Громадськості до виховання

Педагогічні аспекти залучення

Важлива умова ефективного спільного виховання – єдність школи і сім’ї, якої досягають, якщо школа постійно працює над підвищенням рівня психолого-педагогічної обізнаності батьків, їх педагогічної культури.

Зміст роботи школи з батьками учнів має ґрунтуватися на їх правах і обов’язках, визначених Законом України «Про загальну
середню освіту»:

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право: вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей; ухвалювати рішення про участь дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу; обирати і бути обраними до органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей; звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей; захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов’язані: забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання; постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім’ї, старших за віком, державної та рідної мов, до народних традицій і звичаїв; виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.

Турбота школи про виховання дітей у сім’ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі.

Організовуючи навчання батьків, враховують рівень їх підго-товки до сприймання головних теоретичних положень методики виховання дітей у сім’ї та визначають рівень популярності викладання цього матеріалу.

Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей (найдоступніший спосіб зв’язку школи і сім’ї). Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв певні вимоги вчителя, доводить ці вимоги до відома
батьків, переконує в необхідності їх дотримання.

Спеціальну виховну роботу проводять із сім’ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.

Роботу з педагогічно неспроможними сім’ями спрямовують передусім на підвищення їх психолого-педагогічного рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи педагогічного всеобучу, влаштовують консультації з окремих питань виховання дітей у сім’ї.

Із сім’ями педагогічно пасивними працюють переважно індивідуально, домагаючись розуміння батьками хибності своєї поведінки, пробудження почуття відповідальності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебудувати систему стосунків у сім’ї, своєї вини, помилок, бажання докорінно змінити сімейний уклад.

У роботі з антипедагогічними сім’ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими та щасливими. З ними обговорюють упущення у вихованні дітей, окреслюють шляхи їх усунення, висвітлюють необхідність зміни сімейних стосунків. З батьками цієї групи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі наслідки, але важливо посіяти в них сумніви у правильності їхньої системи виховання, змусити їх замислитися над її результатами.

Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхідно довести, що перекладення батьківських обов’язків виховання дитини в
сім’ї робить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям і в дорослому житті, напевно, буде важко. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів і гувернанток. Дитині більше потрібен емоційний зв’язок саме з батьками, їхня безпосередня участь у житті дитини важливіша, ніж авто, охорона і прислуга.

Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, доз-вілля, відпочинку); практикувати визначення кожному членові сім’ї його обов’язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо.Підтримувати постійний зв’язок зі школою, іншими виховними закладами, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління.

Знати товаришів своєї дитини, коло її неформального спілкування, сповідуванні нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.

Виховувати у дитини відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров’я; культивувати розуміння обов’язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам і родичам, дітям, нужденним, утримувати свою сім’ю.

Педагогічно грамотно (без повчань, моралізування, надокучливості, залякування, з урахуванням індивідуальних і вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів, алкоголіків).

Стежити і намагатися, щоб перша інформація про наркотичне лихо і сумнівний «кайф» надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії з вулиці. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, активності тощо).

З метою профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин, батькам доцільно дати поради. Обмежувати доступ дітей до
інформації, що популяризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин (кіно, відеофільми, пісенні твори, що оспівують, підносячи привабливі сцени «кайфування» в стані наркотичного одурманювання свідомості, розуму людини).

Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, уміння обстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників сучасного способу життя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовинами, алкоголем тощо.

У роботі з батьками учнів використовують різноманітні методи й види педагогічного впливу. Успільному вихованні допомагає встановити зв’язок з усією сім’єю, з’ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім’ї й ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до школяра педагогічний метод відвідування батьків удома.

Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких учнів слід у першу чергу встановити контакт, проте відвідувати бажано сім’ї всіх учнів.

Відвідування сім’ї може мати різну мету: загальне ознайомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог школи і сім’ї до учня, допомога в організації режиму, обговорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подолання, залучення батьків до участі в роботі школи, вивчення досвіду виховання в сім’ї.

У системі спільного виховання у разі необхідності педагогами застосовується метод запрошення батьків окремих учнів до школи для бесіди. Дуже важливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довіри, щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх у конфіденційності розмови.

Така бесіда буде корисною і для вчителя, і для батьків. Педагог відповідає на запитання батьків, повідомлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам’ятаючи про те, що надмірне зосередження уваги на недоліках учня викликає в батьків настороженість, неприязнь, навіть якщо вони відчувають: педагог має рацію.

