Проект Кондорсе 4 страница

51. Освітня політика перших національних урядів України: Центральної Ради

Справжнім виразником інтересів українського громадянства і учительства у справі освіти стала Центральна Рада — представницький політичний орган українського народу, утворений 7 березня 1917 р. Центральна Рада одразу ж проголосила головним завданням освітньої політики відродження рідної мови і школи. Велику підтримку і допомогу надавали їй українські громадські організації: товариство шкільної освіти, учительські організації, товариство Просвіта. Перші українські школи відкривалися виключно на громадські й народні кошти. Після проголошення Центральною Радою 1 Універсалу 10 червня 1917 р. було створено Генеральний секретаріат міністерство народної освіти, який узгоджував роботу громадських організацій.

Найжвавіше і без особливих перешкод відродження української мови відбувалося у нижчих і вищих початкових школах, що забезпечувалося підтримкою національне свідомої частини населення і учительства. Складнішою була ситуація в середніх і вищих навчальних закладах, де значний опір українізації навчання чинили деякі викладачі та батьки учнів, що відбивало ситуацію, яка склалася з культурною політикою щодо України після 250-річного російського панування, русифікації і асиміляції українського населення.

Робота по: українізації школи, що полягала в організації навчання українською мовою, запровадженні українознавчих предметів, підготовці навчальних посібників та підручників українською мовою, відкритті нових українських шкіл та реорганізації російських в українські, підготовці вчителів-українців тощо. Українська школа будувалася на принципах єдності та наступності всіх шкіл, праві всіх на безплатну освіту, обовязковості та світськості освіти.

Першу українську гімназію ім. Т.Г.Шевченка було відкрито на кошти Товариства шкільної освіти і пожертвування окремих осіб 18 березня 1917р. Вона працювала у приміщенні іншої гімназії, у вечірню зміну. Таке становище було характерним і для інших українських гімназій, які відкриються пізніше: відсутність власного приміщення, друга зміна навчання, відсутність державної допомоги. Значну увагу Генеральний секретаріат народної освіти приділяв проблемам вищої школи. Реорганізація вищих навчальних закладів могла здійснюватися двома шляхами:українізація існуючих університетів та інститутів через відкриття паралельних курсів українською мовою;заснування нових українських вищих шкіл.

5 жовтня 1917 р. відбулося урочисте відкриття першого Українського народного університету в Києві. Відкрито три факультети:

історико-філологічний,

фізико-математичний,

юридичний,

також підготовчі курси.

Склад студентів був різноманітний: студенти вищих шкіл Києва та інших міст, курсистки, галичани, випускники середніх і вищих шкіл, народні учителі. Як і перші українські гімназії, Народний університет не мав власного приміщення, заняття проводились в аудиторіях університету ім. Св. Володимира.

7 листопада 1917 р. – відкриття Педагогічної академії в Києві. Діяльність академії розпочалася з відкриття однорічних педагогічних курсів для підготовки учителів українських середніх шкіл, які б викладали предмети українознавства, передусім, українську мову та літературу. Дійсними слухачами були люди з вищою освітою та випускники педагогічних інститутів, вільними — студенти останніх курсів вищих шкіл і учительських інститутів, а також випускники учительських семінарій.

22 листопада 1917 р. було відкрито Академію мистецтва — першу вищу художню школу в Україні. Головним завданням Академії її організатори вважали піднесення національного мистецтва до світового рівня, виховання покоління митців, які зможуть здійснити це завдання. Дійсними студентами могли бути випускники середніх художніх шкіл, всі останні — вільними слухачами. На утримання Академії було виділено, починаючи з 1918 p., кошти у сумі 98,2 тис. крб.

відкриття другого Українського Народного університету 21 квітня І 918 р. в Полтаві. Ініціатива заснування належала місцевій Просвіті, запис розпочався у лютому 1918 р. на два факультети: історико-філологічний і економіко-правничий. Деякі кошти на утримання дала Просвіта, крім того, було зроблено приватні пожертвування, поступала плата від слухачів ЗО коп. за лекцію.

