Напрями шкільної соціалізації

Виходячи з класифікації відносин у різних сферах і рівнях громадського життя й діяльності, в яких братиме участь вихованець школи, українські науковці визначають такі головні напрямки життєвої підготовки (соціалізації) школярів:

· особистісний – це становлення особистості як соціальної істоти у сфері її внутрішніх самовизначень і відносин – «Я-Я» відносини.

У цьому інтимному просторі відбувається формування самосвідомості й ставлення до себе, розгортається внутрішній діалог особистості з самою собою, відпрацьовуються механізми довільної поведінки, що ґрунтується на самоуправлінні й творчій діяльності, відбувається підпорядкування потреб і мотивацій вищим рівням самосвідомості та духовності. Інтегральним ціннісно-смисловим утворенням, яке відбиває стан і якість цієї сфери інтеріоризованої соціальності, є концепція особистісного сенсу життя та його вищих цінностей.

Становлення внутрішньої структури особистості та її цілісності взаємопов’язане зі структуруванням внутрішнього духовного плану людського життя. Диференціація неперервного буття на сакральне та повсякденне, виокремлення особливих зон життєвого простору – рідного та чужого, дому та світу – утворюють природні розмірності
внутрішнього мікросвіту людини.

Забезпечення цього процесу внутрішнього становлення молодої особистості як соціальної істоти, цілеспрямоване педагогічне управління ним становлять зміст цього напрямку шкільної соціалізації, а фундаментальним завданням і підсумком є розвиток того дивовижного явища, яке називається людською душею, її просвітлення, піднесення і життєве натхнення;

· міжособистісний – це сфера становлення й розвитку знань, умінь і навичок особистості, які забезпечують їй можливості спілкування та спільної діяльності з «іншим» – відносини «Я-Ти».

З такого спілкування та взаємодії почина­ються власне соціалізація і внутрішній розвиток особистості. Найважливішою і вирішальною умовою цього процесу є оволодіння мовою та іншими засобами міжособистісної комунікації, які виконують її функції.

Розвиток мови, здібностей до співчуття та співпереживання, культури сприйняття і розуміння «іншого», передбачення його вчинків і поведінки, витоків цієї поведінки і життєвих позицій (потреб, інтересів, цінностей тощо) утворює зміст цього напрямку шкільної соціалізації. Так само і формування здатності співвідносити себе з іншим, досягати реалізації власних потреб та інтересів на ґрунті взаємоприйнятних відносин і дій, або ж обстоювати їх у разі конкурентного характеру стосунків.

Можливо, найважливішим педагогічним завданням є оволодіння мистецтвом поведінки у конфліктних ситуаціях, здатністю передбачати можливі міжособистісні конфлікти, уникати їх, а у випадку виникнення – вміння розв’язувати їх. Поняття соціалізованості й цивілізованості збігаються;

· соціально-груповий – це сфера відносин «Я-Ми», у межах якої молода особистість має оволодіти у школі базовими передумовами майбутньої інкорпорації у множину різноманітних за характером і масштабністю соціальних груп.

Це відносини етнічні, конфесійні, професійно-кваліфікаційні, територіально-громадські, сімейно-побутові, договірні, вікові. Саме у цій площині соціальне становлення молодої людини набуває таких форм, як етнізація, конфесіоналізація, початкова професіоналізація, соціально-групова самоідентифікація і гармонізація множини пов’язаних з цим самовизначень, утворення ієрархії відповідних цінностей, оволодіння алгоритмами колективної поведінки, виникнення феноменів солідарності, конформності, як і особистісної суверенності та ініціативи – процеси, які становлять зміст цього напрямку соціалізації;

· політично-правовий – формування передумов поступового входження молоді у систему громадянських, юридично-правових, адміністративно-управлінських та громадських відносин.

Відповідно змістом цього напрямку шкільної соціалізації є засвоєння учнями певного типу сприйняття, розуміння та оцінки політико-правових відносин різних рівня і форми, самовизначення та самореалізації особистості у цій сфері суспільного життя. Засвоєння методів діяльності, знань та набуття вмінь, необхідних для виконання відповідних ролей і взаємодії з суспільними інституціями – державою та її органами і установами, політичними партіями та громадськими об’єднаннями, управлінськими структурами різного рівня та призначення – ось що потрібно брати за критерії, які обумовлюють формування педагогічних задач і розробку відповідних педагогічних заходів на цьому напрямку шкільної соціалізації.

Перед школою стоїть задача недопущення політизації учнів-ського середовища, використання школи та школярів будь-якими політичними силами в своїх інтересах. Школа зобов’язана навчити своїх вихованців головним принципам ставлення до держави та суспіль-ства, основам демократизму і толерантності, сформувати інші якості, що забезпечують у великому суспільстві цивілізовані форми виявлення, співвіднесення й обстоювання політичних, громадських та інших інтересів представників усіх соціальних станів населення.

З цього погляду школа має бути досконалим простором, в якому розгортаються найперші політико-правові контакти учнів – вихідців із сімей різних верств, достатку, конфесійних та етнокультурних
особливостей. Тут, у шкільному класі набувається перший досвід таких взаємодій, утверджуються, апробуються і розвиваються відповідні ідеї, цінності та принципи. На цьому напрямку школа розв’язує
насамперед задачі створення базисних підвалин майбутньої діяльності своїх вихованців у політико-правовій сфері – демократизм, толерантність, плюралізм, гуманізм, громадянськість, повага до прав і свобод іншого – і власних з обопільною вимогливістю до виконання обов’язків;

· економічний напрямок – це сфера суспільних відносин, в якій майбутній громадянин має стати учасником відносин виробництва, обміну, споживання.

