Тематика практичних занять 4 страница

Правила складання і виконання бюджетів — нормативний документ, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Право податкове — сукупність фінансово-правових норм, що регулюють відносини в галузі податків (визначається порядок їх стягнення, регулюють виникнення, зміну і припинення податкових зобов’язань).

Право податкової ініціативи — право місцевих органів влади і міс­цевого самоврядування на запровадження місцевих податків і зборів.

Преференції місцевих органів влади (від лат. praeferre — надавати переваги, пільги) — пільги та додаткові повноваження, які надаються центральною владою місцевим органам влади в галузі економіки та фінансів. Як правило, пов’язані з наданням окремим те­риторіям особливого економічного статусу, створенням спеціальних економічних зон. Можуть включати податкові та митні пільги, пільги щодо землекористування, спрощений візовий режим, особливий режим валютного регулювання в процесі збуту продукції, яка вироб­ляється у спеціальних економічних зонах. Вони також можуть перед­бачати додаткові повноваження місцевих органів влади в галузі проведення інвестиційної та бюджетної політики і в інших сферах. Як поняття використовується у зарубіжних країнах.

Преференційне мито — мито, що встановлюється за пільговими ставками з метою стимулювання розвитку міжнародної торгівлі.

Прибутковий податок — див. Податок прибутковий.

Прибуток чистий — прибуток, який залишається в розпоряд­женні фірми, підприємства після сплати податків, відрахувань, обов’язкових платежів та платежів, пов’язаних із застосуванням фінансових санкцій до підприємства.

Прихований дефіцит бюджету — несвоєчасне або неповне фінансування галузей бюджетної сфери. Виникає в умовах боротьби за скорочення видатків з метою зменшення відкритого дефіциту бюджету.

Прогресія шкали податкових ставок проста — побудова шкали прогресивних ставок, за якої кожна ставка (залежно від розмірів об’єкта оподаткування) застосовується до всього об’єкта оподаткування.

Прогресія шкали податкових ставок ступінчаста — побудова шкали прогресивних ставок, за якої кожна ставка (залежно від розмірів об’єкта оподаткування) застосовується до тієї частини об’єкта оподаткування, котра знаходиться в межах певного інтервалу, для якого встановлена ця ставка.

Прогресивна шкала податкових ставок — шкала процентних ставок, розміри яких зростають відповідно до зростання розмірів об’єкта оподаткування.

Прогресивно-регресивна шкала податкових ставок — шкала процентних ставок, розміри яких спочатку зростають — до певної величини об’єкта оподаткування, а при його зростанні понад цю величину — зменшуються.

Пропорційна податкова ставка — див. Ставка податкова пропорційна.

Пропорційний податок — див. Податок пропорційний.

Протекціоністське мито — мито, що вводиться з метою захисту внутрішнього ринку від конкуренції з боку імпортних товарів.

Профіцит бюджету — перевищення доходів бюджету над його видатками. Як явище властиве окремим місцевим бюджетам.

Процентна податкова ставка — ставка, що встановлюється в процентах до об’єкта оподаткування в грошовому виразі.

Процентна ставка (норма процентів) — сума, виражена у процентах на рік, яку позичальник сплачує кредитору в обмін на використання грошей, взятих у позичку.

Прямий податок — див. Податок прямий.

Районний бюджет — див. Бюджет району.

Районний бюджет у місті — бюджет, який складається, затверд­жується і виконується органами районного у місті самоврядування.

Реальні податки — група прямих податків, що передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. Відправною точкою оподаткування є його об’єкт.

Регіональна фінансова політика — система заходів, які здійсню­ються державою з метою управління процесом утворення, розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів в окремих регіонах та інших адміністративно-територіальних одиницях. Основне місце в системі цих заходів належить систематичній фінансовій допомозі з боку центрального уряду органам влади тих територій, які мають недостатні фінансові ресурси для виконання покладених на них обов’язків.

Регресивна шкала податкових ставок — шкала процентних ставок, розміри яких зменшуються відповідно до зростання розмірів об’єкта оподаткування.

Регресивно-прогресивна шкала податкових ставок — шкала процентних ставок, розміри яких спочатку знижуються — до певної величини об’єкта оподаткування, а при його зростанні понад цю величину — зростають.

