Поняття про педагогічний процес

План

Індивідуальні завдання

Теми доповідей до семінарського заняття

Питання для самооцінювання

1. Сутність предмета педагогіки.

2. Роль, стан і тенденції розвитку педагогіки.

3. Зв’язок педагогіки з іншими науками.

4. Педагогіка, її місце в системі наук.

5. Історія, стан і тенденції розвитку педагогіки.

Педагогіка як наука.

Завдання і функції педагогіки.

Співвідношення між педагогікою та соціологією.

1. Зробити порівняльний аналіз функцій педагогіки і соціології.

2. Накреслити схему структури педагогіки відповідно до історії її становлення та розвитку.

3. Навести визначення основних категорій і понять педагогіки, спираючись на їхні спільні риси та відмінності: виховання-навчання; освіта-самоосвіта; формування-розвиток; навчання-учіння; навчання-викладання; навчальний процес-виховний процес; виховання-самовиховання.

Рекомендована література

[1, 7, 11, 12, 14-16]

Змістовий модуль 2. Сутність цілісного педагогічного процесу

2.1. Поняття про педагогічний процес.

2.2. Характеристика компонентів цілісного педагогічного процесу.

2.3. Закономірності педагогічного процесу.

2.4. Сутність діяльності педагога.

Ключові слова: педагогічний процес, об’єкт і предмет педаго-гічного процесу, навчально-виховні завдання, компоненти педагогічного процесу, закономірності педагогічного процесу, функції педагогічного процесу, педагог.

Спеціально організовану взаємодію суб’єктів навчально-виховної діяльності, спрямовану на розв’язання задач освіти, виховання, навчання, розвитку особистості як цілісної системи називають педагогічним процесом. Тому в педагогічних працях часто вживається поняття «цілісний педагогічний процес».

Питання єдності навчання, виховання та розвитку суб’єкта висвітлені в працях І.Ф. Гербарта, який підкреслював, що навчання без морального виховання є засіб без мети, а моральна освіта без
навчання є мета без засобу. Глибше ідею цілісності педагогічного процесу розглянув К.Д. Ушинський та його послідовники.

Ідея цілісності педагогічного процесу знайшла відбиття і в працях М.П. Блонського, А.С. Макаренка, А.Г. Пінкевича, С.Т. Шацького та ін. Проте, починаючи з 30-х років ХХ ст., зусилля педагогів були спрямовані на вивчення питань навчання, виховання, розвитку як відносно самостійних процесів. У 60-ті роки ідею цілісності обґрунтовували В.О. Сухомлинський («цілісна особистість формується ці-лісно»), Г.С. Костюк, а з середини 70-х років XX ст. – Ю.К. Бабан-ський, М.О. Данилов, В.О. Краєвський, В.О. Сластьонін, Ю. П. Сокольников. У педагогіці провідним і загальновживаним поняттям є «педагогічний процес » (у низці джерел вживається синонім – «навчально-виховиий процес»). Його зміст і організація становить одну з основних функцій будь-якої освітньо-виховної системи. Водночас системи, що організують педагогічний процес, визначаються як «педагогічні системи». До них відносять: школи, вищі навчальні заклади, військові підрозділи і частини тощо. Саме поняття «процес» (від лат. processus – рух вперед) у педагогіці почали використовувати на початку XX ст. Вперше обґрунтував поняття «педагогічний процес» відомий російський педагог П.Ф. Каптєрев(1849-1922) – автор численних праць з історії та теорії педагогіки – в книгах «Дидактичні нариси» (1895) і«Педагогічний процес» (1905), де наголосив на необхідності цілісності та єдності навчання й виховання. Наприклад, у роботі «Педагогічний процес» П.Ф. Каптєрев так визначає це поняття: «Все, що відбувається в школі з навчання і виховання, тобто сукупна навчально-вихована діяльність, – це і є педагогічним процесом».

Такої думки дотримується й О.П. Нечаєв, який разом з
П.Ф. Каптєревим розробив основи психологічної дидактики. Автор підручника «Педагогіка» А.Г. Пінкевич(1884-1939) також відстоював ідею єдності та цілісності навчально-виховного процесу.

Проте були і такі приклади, коли окремі теоретики розрізняли дидактику і теорію виховання, а в діяльності навчальних закладів відбувалося навпаки – виховання і навчання здійснювалися обопільно. Вони під педагогічним процесом розуміли всю сукупність впливів, які формують людину, і були авторами «теорії» відмирання школи. Прихильники такої думки людину розглядали як пасивний продукт виховання, заперечували значення біогенетичних законів для педагогіки.

