Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Проект Кондорсе 3 страница




– два середніх (поетика і риторика),

– два старших (філософія і богослов’я).

Повний термін навчання становив 12 років, у всіх класах навчалися один рік, у класі філософії – два роки, богослов’я – чотири роки.

Навчальний план передбачав вивчення "семи вільних мистецтв", слов’янської, грецької, латинської і польської мов. З кінця XVIII ст. вивчали німецьку, французьку і староєврейську мови. Викладання велося спочатку лише слов’янською мовою, а дещо пізніше філософію вивчали латинню.

Керівництво колегії складали ректор, префект – перший помічний ректора з навчальної роботи, суперінтендант – наглядав за умовами проживання учнів.

Навчальний рік у колегії розпочинався з 1 вересня і тривав до початку липня. Він поділявся на триместри, між якими були невеликі канікули – рекреації. Триместри завершувалися екзаменами. Зарахування новопри­булих проводилося протягом всього року на основі співбесіди з префектом. Префект визначав рівень знань учня і в який клас його зарахувати.

Учні молодших класів (спудеї) заучували тексти напам’ять, виконували усні і письмові вправи. Філософи і богослови (студенти) домашніх вправ не виконували і екзаменів не складали. У кінці кожного триместру вони писали великі письмові твори – дисертації і захищали їх у присутності всіх студентів. Складовою частиною навчального процесу були диспути, коли один студент обґрунтовував думку, а інші її заперечували. Активізації навчальної діяльності учнів сприяли також своєрідні змагання у написанні кращих творів, віршів, промов і їх виголошенні.

Оцінка знань у колегії була гнучкою і полягала у загальному висновку вчителя щодо успіхів учня. Невстигаючих з колегії не відраховували. Учень за власним бажанням міг залишатися в класі стільки, скільки сам хотів. Іноді студенти, щоб підтвердити знання з якогось предмету, переходили у молодші класи. Завершити навчання у колегії кожний студент міг за своїм бажанням у будь-який час. Дуже часто студенти не завершували повного курсу. Після закінчення повного курсу навчання або будь-якого старшого класу студенти отримували відповідний атестат.

Студенти проживали на квартирах і в гуртожитках – бурсах. За бурсами і квартирами здійснював нагляд суперінтендант. Студентам жилося скрут­но, особливо в бурсах. Щоб прожити, вони наймалися прислужниками, бра­ли участь у хорах, просили милостиню, вчителювали.

Києво-Могилянська колегія була загальноосвітнім всестановим закладом, в якому вчилися діти місцевої знаті, козаків, духівництва, міщан і селян. Тут вчилися український філософ, поет і педагог Григорій Сковорода, російський вчений Михайло Ломоносов, радник Петра I з питань освіти Феофан Прокопович і ін. видатні діячі. Колегія готувала не лише національні наукові кадри, але й стала кузнею діячів науки для всієї Росії і інших слов’янських країн. Українські визначні діячі, вихованці і професори Києво-Могилянської академії сприяли розвитку освіти в Росії. За період з 1701 по 1762 рр. в Московську Академію з Києво-Могилянської були запрошені і виїхали 95 чоловік. Найбільш відомими українськими діячами, які зробили великий внесок у справу розвитку освіти Російської держави, є Ф.Прокопович, С.Яворський, В.Татіщев і ін.

У колегії працювали найкращі українські й іноземні викладачі. Серед них Є.Славинецький, С.Полоцький, М.Смотрицький ін. У вирішенні національних питань цей заклад був пасивним.

1701 року Петро I своїм указом надав колегії офіційний статус академії. Це робить її першим офіційно визнаним вищим навчальним закладом в Україні. Але ще й до надання їй цього статусу Києво-Могилянська колегія нічим не поступалася перед західноєвропейськими університетами. З 1753 р. навчання в академії проводилося лише російською мовою.

Із заснуванням Московського університету 1755 року Київська академія втрачає роль провідного навчального центру, що дає філологічну і філософську освіту. Після відкриття 1805 року Харківського університету академія все більше втрачає своє значення. 1819 року вона була перетворена у духовну академію.