За короткий час з березня 1917 р. до квітня 1918 p., попри складні політичні умови, початок громадянської війни, Центральна Рада і Генеральний секретаріат народної освіти, при активній підтримці українських громадських організацій і національне свідомої частини українського народу, заклали фундаментальні засади відродження національної середньої та вищої освіти.

52. Освітня політика перших національних урядів України: Гетьманату і Директорії

Справу Центральної Ради у галузі розвитку української освіти, науки і культури продовжив уряд Української Держави гетьмана П.Скоропадського, який прийшов до влади 29 квітня 1918 р. Початкові школи досить легко переходили на українську мову навчання, якщо були забезпечені учителями, які могли викладати цією мовою. Тому велика увага зверталась на підготовку вчителів, які могли викладати українською мовою в учительських семінаріях.

Значно складнішою була ситуація в середніх школах, особливо у великих містах. Тут значний прошарок населення складали росіяни, євреї, інші національні меншини, зрусифіковані українці. Вони становили більшість у батьківських комітетах шкіл і серед педагогів. Тому, намагаючись уникнути конфліктних ситуацій, гетьманське міністерство освіти, за прикладом міністерств Центральної Ради,- вважало за краще засновувати нові українські гімназії, ніж українізувати російські. За Центральної Ради у Києві було три українські приватні гімназії. У 1918 р. їх прийнято на державні кошти. Протягом літа того ж року відкрито 54 українські гімназії не тільки в містах, але й по деяких селах, а наприкінці гетьманської доби їх було в Україні близько 150. У гімназіях, що залишилися з російською мовою навчання, введено як обовязкові предмети українську мову, історію й географію України та історію української літератури.

6 жовтня 1918р. — урочисто відкрито у Києві перший Державний український університет

22 жовтня — другий Український університет у Камянці-Подільському.

Україна досягла певних успіхів у галузі науки, освіти та культури. Універсалами Скоропадського були створені Українська Академія Наук, українські університети — в Києві та Камянці-Подільському, 150 українських гімназій. Також, вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Держаний симфонічний оркестр, тощо.

В часи Директорії серед. грудня 1918 р. до поч. листопада 1919 р. Директорія прийняла постанови про запровадження в Україні всена­родного і безплатного навчання, про поліпшення матеріального становища учителів, про децентралізацію управління освітою. 1919 року було підготовлено "Проект єдиної школи в Україні". За проектом планувалося запровадити трьохступеневу єдину загальноосвітню школу: молодша школа (4 роки); старша школа (4 роки); колегія (4 роки). Перших два ступені утворювали цикл основної школи, а третій – цикл середньої школи. У січні 1919 р. Директорія видала закон про державну українську мову в УНР.

53. Система освіти в Україні, прийнята 1-ою Всеукраїнською нарадою в справі освіти і затверджена Наркомосом України. 21 III 1920.

У березні 1920р. в Харкові відбулася Перша Всеукраїнська нарада з питань народної освіти, яка затвердила «Схему освіти УРСР». Відповідно до неї школа в Україні мала складатися з двох ступенів. На І ступені — всі діти від 7 до 15 років навчалися в закладах соціального виховання; на II ступені — для дітей 15-16 років. Загальноосвітня школа замінювалася професійною, індустріальною, сільськогосподарською [2;2].

У березні 1920 р. було затверджено українську радянську систему освіти, яка діяла з різними доповненнями десять наступних років. В основу даної системи було покладено соціальне виховання, а робота всіх освітніх і виховних закладів будувалася за трудовим принципом (на базі продуктивної праці для виявлення професійних нахилів дітей) і за своїми завданнями та змістом утворювала єдину систему професійної освіти. Її автор тодішній Нарком освіти Г. Гринько виходив з важливих потреб українського народу:

– необхідність підготовки кваліфікованих робітників для потреб відбу­дови господарства;

– необхідність організації захисту дітей і турботи про них через велику кількість сиріт і напівсиріт, які з’явилися у результаті революції та війни (~ 1 млн. або 1/8 всіх дітей).

