Сутність модульно-розвиваючого навчання

В

Б

А

Недільні школи - уч. закладу для дорослих і працюючих дітей; історично наиб, рання форма позашкільної освіти. Підрозділяються на 2 осн. типу: конфесіональні школи разл. віросповідань для религ.-нравств. виховання (у християн — недільні, у мусульман — п'ятничні, в іудеїв — суботні) і обшеобразоват. в. ФШ. В. ш. виникли як конфесіональні в сірий. 16 в. (перша при Миланском соборі) у формі недільних бесід. В 17 — 18 вв. вони широко поширилися в Європі й Сівба. Америці. Потреба в грамотні робітників, пов'язана з розвитком капіталізму, спричинила введення в конфесіональні В. ш. занять по общеобразоват. предметам, з одного боку, і створення світських В. ш. — з іншої (перша така В. ш. — у Базелі в 1756). В 19 в. общеобразоват. В. ш. зіграли виходить, роль у розвитку нар. утвору у Великобританії, Франції, Німеччині й ін. зап.-европ. країнах. Створювалися також многочисл. школи й курси проф. підготовки, що діяли в неробочий час. З організацією гос. шк. систем і введенням загального обяззат. навчання образоват. В. ш. до нач. 20 в. майже повсюдно припинили своє існування. Конфесіональні В. ш. існують у мн. совр. країнах. У Росії В. ш. конфесіонального типу епізодично виникали з 1-й підлога. 18 в. при мн. церк. приходах. Длит, час існували лише лютеранські В. ш. в Эстляндии (Валга, Пайде, Раквере). В 1-й підлога. 19 в. отд. підприємці влаштовували общеобразоват. В. ш. для неповнолітніх робітників і дітей робітників у Москві (при Трехгорной мануфактурі Прохоровых, 1816; при сукняній фабриці Новикова, 1843), у с. Іваново (при фабриці Бабуріна, 1847), у КонопТопском повіті Чернігівської губ. (при мвиханич. заводі Кандыбы, 1843) і ін. Підйом демокр. руху напередодні скасування кріпосного права викликав майже повсюдну появу В. ш. В 1858 відкрилася В. ш. у Полтаві, в 1859 — у Петербургові й Києві. Ініціаторами створення В. ш. були вчителі, офіцери, студенти, ліцеїсти. Рух за відкриття В. ш. підтримував Н. І. Пирогов, що видається роль у їхньому створенні зіграв проф. П. В. Павлов. До нач. 1862 в 178 містах Росії діяла 331 В. ш. (у т.ч. у Петербургові — 61). Навчання у В. ш. було безкоштовним, праця вчителів — добровільним і безоплатним, у пресі регулярно висвітлювався стан справ у В. ш. Широко застосовувалися передові методи навчання (наочність, звуковий метод навчання грамоті і т.д.), використовувалися кращі підручники — «Абетка» В. А. Золотова, «Буквар південноросійський» Т. М. Шевченко й ін. В 1860 В. ш. минулого узаконені, але прирівняні до нач. школам; викладання в них обмежувалося елементарною грамотою (читання, лист, рахунок), історія й географія виключалися. В 1861 за В. ш. установлений «строгий нагляд», для спостереження за ними призначені священики. Виявлення рев. пропаганди у дві петерб. В. ш. послужило приводом до повсюдного закриття В. ш. (червень 1862). В 1870 офіційно відкрилася харківська В. ш. (с 1862 працювала вдома) X. Д. Алчевской, що проіснувала св. 50 років. Вона послужила зразком для всіх, що відкрилися потім В. ш.; у ній була створена методика навчання грамоті дорослих. Отд. В. ш. виникали в містах і селах в 70— 800х рр., але тільки з кін. 800х рр. знову почалося широке суспільств, рух за відкриття В. ш. Вчасно Революції 1905—07 у Росії, по офиц. відомостям, було 782 В. ш. з 40 тис. уч-ся (50% жінок) і 2,6 тис. учителів (60% жінок). Крім того, було 549 недільних і вечірніх курсів для робітників. Уже в 18608х рр. неуводити, увести до ладу-рые В. ш. проводили заняття й у будень по вечорах. З 18908х рр. створювалися воскресно-вечір-ние й вечірні школи. Більшу популярність одержали В. ш. для робітників за Невською заставою в Петербургові, відкриті H. A. Варгу ниным. Серед них виділялася Смоленська школа, у доорій навчалося до 600 чіл. У числі викладачів були Н. К. Крупская, Л. М. Книпович, П. Ф. Куделли, А. М. Калмыкова й ін. В 200е рр. В. ш. були замінені ликтпунктами, школами грамоти й ін. видами шкіл для дорослих (див. у ст. Ліквідація неграмотності), що стали частиною єдиної гос. системи утвору. Див. також Вечірні школи, Утвір дорослих. Літ.: Абрамов Я. В., Наші недільні школи. Їх минуле й сьогодення, СПБ, 1900; Вахтерів В. П., Сіл. недільні школи й повторювальні класи, Миз962; Вольфсон Д., Сиб. недільні школи, Томськ, 1903; Л с м до з М., Справа недільників, у нього кн.: Нариси звільнить, руху «шістдесятих років», СПБ, 19082; Спільна справа. Сб. статей з питань поширення утвору серед дорослого населення, під ред. В. С. Костроминой, в. l. M., 19052; в. 2—4, М., 1902—12; М и — жуев П., Вечірні доп. школи й курси в Англії, СПБ, 1908; Досвід програм по всіх предметах навчання в недільній школі, М., 1909; Чарнолуский В., Настільна книга по нар. утвору, т. 4, СПБ, 1911; Жураковский Г. Е., До питання про виникнення перших недільних шкіл у Києві, СП, 1944, № 10; Д p про и про в І. Т., Недільні школи — вогнища культури й освіти — СП, 1971, №6; Д и с n p про в Є. Д., Сов.літтра... Бібліографія, покажчик, М., 1979.