Важливим аспектом спільного виховання є метод – день відкритих дверей для батьків у школі.Цей вид виховної діяльності потребує єдності школи, батьків та учнів, сприяє згуртуванню шкільного ко-лективу. Цього дня у школі проводять батьківські збори, лекції, консультації, екскурсії по школі, організують виставки, вечори, читацькі конференції. В сучасних школах їх присвячують питанням трудового, естетичного виховання дітей у сім’ї та ін. В одних школах день відкритих дверей для батьків проводять щосеместру, в інших – щомісяця.

На думкувітчизняних педагогів, дієвим методом спільного виховання є класні батьківськізбори як важливий напрямок єдності взаємодії класного керівника з батьками учнів. Такі збори проводять 1-2 рази на семестр. Важливим завданням їх є створення громадської думки батьків, уважного ставлення до дітей, підтримання здорового соціально-психологічного клімату в навчальному класі.

Тематика зборів визначається загальними задачами виховання, умовами навчально-виховної роботи в класі, рівнем загальної культури та педагогічного кругозору батьків. Збори можуть відбуватися у виді лекцій або доповідей класних керівників, виступів самих батьків та обміну досвідом виховної роботи з дітьми, з залученням учнів, показом їхніх класних робіт і художньої самодіяльності, демонструванням кінофільмів.

Підготовка зборів залежить від змісту і форми їх проведення. Готуючись до них, класний керівник визначає порядок денний; продумує форму їх проведення та призначає осіб, відповідальних за підготовку; безпосередньо готує збори відповідно до наміченого плану (доповідь, виступи батьків, учителів та учнів, організація виставки, підготовка рішення зборів); забезпечує явку батьків на збори. Крім добре оформлених оголошень у школі, в місцях роботи батьків, слід своєчасно надіслати спеціальні запрошення додому, їх оформляють самі учні. У запрошенні зазначають ім’я, по батькові та прізвище обох батьків, час, місце і порядок денний зборів.

Учитель ще до зборів має поговорити з окремими батьками,
звернути їх увагу на виставку дитячих робіт, стенди з літературою, спеціально випущену стінгазету. Доповідь або виступ вчителя слід виголошувати вільно. Зважаючи на особливості аудиторії, учитель має бути тактовним, не допускати повчального тону, різкості у критиці помилок. Якщо збори проводять у формі обміну досвідом виховання дітей у сім’ї, треба уважно і спокійно вислухати всі виступи і зауваження батьків. У прикінцевому слові вчитель тактовно відповідає на запитання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, ухвалені батьківськими зборами, стосуються і батьків, які через поважні причини не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними вчитель має ознайомити їх зі змістом зборів та ухваленими рішеннями.

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загально-шкільними батьківськими зборами, на яких обговорюють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або навчальний рік, про літній відпочинок школярів тощо.

З метою підвищення ефективності спільного виховання в сучасних школах застосовуються метод бесіди і лекції з батьками на педагогічну тематику. Їх проводять або для батьків учнів одного класу, або окремо для батьків учнів початкових класів, середніх і старших класів, що дає змогу враховувати вікові особливості дітей з погляду педагогічної науки. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на конкретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з питань сімейного виховання.

Глибшому пізнанню методики спільного виховання сім’ї та школисприяють тематичні вечори і вечори запитань і відповідей,на які
запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів та інших
фахівців, причетних до проблем виховання підростаючого покоління.

У практиці спільного виховання серед батьків використовують метод диспуту. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі буде утворений батьківський комітет і кожен його член може відверто висловитися щодо обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, налагоджує контакти з учителями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.

Методом розв’язання задач спільного виховання є конференції,на яких батьки обмінюються досвідом сімейного виховання з певної проблеми.

За останнє десятиріччя виникли нові види спільної виховної
діяльності, що передбачають активну співпрацю школи з батьками під час їх проведення. Це передусім усні журнали, прес-конференції, зустрічі «круглого столу», батьківські університети, виконання батьками практичних завдань, ознайомлення з педагогічною літературою, перегляд фільмів на педагогічні теми, вечори сімейних традицій,
виставки прикладної, декоративної творчості, родинних альбомів, колекцій, випуск тематичних газет.