Схема шкільної освіти за проектом Г. Гринька була такою: дошкільні заклади соціального виховання (дитячий садок, дитячий будинок, комуна, колонія) для дітей від 4 до 8 років; єдина трудова школа для дітей від 8 до 15 років (I концентр 4-річний – з 8 до 12 років, II концентр 3-річний – з 12 до 15 років); професійні школи (для молоді віком 15-18 років) і вищі навчальні заклади (технікум, інститут, академія).

Хоч у травні 1920 р. було прийнято спільне рішення Наркомосів Ук­раїни і Росії "Про єдність освітньої політики", але українська система освіти складалася дещо відмінно від тієї, що діяла в Росії, хоч і будувалися вони за одним трудовим принципом. У Росії освіта була політехнічною, а в Україні всі навчальні заклади, поєднуючись з виробництвом вже з першої ланки, утворювали єдину систему професійної освіти. У Росії єдина трудова школа була дев’ятирічною, а в Україні – семирічною. У Росії технікум був підготовчою школою до інституту, а в Україні інститут і технікум визна­валися як рівноправні вищі учбові заклади з тією різницею, що технікум випускав вузьких спеціалістів-інструкторів, а інститут – висококваліфі­ко­ваних спеціалістів-практиків. На відміну від російської українська система виключала зі своєї схеми університети, у 1920 р. вони були реорганізовані в інститути народної освіти. Підготовку вчених з тієї чи іншої галузі науки здійснювали академії і різні інститути теоретичного знання.

Розходження в українській і російській системах освіти зберігалися аж до 1930 р.

проект Гринька будувався за основними принципами, які майже не відрізнялися від тих, які були прийняті в Українській державі: школа мала бути єдиною, трудовою, виховною і національною. Але в умовах радянської влади національною вона могла бути лише за формою, а зміст її був інтернаціональний. Не дивлячись на те, що у вихованні проголошувався принцип народної творчості, все шкільництво підпорядковувалося більшовицькій партії і її центральним органам, без волі яких нічого не можна було робити.

54. Перші навчальні плани і програми загальноосвітніх шкіл України. 20-ті роки XX ст.

В Україні, починаючи з 1920 р., створюється більш складна система освіти. 1920 року Наркомос України видає Декларацію про соціальне виховання дітей, в якій, на підставі твердження про розпад сім`ї в соціалістичній державі, робиться висновок про необхідність перенесення центру ваги в справі шкільництва з єдиної трудової школи на дитячий будинок. Тож повне підпорядкування дитячої особистості виховним впливам новоутвореної держави ставало лейтмотивом діяльності закладів соцвиху. Декларація висунула ідею так званого захисту дитинства, завданням якого було: взяти на облік всіх дітей до 15 років, як тих, які вже ввійшли в систему соціального виховання, так і тих, що не відвідують жодної освітньо — виховної установи; використати всі засоби для забезпечення кожній дитині усіх її прав на матеріальне утримання, виховання, освіту, охорону здоровя

Планом Наркомосу УРСР передбачалося розгортання цілої низки відповідних установ, таких як:

• майданчики різних типів, які мали функціонувати в основному в літній період і вилучати дітей з вулиці, організовуючи їхній побут

• дитячий садок, школа — клуб неповного дня

• денний дитячий будинок, дитячий садок або школа повного дня

• дитячі будинки, які мали забезпечувати повне влаштування дітей, їх харчування і навчання

• дитячі містечка обєднані дитячі будинки

• заклади та установи охорони дитинства колектори, розподільники, приймальники тощо

• заклади для дефективних дітей.

На початку 20-х рр, у містах утворилися два різновиди професійно-технічних навчальних закладів:

фабрично-заводські учнівства або школи робітничої молоді

індустріальні профшколи.

Дещо інакше виглядала освітня мережа в сільській місцевості: масовим явищем тут була початкова 4-річна школа, до якої планувалося додати 3-річну школу селянської молоді. В останній передбачалося значно розширити обсяг сільськогосподарських дисциплін і в такий спосіб сприяти підготовці підлітків до професійної освіти в так званих школах батрацької молоді або технікумах. У середині 20-х років, як завдання на перспективу, було висунуто гасло обовязкової семирічної освіти, однак цього не вдалося досягти, так само як і загального початкового навчання.

