Структура уроку вивчення нових знань

План.

План.

План.

План.

1. Традиційні і нетрадиційні принципи навчання.

2. Закономірності навчання.

1. Дидактичні принципи – це вихідні положення, які відображають закономірності навчання та зумовлюють вимоги до його організації. Основою принципів навчання є закономірності навчання.

Традиційні принципи навчання.

- Науковості – базується на використанні досягнень науки і техніки і реалізується у процесі навчання через навчальні програми, плани, підручники, посібники, ТЗН, систему уроку, здійснення позаурочної роботи;

- Систематичності і послідовності використання навчального матеріалу – передбачає використання вчителем матеріалу на середньому рівні труднощів;

- Доступності – реалізується через правила: від простого до складного, від відомого до невідомого, від одиничного до загального; розміщення матеріалу за принципом лінійності та концентричності (1- з повторенням, 2 – без повторення на більш високому рівні мислення);

- Принцип зв’язку з життям;

- Принцип наочності;

- Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;

- Емоційності навчання;

- Активності і самостійності;

- Поєднання колективних і групових форм роботи;

- Міцності результатів.

2. Нетрадиційні принципи навчання.

- Принцип демократизації навчання;

- Принцип виховання здорової дитини;

- Диференціації навчального процесу (дозування навчального матеріалу з врахуванням загального розвитку, намаганням розкрити здібності);

- Оптимізації навчально-виховного процесу (вдосконалення шляхів навчально-пізнавальної діяльності);

- Принцип не традиційності навчання

Закономірності навчання.

ЗН – це стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.

1. Обумовленість навчання суспільними потребами.

2. Залежність навчання від умов, у яких воно відбувається.

3. Взаємозалежність процесів навчання, виховання, освіти, розвитку особистості.

4. Взаємозв’язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня.

5. Єдність процесів викладання та навчання.

6. Залежність завдань, змісту, методів і форм навчання у навчальному процесі.

Зміст освіти.

1. Поняття про зміст освіти та фактори його оновлення.

2. Нормативні документи, які визначають зміст освіти.

1. Зміст освіти - система наукових знань, умінь, навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових, фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моральної поведінки,, підготовку до суспільного життя. Зміст освіти базується на педагогічних закономірностях, принципах, методах і прийомах навчання. З міст освіти покликаний забезпечити передачумолодшим поколінням досвіду старших поколінь та його подальший розвиток.

Знання про світ, способи діяльності, досвід здійснення творчої діяльності, емоційно-ціннісного ставлення до світу виступають елементами змісту освіти.

Фактори, що впливають на зміст освіти.

1) Рівень розвитку виробництва, науки, техніки, культури, освіти, педагогічної теорії.

2) Характер соціально-економічних відносин.

3) Мета виховання, яку ставить суспільство перед школою.

Вимоги до шкільного змісту освіти.

- ЗО повинен включати цикл природничих, гуманітарних, суспільно-політичних, естетичних предметів, а також заняття спортом і працею.

- ЗО повинен базуватись на науковій онові, на зв’язку теорії з практикою;

- ЗО повинен відповідати віковим особливостям учнів.

- ЗО повинен ґрунтуватись на взаємозв’язку між дисциплінами.

- ЗО повинен сприяти профорієнтації.

Шляхи вдосконалення змісту освіти.

1) Ведення нових предметів;

2) Вдосконалення навчальних програм;

3) Створення підручників нового типу;

4) Визначення єдиного рівня освіти у різних типах навчальних закладів.

2. Навчальний предмет є засобом реалізації змісту освіти. Зміст програмного матеріалу поділяється на шкільний та державний компоненти.

Державний компонент – предмети, які складають базу освіти;

Шкільний компонент – факультативи та предмети за вибором.

Зміст освіти визначають такі нормативні документи:

1) Навчальний план - документ про склад навчальних предметів, які вивчають у певному закладі освіти, їх розподіл, тижневу і річну кількість годин на кожний навчальний предмет, про структуру навчального року;

На основі Базового навчального плану МОНМСУ затверджує типові навчальні плани, на основі останніх навчальні заклади складають робочі плани на поточний навчальний рік. ЗО у внз визначається програмою підготовки майбутніх фахівців, схемою їх підготовки, навчальними програмами дисциплін (складається з вибіркових навчальних дисциплін).

Державний стандарт освіти - сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня (пере затверджується не рідше ніж раз на 10 років).