Використовують також інші традиційні й нетрадиційні види пропагування педагогічних знань. До нетрадиційних належать: педагогічний десант (виступи педагогів на підприємствах); дерево родоводу (зустрічі поколінь); у сімейному колі (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами, юристами); родинний міст
(зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання); народна
світлиця (звернення до народних традицій); день добрих справ
(спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей); вечір великої розмови (участь педагогів, батьків, учнів в організації відпочинку, ігри, вистави (альбом-естафета «Як ми відпочиваємо» – досвід організації відпочинку в родині); дискусійний клуб; клуб «Сімейних традицій»; сімейна скринька (з досвіду родинного виховання); аукціон ідей сімейної педагогіки; батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій); батьківська школа (клуб, в якому проводяться диспути, обмін досвідом, випускаються газети, бюлетені); азбука родинного виховання (обговорення проблем виховання, виступи спеціалістів); дні довіри (консультації різних фахівців); сімейні свята в класі (спільні святкування днів народження дітей, календарних, народних свят).

Педагогічний аналіз проблеми спільного виховання передбачає врахування провідних методів у педагогічного навчанні батьків – самоосвіти: читання науково-популярної літератури з питань сімейної педагогіки, використання тематичних радіо- і телепередач.

Школа має можливість залучати до виховної роботи з учнями їх батьків, окремі з яких можуть управляти роботою гуртків за інтересами, адже серед них є люди різних спеціальностей, або взяти шефство над учнями, які виявляють особливий інтерес до певних галузей знань, чи бути наставниками педагогічно занедбаних учнів. Батьки можуть брати участь у проведенні з учнями екскурсій на підприєм-ства відповідно до профілю навчального предмета, у наданні школі профорієнтаційної допомоги, здійсненні керівництва роботою учнівських бригад з ремонту обладнання навчальних кабінетів, виготовлення різноманітних приладів, дидактичних матеріалів і наочності.

Значну допомогу у вихованні школярів і в роботі з батьками надають батьківські комітети.Починаючи працювати з батьками учнів, класний керівник виявляє найактивніших, серед яких намічає кандидатів до класного батьківського комітету – авторитетних людей, які користуються загальною повагою, яким властива висока громадян-ська свідомість, ініціатива, які мають організаторські здібності, виявляють інтерес до справ класу, люблять дітей. Батьківський комітет класу обирають на батьківських зборах. На першому його засіданні класний керівник знайомить з типовим Положенням про батьківський комітет загальноосвітньої школи, в якому викладено завдання і зміст роботи членів комітету, їхні права та обов’язки. Обирають голову
батьківського комітету і відповідальних за окремі види роботи: педагогізацію батьків, культурно-масову, спортивно-оздоровчу роботу, враховуючи здібності, бажання, інтереси членів комітету. Класний батьківський комітет складає план своєї роботи на півріччя, виходячи з місцевих умов і завдань конкретного класу.

У роботі з батьківським комітетом класу педагог має виявляти тактовність, чуйне, доброзичливе, уважне ставлення до всіх пропозицій батьківського активу, своєчасно реагувати на них. Це сприятиме підвищенню його активності, зацікавленості в оперативному
розв’язанні актуальних проблем. На кожному засіданні батьківського комітету класу його інформують про виконання рішень попереднього засідання, відзначають кращих виконавців. Про хорошу роботу
батьків-активістів повідомляють за місцем їх роботи.

Аналогічні функції (але вже в масштабах школи) виконує за-гальношкільний батьківський комітет. Сфера його діяльності охоплює піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи, допомогу школі в проведенні ремонту, організації літнього відпочинку дітей, їх харчування та ін.

Школи обов’язково мають підтримувати зв’язки з підприєм-ствами, які надають їм допомогу в зміцненні матеріальної бази, оснащенні навчальних кабінетів обладнанням, апаратурою, комп’ю-терною технікою, проведенні ремонту тощо. Однак спонсорська
діяльність підприємств цим не обмежується, їх працівники управляють гуртками в школі, організовують екскурсії учнів на підприєм-ство, допомагають педагогічному колективу у профорієнтаційній роботі, організації виробничої практики. Підприємства нерідко навіть резервують робочі місця для випускників школи. Виховна роль взаємозв’язків школи і трудового колективу підприємства полягає в тому, що учні залучаються до відносин у дорослому колективі, а це є найкращою формою ознайомлення дітей та підлітків з нормами і умовами життя суспільства, підготовки їх до самостійної трудової діяльності. Школа, у свою чергу, допомагає підприємству в підготовці та святкуванні урочистих подій, організації концертів художньої самодіяльності, підвищенні педагогічної культури працівників.