Вечірня освіта, одна з форм підготовки фахівців вищої і середньої кваліфікації, кваліфікованих робітників, а також вчення молоді і дорослих в середній загальноосвітній школі без відриву від трудової діяльності. Термін «В. о.» прийнятий умовно: заняття у вечірніх школах і ін. учбових закладах проводяться в денний і вечірній час залежно від умов (змінності) виробничої роботи учнів. Значна частина учбового матеріалу в системі Ст о. розрахована на самостійну роботу студентів (що вчаться).

Ст о. виникло в дореволюційній Росії в 19 ст, коли з'явилися недільні школи, недільно-вечірні і вечірні школи для дорослих, що здійснювали початкове вчення. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції отримали широкий розвиток різні форми як загального, так і професійного Ст о. (початкового, середнього і вищого). У системі Ст о. здійснювалася також ліквідація неписьменності і малограмотності дорослого населення.

В 20-і рр. організовані вечірні школи різного типа (наприклад, школи грамоти, школи селянської молоді), загальноосвітні і професійно-технічні курси, робочі і селянські університети, які дозволяли трудящим без відриву від виробництва здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію; для здобування середньої загальної освіти і підготовки робітників і селян до вступу до вузу були створені робочі факультети (див. Робітфак).

Загальне Ст о. Сучасна система загального середнього Ст о. почала складатися в роки Великої Вітчизняної війни, коли відповідно до постанов СНК(Рада Народних Комісарів) СРСР «О вченні підлітків, що працюють на підприємствах» (червень 1943), і «О організації вечірніх шкіл сільської молоді» (червень 1944) стала створюватися мережа шкіл робочої молоді і шкіл сільської молоді, з що 1958 отримали назва вечірніх (змінних) середніх загальноосвітніх шкіл. У складі цих шкіл, як правило, є 9—11-і класи. Для учнів, не здобули свого часу неповної середньої освіти, створюються відповідні класи восьмилітньої школи. Деякі типи вечірніх шкіл (школи майстрів при підприємствах, класи майстрів у складі вечірніх міських шкіл, учбові комбінати на селі), окрім загального утворення, здійснюють підвищення професійної кваліфікації що вчаться і вчення новим професіям. У місцях, де кількість учнів недостатньо для організації вечірньої школи, при загальноосвітніх школах створюються окремі класи, які працюють за системою Ст о. Навчальний рік в міських вечірніх (змінних) школах — 36 учбових тижнів по 19—22 ч в тиждень, в сільських 28 тижнів по 25—27 ч в тиждень. Заняття проводяться 3—4 рази в тиждень. У зв'язку з різними термінами з.-х.(сільськогосподарський) робіт в різних кліматичних поясах терміни почала і закінчення навчального року і літніх канікул в сільських школах за рішенням Ради Міністрів АССР, виконкомів краєвих і обласних Рад депутатів трудящих можуть змінюватися при обов'язковому виконанні встановленої норми учбового часу. У 1969/70 навчальному році в СРСР було понад 10 тис. вечірніх (змінних) шкіл (у тому числі 8,5 тис. міських), в яких виучувалися близько 4 млн. чіл. (з них 2,8 млн. — в 9—11-х класах) і працювало 367 тис. вчителів. Проблеми загального Ст о. розробляються в НДІ(науково-дослідний інститут) загальної освіти дорослих АПН(Агентство друку Новини) СРСР(Академія педагогічних наук СРСР); організаційні, методичні і ін. питання Ст о. освітлюють журналом «Вечірня середня школа». Див. також Середня загальноосвітня школа.

