Виховні аспекти соціального середовища

Вчені педагоги в теорії виховання враховують виховний вплив соціального середовища. Особа, яка вступає до навчального закладу (школа, вищий навчальний заклад), потрапляє до нового соціального середовища – навчального, де домінують специфічні норми і правила поведінки й діяльності.

На думку педагогів вплив такого середовища на особистість вихованця відбувається у двох площинах: у конкретному класі та в школі У конкретній навчальній групі та вищому навчальному закладу).

Клас – це основна ланка організації та проведення навчального процесу, складовою якого є виховання. Водночас клас – невід’ємна складова школи.

До факторів навчального середовища, які мають найбільший вплив на формування і розвиток особистості вихованця, належать: внутрішній порядок школи, ритуали, громадська діяльність, громадська думка. Розглянемо їх докладніше.

Внутрішній порядок школи, дотримання якого є обов’язковим для кожного учня, формує внутрішню самоорганізованість й самодисципліну учнів, сприяє розвитку навичок і вмінь дисциплінованої та культурної поведінки, самовдосконалення.

Виховне значення внутрішнього порядку школи полягає у тому, що він опосередковано впливає на свідомість і підсвідомість вихо-ванця, на формування навичок і звичок вихованої поведінки та на розвиток й мотивації, часто діє безпосередньо на його підсвідомість.

Ритуали формують в учнів усвідомлення святості та непорушності вимог загальнолюдських, національних, конкретної школи і
певних професійних цінностей, відданість українському народові,
високі духовні та морально-психічні якості.

Найбільший виховний вплив мають такі ритуали: віддавання честі державним символам, урочисті збори, присвячені державним, професійним та іншим святам, урочистий початок і закінчення
навчального року.

Виховна цінність ритуалів залежить від способів їх реалізації: організації, форми, змісту, емоційної насиченості, урочистої обстановки.

Взаємовідносини у навчальній групі (класі) – це різні види сто-сунків особистості та мікрогруп у формі розподілу внутрішньогрупових ролей та обов’язків.

Виховна діяльність в навчальній групіспрямована на задоволення різноманітних потреб учнів, пов’язала з внутрішньою потребою особистості будь-якого учня у самовираженні, намаганні заповнити позанавчальний час корисною діяльністю, спрямованою на задоволення різноманітних потреб учнів та на їх самовдосконалення.

З цією метою проводяться загальні збори учнів, спортивні та культурні заходи, випускається радіогазета. налагоджуються різні
контакти з батьками та громадськістю, організовуються предметні гуртки тощо.

Громадська діяльність полягає передусім у створенні виховних ситуацій – спеціально організовані педагогічні умови, за допомогою яких виявляються та формуються в процесі життєдіяльності школярів системи відповідних ставлень.

Виховною є будь-яка ситуація, коли вона набуває педагогічного спрямування. Громадська діяльність створює надзвичайно сприятливі умови для обґрунтованого формування таких ситуацій. Тому чим привабливішою учневі видаватиметься ця діяльність, тим вона буде мотивованішою, складнішою, відповідальнішою в його очах, тим
більше він витратить енергії для її організації, проведення та аналізу отриманого результату і тим якіснішим буде виховний і практичний ефект.

Є групи прийомів створення виховної ситуації: творчі прийоми (доброта, увага і піклування; активізація прихованих почуттів; пробудження гуманних почуттів; вияв засмучення; зміцнення віри у власні сили; довіра; залучення до цікавої діяльності); гальмівні прийоми (паралельна педагогічна дія, наказ, ласкавий докір, натяк, показна байдужість, іронія, розвінчання, вияв обурення, попередження, вибух).

Громадська думка – це метод формування особистості вихованця широко застосовувалася в педагогічній системі.

Педагоги вважають її необхідною умовою виховного впливу, сильним методом виховання звичок, переконань і громадського
обов’язку.

Громадська думка водночас виконує роль зворотного зв’язку особистості з навчальною групою: інформація, що надходить від групи до особистості, може мати форму оцінки, похвали, схвалення, осуду. Вона коригує, контролює та спрямовує вчинки і поведінку учня згідно з вимогами групової динаміки.

Вплив громадської думки на особистість учня визначається, по-перше, тим, що громадська думка є концентрованим вираженням ідей, поглядів та волі навчального класу, вона поєднує у собі переконання і психологічний примус; по-друге, систематичністю, повсякденністю та оперативністю впливу моральних оцінок дій та вчинків окремих учнів; по-третє, об’єктивністю та незаперечністю цих оцінок; по-четверте, тим, що громадська думка викликає в учня, навіть за негативної оцінки, не тільки негативні емоції, але й позитивні: бажання виправитися та заслужити позитивну оцінку, почуття відповідальності перед класом. Позитивна оцінка викликає почуття законних гордощів, підйому та задоволення.

Сила громадської думки криється в соціальній природі особистості: людина тяжко сприймає осуд, висміювання, невизнання громадськістю конкретного вчинку, мотиву, які зачіпають самолюбство, репутацію. Тому кожен учень не може бути нейтральним щодо
соціальних оцінок його поведінки. Саме вони примушують його
прислухатися до думки ровесників, змінювати свою поведінку.

Виховні функції навчального середовища в педагогіці визначає така класифікація:

· світоглядна чи ціннісно-орієнтацїйна, щорозкриває зміст моральної спрямованості навчальної групи: соціальну цінність, інте-гративну єдність її мети, цілей, мотивів; перспективи розвитку
колективу.