 

43. Розвиток українського шкільництва на терені Запорізької Січі.

 

Українське козацтво виникло як реакція на посилення соціально-економічних та національно-релігійних утисків населення України з боку української і польської шляхти, католицької церкви. У пошуках місця для вільної праці селяни та міщани почали колонізацію малозалюднених південно-східних степів, де засновували поселення й оголошували себе вільними людьми – козаками.

Українське козацтво стало не тільки військовим, державним, політичним, культурно-історичним явищем, але і явищем педагогічним. Козацький рух викликав до життя унікальне для всієї світової культури явище – козацьку педагогіку. За визначенням творчої групи Міністерства освіти України, – це частина педагогіки у вершинному її вияві, яка формувала у памолоді українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині – незалежній Україні. Народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім’ї, школі, у громадському житті мужнього козака-лицаря, громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самовідданістю.

Основні завдання козацької педагогіки – готувати фізично-загартованих, з міцним здоров’ям мужніх воїнів-захисників рідного народу; виховувати у молоді український національний характер та світогляд; формувати високі лицарські якості, пошану до старших людей, прагнення бути милосердним.

Серед ідеалів козацької педагогіки є виховання вільної і незламної у своїх прагненнях людини, котра повинна, спираючись на вітчизняні традиції громадського і політичного життя, розвивати рідну культуру, економіку, будувати незалежну державу. В усній народній творчості відображено ідеал козака-хлібороба, власника землі, її дбайливого господаря. У часи лихоліть на передній план виступав ідеал козака-воїна, витязя нескореного духу, честі і звитяги.

Явищем глибоко самобутнім є козацька система виховання, що має такі ступені: дошкільне родинне виховання, родинно-шкільне виховання та підвищена освіта. Дошкільне родинне виховання утверджувало статус батьківської та материнської народної козацької педагогіки. У сім’ях панував культ матері і батька, бабусі та дідуся, роду і народу. Сімейні виховні традиції продовжувалися у школах.

Відомий історик Д.Яворницький звернув увагу на типовий факт з козацького життя, який свідчив про широку розповсюдженість грамотності серед запорожців. У них звичним явищем була церква, з одного боку якої знаходився шпиталь, з іншого боку – школа. Це була традиція, яка відображала спосіб і характер козацького життя. Ще одну особливість підмітив датський посол Юсто Юлій, який повертався через Україну від Петра I: майже всі мешканці козацької України писемні, у церкву, як правило, ходять з молитовниками.

Для козацької культури характерним було шкільництво. Д.Яворницький розподілив запорізькі школи на січові, монастирські, церковнопарафіяльні.

Першою на січі була монастирська школа, відкрита 1576 року при Самарсько-Миколаївському монастирі. Тут навчали молодь грамоти, молитов, Закону Божого та письма. Вона послужила зразком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вільностей.

 

Церковнопарафіяльні школи існували при парафіяльних церквах.

До січових шкіл хлопчиків приводили багаті батьки з 9 років. Головним учителем був ієромонах, який крім прямих обов’язків наставника піклувався про здоров’я хлопців, лікував хворих, хоронив померлих і про все детально доповідав кошовому отаману та прикордонному лікареві.

Січова школа існувала на території Запорізької Січі при церкві Святої Покрови. За звичаєм там не було жінок, школа складалася з двох відділів. У першому навчалися юнаки, що готувались на паламарів та дияконів. Другий – відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини і інші діти. Тут навчали грамоти, співу і військовому ремеслу. Учні утримувались за рахунок скарбниці Січі.

Особливої уваги заслуговують школи джур, які продовжували традиції сімейного виховання. У козаків існувала система відбору молоді – молодиків. Хто хотів стати козаком, той служив спочатку у старого козака за джуру. Джура носив за козаком рушницю, робив для нього всяку роботу, вчився у нього козацької майстерності жити і перемагати в екстремальних умовах. Джури жили в куренях разом із дорослими й одночасно відвідували січову школу. Час перебування молодиків у січовій школі і біля козака не регла­ментувався, все залежало від їх здібностей до військової та духовної науки.