Професійно - технічне Ст о. У системі професійно-технічного утворення планомірна підготовка кваліфікованих робітників по вечірній системі вчення набула поширення на початку 60-х рр., коли по постанові Ради Міністрів СРСР «Про вечірні (змінних) професійно-технічні училища і вечірні (змінних) відділення при денних професійно-технічних училищах» (січень 1962) такі училища і відділення були створені в багато промислових і з.-х.(сільськогосподарський) центрах країни. У вечірні (змінні) професійно-технічні училища (відділення) приймаються робітники, службовці, колгоспники по напряму підприємств, колгоспів, будівництв, транспортних і ін. організацій. Училища (відділення) готують кваліфікованих робітників більше 370 спеціальностей (слюсарі, токарі, фрезерувальники, електромонтери, трактористи, шофери, каменярі і ін.). Вечірня професійно-технічна освіта, так само як і денне, включає виробниче вчення, цикли спеціальних технічних і загальноосвітніх дисциплін. Термін вчення у вечірніх міських професійно-технічних училищах — 1—3 р., в сільських — 1—2 р. (залежно від складності спеціальності, що вивчається, і необхідної кваліфікації, а також від загальноосвітньої і професійної підготовки учнів). Після закінчення вчення учнів складають випускні кваліфікаційні іспити. У 1970 працювало понад 90 вечірніх (змінних) професійно-технічних училищ (близько 37 тис. учнів); крім того, більше 90 тис. чіл. виучувалося на вечірніх (змінних) відділеннях. У 1962—69 в системі професійно-технічного Ст о. підготовлено понад 800 тис. кваліфікованих робітників. У 1970 у вечірні (змінні) професійно-технічні училища (відділення) прийнято понад 171 тис. чіл.

