Педагогічний аналіз шкільної соціалізації

План

Особистості в умовах школи

Індивідуальні завдання

Теми доповідей до семінарського заняття

Питання для самооцінювання

1. Схарактеризуйте теорію виховання.

2. У чому полягає сутність розуміння понять «вихователь (педагог) – вихованець» у виховному процесі?

3. Які основні функції вихователя в ідеях соціології (педагогічний аспект)?

4. Наведіть і схарактеризуйте поняття, основні ознаки процесу виховання.

5. Що являють собою методологічні основи процесу виховання?

Класифікації теорії виховання.

Виховний вплив: поняття та загальна характеристика.

Поняття «педагогічна підтримка» у виховному процесі.

Закономірності виховання.

Принципи виховання: визначення, сутність.

Методи виховного процесу.

1. Визначити сутність теорії виховання та встановити її взаємозв’язок із соціологією.

2. Схарактеризувати виховну систему.

3. Розкрити сутність розуміння поняття «виховний факт».

4. Проаналізувати педагогічні особливості оцінки і виміру
результатів виховання.

5. Проаналізувати закономірності виховного процесу на конкретному прикладі.

6. Класифікувати основні закономірності виховання україн-ських громадян.

7. Обґрунтувати сутність, зміст і роль зовнішніх закономірностей виховання українських громадян на етапі розбудови України як незалежної держави.

8. Користуючись педагогічною літературою, побудувати уявну модель реалізації принципів й методів виховання у власній майбутній соціальній діяльності.

Рекомендована література

[8-10, 16, 26, 51]

Змістовий модуль 4. Виховні аспекти соціалізації

4.1. Педагогічний аналіз шкільної соціалізації.

4.2. Педагогічні особливості процесу шкільної соціалізації.

4.3. Напрями шкільної соціалізації.

4.4. Педагогічні особливості оцінювання шкільної соціалізації.

Ключові слова: шкільна соціалізація, самовідтворення та саморозвиток учня, типологія процесу шкільної соціалізації, структура шкільного соціалізованого процесу, напрями шкільної соціалізації.

Педагогічний аналіз ролі й діяльності різних соціальних груп та інституцій як середовища та агентів соціалізації дає змогу виокремити унікальні щодо цього якості й роль суспільної системи освіти,
особливо такого освітнього закладу, як школа. Адже для всіх інших агентів соціалізації її успішність є лише умовою їхньої власної
життєдіяльності, самоорганізації та розвитку, або ж хоча й вагомим, але тільки одним з елементів їхньої головної функціональної мети
(як у дошкільних дитячих закладах, так і в сім’ї).

Школа – це спеціалізована суспільна установа, головною і найважливішою метою якої є створення базових особистісних умов і можливостей подальшої соціалізації (інкорпорації) молоді в інші соціальні групи та спільноти – її навчання, виховання, розвиток і базова соціалізація. Інкорпорація (вступ і прийняття) дітей до школи, освоєння ними класу і школи як первинної соціальної групи, набуття статусу і виконання ролі учня є фазою й інструментом шкільної соціалізації.

Школа, на відміну від інших соціальних груп та інституцій
(агентів соціалізації), не може, не має права відмовити дитині в інкорпорації, не прийняти або ж відрахувати її. Таке може відбуватися
лише у крайніх випадках і означає педагогічну поразку. Наявність спеціальних шкіл покликана розв’язати болісні проблеми, пов’язані з необхідністю створення особливих умов для навчання, виховання і соціалізації певних груп дітей-інвалідів. Школи у пенітенціарних
закладах для неповнолітніх злочинців розв’язують такі самі задачі щодо дітей, яких втратила звичайна школа.

Виникнення свого часу спеціалізованих соціальних інституцій, провідною метою яких стала реалізація педагогічних цілей суспіль-ства, означало досягнення якісно нового його стану і способів самовідтворення та саморозвитку. Такими інституціями стали спеціалізовані системи освіти і виховання, які дедалі більше почали відігравати провідну роль у системі традиційних соціалізованих інституцій – сім’ї, релігії, громади тощо. Провідна роль цих інституцій у здійсненні процесу соціалізації нових генерацій пояснюється тим, що вони концентрують досвід і моделі суспільного життя і суспільної організації та в адаптованій формі передають їх молоді.

