амарина Н.А. Русская керамика и стекло. XVIII – XIX век. – М., 1978.

16. Індутний В.В., Чернявська Е.В., Платонов С.М. та ін. Оцінка культурних цінностей. – К., 2004.

17. Лупій О.П. Кераміка // Нариси з історії зарубіжного декоративно-ужиткового мистецтва. – К., 1995.

18. Мусина Р.Р. Марки Кузнецовского фарфора // Музей.- №8.- 1987.

19. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. – К.-Опішне, 1993.

20. Персалл Рональд. Краткий экскурс в историю антиквариата. Керамика и фарфор. – «Белфаксиздатгрупп», 1998.

21. Пестрякова Ф.С. Украинский художественный фарфор кон. XVIII – нач. XIX вв. – К., 1985.

22. Український керамологічний журнал. Спішне. - №1. – 2001.

23. Фарфор и фаянс. Справочник для коллекционеров. Указатель марок. Сост. И.Троицкий. – Л., 1924.

24. Юсупов Б.С. Российские монеты (1699 – 1917 гг.). Справочное нумизматическое руководство. – Казань, 1995.

25. Петров В.И. Практическое руководство для собирателей монет – М., 1900.

26. Шонов И.В. Монеты Херсонеса Таврического. Каталог. – Симферополь, 2000.

27. Марриат Дж. История керамики и фарфора, средневекового и современного: В 2 т. – Симферополь, 1997.

28. Зограф А.Н. Денежное обращение и монетное дело Северного Причерноморья. – М., 1955.

29. Овсійчук В.А. Українське мистецтво ХІV – першої половини ХVІІ століття. – К., 1985.

30. Любченко В.Ф. Львівська скульптура ХVІ – ХVІІ століть. – К.,1981.

31. Лобановський Б.Б., Говдя П.І. Українське мистецтво другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – К., 1989.

32. Тхоржевський Р.Й. Нариси історії грошей в Україні (з давніх часів до сучасності). – Тернопіль, 1999.

33. Алексеева Е.М., Амброз А.К., Арсеньева Т.М. и др. Античные государства Северного Причерноморья. – М., 1984

34. Археологічні відкриття в Україні 1997 – 1998 рр. –К., 1998.

35. Археологічні відкриття в Україні 1999 – 2000 рр. – К., 2001.

36. Археологічні відкриття в Україні 2001 – 2002.- К., 2002.

37. Куріло О.Ю. Нариси розвитку археології в музеях України: історія, дослідники, меценати. – К., 2002.

38. Симоненко А.В. Сарматы Таврии. – К., 1993.

ЮВЕЛІРНІ ВИРОБИ

Ювелірне мистецтво (від нім. Juwel чи гол. juweel – дорогоцінне каміння) – вид декоративно-прикладного мистецтва: виготовлення прикрас, коштовних предметів побуту, зброї та інших виробів з дорогоцінних металів, часто з дороцінними чи напівдорогоцінними каменями, перлами, перламутром бурштином, кісткою, склом, емаллю.

Функції ювелірних виробів

Ювелірне мистецтво – один з найдавніших видів художньої діяльності людини. Ювелірні вироби здавна виконували найрізноманітніші функції, що зумовило їх особливе місце в житті людського суспільства в різні епохи. Ще на зорі історії культури людина вірила у магічні властивості дорогоцінних металів та коштовного каміння, наділяючи їх у своєму уявленні магічною функцією, призначаючи ювелірним виробам роль оберегів та амулетів, яких археологами знайдено безліч у похованнях різних народів в усіх частинах світу.

Пізніше прикраси почали виконувати роль ґудзиків, за допомогою яких кріпився одяг. Крім того, саме ювелірні вироби втілювали притаманний людині інстинкт прикрашення, який, за Дарвіном, був головною причиною виникнення мистецтва. Це прагнення до краси, як доводять психологи й соціологи, має і біологічне коріння: яскраві кольори птахів, тварин – це не тільки спосіб привернути до себе увагу особи протилежної статі, але й свідчення здоров’я. Отже, прикрашаючи себе, людина інстинктивно прагла й прагне впевнити інших у тому, що вона здорова й успішна. Таким чином, ювелірні вироби – це, перш за все, прикраси.