Значну виховну роботу з учнівською молоддю проводить служба у справах неповнолітніх, до складу якої входять народні депутати, педагоги, представники громадських організацій, органів міліції, юстиції. Вона спрямовує свою діяльність на профілактику правопорушень неповнолітніх, забезпечення нормальних умов для їх виховання, охорону їхніх прав.

Педагогічні колективи шкіл мають підтримувати контакти з кримінальною міліцією у справах неповнолітніх. Така спільна діяльність передбачає попередження скоєння правопорушень неповнолітніми; виявлення, припинення та розкриття скоєних ними злочинів; з’ясування причин та умов, що призводять до вчинення правопорушень неповнолітніми; виявлення дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво; виявлення осіб, які займаються виготовленням та поширенням порнографічної продукції, видань, що пропагують насиль-ство, жорстокість, статеву розпусту та ін.

Залучення громадськості до виховної роботи з учнями потребує від школи координування всіх її виховних впливів. Тому педагогічний колектив має знати умови і специфіку свого мікрорайону, виховні можливості підприємств і установ, продумувати форми участі громадськості в організації виховної роботи з дітьми протягом року, організовувати педагогічне навчання представників громадськості, які залучаються до безпосередньої виховної роботи зі школярами.

Згідно зі ст. 35 Конституції України, «церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви», що визначає світський характер держави, а також світське навчання і
виховання в закладах освіти всіх типів. У Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 25 листопада 1981 р. сказано, що релігійне виховання дітей здійснюють батьки в «рамках сім’ї» відповідно до своїх релігійних переконань. Релігійні організації можуть вести навчання з питань релігії «в місцях для цієї мети пристосованих». Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст. 6) передбачає, що «релігійні організації мають право... створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, використовуючи для цього приміщення, що їм належать...».

Значний вплив релігії на виховання дітей пояснюється тим, що вона опікується кожною людиною від її народження до смерті. У часи тоталітарно-атеїстичного режиму була нагода переконатися в тому, яких збитків у вихованні дітей і молоді, особливо в духовно-моральній сфері, було завдано.

У релігії є чому повчитися, є що перейняти педагогам, а саме: ідеал Людини-легенди – безсмертної, мужньої, вольової, морально стійкої. Вона любить народ, і народ любить її. Вона приймає смерть в ім’я життя людей, в ім’я їх спасіння. Ідеал цієї Бога-людини пережив віки й тисячоліття; програму морального самоочищення, самовдосконалення людини, «науку життя», яка протягом століть формувала справжню людяність, і допоможе нам сформувати певний тип людини, стиль стосунків її з навколишнім світом, здоровий духовний стан інтимних почуттів і роздумів, моральних вчинків і справ; професійно-педагогічну майстерність релігійних діячів, їх уміння щоразу знаходити шляхи до людської душі, переконувати, ненав’язливо та делі-катно «лікувати», духовність; релігійну культуру як глибоке розуміння і знання людини, повага до неї, бажання допомогти не лише словом, а й конкретною справою.

Головними напрямами діяльності громадськостіє: вивчення і відродження кращих традицій, українських національно-патріотич-них, молодіжних, дитячих товариств та організацій; розвиток і урізноманітнення форм їх діяльності; виховання членів товариства на ідеях свободи, рівності, національної та особистої гідності, шанування родинних зв’язків, працелюбності, взаємодопомоги й самодисципліни; виховання національної самосвідомості на засадах християн-ських чеснот: честі, доброти, шанування батька й матері, милосердя; глибоке вивчення історії України та історії українського війська; прищеплення дітям любові до рідної мови, віри, звичаїв, до націо-нальних ідеалів предків, їх моральних, релігійних, політичних, економічних і соціальних переконань, залучення членів товариства до корисних громадських справ; до клубних, спортивних, туристично-краєзнавчих гуртків та об’єднань; налагодження різних форм спілкування з українською молоддю за межами України, співпраця зі спо-рідненими товариствами в Україні та за її межами; формування бе-режливого ставлення до громадського й державного багатства України, її природи, пам’яток культури, старовини, виховання цивілізованих господарів на своїй землі.

Дата добавления: 2015-05-24