Релігійна діяльність

Релігійна свідомість.

На протязі багатьох сторіч не стихають палкі спори навколо сутності свідомості та можливостей її пізнання.

Богослови розглядають свідомість як крихітну іскру величного полум’я божественного розуму.

Інтегративною рисою релігійної свідомості є релігійна віра.

Віра – це елемент людської свідомості, і вона безпосередньо спрямована на ті чи інші продукти свідомості: поняття, уявлення, образи, теорії тощо.

Чим відрізняються одна від одної релігійна і нерелігійна віра?

Предметом релігійної віри являється надприродне.

Надприродне, за переконаннями віруючих, не підпорядковується законам оточуючого світу, знаходиться «по ту сторону» і порушує природний хід розвитку.

Релігійна людина вірить у виключний характер надприродних істот або сил і, зокрема, не застосовує до них звичайні критерії емпіричної достовірності.

Релігійна свідомість має дві сторони: раціональну та емоційну.

Яка з цих сторін пріоритетна, вирішується в залежності від рівня свідомості.

На рівні буденної релігійної свідомості, що нерідко називається релігійною психологією, домінуюча роль належить емоційно-волевому елементу.

Зміст свідомості одягнено в нагляднообразні форми.

На цьому рівні релігія завжди безпосередньо пов’язана з індивідом і виступає в особистій формі.

Релігійна свідомість на концептуальному рівні існує у формі систематизованого і кодифікованого віровчення.

Зміст віровчення розвивається і обґрунтовується в спеціальній галузі релігійного знання – богословії, або теології.

Релігійна свідомість на цьому рівні називається релігійною ідеологією.

Систематизоване віровчення, розроблене ідеологами і затверджене церквою, в свою чергу, сильно впливає на характер буденної релігійної свідомості, формує її в певному напрямку.

Визнання релігійної свідомості як ведучого елемента релігійного комплексу є домінуючою, але не єдиною точкою зору в релігієзнавстві.

Вже у 80-х роках ХІХ ст. англійський антрополог Р.Маретт показав, що існують релігії, які не стільки пов’язані з уявленнями про щось, скільки «танцюються» − це релігії, в яких ритуал та емоції стоять на першому місці, а віра є чимось вторинним.

Вірування в таких релігіях виражаються в ритуальних рухах, танцях, релігійних об’єктах.

Але ці релігії не мають віровчення, догми, теології.

І це відноситься не тільки до «примітивних» релігій.

Іудаїзм, наприклад, представляє собою релігію, в якій на першому місці стоїть поведінка, а не вірування або переживання.

В буддизмі поняття про божество або надприродну істоту являється периферійним, другорядним.

На думку Р.Маретта, основним елементом релігії є культова система.

Важливим видом релігійної діяльності являється культ (від лат. cultus – догляд, почесть).

Його зміст визначається відповідними релігійними уявленнями, ідеями, догматами.

Релігійна свідомість постає в культі передусім у вигляді культового тексту, до якого відносяться тексти Священного писання, молитв, псалмів, піснеспівів та ін.

Культова система передусім представляє собою сукупність певних обрядів.

Обряд – це сукупність стереотипних дій, встановлених звичаєм або традицією тієї чи іншої соціальної спільності, які символізують ті чи інші ідеї, норми, ідеали та уявлення.

Для різних релігій характерні свої специфічні обряди, що враховують особливості того чи іншого віросповідання.

Релігійні обряди – сильний засіб емоційного впливу, детально продуманий ритуал, який супроводжується молитвами, музикою, хоровим співом тощо.

Еволюція релігійних обрядів йшла по шляху спірітуалізації, одухотворіння.

Вершиною його була молитва.

Молитва – найбільш чиста форма вираження сутності релігії.

Вона складає сутність і душу кожної релігії.

В ісламі Коран називають книгою молитв.

Біблейська Книга Псалмів розцінюється як перекладені в молитви роздуми над змістом історії Ізраїля.

Молитва – це невід’ємна і дуже важлива складова загальнолюдської культури, і якби вона була б зненацька загублена, то культура втратила б одного з своїх найбільш багатих і значних аспектів.

Дата добавления: 2015-05-08