У шкільному середовищі формується громадська думка щодо різноманітних суспільно-політичних явищ. Ці явища обговорюються, переживаються і розробляються групові погляди, які безпосередньо впливають на формування ціннісних орієнтацій особистості, здатні забезпечити всебічний, гармонійний розвиток особистості учня в класі та через навчальну групу, прийняття членами даного класу групових норм і цінностей;

· адаптаційна – полягає в забезпеченні входження учнів у ритм шкільного життя.

Така потреба постає з необхідності пристосування свідомості, психіки та анатомічно-фізіологічної сфери дитини до умов школи. Учень має перебудувати ритм свого життя, змінити навички та звички щоденної поведінки, підпорядкуватися умовам навчально-пізна-вальної діяльності. Ця підпорядкованість може бути формальною і активною. Якість цього процесу залежить переважно від соціального оточення учня.

Адаптація учня до умов школи може бути тимчасовою, постійною, байдужою, ситуаційною і фрагментарною. Процес адаптації та реадаптації учня триває протягом всієї навчально-пізнавальної діяльності у конкретній школі;

· емоційного розвантаження –реалізується через позитивний соціально-психологічний клімат і морально-психологічну атмосферу, що визначає самопочування кожної особистості у ньому, її задоволення групою, відчуття комфорту від знаходження в ній, характер міжособистісного сприймання і налагодження взаєморозуміння,
емоційний настрій.

Особливо цьому сприяють змістовні культурно-виховні заходи навчального закладу;

· організаційна – полягає у сприянні процесам самоорганізації, самоуправління, самовдосконалення особистості учня, створенні умов для виявлення здібностей кожного, взаємній відповідальності, взаємовиручці.

Потенційна ефективність навчального колективу повністю проявляється у взаємодопомозі, виконанні в разі потреби функцій ровесників, а також учителів;

· коригувальна – враховує ступінь розвитку групових норм: загальних правил поведінки, яких дотримуються учні у класі та школі (громадська думка, традиції та правила поведінки); групових процесів (етапи виникнення, розвитку та розпаду малої групи, рівні розвитку малої групи, керівництво та лідерство); систему санкцій.

Також характер педагогічного процесу передбачає прямий виховний вплив на учнів, не допускає неорганізованості, недисциплінованості. Тому шкільне середовище безпосередньо застосовує соціалізаційні, ресоціалізаційні та профілактичні функції до кожного учня.

У процесі впливу навчального середовища на особистість виникають психологічно-вікова, соціальна та індивідуально-психічна
проблеми адаптації учня в навчальній групі.

Психологічно-вікова проблема пов’язана з тим, що в процесі створення стійкого образу «Я» в шкільному віці виникають фактори, які можуть викликати труднощі у вихованні особистості – занижена нестійка самооцінка, яка призводить до депресивних та невротичних реакцій, або завищена самооцінка, що може виявитися джерелом агресивності, соціальної дезадаптації.

Соціальна проблема пов’язана з тим, що в процесі соціального становлення учень є членом тієї чи іншої групи ровесників.

Навчальна група (клас) має двобічну систему внутрішніх відносин – формальну та неформальну. Офіційні відносини регламентуються наказами, настановами, інструкціями та розпорядженнями і здійснюються шляхом нормативної поведінки. Проте є стосунки, які неможливо врегулювати адміністративно. Ці стосунки зумовлюються неформальною структурою колективу і виявляються за допомогою соціометрії. Неформальні міжособистісні відносини в класах можуть відігравати важливу як позитивну, так і негативну роль у згуртованості, організованості, підвищенні якості навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Відповідно до спрямованості неформальні групи, що функціонують у навчальному класі розподіляють: на соціально позитивні (активісти, позитивні лідери групи й ті, хто наслідує їх); байдужі до соціального життя (т. зв. середняки); антисоціальні (негативні лідери та особи, які зазнають їхнього впливу).

У процесі адаптації, самоідентифікації учень входить до однієї з вищеназваних неформальних груп. Навчальна група як форма організації учнів в ідеалі має бути частиною структури суспільства і мати такі риси: єдність цілей, узгодженість вольових дій щодо їх досягнення, відсутність антагонізму, співробітництво, взаємодопомога, дис-ципліна, заснована на відповідальності.

Ознаками змін, що відбулися в особистості вихованця за допомогою виховного впливу навчальної групи, можна вважати такі: позитивні зміни у характері діяльності, за якими стоїть зміна мотивації даної діяльності, пов’язана з виникненням нових ціннісних орієнтирів; нове ставлення до загальнолюдських, національних, професійних цінностей, що виражаються в різних формах (ставлення до навчально-пізнавальної діяльності, зміна у зовнішньому вигляді); готовність до виконання таких завдань у житті навчальної групи, які раніше відкидались або виконувалися без будь-якого зацікавлення, формально; нове ставлення до членів колективу, яке відбивається в нових, позитивних формах спілкування з ровесниками, проявом уваги, інтересу, співчуття; зміна поведінки в цілому, її «почерку», стилю, яка свідчить про те, що в особистості даного вихованця відбулися зрушення щодо його звичок, інтересів, потреб і запитів.

Таким чином, соціальне середовище є необхідною основою
процесу виховання.

Дата добавления: 2015-05-24