Інша важлива функція цих виробів, що зумовлює стійкий інтерес до них, була визначена Аль-Біруні у його відомому трактаті “Зібрання відомостей для пізнання коштовностей” ще у Х ст.: “І коли не стало впевненості у мінливих поворотах долі (у дорозі) і люди зрозуміли, що при цьому порятунок (іноді) залежить від невеликого об’єму та малої ваги, тоді почали схилятися перед дорогоцінними каменями, бо його об’єм відносно до об’єму золота ще менший, ніж об’єм золота порівняно з об’ємом срібла, і об’єм срібла порівняно з об’ємом тих припасів, що за нього купуються...”. Отже, ювелірні виробі (і їх складові: дорогоцінні метали та камені) завжди приваблювали людей як вигідний об’єкт інвестування грошей. Малі розміри і мала вага дають можливість не тільки легко зберігати ювелірні вироби, але й легко їх транспортувати. При цьому ціна такого вантажу може бути дуже високою. Саме ці три складових (ціна, розмір, вага) й зумовлюють прагнення кримінальних елементів незаконно переправляти ювелірні вироби через митний кордон. Крім того, дорогоцінні метали, що є складовою ювелірних виробів, можуть переплавлятись і стати сировиною для виготовлення монет, прикрас, інших ювелірних виробів.

Четверта функція витікає з трьох попередніх: ювелірні вироби – це один з найпопулярніших об’єктів колекціонування.

Саме як талісмани, чи як об’єкти інвестування грошей, чи як частина колекції, або як прикраси ювелірні вироби стають родинними цінностями, і ця їх п’ята функція так само, як усі попередні, пояснює професійний інтерес митників до ювелірних виробів, що є одним з важливих видів культурних цінностей.

Класифікація ювелірних виробів

Ювелірні вироби, що мають такі різноманітні функції, важко класифікувати за однією системою, бо існують різні їх ознаки. Ми виділяємо дві найголовніші.

Класифікація за видом матеріалу, з якого виготовлено ювелірний виріб. Ця класифікація ділить ювелірні вироби на чотири групи відповідно до характеру металу, з якого вони виготовлені, і щодо наявності чи відсутності у виробі вставки з каменів або інших матеріалів:

· ювелірні вироби з дорогоцінних металів без вставок (золоті, срібні, платинові, паладієві);

· ювелірні вироби з недорогоцінних металів, сплавів та матеріалів без вставок (вироби з мельхіору, нейзильберу, бронзи, латуні, міді, титану, танталу, рутенію, сталі);

· ювелірні вироби з каменя та неметалевих матеріалів (з декоративних кольорових каменів, кістки, черепахового панцира, порцеляни, емалі, дерева, пластмаси, шкіри тощо. З декоративних матеріалів);

· ювелірні вироби з дорогоцінних та недорогоцінних металів із вставками з:

o діамантів;

o природного кольорового ювелірного каменя;

o синтетичного каменя і штучних ювелірних матеріалів.

Класифікація за функціями, що виконують ювелірні вироби в побуті людини, має в основі виділення сфери функціонування того чи іншого об’єкта ювелірного мистецтва, групуючи ювелірні вироби таким чином:

· особисті (натільні) прикраси – обручки, персні, серги, браслети, кольє, медальйони, кулони, запонки, шпильки, булавки);

· предмети туалету (флакони для парфумів, шкатулки, пудрениці);

· прилади для паління (мундштуки, запальнички, портсигари, сигаретниці, сірничниці, попільнички);

· годинники та прилади до них (корпуси годинників, браслети, ланцюжки);

· предмети сервіровки столу (ножі, виделки, келихи, чарки, сільниці, підстаканники і т. ін.);

· сувеніри (медалі, монограми, нагрудні значки);

· предмети релігійного культу (оклади, складні, панагії, хрести, потири тощо);

· холодна та вогнепальна зброя.

Клеймування виробів з дорогоцінних металів

Дорогоцінні та недорогоцінні матеріали є важливою складовою ювелірних виробів. Крім того, за першою класифікацією, дві групи ювелірних виробів (перша та друга) взагалі виготовляються тільки з таких металів без вставок. Тому аналіз характерних ознак ювелірних виробів ми починаємо саме з визначення дорогоцінних та недорогоцінних металів. Митник має добре уявляти, які метали вважаються дорогоцінними і за допомогою яких знаків підтверджується належність матеріалу, з якого зроблено ювелірний виріб, до тої чи іншої групи дорогоцінних металів.

-------------------------------------------------------------------------------------------------

За Законом України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними” (із змінами і доповненнями від 21 вересня 2000 р.), дорогоцінні метали – це “золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо)” (Розд. І, Ст. І).

-------------------------------------------------------------------------------------------------

Дорогоцінні метали для виготовлення ювелірних виробів використовуються у вигляді сплавів, тому що в чистому вигляді вони занадто м’які і мають невелику міцність.

Сплав, з якого виготовляються ювелірні вироби називається лігатурою. Склад і пропорції лігатури різні для різних видів дорогоцінних металів і різних їх проб.