Почесне місце серед навчальних закладів у запорожців займали полкові школи. Вони проіснували на території Лівобережної України до другої пол. XVIII ст. Ці школи, як правило, розміщувалися у приміщеннях, які належали церквам. Іноді їх називали за іменем церкви, напр. Покровська, Успенська тощо. Учні жили в будинку дяка і виконували різні господарські роботи. Методи навчання були обмежені. Дітей навчали рахувати, писати, читати. Виховання мало релігійний характер. Школи існували на кошти батьків.

Історики звернули увагу на школи музики і співу, які існували на Січі. 1652 року Б.Хмельницький видав універсал про організацію при кобзарських цехах шкіл кобзарів і лірників та взяв їх під свою опіку. Це були перші музичні школи в Україні. До таких шкіл приймали дітей, що мали добрий слух і голос. Їх метою було навчити молодь церковного співу, готувати читців і співаків для нових церков.

Як навчальні посібники в запорізьких школах використовували Часослов і Псалтир. Також була випущена "Козацька читанка", яка відповідала духу української національної школи того часу.

Обдарованих учнів рекомендували для подальшого навчання у школи підвищеного типу: Острозьку, Києво-Могилянську академії, братські школи Львова та Луцька.

 

44. Колегія Павла Галагана- закритий приватний середній чоловічий начальний заклад.

Коле?гія Павла? Ґалаґа?на — приватна чоловіча гімназія, заснована в Києві Григорієм Ґалаґаном відкрилася 1 13 жовтня 1871 р..

Наприкінці XIX — на початку XX ст. Колегія Павла Ґалаґана відігравала важливу роль в освітньо — культурному житті України та у формуванні української інтелектуальної еліти. Це був середній навчальний заклад закритого типу, створений на кошти відомого українського громадського діяча, мецената Г. Ґалаґана на память про єдиного сина Павла. У Колегії здобували освіту юнаки всіх соціальних станів православного або греко-уніатського віросповідання, які закінчили чотири класи гімназії та досягли віку Павла Ґалаґана, тобто 16 років.

Колегія мала лише старші класи, їх було чотири. Вони прирівнювалися до чотирьох вищих класів гімназії Міністерства народної освіти Приймалися юнаки-християни (однолітки Павла), які закінчили прогімназію або перші чотири класи гімназії, витримали конкурсні екзамени (російська, латинська, німецька та французька мови, математика) та пройшли за конкурсом. Навчалося близько 80 чоловік. Тридцять учнів отримували повне забезпечення за рахунок засновника закладу. Загальний навчальний ухил – гуманітарний. В колегії були створені природничо-науковий кабінет, фізична лабораторія, клас музики з фортепіано й органом, фундаментальна бібліотека з нумізматичною колекцією, власна церква (в ній вінчався І.Франко), лікарня, їдальня, спортивний зал. У закладі була добре поставлена навчальна робота, проводилися досліди з фізики, хімії, практикувалося написання рефератів, організовувалися літературно-музичні вечори, екскурсії. Викладалася столярна та токарна справи. Тут вивчали російську мову та літературу, Закон Божий, загальну історію, грецьку, латинську, французьку, німецьку мови, малювання, креслення, географію, космографію, фізику, алгебру, геометрію, тригонометрію. При цьому від учнів вимагали напруженої аналітичної праці, застосовуючи методи, які ми зараз називаємо інтенсивними. Інформаційно насичені лекції доповнювалися самостійними письмовими роботами.У той час це був чи не єдиний навчальний заклад, у якому лунала українська мова. Класних журналів тут ніколи не було, хоча колегіантам виставляли оцінки за чверть і за рік. У класах навчалося по 10-12 учнів і викладач прекрасно знав можливості кожного. Багато уваги приділялося загальному розвитку вихованців. Між учителями та учнями встановлювалося довірливе, дружнє спілкування. У 1879-1890 роках учні випускали журнал “Слово”, утворили історико-літературне товариство, на засіданнях якого читали та обговорювали реферати різноманітного змісту. Колегія видавала свій “Ежегодник” і періодичний збірник “Педагогічна думка”. Випускники Колегії здобували міцні знання й вступали до Київського університету Св.Володимира або ж до Санкт-Петербурзького та Московського університетів.

