Емпіричні методи педагогічних досліджень

До емпіричного рівня наукового пізнання належать методи, що безпосередньо пов'язані з вивченням педагогічної реальності і за­безпечують накопичення, фіксацію та узагальнення вихідного дослідного матеріалу. Провідним серед них є аналіз змісту педаго­гічної документації та результатів діяльності, педагогічне спос­тереження, письмове й усне опитування, тестування, експертна оцінка. Отримані за допомогою цих методів дані є основою подаль­шого теоретичного осмислення педагогічних процесів. Тому емпі­ричні й теоретичні методи створюють цілісну єдність наукового пізнання, без якої неможливо здійснити педагогічний пошук. Аналіз документів може бути якісним і кількісним. Якісний аналіз передбачає описання документів, їх класифікацію та інтер­претацію. Кількісний аналіз визначається поняттям «кількісна семантика». За його допомогою можна вста­новити частоту використання певних термінів, виступів окремих персоналій, висловлених ідей тощо. Успішність цього методу за­лежить від точності визначення одиниці аналізу, конкретності вихідної позиції дослідника та мети його пошуку. Одним із основних методів наукового пізнання є педагогічне спостереження, що ґрунтується на безпосередньому та опосеред­кованому сприйманні педагогічних явищ. За способами проведення вирізняють такі види спостережень: безпосереднє та опосередковане; причетне та непричетне. У залежності від тривалості вирізняють довгочасне і коротко­часне, безперервне і дискретне спостереження. В педагогіці є поширеними методи опитування. Ця група ме­тодів охоплює бесіду, інтерв'ю, анкетування. Всі вони характери­зуються спільною ознакою: за допомогою методів опитування дос­лідник дізнається про власні судження, мотиви дій, потреби, інтереси, позиції, погляди, смаки респондентів. У процесі бесіди опитуваний і дослідник виступають активни­ми учасниками діалогу, в якому відбувається взаємний обмін дум­ками. Бесіда проводиться у вільній формі. Дослідник лише визна­чає загальну тему, основні етапи та межі її обговорення, окреслює центральні питання і висуває для себе припущення щодо можли­вих результатів опитування. На відміну від бесіди інтерв'ю є системою заздалегідь підготов­лених запитань, які дослідник ставить опитуваному, утримуючись від власних коментарів. За кількістю учасників виділяють індивідуальне та групове інтерв'ю. За формою інтерв'ю буває стандартним (відбувається суворо за розробленим текстом), творчим (дозволяє певну свободу запитань та відповідей на них), глибоким (межує з особистісно-довірливою бесідою). Широко вживаним є метод анкетування, що проводиться у вигляді письмового опитування. Різноманітні види анкетування групуються за кількома ознаками: за кількістю охоплення опиту­ваних (повне і вибіркове); за характером спілкування (особисте і заочне); за формою здійснення (групове та індивідуальне); за спо­собом вручення анкет (поштове і роздавальне). Структура анкети, як правило, складається з трьох частин: вступної, основної, демографічної. Запитання основної частини анкети розподіляються на такі види: відкриті, закриті та напівзакриті; прямі та непрямі. До відкритих запитань належать такі, що передбачають вільну форму відповіді, нічим не регламентують її ракурси. Вони дають дослід­нику цікавий різнобічний матеріал, але водночас є незручними для обробки. Відповіді респондентів на них бувають недостатньо кон­кретними і віддаленими від теми опитування.

Дата добавления: 2015-05-24