Сплави золота включають як лігіруючі матеріали срібло та мідь. Золото як матеріал для виготовлення прикрас використовувалося з давніх часів. Висока корозійна стійкість та пластичність (1 г золота можна витягнути у нитку довжиною 3,5 км!) зробили золото матеріалом № 1 у ювелірному мистецтві. Так зване “біле золото” представляє собою два види сплавів:

· благородне золото – сплав золота, срібла, платини або паладію, використовується рідко;

· неблагородне золото (583*) – сплав золота, срібла та нікелю, використовується широко.

Колір золота значно змінюється при легуванні:

· добавки нікелю зменшують відбивну здатність, відбувається швидке знебарвлення золота, внаслідок чого з’являється блідо-жовтий колір;

· аналогічні зміни відбуваються при збільшенні вмісту паладію;

· добавка паладію забарвлює золото у бурий або білий колір;

· домішки срібла надають золоту колір від блідо-зеленого до майже білого;

· інтерметалеві сполуки золота з алюмінієм та індієм мають пурпурно-червоний колір;

· сплави з великим вмістом міді мають рожевий чи червоний колір.

Сплави платини включають до складу паладій та іридій. Вони мало використовуються у вишуканих ювелірних виробах, бо майже не придатні для складної художньої пластики. До революції 1917 р. платиною у ювелірних виробах часто називали срібло.

Гарнітур: кольє, перстень, сережки з платини, сапфіри в «Mystery Setting», діаманти – заклепка «паве».

Сплави срібла включають до складу лігатури мідь, зрідка – олово й цинк. Срібло – це найхудожніший з дорогоцінних металів, придатний для м’якої та вишуканої пластики, тому настільки значний жанровий діапазон мають срібні ювелірні вироби.

  Гарнітур прикрас з позолоченого срібла, прикрашений смарагдами, рубінами, перлами та емаллю. Центральна Європа. ХVІІ ст.  

Різні дорогоцінні метали мають не тільки різний колір, а й різну температуру плавлення та різну щільність (див. табл. І, ІІ).

Табл. І

Ювелірні дорогоцінні метали

Метал	Колір	Щільність г/см^3	Температура плавлення, t^0 C
Золото	Золотисто-жовтий	19,3
Срібло	Сріблисто-білий	10,5	960,6
Платина	Сріблисто-білий	21,45	1773,5
Паладій	Темно-сріблисто-білий	12,0	1554,5
Іридій	Темно-сріблисто-білий	22,5
Родій	Блакитно-білий	12,4

Табл.ІІ.

Ювелірні недорогоцінні метали

Метал	Колір	Щільність г/см^3	Температура плавлення, t^0 C
Мідь	Червоний	8,9
Цинк	Блакитно-білий	7,13	419,46
Олово	Сріблисто-білий	7,3	213,9
Свинець	Блакитно-сірий	11,34	327,4
Кадмій	Сріблисто-білий з синюватим відливом	8,65	320,9
Залізо	Блакитно-білий	7,87

Система клеймування виробів з дорогоцінних металів

Клеймування виробів з дорогоцінних металів завжди має захищати інтереси виробників і споживачів від підробок. Клеймо – це паспорт художнього виробу, воно було підтвердженням того, що предмет виготовлено з металу зазначеної проби, певним майстром, у певній країні. Гарантом захисту цих прав завжди була держава, під контролем якої знаходились усі операції із дорогоцінними металами.

Системи клеймування ювелірних виробів з дорогоцінних металів відрізняються як за місцем, так і за часом. Розглянемо еволюцію клеймування ювелірних виробів у Російській імперії, Радянському Союзі та в сучасних Росії та Україні.

Таврування ювелірних виробів у Росії розпочалося із клеймування срібних виробів у XVII ст. (1651 – 1652 рр.), коли в Москві, у так званому Срібному ряді – артілі, що об’єднувала майстрів-ремісників, які, вступаючи до неї, давали забов’язання нічого не виробляти “противу указу великого государя” і надавати зразки своєї роботи, почали ставити відповідні клейма. Перші клейма на сріблі ще не були пробами в точному значенні цього слова, а лише вказували на те, що срібло не гірше визнаного законом зразка, але сам зразок не мав точно визначеної проби. Роль зразка металу виконували іноземні талери – так звані єфимки, а точніше, любські єфимки – найбільш високоякісні з іноземних талерів, одібрані старостами Срібного ряду як еталони. Їх проба була від 81 до 84. У Срібній палаті з обраного любського єфимка відсікалася чверть, на яку ставилося державне клеймо. Після цього її передавали під розписку старостам, а інші ¾ єфимка залишалися в Срібній палаті. Користуючись отриманою чверткою єфимка як еталоном, старости “орлили” срібні вироби “проти любского єфимка”, тобто ставили на них клейма з зображенням двоголового орла, що засвідчувало гарну якість срібла.