2) Навчальна програма - документ, що визначає зміст і обсяг з кожного навчального предмета, уміння і навички, яких необхідно набути, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Система викладу змісту навчального матеріалу в навчальній програмі з предмету може бути:

- Лінійною - наступність і послідовність;

- Спіральною – неперервне розширення і поглиблення знань з певної проблеми;

- Концентричною – повторне вивчення певних розділів;

- Змішаною.

3) Підручник – книга, яка містить основи наукових знань з певної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визначені програмою та вимогами дидактики.

Функції підручника:

- Освітня;

- Виховна;

- Розвивальна;

- Дослідницька;

- Керування.

Підручник повинен відповідати сучасному рівню науки, забезпечувати потреби національного виховання, зв’язок теорії з практикою, бути написаний доступною мовою, чітко формулювати визначення, містити ілюстрації, схеми, мати відповідне естетичне оформлення, відповідати гігієнічним вимогам.

Навчальний посібник - розширює матеріал за межі підручника, містить додаткові та найновіші відомості.

С/О

Вітенко І.С. Основи психології та педагогіки.-Чернівці:Книга-ХХІ,2009.-С. 107.

Аналіз нотних збірок та методичних посібників, шкіл гри на інструменті для учнів ПСМНЗ молодшого шкільного віку.

Класифікація методів навчання.

1. Поняття про методи, прийоми, засоби навчання.

2. Класифікація методів навчання.

1. Метод навчання - спосіб, шлях, за допомогою якого учні під керівництвом вчителя одержують знання, вміння, навички, у них формуються позитивні загальнолюдські риси характеру, світогляд.

Прийом навчання - окремий крок для реалізації навчальної мети, складова частина методу. В окремих випадках метод може виступати як прийом навчання.

Засіб навчання: підручники, посібники, обладнання, ТЗН..

Дидакти, які займались питанням класифікації методів навчання: Коменський, Сухомлинський, Алексюк, Онищук, Бабанський.

Інноваційне навчання.

У 60-80 рр. формула освіти була такою:» Знати все про дещо, і дещо про все». У 90-ті роки її замінила інша: «Знати про сутність всього, щоб пізнати нову сутність».

Сутнісний підхід до світи останні часи називається синергетичним (гр. дія декількох в одному напрямку). Тобто, всі викладачі працюють у напрямку розвитку здібностей студентів на основі формування системних знань з міжпредметними зв’язками.

Акмеологія (квітуча сила) – нова галузь наукових знань, об’єктом вивчення яких є людина в динаміці саморозвитку, самовдосконалення.

Предмет акмеології – творчий потенціал людини.

2. Класифікація методів навчання.

І. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності учнів:

1) Словесні – бесіда, розповідь, пояснення, коментоване читання, лекція, диспут, дискусія, драматизація;

2) Наочні – спостереження, ілюстрація, демонстрація, екскурсія;

3) Практичні – вправи, лабораторні, практичні роботи..

4) Проблемно-пошукові – висунення перед учнями проблеми, створення проблемної ситуації, вибір оптимального шляху вирішення проблеми;

5) Індуктивно-дедуктивні – сприйняття матеріалу, порівняння, узагальнення, оцінка явищ, встановлення причиново-наслідкових зв’язків.

ІІ. Методи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів.

1) Методи формування пізнавальних інтересів – використовують прийоми: цікавість, здивування, моральні переживання, образність, створення ситуативної новизни, пізнавальні інтереси, зв’язок матеріалу з життям;

2) Методи формування почуття обов’язку і відповідальності в навчанні – використовують прийоми: пояснення суспільної значущості, висунення вимог, зауваження, заохочення…)

ІІІ. Методи контролю та самоконтролю:

1) Тестування;

2) Письмовий контроль;

3) Машинний контроль;

4) Усний контроль;

5) Самоконтроль.

Види прийомів навчання:

1. Дидактичні:

- Порівняння;

- Спростування;

- Обґрунтований доказ;

- Узагальнення;

- Оцінка видів діяльності;

- Виведення формули або закономірності на основі власних знань.

2. Методичні:

- Виконання вправ за зразком;

- Написання твору за заданим початком;

- Відпрацювання техніки за зразком вчителя.

Вибір методів та прийомів навчання залежить від професійної майстерності вчителя, теми, віку учнів, рівня їх розвитку, матеріальних можливостей навчального закладу.

Поняття про форми організації навчання.

1. З історії розвитку форм організації навчання.

2. Урок як основна форма організації навчання. Позаурочні форми навчання та нестандартні уроки.