Вище і середнє спеціальне Ст о. За роки Радянської влади була створена державна система вищого і середнього спеціального Ст о. Вже в 20—30-і рр. при вищих (переважно гуманітарних) і середніх спеціальних учбових закладах стали відкриватися вечірні факультети і відділення, були організовані самостійні вечірні вузи і технікуми (у 1940 працювало 8 таких вузів і 47 технікумів). Особливо широкий розвиток отримало професійне Ст о. в 50—60-і рр. У 1969/70 учбовому р. в СРСР було 4 самостійних вечірніх інституту (Комсомольський-на-Амурі політехнічний, Норільський індустріальний, Рибінський технологічний Московський металургійний), 3 заводу-втуза (у яких прийняті вечірня і денна системи вчення), було 396 вечірніх факультетів (відділень) при вузах, у тому числі 48 в університетах, 209 факультетів у втузах промисловості, будівництва, транспорту, 60 в педагогічних інститутах, 32 у вузах мистецтв, 23 в економічних інститутах. Система Ст о. прийнята також на загальнотехнічних факультетах що здійснюють загальнонаукову і загальноінженерну підготовку. У 1969/70 навчальному році працювало 235 самостійних вечірніх середніх спеціальних учбових закладів і 1321 вечірнє відділення при стаціонарних технікумах і училищах (у тому числі 1010 відділень промисловості, будівництва, транспорту, зв'язку і сільського господарства), 43 економічних, фінансових, статистичних і торгівельних; 143 охорона здоров'я і фізичної культури, 125 освіт, мистецтва і кінематографії. У вечірніх вищі і ср. спеціальні учбові заклади можуть поступати по конкурсних іспитах всі трудящі без обмеження віку: у вуз — що мають середню освіту; у технікуми, училища і тому подібне — після закінчення 8-річної або середньої школи. В першу чергу приймаються особи, характер роботи яких відповідає вибраній в учбовому закладі спеціальності. Деякі пільги надаються учасникам Великої Вітчизняної війни і звільненим в запас з Озброєних Сил. Вище і середнє спеціальне Ст о. здійснюється по скороченому (порівняно з денною системою) переліку спеціальностей. Термін вчення на 0,5—1 рік більший, ніж в денній системі. Учбові заняття проводяться зазвичай 4 рази в тиждень по 4 ч. Програми і підручники ті ж, що і для денних учбових закладів. Учбовий план будується з таким розрахунком, щоб в першу чергу забезпечити в необхідному об'ємі вивчення науково-теоретичних (загальнонаукових і загальнотехнічних) дисциплін. Спеціальні дисципліни вивчаються з урахуванням того, що студенти (що вчаться) працюють на виробництві по вибраній в учбовому закладі спеціальності, причому в процесі вчення вони займають на виробництві робочі місця і посади залежно від проходження учбової програми. Зберігаються всі основні форми учбового процесу, прийняті в денній системі вчення, — лекції (у середніх спеціальних учбових закладах, як правило, — уроки), лабораторні і семінарські заняття, учбова практика переддипломна виробнича практика. Від проходження переддипломної практики можуть бути звільнені студенти, характер і профіль роботи яких на виробництві відповідає профілю спеціальності, вибраної у вузі; у середніх спеціальних учбових закладах, де особливо важлива практична підготовка майбутніх фахівців, випускники повинні мати не менше року стажу роботи по вибраній (або близькою до неї) спеціальності. Студенти і учні виконують курсові проекти і курсові роботи; двічі в рік проводяться екзаменаційні сесії. Вчення закінчується виконанням і захистом дипломних проектів (дипломних робіт) або складанням державних іспитів (випускники університетів складають державні іспити і захищають дипломні роботи). У 1969/70 навчальному році по вечірній системі вчення здобували вищу освіту 668 тис. чіл., середнє спеціальне — 687 тис. чіл. У 1969 вечірніх факультетів (відділення) вузів прийняли 127,4 тис. чіл. і випустили 78,0 тис., середні спеціальні — відповідно 168,6 тис. і 148,6 тис. (див. також Вище утворення, Середнє спеціальне утворення). що Успішно виучується у вечірніх школах і спеціальних учбових закладах (факультетах, відділеннях) державою встановлені пільги: додаткові відпустки із збереженням заробітної плати — на час лабораторно-екзаменаційних сесій, для підготовки і захисту дипломних проектів (робіт), складання державних (або випускних — в школі) іспитів; скорочений робочий день або скорочений на один день робочий тиждень із збереженням 50% заробітної плати і ін. Всі типи вечірніх учбових закладів дають таким, що виучується той же обсяг знань і після закінчення ті ж права, що і відповідні стаціонарні вузи, технікуми, училища, школи. Випускники вечірніх учбових закладів отримують документ про освіту — атестат або диплом — єдиного загальносоюзного зразка. За системою Ст о. працюють різні курси (по підготовці до вступних іспитів у вищі і середні спеціальні заклади, іноземних мов, машинопису, автосправи і ін.), народні університети, університети марксизму-ленінізму, ця система використовується в інститутах удосконалення фахівців різного профілю. Система загального Ст о. існує і в ін. соціалістичних країнах (наприклад, в Болгарії, Польщі, Румунії, Чехословакії), а також в тих, що багато розвиваються і деяких капіталістичних державах. У ряді соціалістичних країн (наприклад, в Болгарії, ГДР(Німецька Демократична Республіка), Польщі), так само як і в СРСР, в системі вищої освіти організована вечірня підготовка. У ГДР(Німецька Демократична Республіка) з 1969 введена система вечірнього і заочного вчення для інженерів, що працюють на виробництві, з середньою спеціальною освітою, щоб дати їм можливість здобути вищу освіту за фахом. У капіталістичних країнах також існує спеціальне Ст о., яке по науковому рівню, як правило, вважається нижче отримуваного в денній системі. Наприклад, у вузах США Ст о. розглядається як одна з форм підвищення кваліфікації фахівців і часто не дає права бути допущеним до складання іспитів і виконання дисертаційної роботи на здобуття ступеня бакалавра (як це прийнято на всіх денних відділеннях). Лише у деяких вузах і не по всіх спеціальностях вечірні відділення, що закінчили, допускаються до складання бакалаврських іспитів і виконання дисертацій. Вечірні відділення, що зазвичай закінчили, додатково виучуються протягом року очний і потім отримують право на здобуття ступеня бакалавра. У вузах Великобританії поряд з системою Ст о. прийнята також система вчення, що отримала назву «Листковий пиріг», при якій протягом всього терміну вчення чергуються семестри теоретичних занять у вузі і роботи на виробництві за профілем вибраної спеціальності.