Тільки в 70-х роках XX ст. теорія повернулася до об’єднання виховання і навчання в єдине ціле. Важливу роль у теоретичному визначенні цього поняття відіграли вчені-дидакти Ю.К. Бабанський, М.О. Данилов, М.М. Скаткін, а згодом – С.У. Гончаренко, І.П. Підласий.

Сутність ідеї Ю.К. Бабанського полягає у передаванні соціального досвіду старшими і засвоєнні його підростаючими поколіннями шляхом їх взаємодії, спрямованої на задоволення сучасного суспільства в усебічному, гармонійному розвитку особистості.

С.У. Гончаренко розглядає педагогічний процес як цілісний, що органічно поєднує навчання, виховання та розвиток вихованців. Компоненти педагогічного процесу: мета, завдання зміст, методи, засоби й форми взаємодії педагогів і вихованців, результат.

Сучасне розуміння поняття «педагогічний процес» та його сутності надає вчений-педагог І.П. Підласий у підручнику «Педагогіка»: «Розвивальна взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення заданої мети, що приводить до заздалегідь наміченої зміни стану, перетворення властивостей і якостей вихованця на основі її
цілісності».

Основне завдання педагогічного процесу – формування і розвиток особистості вихованця на основі наукового світогляду, духовності, активної життєвої настанови, переконаності, сукупності знань, навичок та вмінь, основ професійної майстерності.

Педагогічний процес складається з планових занять. Його безпосередніми похідними та умовою ефективності є самоосвіта та самовиховання. Системотвірні компоненти педагогічного процесу – це головне його призначення і навчально-виховні завдання. Вони також визначають його функції.

Основне призначення педагогічного процесу полягає у формуванні і розвитку особистості вихованця, допомозі в самоактуалізації, особистому житті й професійній діяльності.

Предметом педагогічного процесу є формування людини, яка на відміну від педагога знаходиться на більш ранній стадії свого розвитку і не володіє необхідними для дорослої людини знаннями, вміннями, навичками та досвідом. Об’єкт розвивається не у пропорційній залежності від педагогічного впливу на нього, а за законами, властивими його психіці: особливостями сприйняття, розуміння, мислення, становлення волі та характеру.

Особливе місце в педагогічному процесі належить навчально-виховним завданням, які визначаються як суперечливі педагогічні ситуації, об’єктивно зумовлені потребами повсякденної життєдіяльності вихованців, їхньою майбутньою професійною діяльністю.

Основне призначення педагогічного процесу визначає зміст його складових – виховання, навчання, розвитку, які водночас є його функціями. Безумовно, ці функції нерівнозначні.

Основною функцією педагогічного процесу є виховна, яка утворює його вищий рівень. У ній синтезуються всі інші структурно-функціонально-змістові компоненти і реалізуються як загальні (формування особистості громадянина України, закладення основ саморозвитку й самоактуалізації), так і специфічні (підготовка конкретної людини до певного виду професійної діяльності) завдання цього процесу.

Педагогічний процес передбачає встановлення певних відносин між його учасниками – вихователями і вихованцями, які є його центральними постатями. Ефективність цього процесу в основному залежить від характеру і змісту взаємодії, що виникає між ними. Вона має бути активною, змістовною, усвідомленою. Сучасні гуманістичні педагогічні концепції – гуманістична педагогіка, педагогіка співробітництва і особистісно зорієнтована педагогіка особливу увагу звертають на формування між вихователями і вихованцями суб’єкт-суб’єктних взаємин. Характер цієї взаємодії є суттєвою характери-стикою сучасного педагогічного процесу.

Вихователі, які організують педагогічний процес, управляють ним і контролюють його перебіг, оцінюють результати та вносять
певні необхідні корективи, мають усвідомлювати високу відпові-дальність за організацію і кінцеві результати всіх видів діяльності вихованців (навчальна, громадська) і особистої поведінки, тобто поєднують функції вчителя та вихователя.

Вихованці, виходячи з сучасних гуманістичних педагогічних концепцій, обов’язково мають бути суб’єктами навчання, виховання, розвитку й самовиховання. Тому вихователям необхідно добре знати їхні індивідуально-психічні особливості. Незнання або недостатнє врахування їх у педагогічному процесі може звести нанівець зусилля вихователів, бо лише за активної участі всіх вихованців у педагогічному процесі можна досягти певних позитивних результатів, а в протилежному разі – взагалі втрачається його сенс. Безумовно, поряд із загальними й типовими необхідно враховувати також національні, регіональні, професійні особливості вихованців, різний життєвий досвід, рівні підготовленості. Найголовніше завдання вихователів полягає в тому, щоб зробити вихованців активними, свідомими, зацікавленими та самостійними учасниками цього процесу.

Дата добавления: 2015-05-24