 

45. Основні типи навчально –освітніх закладів дореволюційної Росії кінець XIX ст. — 1917 рік.

46. Розвиток школи у Російській державі в XVI –XVII ст. Московська слов`яно –греко – латинська академія.

Слов'яно-Греко-Латинська Академія, - перший в Росії вищий навчальний заклад, засноване в 1687 з ініціативи видатного педагога, просвітителя і поета Симеона Полоцького. За статутом академії, на неї покладалися, крім власне вчительських, також цензурні і навіть поліцейські функції, і крім того юрисдикція трибуналу у справах віри. Академія була створена за ініціативою Симеона Полоцького (вчителя царських дітей) і його послідовника Сильвестра Медведєва.

Першим документом Академії була " Академічна привілей "передана на установу царю Феодору Олексійовичу у 1682, в якій встановлювався статус Академії рівний статусам західноєвропейських універститету.

Метою створення Академії була підготовка освічених людей для державного і церковного апаратів. Першими викладачами що почала створюватися Академії (в її основу були покладені відкрита ще в 1682 році Друкарський і створена в 1685 році Богоявленська школи) стали два відомих грецьких учених-ченця - брати Іоаким і Софроній Ліхуди, які прибули до Москви з рекомендаційної грамотою від Східних Патріархів. Володіли енциклопедичними знаннями, доктора Коттоніанской Академії в Падуї, проповідники та мислителі, вони доклали всі свої сили до організації першого на Русі вищого навчального закладу. Почавши в 1685 році заняття в стародавньому московському Богоявленському монастирі, вони стали навчати спочатку лише грецької мови, потім розширили програму, ввівши в неї риторику.

В кінці 1686 було розпочато будівництво спеціальної будівлі для Академії. В 1687 туди перемістилися брати Ліхуди зі своїми учнями. Цей рік і прийнято вважати роком відкриття Академії.

У 1701 році Петро I надав школі статус державної академії. Бібліотека Академії була найбільшою і найкращою в той час в Росії.

У перший час викладання в академії носило схоластичний характер. Викладали граматику, піїтику, риторику, логіку і фізику латинською і грецькою мовами, але першорядне значення приділялося вивченню грецької мови і культури. Проходження курсу тоді було розраховано на 12 років. Навчання було розділено на 8 класів або, як в той час говорили, на 8 "шкіл", які включали в себе 4 нижчих класу: "фара", "інфірма", "граматика", "синтаксиму", два середніх: "пиитика" і "риторика", дві вищі: " філософія "і" богослов'я ". Навчання велося цілий рік.

Після перетворень, проведених Палладієм Роговський в дусі просвітителя Стефана Яворського, в Академії стали вивчати латинська мова, сучасні європейські мови, філософію. У нижчих класах йшло навчання слов'янської та латинської мови, арифметиці, історії, географії, катехізису. Після закінчення чотирьох років учні вільно читали і писали по-латині. У середніх класах вони продовжували навчати латинська мова, щоб через два роки говорити нею, і освоювали віршування, літературний твір, красномовство і богослов'я. Окремий предмет в Академії становила поезія.

Багато учні не доучуватися до старших класів, а йшли з першого ж року навчання в інші школи - математичні, інженерні, медичні, так як добре володіли іноземними мовами. Учнів з бідних верств населення відсилали за кордон, щоб "учитися мовам турецькому, арабському і перському "і для" наук літературних ", які вивчали під Франції. Академія стала відома в Європі, а не тільки в Росії. З 1721 року в ній стали навчатися іноземці, які були прирівняні до російським учням.

На початку свого існування Академія перебувала у спільному державному та церковному управлінні (як багато класичні європейські університети того часу) і готувала, головним чином, перекладачів, працівників друкарень (справщиков), священнослужителів, вищих державних керівників і дипломатів, викладачів та професорів, причому не тільки для Росії, але і для інших слов'янських країн.