Ефимок. 81 – 84 проба срібла. 1693 – 1697 рр.  

В останній чверті XVII ст. законом дозволялось використовувати срібло більш низької проби, зразком якої стала турецька срібна монета з зображенням лева – так званий левок.

	Єфимок 81 – 84 проба срібла. 1693 – 1697 рр.
	Левок – 61 – 62 проба срібла з 1684 р.
	Після 1684 р.
	1685 – 1694 рр.
	1685 – 1696 рр.
	1686 – 1698 рр.

З останньої чверті XVII ст. і до першої чверті XVIII ст. у круглому щитку (заглиблення, у якому проставлялася проба, іменник, пробірник) проставлялися ще й річні клейма – дата клеймування. До XVIII ст. дату позначали слов’янськими літерами, кожна з яких відповідала якійсь цифрі.

Сучасна система визначення дати виготовлення детально описана у підручнику Т.Н. Артюх “Діагностика та експертиза коштовностей”. К. 2003. (с. 370 – 371), але загальним правилом є проставлення останньої цифри року виготовлення або після шифру підприємства-виготовлювача, або перед ним (в залежності від десятиріччя). З 2000 р. остання цифра року в іменниках ставиться перед шифром підприємства-виробника.

У музейних колекціях є срібні предмети XVII ст. з особливими клеймами, що були більш рельєфними і мали щиток у вигляді двоголового орла. Це так звані власницькі клейма, що позначали належність предмета до палацевого майна, так само, як клеймо у вигляді благословляючої руки позначає належність виробу до Патріаршої скарбниці, а двоголові орли на зброї є клеймом Великої скарбниці.

Клеймо Патріаршої скарбниці, ставилося в ХVІІ ст.

Клеймування виробів з дорогоцінних металів у XVIII – ХІХ ст.

Система клеймування, поступово ускладнюючись, удосконалювалася протягом XVIII ст. Клеймо вже включало різні відомості і складалося з таких частин:

· проба;

· міські клейма (герб міста);

· іменник пробірного майстра;

· іменник майстра-виготовлювача;

· іменник альдермана (тільки для Москви).

Проба (від лат. probo – випробовую, оцінюю) – стандарт, що визначає цінність сплаву, з якого виготовлено вироби з дорогоцінних металів, і засвідчує вміст вагових одиниць основного дорогоцінного металу у фіксованій кількості вагових одиниць сплаву. Залежно від фіксованої кількості вагових одиниць сплаву, відповідно до якої визначається вміст вагових одиниць основного дорогоцінного металу, виділяють три системи проб:

· каратна, де за одиницю приймається 24 вагових частини сплаву, проба позначається двозначною або навіть однозначною цифрою (8, 14, 23);

· золотникова, де за одиницю приймається 96 вагових частин сплаву (32, 56, 92);

· метрична, що визначає вміст одиниць дорогоцінного металу у 1000 вагових одиниць сплаву (333, 585, 950).

У XVIII ст. на території Російської імперії поширена золотникова система клеймування, а в Україні – каратна, бо російську золотникову систему було введено в Україні з початку ХІХ ст.

У ХХ ст. і зараз проставляються метричні проби і в Україні, і в країнах колишнього СРСР.

Зараз проставляються метричні проби і в Україні, і у країнах колишнього СРСР. За кордоном широко використовуються 18- і 14-каратні сплави.

Розглянемо порівняльну таблицю проб різних систем і запам’ятаємо відповідність одних проб іншим.

Відповідність найбільш поширених систем проб

Метрична	Золотникова	Каратна
Золото	Срібло	Золото	Срібло	Золото	Срібло
(1000)	(1000)	(96)	(96)	(24)	(24)
—
583, 585
(585)		(56,16)		(14,04)
	—		—		—
	—		—		—

Необхідно запам’ятати, що найпоширеніша і досить висока метрична проба для золотих виробів – 583 (585) відповідає 56 золотниковій пробі й 14 каратній. До речі, для України XVIII ст. були найбільш поширеними 8 та 14 каратні проби. Що ж до срібла, то найпоширенішій високій метричній пробі 875 відповідає 84 золотникова проба.

За таблицею можна прослідкувати еволюцію золотникових проб на срібних виробах у XVIII – ХІХ ст.

