Цивільний кодекс та інші акти цивільного законодавства України

Як зазначалося вище, основу цивільного законодавства України становить Конституція. Крім того, згідно з ч.2 ст.4 ЦК основним актом цивільного законодавства є цей Кодекс.

Іншими словами, закони, що є актами цивільного законодавс­тва, поділяються на засадничі закони (Конституція та ЦК) і зви­чайні.

Засадничі закони встановлюють найважливіші положення, що стосуються засад цивільно-правового регулювання. Звичайні зако­ни приймаються на базі засадничого і на його розвиток. Вони, як правило, регулюють окремі питання, відіграють службову роль, термін їх існування менш тривалий.

Важливим спеціальним засадничим законом у сфері цивільно-правового регулювання, прийнятим на основі і відповідно до Кон­ституції, є ЦК — основний акт цивільного законодавства України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року.

Звідси випливає правило, згідно з яким у разі якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, що регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК. Поданий законопроект розглядається Верховною Ра­дою України одночасно з відповідним проектом закону про вне­сення змін до ЦК.

Крім того, оскільки новий ЦК за своєю суттю та призначенням є кодексом приватного права, тобто провідним актом у системі за­конодавства, що регулює відносини у приватній сфері, його поло­ження мають застосовуватися не тільки до традиційних "суто ци­вільних" відносин, а й до взаємин суб'єктів споріднених відносин. Так, до регулювання сімейних відносин при використанні найма­ної праці у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля норми ЦК застосовуються субсидіарно, тобто у випадках, якщо ці відносини не врегульовані іншими (спеціальними) актами законодавства.

До сфери регулювання ЦК належать також відносини у сфері підприємництва. Частина 2 ст. 9 ЦК встановлює, що Законом мо­жуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Звідси випливає, що підприємницькі від­носини, прямо не врегульовані ЦК, регулюються іншими актами законодавства. Таким актом, зокрема, є Господарський кодекс (ГК) України 2003 р.

У зв'язку з цим у публікаціях останнього часу деякими фахів­цями в галузі господарського права висловлювалася думка, що ГК як спеціальний законодавчий акт має перевагу над ЦК в галузі ре­гулювання господарських відносин. Ця теза ґрунтується на за­гальному принципі переважання спеціального закону над загаль­ним.

Але тут варто звернути увагу на те, що згідно з наведеним вище правилом ст.9 ЦК провідними є положення ЦК, а норми ГК та ін­ших актів, прийнятих на його основі, є спеціальним законодавс­твом, яке застосовується в тих випадках, коли підприємницькі від­носини не врегульовані взагалі або недостатньо повно врегульова­ні ЦК. Тобто йдеться не про співвідношення загального і спеціаль­ного законів, а про співвідношення засадничого (ЦК) і звичайно­го (ГК) актів цивільного законодавства.

Повернемося все ж таки більш детально до будови ЦК України. Він складається з 6 книг, 90 глав, 1308 статей. Побу­дований за пандектною системою, відповідно до якої норми, які мо­жуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відно­син, що становлять предмет цивільного права, подано окремою кни­гою під назвою «Загальні положення». Цивільно-правові інститути особливої частини цивільного права подано у 5-ти книгах: «Особисті немайнові права фізичної особи», «Право власності та інші ре­чові права», «Право інтелектуальної власності», «Зобов'язальне право» та «Спадкове право».

Книга перша «Загальні положення» складається з 5-ти розділів і 19-ти глав. Це розділи про основні положення, особи (фізичні та юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіаль­ні громади), об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовну давність. У цій книзі вперше врегульова­ний у межах ЦК України правовий статус держави. Автономної Рес­публіки Крим і територіальних громад як суб'єктів цивільних прав ти обов'язків, а також розділ про об'єкти цивільних прав.

Книга друга «Особисті немайнові права фізичної особи» — вели­ке досягнення ЦК України. Юридичним фундаментом цієї книги є розділ II Конституції України про права людини і громадянина. Кон­ституційні особисті права людини повністю перенесено до книги дру­гої, зміст яких розширено, конкретизовано. Книга містить перелік способів захисту особистого немайнового права, яке порушується. Маються на увазі: відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди, громадська догана, вилучення тиражу книги чи газети і знищення його. У книзі передбачено 47 статей, що регулюють особисті немайнові відносини, пов'язані зі здійсненням особистих прав як у непорушеному стані, так і в разі порушення зазначених відносин.