Діяльність спеціалізованих інституцій соціалізації у сучасних суспільствах базується на розробках педагогічної науки, кваліфікації педагогічних працівників, ефективної організації та управління освітою, вихованні й соціалізації молоді у масштабах усього суспільства. Школа, система освіти загалом уособлюють соціалізаційний вплив культури суспільства як такої, вплив головної культурної традиції в її взаємодії з культурною периферією, всією системою суспільних субкультур – соціально-станових, регіональних, конфесійних, професійних тощо.

Провідна функція школи виявляється в тому, що вона своєю
дією задає головний напрямок і зміст соціалізованих впливів, їхню орієнтацію, їх розуміння у контексті цілеспрямованої педагогічної дії. Завдяки цьому з множини пасивних та активних чинників соціалізації, тобто з соціально-педагогічного середовища, утворюється і діє своєрідний соціальний педагогічний ансамбль. У взаємодії провідних соціалізованих чинників (культури та субкультур) утворюються
спеціалізовані форми соціалізації молоді, безпосередньо пов’язані з процесами відтворення соціальних верств: сільського та міського
населення, селянства, робітників, інтелігенції, підприємців тощо.

Історичною закономірністю є зростання педагогічної складової у діяльності всіх суспільних інституцій і суспільства. Цю закономірність відбиває поняття «педагогізація суспільства», що полягає в глибинній потребі й тенденції у дедалі повнішому свідомому оволодінні людьми (суспільством) умовами власного життя і розвитку, а отже і процесом індивідуального розвитку та соціалізації молоді як однією з цих умов. Ця обставина є похідною від загального вектора і рушія культурно-історичного розвитку до осмисленості та свободи.

Освіта як особлива соціальна інституція залежить у своїй організації від особливостей структури та функціювання інших суспільних підсистем – економічної, політичної, соціальної і, в свою чергу, має визначальні організаційний та функціональний впливи на інші суспільні підсистеми. Загальний напрямок розвитку цих системних взаємозв’язків полягає в їх збагаченні та посиленні й водночас – у зростанні внутрішньої незалежності, автономізації інституцій, які цю систему утворюють. Саме це й обумовлює поглиблення значення проблем соціалізації як особливої форми і змісту взаємозв’язків
системи освіти в сучасному суспільстві.

Усвідомлення реальності в межах панівних світоглядно-ідейних поглядів у суспільстві, їх ціннісна раціоналізація та наукова концептуалізація стають ідейним підґрунтям педагогічної діяльності та
організації її інституційної системи в сучасних європейських країнах.

Цими обставинами визначається об’єктивний зміст соціального замовлення щодо якостей молоді та форм її соціалізації як мети педагогічної діяльності. Замовлення являє собою сукупність соціальних запитів, очікувань і вимог до молодих членів суспільства, а, відповідно, й до педагогів як їхніх наставників та всієї педагогічної системи загалом. Отже, соціалізація насправді виявляється державною та
освітньою політикою в дії.

Сутність соціалізації як предмета наукового пізнання полягає у проблемі взаємної зумовленості й співмірності людини та суспільства. Порушення цієї гармонії призводить до знецінення людського життя і втрати внутрішнього сенсу громадського життя. Збереження та поновлення такої співмірності є надважливим суспільним завданням, у розв’язанні якого значна роль належить і педагогічним методам.

Коли розв’язання цих соціально-гуманітарних проблем потребує приведення суспільства у співмірність з людиною, тобто зміни адміністративно-організаційних, правових, політичних його форм, тоді маємо соціально-політичну проблематику.

Коли йдеться про можливості розв’язання цих проблем на шляху забезпечення співмірності людини з суспільством, тоді маємо со-ціально-психологічну та соціально-педагогічну проблематику. Вона спроможна актуалізуватися щодо всіх верств та вікових груп населення. Проте найважливіші й найвідповідальніші задачі з гармонізації відносин особистості та суспільства, забезпечення адекватності особистості суспільним запитам розв’язуються у шкільні роки. Тому шкільна педагогіка має потужний соціально-педагогічний зміст, а со-ціальна – перетинається зі шкільною як зі своїм базисом.

Теоретичне дослідження цієї сфери соціально-педагогічних проб-лем засобами компаративістики спроможне забезпечити їх діагностику, побудову педагогічного прогнозу і опрацювання практичних методик їх розв’язання. Такий педагогічний аналіз повинен мати випереджувальний характер, оскільки це значною мірою може сприяти своєчасному визначенню й подоланню хибних тенденцій у педагогічній організації та управлінні процесом соціалізації молоді.

Дата добавления: 2015-05-24