	1720 р., з варіантами до 1732 р.
	введено замість 62-ї у 1732 р.
	1740-і рр.
	2-а половина XVIII ст. – 1-а половина XIX ст.
	1773 р.
	XVIII – XIX ст.
	1815 р.

-------------------------------------------------------------------------------------------------

За Законом України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними”, “ в Україні для ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів встановлюються такі проби:

платина – 950 (дев’ятсот п’ятдесята);

золото – 333 (триста тридцять третя);

– 375 (триста сімдесят п’ята);

– 500 (п’ятисота);

– 585 (п’ятсот вісімдесят п’ята);

– 750 (сімсот п’ятдесята);

срібло – 750 (сімсот п’ятдесята;);

– 800 (восьмисота);

– 830 (вісімсот тридцята);

– 875 (вісімсот сімдесят п’ята);

– 925 (дев’ятсот двадцять п’ята);

– 960 (дев’ятсот шістдесята);

паладій – 500 (п’ятисота);

– 850 (вісімсот п’ятдесята)” (Розд. І, Cт. І).

-------------------------------------------------------------------------------------------------

У Росії з 1999 р. для золота прийняті ще 958 та 999 проба, а для срібла – 999, крім того, і в Україні, і в Росії допускається виготовлення виробів із золота проби 583.

Міські клейма (герб міста) – виникають у XVIII ст. і найчастіше є або зображенням двоголового орла з початковими літерами назви міста (наприклад, СП у клеймі Санкт-Петербургу на срібних виробах 1713 – 1714 рр. або КП на Кам’янець-Подільському клеймі з 1758 по 1864 рр.), або написану назву міста (як у клеймі Києва XVIII ст. або у Санкт-Петербурзькому клеймі, що ставилося з 1908 по 1914 р.);

Клеймо міста Кам’янець-Подільський.   Клеймо Санкт-Петербургу.  

 

або герб міста:

Московське клеймо (Георгій Переможець), ставилося з 1741 до 1899 рр.

Клеймо – герб Санкт-Петербургу (перехрещені два якорі і скіпетр), ставилося з першої половини ХІХ ст.

Міське клеймо міста Одеса, ставилося з 1861 по 1882 рр.

Клеймо міста Києва з 1828 по 1887 рр.

Клеймо Житомиру.

Клеймо – герб міста Харків.

Іменник пробірника – проставлявся вже у XVIII ст. і складався з початкових букв імені та прізвища пробірного майстра (з роком чи без)

Іменник пробірника – Анатолія Арцибашева, який працював у Москві з 1891 по 1896 р.     Іменник пробірника − Хатського Олександра Михайловича, який працював у Києві з 1825 по 1851 рр.  

Після введення у 1896 р. нового пробірного статуту в Росії було встановлено єдине клеймо з зображенням жіночої голови у кокошнику в профіль, повернуту ліворуч, укладене в щитки різної форми. Вказувалися ініціали управляючого пробірним округом і проба.

З 1908 р. в усіх пробірних округах введено клейма у вигляді тої ж самої голови в кокошнику, але звернутої в іншу сторону і з літерою грецького алфавіту, що позначала той чи інший пробірний округ (див. таблицю).

	Тавра Казанського окружного пробірного управління з ініціалами управляючого цим округом гірничого інженера, статського радника Івана Андрійовича Адо   Тавро Київського окружного пробірного управління з ініціалами невідомого пробірного інспектора “АВ”
	Тавра Костромського окружного пробірного управління з ініціалами пробірного інспектора А. Солодилова. 1890 – 1905 рр.
	Тавра Костромського окружного пробірного управління з ініціалами невідомого пробірного інспектора “ГБ”.     Тавра Московського окружного пробірного управління з ініціалами керуючого округом Івана Сергійовича Лебьодкіна
	Тавро Петербурзького пробірного управління з ініціалами пробірного інспектора Якова Ляпунова. 1896 − 1903 р.

  Пробірне клеймо для срібла 84 проби з літерою “дельта”, якою позначався Московський пробірний округ, ставилося з 1908 по 1917 рр.  

У 1927 р. в СРСР введене нове клеймо – голова робітника і шифр із літер грецького алфавіту для різних пробірних інспекцій (див. таблицю). З 1946 по 1958р. це пробірне клеймо трохи змінюється: проба проставляється не праворуч від голови робітника, як раніш, а ліворуч.

З травня 1958 по 1992 р. у пробірному клеймі зображувався серп та молот на тлі п’ятикутної зірки із шифром інспекції пробірного нагляду у вигляді букв російського алфавіту ліворуч (див. табл.) і проби – праворуч.

Дата добавления: 2015-05-24