Про шкільний порядок

Розділ V

...На що особливо повинен зважати учитель з погляду добрих звичаїв?

Учитель мусить взяти до уваги і намагатися виконати слідуючі пункти:

1. Нехай відвертає дітей від марнослів'я і робить їх приємними в розмові,
бо слово є покровом діянь наших і ніщо не є таким огидним, як непривітність
і грубий лад життя юнаків. Базікаюча і марнослівна людина викличе зне­нависть в усякого, бо наймилішими для неї є забави в суперечках, сварках, бійках.

2. Нехай неодмінно створює для них не розбещене життя, а таке: щоб язик стримували, гнів перемагали, руки на взяття чужого майна не простягали. Учитель також за ці недоліки повинен карати учня в таки спосіб: сердитого усмирити, гомінливого присоромити і викрити; злодія ж можна покарати тим, щоб він чуже майно або вкрадену річ сам відніс тому, в кого вкрав, щоб засоромився свого вчинку; злодія слід карати особливо відчутно. Один з спо­собів для покарання злодія може бути такий: якщо знайдемо в хлопчика те, що він вкрав, то учитель мусить негайно відібрати це у нього, після чого повісити вкрадене на стіні в школі, а злодія так посадити, щоб він змушений був на це завжди поглядати. З-за цього злодій буде соромитися і совість його буде гризти, вкрадена річ до тих пір хай висить на стіні, поки він не просити­ме про зняття її і не обіцятиме виправлення.

3. Перш за все нехай навчить дітей правду казати, ніколи не брехати, не обдурювати, бо в істині є святиня. Найогиднішою за все є людина, що каже неправду... За брехню треба карати соромом, інколи ж і усуненням від розваг.

4. Нехай не дозволяє дітям, особливо різної статі, виходити разом для малої або великої природної потреби; для того неодмінно повинна бути при кожній школі клоака (бударь, убиральня) і щоб з засувкою і ключем, куди нехай входить тільки сам хлопчик і ніхто більш. Якщо ж менша потреба не дозволить хлопчикові досягти убиральні, повинен завжди так сховатися, щоб його ніхто не бачив, бо соромливість або цнотливість є кращим шляхом до
честі і виховання добрих звичаїв.

5. Нехай не дозволяє дітям тайкома шепотіти, особливо жіночій статі; хай навчить їх, щоб все голосно казали, бо хто шепоче, той не насмілюється голос­но вимовити те, про що говорить, тому, що каже соромливе чи неправду.

6. Нехай не дозволяє дітям давати прізвиська, відмічати тілесні недоліки, наприклад, казати "ти кульгавий", "сліпий" і т. п. В такому випадку хай учитель нагадає огудникові, щоб дякував богові за те, що його без вади створив, і що він зараз не знає, чи не трапиться з ним дещо гірше; найбільше ж тоді нехай захищає ображеного, коли той добре вчиться.

7. Нехай намагається розповсюдити і зміцнити між дітьми любов, проте задиркуватих, сварливих, капосних хай карає відлученням від товариства інших і від загальних розваг.

8. Учителеві слід з особливою ретельністю спостерігати юнацтво обох статей з боку хтивості чи любострастя, або, як кажуть, розпусти. З цього боку учитель мусить спостерігати не тільки в школі, але й поза школою. Бо трапляється багато випадків у нинішньому віці, коли діти в юнацьких роках, буяючи почуттями плотської хтивості, вдаються до самоблуду (онанії)... Ро­зумний же вчитель впізнає порок цей вже по очах хлопчика, бо очі в такого бувають каламутні, під очима з'являються жовті знаки, хлопчик буває сум­ний і заспаний; якщо учитель помітить ці знаки, то негайно мусить старанно стежити за юнаком, його одного випускати з школи тільки на дуже короткий час, визначити йому цікаві вправи, заохочувати до розваг, а також і батькам
нагадувати, щоб наглядали за ним і не раніш дозволяти йому іти спати, ніж коли вже сон його пересилює...

9. Нехай звертає увагу на те, щоб діти не розлютовувалися і один другого не турбували, між собою не сварилися, а ніжно один з другим щоб поводили­ся; всіх турбуючих і капосних дітей нехай відлучає на відокремлене місце.

10. Нехай привчає дітей красиво говорити, стерегтися гидких, безсоромних і сварливих слів, але хай намагаються вимовляти все чесно, красиво, при­ємно і люб'язно, щоб з молодості звикали до мирного співжиття.

11. На совість учителеві хай буде покладено і те, щоб в дітях збудив народолюбство і в серцях їх засвітив любов до своєї народності, бо людина без народності подібна блукаючому вовкові, для якого всякий ліс, де він їжу зна­ходить, є батьківщиною. Перший обов'язок людини є до бога, другий же до свого народу. Для цього хай навчить дітей заради забави тим народним
пісням, що знаходяться в збірці пісень і в альманахах. Бо народні пісні при­носять велику користь: людина відчуває власне краще чужого і збуджується в ній дух народолюбства. Бо кров не можна приховати, а народ наш є нам найближчим і рідним.

Якщо людина змалку не привчиться народ свій любити, залишиться несхильною, байдужою, ні те, ні се, то це значить, що вона "віддається індиферентизмові", а індиферентизм є найбільше зло в людстві, бо така людина "ні сюди, ні туди" буває самолюбцем, вона крім себе нічим не займається і буває небезпечною і злигодною; соромлячись свого народу, соромиться самої себе. Ідучи за цими правилами, хай учитель наведе на все приклади, чи з старо­винних історій, чи з мистецтва, а найбільш з випадків і самим дітям відомих.

К. Д. УШИНСЬКИЙ (1824-1871)

Дата добавления: 2015-05-24