Екстернатна форма навчання - особлива форма навчання, що передбачає самостійне вивчення навчальних дисциплін, складання у вищому навчальному закладі заліків, екзаменів та проходження інших форм підсумкового контролю, передбачених навчальним планом.

Модуль (modulus) – міра. У педагогіці модуль – це функціональний вузол навчально-виховного процесу. Модульне навчання – це пакет науково-адаптованих програм для індивідуального вивчення, що забезпечує навчальні досягнення студентів з різним рівнем попередньої підготовки. Навчальний модуль – це система занять у вигляді сукупності систем знань, норм цінностей. Це поетапне відкриття студентом під впливом викладача цієї системи у ході пошукової пізнавальної активності.

Модульне навчання зародилося в кінці 60-х років у англомовних країнах. Принцип його полягав у тому, що студент більш самостійно може працювати із запропонованою йому індивідуальною навчальною програмою, яка включає цільовий план дій, банк інформації і методичне керівництво щодо досягнення поставлених дидактичних цілей.

Основні принципи модульності:

- Наявність самостійної групи ідей (знань), якими оволодівають студенти за допомогою дидактично доцільних засобів.

- Формування самостійно спланованої, цілісної одиниці навчальної діяльності, яка сприяла б досягненню студентом чітко визначених цілей. Складаються автономні порції навчального матеріалу для студентів. За умов модульності студент дістав право вибору шляхів індивідуального навчання.

Чим відрізняється модуль від кроку?

Крок – це частина матеріалу від програмного навчання. Модуль – це частина матеріалу з відповідним ростом знань. Так пропонується семестровий лекційний курс розподілити на 10-12 модулів. Наприклад, викладач з сестринської справи складає алгоритм практичного навичка “Приготування і застосування дезінфікуючих розчинів”, повинен починати з правил математики (скласти рівняння).

Реалізація принципу модульності забезпечує оптимізацію психосоціального росту студента і викладача.

Зміст модульно-розвиваючого навчання визначається цілісною системою змістових модулей, що зафіксована у модульній програмі того або іншого навчального курсу.

Принципи формування модульних програм:

1. Цільове призначення інформаційного матеріалу;

2. Поєднання комплексних інтегруючих і окремих дидактичних цілей;

3. Повнота навчального матеріалу в модулі;

4. Відносна самостійність елементів модуля;

5. Реалізація зворотного зв’язку;

6. Оптимальна передача інформаційного і методичного матеріалу.

Умови модульно-розвиваючого навчання:

1. Зменшення щоденного навчального навантаження (замість 5-7 предметів вивчають 2-3, максимум 4).

2. Впроваджено гнучкий розклад і скорочено заняття до 30 хв. – 3 міні-модуля. Міні-модуль (30 хв.) - Матеріал, що має смислову і логічну завершеність кожного.

Навчальна технологія, адаптована до основних завдань старшої школи та психолого-фізіологічних особливостей учнів, називаємо модульно-рейтинговою.

Модульний процес і структура навчального модуля: Основним дидактичним засобом реалізації модульної програми повинні стати міні-підручники.