Регульовані доходи — доходи, які на пайовій основі розподіляються між усіма ланками бюджетної системи України з метою збалансування доходів і витрат. Перелік Р. д. визначається законодавством України про бюджетну систему і про місцеві органи влади. До Р. д. відносяться: податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, прибутковий податок з громадян, дохід від патентів. Уточнення переліку Р. д. та їх нормативів страхувань здійснюється у щорічних законах про державний бюджет України. Це одна із форм бюджетного регулювання.

Резервні фонди — спеціальні фонди, які формуються у складі видатків місцевих бюджетів і використовуються для фінансування невідкладних заходів, що не були передбачені при затвердженні цих бюджетів. Резервні фонди формуються у розмірах, що не перевищують одного процента видатків відповідного місцевого бюджету.

Рента — регулярно одержуваний дохід із капіталу, майна або землі, що не вимагає від одержувача підприємницької діяльності.

Республіканський бюджет автономної республіки Крим — бюджет, який складається, затверджується і виконується центральними органами влади Автономної Республіки Крим.

Розпорядник кредитів адміністративно-територіальної одиниці — посадова особа, якій надається право розпоряджатися коштами бюджету, позабюджетних валютних і цільових фондів територіальної одиниці відповідно до їх цільового призначення. Несе відповідальність за законність і цільове використання коштів. Має право першого підпису відповідних платіжних документів. Розпорядниками кредитів в організаціях місцевого самоврядування є керівники їхніх виконавчих органів — голови міських, сільських, селищних виконавчих комітетів або інших відповідних органів. Розпорядниками кредитів в областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах міст Києва та Севастополя є голови відповідних місцевих державних адміністрацій. В Автономній республіці Крим розпорядником кредитів є глава Уряду автономії. Розпорядниками кредитів у межах виділених коштів і визначених повноважень є також керівники структурних підрозділів місцевих органів влади, які є самостійними і мають статус юридичної особи.

Розслідування податкове — розслідування фактів ухилення від сплати податків і податкових платежів (приховування податків, перекручення звітності), що проводиться податковою адміністрацією.

Самооподаткування — форма місцевих податків, які встановлюються сходами жителів сіл і селищ України згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР “Про самооподаткування сільського населення” від 23 жовтня 1984 р.

Самостійність місцевого бюджету — можливість формування доходів місцевого бюджету за рахунок власних (закріплених) та загальнодержавних (регульованих) доходів.

Самофінансування — один із принципів госпрозрахунку і методів фінансового забезпечення.

Секвестр (лат. — sequestrum) — заборона, обмеження видатків, яке встановлюється державною владою; пропорційне скорочення державного бюджету в процентах, яке здійснюється щомісячно до кінця поточного фінансового року у випадку невиконання дохідної частини бюджету.

Середня фінансова забезпеченість — сума коштів, що спрямовується на утримання об’єктів соціально-культурної сфери, виробничої і соціальної інфраструктури, соціальне обслуговування, соціальний захист, соціальне забезпечення, фінансування апарату управління та програм соціально-економічного розвитку в розрахунку на одного жителя за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів і державних та місцевих позабюджетних фондів. Використовується як показник у практиці фінансового вирівнювання зарубіжних країн. Територіальні утворення, які мають фінансову забезпеченість меншу за С. ф. з., мають право на отримання державної допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій та інших трансфертів. Один із показників, на основі якого розробляється формула фінансового вирівнювання.

Сертифікат — 1) назва облігацій спеціальних державних позик; 2) у зовнішній торгівлі — документ про якість товару, що видається державними інспекціями та іншими уповноваженими організаціями.

Система формування бюджету — спосіб, за яким доходи зараховуються до відповідних бюджетів. Розрізняють одноканальну і бага­токанальну С. ф. б. Одноканальна система має два різновиди зарахування і розподілу “згори вниз” і “знизу вгору”. Перша форма одноканальної системи передбачає концентрацію всіх податкових надходжень у бюджеті центрального уряду з наступним їх територіальним перерозподілом. Друга форма передбачає концентрацію всіх податкових надходжень у первинній низовій ланці бюджетної системи з наступними відрахуваннями до бюджетів вищого рівня. У чистому вигляді у сучасному світі таких систем не існує. За багатоканальною системою податкові надходження розподіляються на основі закріплення різних їх видів за відповідними рівнями бюджетної системи.