Наркомос –Народний Комісаріат Освіти

Впроваджувалася комплексна система навчання — принцип побудови змісту освіти, організації процесу навчання, сконцентрованого навколо стрижневої теми наприклад, дитячих інтересів та нахилів, ознайомлення з певним колом життєвих явищ, вивчення рідного краю, виконання практичних завдань тощо.

У радянській школі під цим поняттям розумілося трудове ознайомлення дітей з природою та суспільним середовищем, що їх оточує природа — праця — суспільство. Саме таку схему було покладено в основу навчальних планів і програм 1922-23 навчального року ДВР Державною вченою радою у Росії. Головною серед них була праця, тобто вивчення трудової діяльності людини. Активне ознайомлення з трудовим життям супроводжувалося вивченням природних умов і взаємовідносин людини і довкілля природи, ознайомлення з суспільними відносинами суспільство. Так, у першому класі вивчалося трудове життя сімї, у другому — життя села або міста, у третьому — господарство місцевого краю, в четвертому — державне господарство й економічне життя в СРСР.

Комплексні програми, що розроблялись на Україні, були спрямовані передусім на класове виховання, якого від школи вимагали партія і уряд. Це вступало в гострі суперечності з положенням самих програм. Важко було пристосувати до комплексів політичні питання, повязати їх з дитячим комуністичним рухом, політкомплексом, комплексом охорони здоровя.

55. Система шкільної освіти України до 1930 року.

У травні 1921 р. уряд Радянської України видав декрет про ліквідацію неписьменності. До цієї справи було залучено багато вчителів, грамотних людей інших професій, швидкими темпами створювалася мережа пунктів і шкіл ліквідації неписьменності лікнепів. Вся робота Наркомосу здійснювалася під безпосереднім керівництвом більшовицької партії.

Протягом перших тридцяти років радянської влади основним державним документом про народну освіту в Україні служив Кодекс законів про народну освіту в УРСР, прийнятий 2 листопада 1922 р.

Кодекс визначав наступну систему шкільної освіти, яка існувала до 1930 р.:

Професійна школа 15-17 р.

Трудова семирічна школа 8-15 р.: I концерн 4 роки; II концерн 3 роки

Дитячий будинок 4-17 р.

Дитячий садок 4-8 р.

У Кодексі вказувалося на необхідність відкриття виховних закладів для малолітніх правопорушників: дитячих будинків, трудових колоній і комун, дитячих прийомників і розподільників. Вказувалося і на необхідність створення закладів соціального виховання: дослідно-педологічних станцій, лікарсько-педологічних кабінетів і ін.

До кінця 20-х років у Радянській Україні спостерігається диференціація існуючих та поява нових типів шкіл. Семирічки у містах і селах ділилися відповідно на фабрично-заводські ФЗС, що набирали індустріального ухилу, та агрономізовані семирічні школи, орієнтовані на сільське господарство. З кінця 20-х років почали з’являтися фабрично-заводські десятирічки ФЗД шляхом доповнення ФЗС третього концерну 15-17 р.. Для обслуговування сільської молоді 16-17 р., яка мала попередньо початкову освіту, створювалися школи селянської молоді. З метою реалізації принципу поєднання освіти з виробництвом почали утворюватися школи фабрично-заводського учнівства ФЗУ для молоді віком 15-16 р.

1921 року вперше в Україні з’являються робітфаки – нові навчальні заклади, у яких навчалися делеговані профспілками, партійними організаціями та армією робітники. Робітфаки існували здебільшого при вищих учбових закладах, але іноді і самостійно. Вони були індустріально-технічними та сільськогосподарськими. Термін навчання 2-4 роки.