1. За прадавніх часів у слов’ян навчанням молодого покоління займались барди, які мандрували від поселення до поселення, щодня оповідаючи дітям про Всесвіт, створення родини, виховання дітей, господарювання, догляд за природою, мистецтво тощо. Кожен бард оповідав про певний вид знань, а їх система руху по поселеннях була систематичною і впорядкованою.

За історичних часів, навчання спершу було за сімейним планом (індивідуальне), при якому вчитель одночасно займався з дітьми різного віку. Цікавим дидактичним історичним документом є «Настанови Володимира Мономаха», в якому давалися поради щодо навчання та виховання, формування особистості захисника держави.

Значно пізніше основні форми навчання використовувались у братських школах Луцька, Острога, Львова у 1617-1625 роках. Узагальнені вони були у книзі Я.А. Коменського «Велика дидактика». Від індивідуальних форм навчання педагоги поступово перейшли до колективних.

2. Урок – це основна дидактична форма організації навчання, у якій поєднуються індивідуальні і фронтальні форми навчально-пізнавальної діяльності з учнями одного віку обох статей, і яка триває від 30 до 46 хвилин.

Переваги: одночасний розвиток інтелектуальних можливостей учнів, отримання зворотної інформації та її корекція;колективне використання засобів навчання (підручників, посібників..);

Недоліки: ставка на середній рівень учнів, зниження ефективності індивідуального логічного мислення, збіднення таланту окремого учня.

Типи уроків.

1) Засвоєння нових знань;

2) Узагальнення набутих знань;

3) Застосування знань на практиці;

4) Комбінований;

5) Перевірки та обліку знань;

6) Нестандартний.

І. Організаційна частина.

Займає не більше 5 хв від початку уроку. Може містити перекличку, перевірку готовності учнів до уроку, привітання, знайомство тощо.

ІІ. Перевірка домашнього завдання.

Займає від 5 до 15 хв. Може проводитись методами:

- Усне опитування;

- Термінологічний диктант;

- Перевірка наявності виконаної роботи методом «ободу між столами»;

- Письмове опитування;

- Практичне виконання тощо.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Займає від 3 до 5 хв уроку. Може бути рівномірно розподілена у інших попередніх структурних елементах, може бути розташована після актуалізації.

Проводиться методами:

- Слово вчителя;

- Навіювання;

- Занурення тощо.

-

ІУ. Актуалізація знань і вмінь учнів.

Займає від 5 до 10-15 хв уроку. Може бути відсутньою у складі деяких типів уроку.

Методи:

- Бесіда;

- Слово вчителя;

- Вікторина;

- Ознайомлення з наочністю тощо

У. Вивчення нового матеріалу.

Займає найбільшу частину уроку, містить чергування методів, спрямованих на сприйняття, осмислення, засвоєння і частково – практичне відпрацювання нового матеріалу.

УІ. Закріплення.

Займає від 5 до 10 хв уроку. Може не виокремлюватись як складова структури уроку, якщо використовується за модульною системою, або як елемент практичного використання у складі вивчення нового матеріалу.

Методи:

- Бесіда;

- Вправи;

- Письмове опитування;

- Вікторина;

- Індивідуальне усне опитування;

- Практичне використання тощо.

УІІ. Підсумок уроку.

Займає до 5 хв уроку. Може проводитись не тільки вчителем, а й одним з сильних учнів, що добре засвоїли матеріал і можуть підсумувати нові елементи, повторювані, практично відпрацьовані, що зустрічались в ході уроку.

УІІІ. Домашнє завдання.

Завжди є більш легким ніж те, що було розібране в класі. Враховує індивідуальні особливості учнів, може бути диференційованим за рівнями складності. Повинне бути поясненим.

При складанні плану-конспекту уроку іншого типу, слід відштовхуватись від стандартної структури, усуваючи непотрібні елементи. Так, при написанні плану-конспекту уроку повторення, систематизації і узагальнення знань будуть відсутній елемент вивчення нового матеріалу, який замінить елемент повторення (узагальнення, систематизації…); при складанні плану уроку нестандартного або комбінованого слід вказати: з елементами якого з традиційних типів уроку буде проводитись нестандартний.

Наприклад, комбінований урок з елементами бесіди; нестандартний урок з елементами драматизації тощо.

Під час написання розгорнутого плану-конспекту уроку слід записувати не тільки питання, що є матеріалом для проведення бесіди, а й уявні відповіді учнів, щоб показати, якого результату ви намагаєтесь досягти впродовж навчання. План конспект уроку традиційно складається в такому порядку:

Дата добавления: 2015-05-24