Складання місцевого бюджету — процес розробки проекту бюджету із дотриманням визначених законодавством процедур, здійснюваний місцевим органом державної виконавчої влади і виконавчим органом місцевого самоврядування.

Спеціальне оподаткування — разове примусове оподаткування, своєрідна плата за послуги, надані місцевими органами влади у сфері поліпшення власності; одна з форм місцевого оподаткування. Сформувалося у США та деяких інших зарубіжних країнах разом зі становленням і розвитком інституту місцевого самоврядування. У царській Росії і в Україні С. о. не застосовувалося. До послуг, наданих місцевими органами у сфері поліпшення власності, належить будівництво доріг, водопроводів, газопроводів, санітарних систем тощо. Наслідком цього є збільшення вартості земельних ділянок, нерухомості, якими володіють приватні власники. Вони можуть скористатися додатковими вигодами, що з’являються після будівництва зазначених вище об’єктів. Розміри податку на основі С. о. встановлювалися пропорційно до витрат, які здійснила місцева влада на поліпшення власності, та спеціальної вигоди, яку отримав кожний власник від подорожчання його майна і земельних ділянок.

Ставка податкова пропорційна — процентна ставка, що не залежить від розміру об’єкта оподаткування (є єдиною).

Ставка податкова тверда — ставка, встановлена у грошовому вираженні на одиницю об’єкта оподаткування в натуральному об-
численні.

Статистичне мито — встановлюється з метою обліку експорту й імпорту товарів в умовах вільної зовнішньої торгівлі.

Страхові внески — див. Внески страхові.

Страховий ринок — особлива форма грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає страхова послуга, яка надається юридичним і фізичним особам спеціалізованими страховими організаціями.

Страхування соціальне — система економічних відносин, завдяки яким формуються і витрачаються грошові фонди, призначені для матеріального забезпечення непрацездатних (див. Внески страхові).

Ступінчаста прогресія шкали податкових ставок — див. Прогресія шкали податкових ставок ступінчаста.

Субвенція (від лат. subveniere — приходити на допомогу) — кошти, які надаються місцевим бюджетам з бюджетів вищого рівня на фінансування цільових витрат і підлягають поверненню у випадку їх нецільового використання.

Субсидія (від лат. subsidium — допомога, підтримка) — кошти, які надаються з державного бюджету місцевим бюджетам або з місцевих бюджетів вищого рівня місцевим бюджетам нижчого рівня на фінансування цільових витрат.

Сукупний оподатковуваний дохід — див. Дохід сукупний оподатковуваний.

Сфера міжнародних фінансів — складова фінансової системи України на рівні світового господарювання. С. м. ф. відображає обмінні та перерозподільні відносини на світовому рівні і включає три напрямки: міжнародні розрахунки; фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних організацій; міжнародні фінансові інститути.

Тверда податкова ставка — див. Ставка податкова тверда.

Територіальне верховенство у сфері фінансів — принцип права, згідно з яким влада держави є вищою, а правові акти її центральних органів у галузі фінансів є обов’язковими для виконання фізичними і юридичними особами на всій території. Ці акти є вищими щодо актів, які приймаються органами влади адміністративно-територіальних одиниць. Згідно з принципом територіального верховенства в Україні створена єдина фінансова система, єдині на всій території банківська, податкова, грошова, валютна, кредитна та митна системи. Рішення місцевих органів влади, органів влади Автономної Республіки Крим з цих та інших питань не можуть суперечити законодавству України.

Територія з особливим економічним статусом — до територій з особливим економічним статусом належать (спеціальні) вільні економічні зони, особливі економічні зони, експериментальні економічні зони, зони економічного сприяння, зони вільної торгівлі, зони прикордонного економічного співробітництва та ін. Території з особливим економічним статусом створюються згідно із законодавством за рішеннями центральних органів центральної влади. У межах таких територій формується особлива система фінансових відносин. Серед суб’єктів цих відносин важлива роль належить міс­цевим органам влади. Такі території мають особливий режим оподаткування, ведення підприємницької діяльності, створення спільних з іноземним капіталом підприємств, використання прибутку, здійснення інвестиційної діяльності, митних пільг тощо. Зарубіжна практика у цій сфері досить різноманітна.