З 1930-1931 н.р. комплексну систему навчання замінили на комплекси-проекти метод проектів. Нова система включала дві частини: постійну зміст основного матеріалу, який треба вивчити і динамічну ланцюг завдань проектів, через виконання яких засвоюється основний зміст освіти. Динамічна частина розробляється щорічно залежно від конкретних умов, контингенту учнів тощо. Метод проектів реалізовувався у формі цільових завдань учням наприклад, зробити електропроводку в будинку, які вони виконували після відповідних інструкцій і під наглядом учителя. Часто назви проектів являли собою своєрідні політичні лозунги За…, Включимось…, Допоможемо… і т. д. Включимось в електрифікацію села. Основними недоліками методу проектів були: безсистемність і поверховість знань, шматкоподібний виклад матеріалу, знання і уміння учнів підпорядковувалися проектам.

В кінці 20-х років в українській школі мав місце бригадно-лабораторний метод навчання, коли та чи інша тема пророблялася самостійно групою бригадою учнів у кількості 5-10 чоловік. Цей метод мав ряд недоліків: усувалась керівна роль учителя, облік роботи здійснювався для бригади в цілому, а не для окремих учнів, не проводилася індивідуальна робота з учнями; не було матеріальної забезпеченості шкіл для самостійної роботи учнів; не враховувався вік і підготовленість дітей при комплектуванні бригад; часто матеріал був просто незрозумілий для окремих учнів і навчання перетворювалося у просте зубріння.

У 20-х роках існувала проблема оцінки і обліку знань учнів. педагогічна література критикувала такі види контролю як опитування, оцінка, залік, екзамен. Як колективні форми обліку використовувалися конференції, диспути, реферати, колективні щоденники. Формами індивідуального обліку виступали участь дитини у дискусії, процес виконання учнем певної роботи, врахування якості виконаної роботи. Учні вели облікові картки відвідування кабінетів чи виконаних завдань. Підкреслювалась роль самоконтролю і самообліку. Поступово у школи ввійшла чотирьохбальна система оцінок: незадовільно, задовільно, цілком задовільно, добре.

Якщо період 20-х років для освіти можна назвати періодом творчих шукань, то 30-ті роки являли собою період її уніфікації та жорсткого контролю з боку більшовицької партії. На початку 30-х років було видано ряд партійних постанов, які вносили в існуючу систему народної освіти України відчутні зміни, спрямовані на її уніфікацію, причому на російський зразок.

56. Зміни в системі народної освіти в Україні в період 1920- 1930 рр

В Україні, починаючи з 1920 р., створюється більш складна система освіти. 1920 року Наркомос України видає Декларацію про соціальне виховання дітей, в якій, на підставі твердження про розпад сім`ї в соціалістичній державі, робиться висновок про необхідність перенесення центру ваги в справі шкільництва з єдиної трудової школи на дитячий будинок. Тож повне підпорядкування дитячої особистості виховним впливам новоутвореної держави ставало лейтмотивом діяльності закладів соцвиху. Декларація висунула ідею так званого захисту дитинства, завданням якого було: взяти на облік всіх дітей до 15 років, як тих, які вже ввійшли в систему соціального виховання, так і тих, що не відвідують жодної освітньо — виховної установи; використати всі засоби для забезпечення кожній дитині усіх її прав на матеріальне утримання, виховання, освіту, охорону здоровя

Планом Наркомосу УРСР передбачалося розгортання цілої низки відповідних установ, таких як:

• майданчики різних типів, які мали функціонувати в основному в літній період і вилучати дітей з вулиці, організовуючи їхній побут

• дитячий садок, школа — клуб неповного дня

• денний дитячий будинок, дитячий садок або школа повного дня

• дитячі будинки, які мали забезпечувати повне влаштування дітей, їх харчування і навчання

• дитячі містечка обєднані дитячі будинки

• заклади та установи охорони дитинства колектори, розподільники, приймальники тощо

• заклади для дефективних дітей.

На початку 20-х рр, у містах утворилися два різновиди професійно-технічних навчальних закладів:

фабричо-заводські учнівства або школи робітничої молоді

індустріальні профшколи.