Книга третя «Право власності та інші речові права» передбачає регулювання речових відносин. Категорія речових прав як елемен­тів речових відносин дістала своє нове народження у ЦК України, де речові права посіли належне їм місце. До речових прав віднесено право власності, право володіння, сервітутні права, право користу­вання чужою землею для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою землею для забудови (суперфіцій), заставу та інші речові права. Новий ЦК України передбачає захист речових прав.

Конституція України визначила правові засади розвитку будь-якого виду творчості, раціонального використання її результатів і їх правової охорони. Зазначені засади дістали достатню реалізацію в новому ЦК України у книзі четвертій.

Книга четверта «Право інтелектуальної власності» містить за­гальні положення про інтелектуальну власність, а також норми ав­торського права, права промислової власності, права на засоби інди­відуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

За цим Кодексом лише угода (правочин) регулює відносини між володільцем права інтелектуальної власності та користувачем. Саме угода визначає розміри, порядок обчислення і виплати за викорис­тання об'єктів інтелектуальної власності. Кабінет Міністрів України може лише встановити мінімальні ставки авторської винагороди.

У ЦК України закладено нові інститути — суміжні права (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення), права на селекційні досягнення, на нерозкриту інформацію, на фірмове найменування, найменування місця походження товару. Передба­чається судовий порядок захисту порушених прав суб'єктів інтелек­туальної і промислової власності.

Книга п'ята «Зобов'язальне право» регулює відносини майново­го обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з переданням майна у власність, тимчасовим користуванням, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язальне право регулює відносини, що виникають із правомірних односто­ронніх дій, із заподіяння шкоди і безпідставного збагачення. Кож­ний вид зобов'язань має свої особливості, що зумовлює їх відносну самостійність і створення окремих інститутів зобов'язального пра­ва. Загальні правила, що поширюються на всі види зобов'язань, ста­новлять загальні положення про зобов'язання. До них належать норми про поняття і підстави виникнення зобов'язань, виконання та способи, що забезпечують їх виконання, відповідальність за по­рушення зобов'язань, підстави їх припинення.

У книзі шостій «Спадкове право» вирішується проблема спадку­вання, усунення від спадкування, питання щодо спадкування окре­мих прав та обов'язків спадкодавця. Чимало нових положень стосу­ється спадкування за заповітом. Новий ЦК України пропонує п'ять черг спадкоємців за законом. Змінено підхід до порядку прийняття спадщини.

Така структура і загальний зміст ЦК України.

Елементами структури цивільного законодавства, як уже відзна­чилося, є також підзаконні акти, серед яких, перш за все, слід назвати укази Президента України. Відповідно до ч. З ст. 106 Консти­туції України Президент України на основі та на виконання Кон­ституції та законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Наприклад, Указ Президента України від 19 березня 2002 р. «Про орга­нізаційні заходи з підготовки об'єктів права державної власності до приватизації» та ін.

Актами цивільного законодавства є постанови Кабінету Мініст­рів України, який згідно зі ст. 117 Конституції України у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, що є обов'язковими до виконання. Кабінет Міністрів України приймає значну кількість постанов і розпоряджень з широкого кола питань, пов'язаних з регулюванням майнових та особистих немайнових відно­син, учасниками яких можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Наприклад, постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р. «Про заходи щодо створення системи реєстрації прав влас­ності на нерухоме майно».

Серед підзаконних актів провідне місце належить відомчим нор­мативним актам, тобто нормативно-правовим актам міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, зокрема наказ Дер­жавного комітету України по житлово-комунальному господарству «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (бу­динків) у власність громадян». Підзаконними слід визнати і норма­тивно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, оскільки во­ни згідно зі ст. 135 Конституції України не можуть суперечити Кон­ституції України та приймаються відповідно до Конституції Украї­ни, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади України можуть видавати акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених законом (ч. 5 ст. 4 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство має два рівні: закони та підзаконні акти. Підзаконні акти, у свою чергу, теж мають декілька рівнів. Саме через це постає питання про визначення ядра цивільного зако­нодавства, і таким ядром є ЦК України.

Дата добавления: 2015-05-09