В Україні надання територіям особливого економічного статусу регулюються Законом України “Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”.

На практиці особливий економічний статус отримали лише окремі території України. Так, згідно з Указом Президента України створена експериментальна зона “Сиваш”. Особливості фінансових відносин в цій зоні визначені Законом України “Про деякі питання валютного регулювання і оподаткування суб’єктів експериментальної економічної зони “Сиваш” від 23 лютого 1996 р.

Термін сплати податку — законодавчо встановлений термін внесення до бюджету належних до сплати за відповідний період сум податків.

Товари підакцизні — товари, з яких законодавчо справляється акцизний збір. В Україні до них належать: лікеро-горілчані та тютюнові вироби, легкові автомобілі, кава, шоколад, інші високорентабельні та монопольні товари. Перелік Т. п. встановлюється законодавчо Верховною Радою України.

Трансферти (від фр. transfert; лат. transferre — переносити, переводити) — кошти, що передаються з державного бюджету до місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій та в інших формах.

Уніфікація позики — об’єднання (обмін) декількох раніше випущених позик в одну облігацію нової позики.

Управління (відділ) по роботі з платниками податків податкової адміністрації — підрозділ, який веде роз’яснювальну та методичну роботу серед платників із питань застосування податкового законодавства.

Управління місцевих податків та інших платежів податкової адміністрації — підрозділ, що приймає податкові декларації, розрахунки, звіти щодо сплати податків, платежів, внесків до державних цільових фондів і проводить їх камеральну (попередню) перевірку.

Ухилення від податків — дії платників податків, спрямовані на несплату податків шляхом заниження доходу та оцінки майна або їх повного приховування.

Фактичні платежі — сплата до бюджету податків і податкових платежів у розмірах, що визначені виходячи з фактичних розмірів об’єкта оподаткування.

Фінанси — сукупність об’єктивно обумовлених економічних від­носин з обміну, розподілу та перерозподілу вартості створеного у суспільстві ВВП формування, розподілу та використання фондів грошових коштів і нагромаджень у розпорядженні суб’єктів господарювання та держави, призначених для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Фінанси державні — див. Державні фінанси.

Фінанси місцевого самоврядування — система економічних від­носин, за посередництвом яких територіальні колективи та органи місцевого самоврядування мобілізують, розподіляють і використовують фінансові ресурси відповідно до своїх функцій.

Фінанси підприємств — сукупність грошових відносин, які відображають формування, розподіл і використання грошових фондів і доходів суб’єктів господарювання в процесі відтворення. Складова фінансової системи України.

Фінансова криза — глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними і політичними явищами.

Фінансова наука — наука, яка вивчає явища і процеси, що здійснюються в державі при створенні та використанні фінансових ресурсів усіх рівнів на цілі її економічного і соціального розвитку.

Фінансова політика — діяльність держави з цілеспрямованого використання фінансів; частина економічної політики держави. Зміст Ф. п. включає: 1) розробку науково обгрунтованих концепцій розвитку фінансів, визначення основних напрямків їх використання; 2) розробку заходів, направлених на досягнення поставлених цілей. Ф. п. складається з фінансової стратегії і фінансової тактики.

Фінансова система — термін, застосовуваний для визначення різних за своєю сутністю понять: а) сукупність взаємозв’язаних сфер і ланок фінансових відносин; б) сукупність фінансових установ держави.

Фінансова стратегія — довгостроковий курс фінансової політики, що розрахований на перспективу і передбачає рішення великомас-
штабних задач, визначених економічною і соціальною стратегією.

Фінансова тактика — вирішення задач конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасного перегрупування фінансових ресурсів і змінення способів організації фінансових відносин.

Фінансове вирівнювання — процес перерозподілу фінансових ресурсів на користь адміністративно-територіальних одиниць, які не мають достатньої власної дохідної бази. Здійснюється центральними органами державної влади. Синонім поняття “бюджетне регулювання”.