Контроль знань і самостійної роботи студентів: Адміністрація вищих навчальних закладів в США ретельно контролює набуття знань студентами, їх рівень, участь в аудиторній (самостійній) роботі, успішність тощо. Оскільки система вищої освіти відмінно комп’ютеризована, контроль навчального процесу досить досконалий і миттєвий. Комп’ютерне тестування займає:

- поточне –5-10 хв.

- проміжне – 15-20 хв.

Щотижня студенти виконують письмові тести а завданням викладача, щомісячно письмове тестування по 30-50 хв. (зараховують 3 кращі результати з 4-х тестів), а в кінці семестру – фінальний (підсумковий) екзамен або залік з письмовим тестом (2-3 години).

3. Прогресивна система оцінювання успішності студентів.

В США використовуєть система “балів якості знань”. Оцінка А+ (4 – “блискучі знання!”); А (дорівнює 3,8-3,9); А/В+ (3,6-3,7) і т.д.

Сумарний семестровий бал за пройдений курс (предмет) виводиться, приблизно, таким чином. По-перше, встановлюється загальна академічна активність і успішність студента (у відсотках); по-друге, відповідно до набраної кількості відсотків викладач виставляє студенту фінальну (підсумкову) оцінку за пройдений курс (предмет).

Загальна академічна активність студента (у відсотках):

1. Відвідування лекцій – 5%;

2. Відвідування семінарів, практичних та лабораторних занять – 25%;

3. Комп’ютерні або письмові тести (за завданням викладача) – 15 %;

4. Три кращих результати щомісячних письмових тестів – 10 % + 10% + 10% = 30%

5. Фінальний екзамен або залік із письмовим тестом – 25 %%

Загалом – 100%.

Ганна Віват пропонує 1-бальну шкалу оцінювання знань і вмінь. Пр оцінюванні знань за 10-бальною шкалою чіткіше можна буде показати відмінність між добрими і дуже добрими знаннями, між просто роботою і роботою-творчістю. 1 і 2 бали оцінювання за 10-бальною шкалою вважатимуться оцінками негативними і відповідатимуть нинішній оцінці “2”. Один (1) бал пропонуємо виставити при повному небажанні вчитись, а два (2) бали – при недостатньому рівні навчання.

Три, чотири, п’ять балів відповідатимуть нинішній оцінці “3”. Три бали отримує студент, який виявляє невеликі знання з предмета. Чотири бали – учень старається, але через невеликі здібності не може сягнути вищого рівня. П’ять балів ставлять учням, які працюють над собою, але підходять до роботи не творчо, не можуть навести свої приклади, зробити узагальнення.

Шість і сім балів відповідатимуть нинішній “4”. Шість балів відповідає “4-“. Сім балів пропонуємо виставити за добру відповідь, але не досконалу. Вісім, дев’ять балів виставляють на місці нинішній “5”. Балами вісім і дев’ять можна оцінювати відповіді дуже добрі та бездоганні. Десять балів – оцінка за талановиті відповіді.

В. Паламарчук пропонує 12-бальну систему оцінювання знань, умінь і навичок учнів. Автор статті обгрунтовую глибоку кризу 5-бальної шкали. Вчителі прагнуть зафіксувати крок уперед учня в рамках незграбної офіційної 5-бальної системи оцінювання. Це – доповнення у вигляді знаків “+” і “-”. В результаті із 5-бальної системи виходила 15-бальна. Але практика зразу ж показала, що три бали (“1-”, “1+”, “2-”) ніколи і ніким не вживалися. Так стихійно виробилася 12-бальна система.

І. Драч – автор статті “Психолого-педагогічні аспекти втілення модульно-рейтингової системи” знайомить читачів з основними принципами організації втілення рейтингової системи оцінювання знань з дисципліни “Основи інформатики та ОТ”:

· Встановлена максимальна кількість балів з дисципліни (100 балів);

· Визначена максимальна кількість балів з кожного модуля дисципліни;

· Визначена максимальна кількість балів з кожного виду контрольних завдань;

· Встановлення відповідності отриманих балів традиційній 5-бальній шкалі:

“5” – 91-100%;

“4” – 76-90%;

“3” – 60-75%;

“2” – менше 60%.

* визначені умови проведення заліку: залік проводиться у письмовій формі, максимальна кількість балів за залік – 20 балів.

Дата добавления: 2015-05-24