З установою Академічного університету в Петербурзі (1725) і Московського університету (1755) кращі професори і викладачі перейшли в них, а також в Російську Академію Наук, інженерні, Навігацкой та медичні школи розвивати російські науку і освіту. У 1814 році залишилися останніх 3 викладача, яких перевели в Троїцьку Семінарію 1727. З Слов'яно-Греко-Латинської Академії з'явилися Московський державний університет імені М. В. Ломоносова, Московська Духовна Академія, Санкт-Петербурзький державний університет та інші вищі навчальні заклади Росії. З 1814 року і до відновлення в 2010р. Слов'яно-Греко-Латинська Академія була закрита.

На початку XXI століття активно обговорювалось в освітніх, наукових, церковних і державних колах ідея відродження Слов'яно-Греко-Латинської Академії у відповідності з освітніми та науковими цілями, викладеними в Привілеї на Академію.

47. Стан освіти і школи на Україні в першій половині XІX ст.

У XIX столітті система освіти почала розвиватися у рамках загальнодержавної російської політики. У 1804 році відкрилася перша в Україні Одеська комерційна гімназія. Всього в Україні у першій половині століття діяло 1320 парафіяльних і повітових шкіл та училищ, відкрито 19 гімназій, навчалося близько 4 тис. учнів. У стані справжнього занепаду перебувала освіта у Західній Україні. Уряд Австро-Угорщини проводив колонізаторську політику. У Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою, у Галичині – німецькою і польською, на Буковині – німецькою і румунською. Формально у 1869 р. тут було введене обовязкове навчання дітей віком від 6 до 14 років, однак переважна частина населення від 55 до 75% залишалася неписьменною. У 1834 був відкритий Київський університет, першим ректором якого став відомий український вчений; – Михайло Максимович. Він заохочував і особисто брав участь у збиранні українського фольклору, вивченні памяток старовини. У 1865 відкрився університет у Одесі, у 1898 – Київський політехнічний інститут, 1899 – Катеринославське вище гірниче училище нині Національна гірнича академія України. На західноукраїнських землях основними центрами науки були Львівський університет, 1661 року заснування, і Чернівецький університет, 1875 року заснування, заняття в яких велися польською і німецькою мовами. Незважаючи на низький освітній рівень населення, продовжує розвиватись освіта.

 

Навчальні заклади були чотирьох розрядів:

1 парафіяльні школи – для людей найнижчих станів;

2 повітові училища – для дворян, купців, урядових службовців, ремісників;

3 гімназії – для дворян і чиновників;

4 ліцеї та університети – для дворян.

 

Більшість населення України було неписьменним. Міністерство народної освіти вирішило провести реформу системи освіти і затвердило «Попередні правила народної освіти», а в 1804 р. – статут навчальних закладів. За «Попередніми правилами» передбачалися чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські гімназії, університети.

 

Для поширення науки, освіти і культури у західноукраїнських землях мала велике значення діяльність науково-дослідного інституту «Оссолінеум» – інституту Оссолінських, заснованого у Львові в 1817 р. Ю. Оссолінським – польським просвітителем, літературознавцем та істориком. В інституті були бібліотека і музей, в яких уже на кінець 30-х років було зібрано близько 500 тис. книг із філософії, літератури, географії, права, багатющі колекції зброї, рідкісних монет, картин, гравюр та ін. памяток старовини й мистецтва

 

48. Основний зміст і прогресивні риси системи освіти України за шкільним статутом 1804 року.

1804 року було прийнято Статут університетів і Статут навчальних закладів, підпорядкованих університетам, які регламентували структуру і принципи побудови народної освіти в країні і які прямо відображувалися на українському шкільництві.

 

За прийнятими статутами у Росії вперше запроваджувалась державна система народної освіти. Вся країна поділялась на шість учбових округів, два з яких Харківський і Віленський розміщувались на території України. Реформа передбачала такі типи навчальних закладів у кожному окрузі:

парафіяльні училища 1-річні,

повітові училища 2-річні,

гімназії 4-річні,

університет.

 

На чолі кожного округу призначався опікун, а всі навчальні заклади в окрузі підпорядковувались університету.