Дещо інакше виглядала освітня мережа в сільській місцевості: масовим явищем тут була початкова 4-річна школа, до якої планувалося додати 3-річну школу селянської молоді. В останній передбачалося значно розширити обсяг сільськогосподарських дисциплін і в такий спосіб сприяти підготовці підлітків до професійної освіти в так званих школах батрацької молоді або технікумах. У середині 20-х років, як завдання на перспективу, було висунуто гасло обовязкової семирічної освіти, однак цього не вдалося досягти, так само як і загального початкового навчання.

Наркомос –Народний Комісаріат Освіти

Впроваджувалася комплексна система навчання — принцип побудови змісту освіти, організації процесу навчання, сконцентрованого навколо стрижневої теми наприклад, дитячих інтересів та нахилів, ознайомлення з певним колом життєвих явищ, вивчення рідного краю, виконання практичних завдань тощо.

Комплексні програми, що розроблялись на Україні, були спрямовані передусім на класове виховання, якого від школи вимагали партія і уряд. Це вступало в гострі суперечності з положенням самих програм. Важко було пристосувати до комплексів політичні питання, повязати їх з дитячим комуністичним рухом, політкомплексом, комплексом охорони здоровя.

Система шкільної освіти України до 1930 року.

У травні 1921 р. уряд Радянської України видав декрет про ліквідацію неписьменності. До цієї справи було залучено багато вчителів, грамотних людей інших професій, швидкими темпами створювалася мережа пунктів і шкіл ліквідації неписьменності лікнепів. Вся робота Наркомосу здійснювалася під безпосереднім керівництвом більшовицької партії.

Протягом перших тридцяти років радянської влади основним державним документом про народну освіту в Україні служив Кодекс законів про народну освіту в УРСР, прийнятий 2 листопада 1922 р.

Кодекс визначав наступну систему шкільної освіти, яка існувала до 1930 р.:

Професійна школа 15-17 р.

Трудова семирічна школа 8-15 р.: I концерн 4 роки; II концерн 3 роки

Дитячий будинок 4-17 р.

Дитячий садок 4-8 р.

У Кодексі вказувалося на необхідність відкриття виховних закладів для малолітніх правопорушників: дитячих будинків, трудових колоній і комун, дитячих прийомників і розподільників. Вказувалося і на необхідність створення закладів соціального виховання: дослідно-педологічних станцій, лікарсько-педологічних кабінетів і ін.

1921 року вперше в Україні з’являються робітфаки – нові навчальні заклади, у яких навчалися делеговані профспілками, партійними організаціями та армією робітники. Робітфаки існували здебільшого при вищих учбових закладах, але іноді і самостійно. Вони були індустріально-технічними та сільськогосподарськими. Термін навчання 2-4 роки.

З 1930-1931 н.р. комплексну систему навчання замінили на комплекси-проекти метод проектів. Нова система включала дві частини: постійну зміст основного матеріалу, який треба вивчити і динамічну ланцюг завдань проектів, через виконання яких засвоюється основний зміст освіти. Динамічна частина розробляється щорічно залежно від конкретних умов, контингенту учнів тощо. Метод проектів реалізовувався у формі цільових завдань учням наприклад, зробити електропроводку в будинку, які вони виконували після відповідних інструкцій і під наглядом учителя. Часто назви проектів являли собою своєрідні політичні лозунги За…, Включимось…, Допоможемо… і т. д. Включимось в електрифікацію села. Основними недоліками методу проектів були: безсистемність і поверховість знань, шматкоподібний виклад матеріалу, знання і уміння учнів підпорядковувалися проектам.

В кінці 20-х років в українській школі мав місце бригадно-лабораторний метод навчання, коли та чи інша тема пророблялася самостійно групою бригадою учнів у кількості 5-10 чоловік. Цей метод мав ряд недоліків: усувалась керівна роль учителя, облік роботи здійснювався для бригади в цілому, а не для окремих учнів, не проводилася індивідуальна робота з учнями; не було матеріальної забезпеченості шкіл для самостійної роботи учнів; не враховувався вік і підготовленість дітей при комплектуванні бригад; часто матеріал був просто незрозумілий для окремих учнів і навчання перетворювалося у просте зубріння.