Отже, у школі він має засвоїти базові знання, набути вмінь і
навичок, орієнтації та розробити алгоритми майбутньої поведінки і діяльності як працівника, агента обміну (наприклад, покупця), споживача. Саме тут відіграють важливу роль уроки праці, ознайомлення з технологіями, відвідування підприємств та установ, де працюють батьки, загальноекономічна освіта та курси сімейної економіки. Надзвичайної ваги набувають завдання професійної орієнтації та управління професійним самовизначенням учнів. Як показує досвід західноєвропейської школи, саме ці завдання починають дедалі більшою мірою відігравати роль джерела педагогічних інновацій і структурних перебудов національних систем освіти.

З метою підготовки учня до участі у ринкових товарних відносинах здійснюється навчання, спрямоване на забезпечення його грамотності як потенційного покупця, виховується здатність до критичного сприйняття рекламної продукції та дотримання об’єктивного
погляду на товари, що продаються, відбувається ознайомлення з
проблемами фінансів і грошей, засвоюються основи ощадливості та мистецтво поміркованості.

Відбувається ознайомлення з правами споживача та основами товарознавства, учні вивчають способи захисту своїх прав споживача та структуру установ і організацій, покликаних допомагати громадянам у розв’язанні цих проблем.

До цієї підготовки входить вивчення основ товарознавства, набуття вмінь і навичок оптимального використання і користування
різноманітними різновидами товарів – продуктів харчування, одягу, медикаментів, побутових хімікатів, побутових приладів і техніки, власного та громадського засобів транспорту тощо. Техніка життя у сучасному високотехнологічному суспільстві потребує від людини як споживача складних знань, набуття відповідних умінь і навичок.

Важливе завдання – ознайомлення учнів зі специфікою підприємницької діяльності, культивування підприємницьких здібностей і мотивацій. Не обов’язково навіть деякі з учнів мають стати фахівцями-менеджерами, але спроможність у разі необхідності відкрити
власну справу, створити малий і середній бізнес має бути нормативною якістю людини у розвиненому товарному суспільстві;

· екологічний – формування поняття життєвого оточення як залежної від кожної особистості й надзвичайно вразливої реальності перетворилося на директивну вимогу життя і надважливе педагогічне завдання.

У світі, де людство стало геофізичною силою і його вплив на планетарні процеси набув надзвичайної потужності, збереження екологічної рівноваги є умовою виживання людського роду. На цьому напрямку соціалізації особистість має бути сформована як компетентний суб’єкт відносин «Я-довкілля». Структура довкілля, яке поділяється на природне середовище, соціальне оточення та культурний світ, визначає напрямки формування відповідних сфер життєвого
досвіду, знань, умінь, цінностей та ідеалів особистості.

Особливим і надзвичайно специфічним предметом педагогічної уваги в соціалізації молоді є формування правильного розуміння
феномена людського тіла, становлення культури фізичного життя, опрацювання екології тіла. Це питання, якими опікується така новітня навчальна дисципліна, як валеологія;

· «Я-універсум» – це сфера відносин людини як єдиної істоти, життя якої не обмежується фактом фізичного існування «тут» і «тепер», а відбувається як історична подія у вимірах минулого, сучасного та майбутнього.

Пошуки сенсу цього феномена відбуваються у структурі відносин особистості з першоосновами буття та власної сутності. Безпосередніми їх репрезентантами є універсум громадського життя, історичного буття суспільства як субстанції, що породжує особистість, надає сенс її життю, зберігаючи прояви її діяльного генія у сукупності своїх надбань.

Якщо змістом особистісного напрямку соціалізації є становлення людської душі як проекції зовнішнього світу у внутрішній світ людини та її переживання, то змістом соціалізації у системі відносин «Я-універсум» є становлення та утвердження людського духу як бажання мудрого діяння, діяльної проекції внутрішнього світу людини у світ зовнішній.

Найглибше ця проблематика з педагогічної точки зору опрацьована у релігійній традиції. Піднесення, осяяння, зцілення і порятунок людської душі як завдання, що залежить від неї самої. Проявом його є життя як духовний подвиг. Мудрість, зразковість і самопожертва духовного пастиря – споконвічне вираження сутності педагогічної дії.

В атеїстичній традиції, що набула сьогодні повсюдного поширення, ці проблеми, на жаль, тільки починають знаходити свої перші прояви. Завдання сповіді та духовного зцілення намагаються переб-рати на себе психоаналітик та психотерапевт. Духовного піднесення намагаються досягнути ідеологи та моралісти. Духовного осяяння прагнуть мистецтво та література, різноманітні просвітницькі й культурні установи. Ці спроби різною мірою ефективні й, напевне, досконалість їх зростатиме.

Проте духовне життя і духовний порятунок, самоствердження людського духу як єдиної реальності буття особистості у структурі «Ми» в «Універсумі» мають своїм витоком вчителя і наставника, яким є сьогодні, або принаймні покликаний бути, шкільний вчитель.

Етичне, естетичне становлення особистості, формування її ідеалів та вищих почуттів, дійсних духовних прагнень і життєвих цілей відбуваються у цій сфері її соціалізації. Водночас ці процеси
утворюють зміст внутрішнього розвитку особистості, особистісного напрямку її соціалізації, тобто особистісне, соціальне та духовне становлення людини – це триєдиний процес.

Дата добавления: 2015-05-24