Об’єктивно статути 1804 р. були прогресивними. Ними проголошувались безстановість і наступність всіх типів навчальних закладів, державність освіти безплатність на всіх ступенях. Серед негативних рис реформи були багатопредметність навчання при його обмежених термінах, декларативність програм, недостатнє фінансування навчальних закладів. Добре фінансувались лише гімназії і університети, де навчались, як правило, діти вищих станів.

Невдовзі після опублікування шкільного статуту було зроблено його додаткові тлумачення. Оголошувалось, що доступ в університети та гімназії кріпакам і вихідцям із нижчих станів є закритим. Нерозв’язаним залишалося питання про надання права на вищу освіту жінкам.

У Віленському окрузі навчальні заклади хоч і діяли за новими статутами, але з деякими особливостями, які випливали з того, що дані території перед цим були під Польщею. Зокрема, викладання велось польською мовою російська мова була окремим предметом навчання. Але після польського повстання 1830-1831 рр. у всіх школах округу запроваджувалося викладання лише російською мовою.

У губерніях Харківського навчального округу освіта розвивалася нерівномірно. У зв’язку з реформою на початку XIX ст. тут було створено всього 18 повітових училищ і 8 гімназій. Перші гімназії відкрито у Харкові, Чернігові, Новгород-Сіверському, Полтаві, Херсоні, Катеринославі.

Невдовзі після видання статуту 1804 р. уряд дозволив відкривати дворянські пансіони і гімназії. На Україні у зв’язку з цим почали діяти дворянська гімназія у Харкові, комерційна гімназія в Одесі, вищі гімназії у Кременці та Ніжині. З’являються жіночі станові заклади – інститути шляхетних дівчат, які були першими середніми школами для жінок у всій Росії. На території України перший такий заклад було відкрито 1818 року у Харкові. Такі ж інститути почали працювати і в інших українських містах: у Полтаві, Одесі, Києві. Згодом середня жіноча освіта була представлена ще й жіночими єпархіальними школами, які відкривало духовне відомство, та жіночими гімназіями, що відкривалися міністерством народної освіти.

 

49. Порівняльна харктеристика статуту гімназій і народних училищ 1828 року і шкільного статуту 1804 року

 

Новий “Статут гімназій і училищ, підпорядкованих університетам” 1828 року був реакційний і узаконив становий характер освіти. Всі типи шкіл, які були і раніше зберігалися. Проте проголошена у Статуті 1804 безстановість і наступність були ліквідовані. В усіх типах шкіл і в молодших класах гімназій дозволялися тілесні покарання.

 

1. Парафіяльні школи (училища). Термін навчання 1-2 роки призначалися виключно для найнижчих станів – бідноти. Приймалися хлопчики та дівчатка з 8 років (дівчат і не старше 11 років). Навчали читанню, вивчали релігію, церковні книги, каліграфію, арифметичні дії.

2. Повітові школи (училища). Термін навчання 3 роки. Відкривалися для дітей купців, ремісників та іншого промислового люду. Вивчали Закон Божий, російську мову, арифметику, геометрію, географію, історію, чистописання, малювання, креслення. Вилучалися з навчального плану природознавство, фізика, технологія. Особливу увагу приділяли моральному вихованню. Панували муштра, зубріння, тілесні покарання, система суворого нагляду за учнями та викладачами

3. Гімназії. Термін навчання 7 років. Призначалися переважно для дітей дворян і чиновників. З навчальних планів були зняті такі предмети як політична економія, комерційні науки, філософія та природознавство, а введені Закон Божий, священну та церковну історію, логіку, російську мову та словесність, грецьку мову.

 

50. Структура і зміст освіти в статутах гімназій і прогімназій та інших документах міністерства освіти Росії 1864, 1871, 1872, 1874.

 

Статут 1864 року. Згідно Статуту гімназії були чоловічі та жіночі, поділялися на класичні та реальні. Термін навчання у семи класах сім років. Там, де не було гімназій могли засновуватися прогімназії (4 нижчі класи гімназії). Вони теж могли бути чоловічими та жіночими і також поділялися на класичні та реальні. І в класичних і в реальних гімназіях в однаковому обсязі вивчали Закон Божий, російську мову з церковнослов’янською та словесність, історію, географію, чистописання, за бажанням співи та гімнастику. У реальних гімназіях у більшому обсязі вивчалися математика, природознавство з хімією, фізику, космографію, німецьку, французьку мови, малювання, креслення. Проте взагалі не вивчалися класичні мови (латинська та грецька). Випускники класичних гімназій мали право вступати до університетів і до всіх інших вищих навчальних закладів, випускники реальних – до вищих навчальних закладів, окрім університетів, до університетів же їх не приймали.