Фінансове забезпечення відтворення виробничого процесу — покриття затрат за рахунок фінансових ресурсів, акумульованих суб’єктами господарювання та державою. Здійснюється в таких формах: самофінансування, кредитування, державне фінансування та фінансовий ринок. Поряд із фінансовим регулюванням і фінансовим стимулюванням один із важливих напрямків впливу фінансів на процеси суспільного розвитку.

Фінансове законодавство — сукупність законодавчих актів, що регулюють права і обов’язки всіх органів державної влади, підприємств і населення у сфері формування та використання цільових централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів. Функціонування та розвиток Ф. з. відбувається шляхом оновлення та уніфікації законодавчих актів з фінансових питань.

Фінансове планування — діяльність з формування, використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, призначених для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних та інших потреб суспільства (фінансування нематеріальної сфери, оборони, управління тощо). Централізована частина фінансових ресурсів у процесі планування підлягає перерозподілу з метою фінансового забезпечення розвитку пріоритетних галузей народного господарства, посилення соціальної спрямованості тощо. Децентралізована частина фінансових ресурсів у процесі планування формується і використовується з урахуванням принципів госпрозрахунку.

Фінансове планування в органах місцевого самоврядування — одна із головних сфер діяльності територіальних колективів. Здійснюється в декілька етапів. Це прогнозування надходжень фінансових ресурсів у розпорядження органів місцевого самоврядування, їх мобілізація та управління наявними фондами грошових ресурсів, а також програмування видатків відповідно до обраних соціально-економічних цілей. Це процес розробки, складання, затвердження та виконання місцевих бюджетів, складання кошторисів видатків інших фондів грошових ресурсів та кошторисів видатків фондів грошових ресурсів, які належать підприємствам та організаціям, що знаходяться у власності територіальних колективів.

Фінансове планування належить до обов’язкових повноважень органів місцевого самоврядування.

Фінансове право — сукупність юридичних норм, які регламентують фінансові відносини щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів усіх рівнів; посідає особливе місце у фінансовому механізмі. Впровадження в життя Ф. п. відбувається з допомогою фінансового законодавства.

Фінансовий апарат — працівники фінансових органів, податкової служби, фінансових відділів і управлінь на підприємствах (в організаціях і установах), у міністерствах і відомствах, які виконують функції оперативного управління фінансами.

Фінансовий аудит — процес детальної перевірки правильності складання фінансової звітності та аналіз фінансового стану підприємства. Розрізняють внутрішній і зовнішній аудит. Внутрішній аудит є однією із форм внутрішнього фінансового контролю. Він здійснюється внутрішніми аудиторами (спеціалістами у сфері фінансів, обліку та контролю) з метою інформування керівництва компанії (підприємства) щодо ефективності фінансової діяльності в цілому або окремих її структур.

Зовнішній аудит здійснюється незалежними аудиторами — фізичними або юридичними особами, які мають ліцензію на проведення перевірки в окремих сферах фінансової діяльності (банківської, страхової тощо). Основною метою Ф. а. є встановлення достовірності й правильності складання фінансової звітності об’єктів, що перевіряються, розробка рекомендацій щодо ліквідації виявлених порушень у діяльності суб’єктів господарювання і поліпшення фінансово-господарської діяльності й комерційних результатів. Зовнішній аудит може носити обов’язковий або ініціативний характер.

Фінансовий контроль — форма контролю з боку держави та інших уповноважених законодавством органів за законністю і об?рунтованістю виконання фінансових операцій з визначення результатів господарської та управлінської діяльності, створення і використання фондів фінансових ресурсів на цілі економічного і соціального розвитку держави. Ф. к. є формою реалізації контрольної функції фінансів. Об’єктом Ф. к. виступають грошові розподільчі й перерозподільчі процеси при формуванні й використанні фінансових ресурсів.

В Україні Ф. к. по лінії державної виконавчої влади здійснюється Міністерством фінансів України, Головним контрольно-ревізійним управлінням Міністерства фінансів України. Окремі функції Ф. к. здійснюють Державна податкова адміністрація України, Державний митний комітет України, Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, Державне казначейство України та деякі інші органи. Ф. к. поділяється на державний, відомчий, господарський тощо. За формами проведення розрізняють Ф. к. попередній, поточний і наступний.