57. Структура системи шкільної освіти запроваджена на Україні в 1934 р.

У 1934 р. постановою «Про структуру початкової і середньої школи в СРСР» було відмінено всі типи шкіл і встановлено єдину систему освіти:

початкова школа 1— 4 класи,

неповна середня школа 1—7 класи,

середня школа 1—10 класи.

Україна повернулася до університетів першим у 1933 р. було відкрито Київський університет. Статус технікуму було знижено до рівня середнього спеціального навчального закладу. У 1935 р. окремою партійною постановою визначалися початок і кінець навчального року, тривалість уроку, запроваджувалися правила поведінки і єдина шкільна форма, єдині норми і пятибальна система оцінювання. Люди, що закінчили семеричну школу. могли продовжувати освіту в середній загальноосвітній школі, середніх спеціальних і професійно-технічних учбових закладах

58. Учительські інститути – важливі навчальні заклади підготовки педагогічних працівників.

Учительські інститути— навчальні заклади для підготовки вчителів середніх класів загальноосвітніх шкіл, що дають незакінчену вищу педагогічну освіту. У. і. готували вчителів для повітових училищ, парафіяльних шкіл і училищ, а з 1912 — для вищих початкових училищ і міських училищ. У ряді зарубіжних країн У. і. готують учителів для старших класів народних шкіл, вищих початкових шкіл та ін. В 1934 в СРСР у звязку з переходом до загального семирічного навчання організовано дворічні учительські інститути, які готували вчителів 5 —7 класів загальноосвітньої школи з мови й л-ри, математики, фізики, географії, історії, фіз. виховання та ін. навчальних предметів. Створювалися головним чином при пед. ін-тах; навч. — виховну роботу будували за типом пед. ін-тів. У 50-х рр. у звязку з розвитком серед. освіти мережу учительських інститутів. значно скорочено, а згодом частину їх реорганізовано в пед. інститути, на базі інших створено пед. училища.

59. Перебудова навчально-виховної роботи в школах України в 1931 -1941 рр.

Постанови Про початкову і середню школу 1931 р. та Про навчальні програми і режим в початковій і середній школі 1932 р. обмежували творчість учителів і встановлювали жорсткі рамки функціонування загальноосвітньої школи. Вони були спрямовані на універсалізацію освіти змісту, форм, методів навчання, робили акцент на марксистську світоглядну спрямованість шкільних курсів. Вводився індивідуальний облік знань і запроваджувалися екзамени. З метою зміцнення порядку і дисципліни у школах посилювалася керівна роль учителя, вводився чіткий режим. З 1933 р. відмінено практику складання місцевих навчальних планів і програм та затверджено нові уніфіковані навчальні плани для всіх типів шкіл, введено предметність викладання.

1934 року партійною постановою Про структуру початкової і середньої школи в СРСР було відмінено всі типи шкіл і встановлено єдину систему освіти: початкова школа 1-4 класи, неповна середня школа 1-7, середня школа 1-10 класи. Групи реорганізувалися у класи. Зміцнювалося єдиноначальство керівника школи, зростали вимоги до його походження.

У зв’язку з рішенням союзного уряду Україна повертається до університетів першим відкрився 1933 року Київський університет. Було знижено статус технікуму до рівня середнього спеціального навчального закладу.

1935 року окремою партійною постановою давалися конкретні вказівки про початок і закінчення шкільних занять, тривалість уроку, вводилися правила поведінки і єдина форма одежі для учнів, запроваджувалися єдині норми і 5-бальна система оцінки успішності.

У липні 1936 р. було прийнято партійну постанову Про педологічні перекручення в системі Наркомосів. Постановою ліквідувалася педологія, яку тоді розглядали як універсальну науку. Вказувалося, що вона ще не склалася і повна шкідливих антимарксистських тенденцій. Ставилася вимога повного відновлення педагогіки, яка через неуцтво її керівників була відсунута педологією на другий план і розглядалася в системі наркомосів, передусім, як емпірична, наукоподібна дисципліна.

Дата добавления: 2015-05-24