Згідно зі Статутом гімназії проголошувалися безстановими навчальними закладами. На практиці ж було дещо інакше. В цих навчальних закладах могли навчатися переважно діти заможних батьків. Розширювалися права педагогічних рад гімназій у навчальних і господарських справах, заборонялося фізичне покарання учнів (у реальному ж житті ця заборона частенько порушувалася), була введена форма одягу, створювалися бібліотека, кабінети фізики, хімічні лабораторії (лише при реальній гімназії. Гімназія забезпечувалася необхідними посібниками з природознавства, географії, малювання, креслення, музики, гімнастичними снарядами, музичними нотами.

Прогімназії повинні були мати все те, що мали гімназії, за винятком кабінету фізики та хімії.

Статут 1871 року. Згідно всі чоловічі гімназії були перетворені в класичні (сім класів, термін навчання вісім років, а саме: з річним курсом у кожному з перших шести класів і з дворічним у сьомому). Учні вивчали: Закон Божий, російську мову з церковнослов’янською та словесність, основи логіки, латинську та грецьку мови, математику, математичну географію та фізику з коротким природознавством, історію, географію, німецьку та французьку мови, чистописання, за бажанням креслення, малювання, музику, танці. На вивчення латинської та грецької мов відводилося 40% усього навчального часу, хімію не вивчали, математику та фізику вивчали без зв’язку з життям і технікою Курс літератури був обмежений і доводився до 30-40-х років ХІХ століття.

Життя гімназистів суворо регламентувалося “Правилами для учнів гімназій ” і “Правилами про стягнення” (1874). З 1887 року був виданий циркуляр (тодішнім міністром освіти І.Д.Дєляновим), який отримав назву “Циркуляр про кухарчиних дітей”. Згідно цього документу заборонялося приймати до гімназії дітей простого народу.

Статут 1871 року з деякими незначними змінами проіснував до 1917 року.

Реакційні заходи в галузі освіти. Поворот до реакції почався вже в кінці 60-х років, після замаху на Александра II Д.В. Каракозова. Політика Олександра III в галузі освіти носила ще більш реакційний характер.

Новий уряд прагнув надати початковій школі більше клерикальний (церковний) характер. У 1884 р. з ініціативи міністра народної освіти 1.Д. Делянова церковно-парафіяльні школи та школи грамоти були передані до Синоду ведення. При цьому число ЦПШ зростала і досягла більш, ніж 30 тис., що розширило можливості селян навчитися хоча б грамоти.

Ще раніше реакція позначилася на стані середньої школи.

- Вже при Олександрі II зусиллями публіциста і громадського діяча М.Н. Каткова і міністра освіти Д.А. Толстого були прийняті статути 1871 і 1872 років. У статутах проводилася концепція класичної освіти, яке сам імператор вважав важливим засобом боротьби з нігілістичним настроєм молоді. Реальні гімназії були замінені шестікласснимі реальними училищами. 1 в класичних гімназіях і в реальних училищах було вилучено природознавство, зменшено кількість навчальних годин з російської, історії, географії, і новим мовам предметів, на думку Каткова, що приводили до верхоглядства, товчену води і нігілізму. Натомість у гімназіях в кілька разів збільшувався курс давніх мов і математики, що не давали простору різних міркувань, але дисциплінований і привчає розум до засвоєння знань і точних понять. В училищах зріс обсяг практичних дисциплін креслення і т.п., природознавство повинно було викладатися не науково, а технологічно.

Підвищення плати за навчання обмежувало прийом у середні навчальні заклади дітей з малозабезпечених верств населення. Посилювався спостереження за гімназистами як в стінах гімназії, так і поза нею.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 660; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.068 сек.