Методами контролю є перевірки, ревізії, обстеження, аналіз. До Ф. к. відноситься незалежний фінансовий аудит.

Фінансовий кредит — кошти, які надані позичальникові в грошовій формі банківськими та іншими установами для цільового використання на встановлений строк під певні проценти.

Фінансовий механізм — сукупність форм, методів створення і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, господарських суб’єктів і населення.

Складниками Ф. м. є фінансове планування і прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти і резерви, система управління фінансами, фінансовий контроль, аудит і фінансове право.

З допомогою Ф. м. здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту (ВВП) відповідно до основних положень фінансової політики.

Залежно від структури фінансової системи Ф. м. включає: фінансовий механізм підприємств і державних фінансів. У свою чергу, кожна з цих сфер включає окремі структурні ланки. Так, механізм державних фінансів поділяється на бюджетний і механізм функціонування позабюджетних фондів. Залежно від територіального поділу розрізняють Ф. м. федерацій, суб’єктів федерації, місцевих органів влади.

При розгляді Ф. м. з точки зору його впливу на суспільне виробництво виділяються його функціональні ланки: мобілізація фінансових ресурсів, фінансування, стимулювання та ін.

Кожна сфера та окрема ланка Ф. м. є складником одного цілого. Вони взаємозв’язані й взаємозалежні, проте функціонують відносно самостійно.

Фінансовий потенціал адміністративно-територіальної одиниці (потенціал — від лат. potentia — сила, могутність) — загальний обсяг фінансових ресурсів, які утворюються за рахунок усіх джерел у межах адміністративно-територіальної одиниці — області, району, міста, села, селища; показник, який характеризує фінансові можливості територій.

Фінансовий ринок — специфічна сфера грошових операцій, де об’єктом угоди виступають вільні грошові кошти населення, суб’єктів господарювання і державних структур, надані користувачеві під цінні папери або у вигляді позики. Функціонування Ф. р. можливе лише за наявності в економіці реальних власників.

Ф. р. поділяється на ринок грошей і ринок капіталу. Вони, у свою чергу, поділяються на фондовий ринок (ринок цінних паперів), кредитний ринок, валютний ринок, страховий ринок тощо. Фондовий ринок поділяється на первинний і вторинний, а також на ринки цінних паперів первинного і вторинного порядку. Первинний Ф. р. — це ринок, на якому здійснюється емісія і розміщення первинно випущених цінних паперів. Метою його є залучення додаткових фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво та інші види затрат.

Вторинний Ф. р. — це ринок, на якому здійснюється купівля-про­даж цінних паперів. Метою його є не залучення додаткових фінансових ресурсів, а їх перерозподіл (перелив капіталу) між суб’єктами, призначених для цілей розширеного відтворення та інших потреб суспільства. Вторинний Ф. р. поділяється на біржовий і позабіржовий.

Фінансові інвестиції (фінансові вкладення) — (financial investment) — вкладення капіталу в різні фінансові інструменти, головним чином у цінні папери. За строками інвестиції поділяють на короткострокові фінансові вкладення (строком до одного року) і довгострокові (строком понад один рік). Для зниження рівня ризику Ф. і. здійснюються в різні фінансові інструменти, сукупність яких формує інвестиційний портфель.

Фінансові інститути — (financial institution) — основні оператори на фінансовому ринку, предметом діяльності яких є залучення вільних коштів та їх використання на фінансування, кредитування й інші операції з використанням різних фінансових інструментів. Основними Ф. і. виступають банки, страхові компанії, інвестиційні компанії, пенсійний фонд тощо.

Фінансові інститути місцевих органів влади — сукупність закладів, установ, утворень, які є суб’єктами фінансових відносин у сфері компетенції місцевого самоврядування. До складу фінансових інститутів місцевого самоврядування входять позабюджетні валютні та цільові фонди, муніципальні банки, ощадні каси, страхові товариства, пенсійні фонди, фонди сприяння та інші структури, які мають відповідний правовий статус. Здійснюють регулювання фінансової діяльності місцевого самоврядування. Перебувають у муні­ципальній власності або створені за пайовою участю територіальних колективів.

Дата добавления: 2015-05-24