Звичаї

Звичай як форма цивільного права (законодавства) визнається у більшості правових систем, насамперед систем приватного права.

Водночас якщо ЦК 1963 р. містив лише згадку про деякі види зви­чаїв: "правила соціалістичного співжиття", "моральні принципи сус­пільства, що будує комунізм" (ст.5), то новий ЦК дає поняття звичаю, визначаючи його як правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства (хоча може бути зафіксоване у відповідно­му документі), але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Залежно від характеру правового звичаю можна виокремити кілька його видів: міжнародні звичаї; звичаї внутрішньодержавні; звичаї, що ґрунтуються на звичаєвому праві; судовий звичай; зви­чаї ділового обігу (обороту) тощо.

Деякі зі звичаїв фіксуються у відповідному документі (наприк­лад, звичаї розподілу загальної аварії кодифіковані у Йорк-Антверпенських правилах, а також закріплені у Кодексі торговельного мо­реплавства; деякі судові звичаї зафіксовані у постановах Пленуму Верховного Суду України тощо), а інші в документах не фіксують­ся, а мають характер правових аксіом, що зазвичай беруться до ува­ги учасниками цивільних відносин (наприклад, правило "Один сві­док — не свідок").

Звичаї можуть мати характер конкретного правила (наприклад, "Кум — найближчий родич"). Але вони можуть бути окреслені та­кож у найзагальнішому вигляді. Наприклад, правило, встановлене ч.4 ст.13 ЦК, передбачає, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства. Очевидно, що останні є категорією звичаєвого права, якій нормою закону (ЦК) надана обов'язкова сила. Водночас ця категорія вимагає додатково­го тлумачення, а, отже, потребує з'ясування сукупності конкретних звичаїв, що визначають моральні засади суспільства (догмати релі­гії, яка домінує в цьому суспільстві; гуманітарні цінності, прийня­ті у ньому, тощо).

Частина 2 ст.7 ЦК визначає місце звичаїв у системі норм ци­вільного права, передбачаючи, що звичай, який суперечить актам цивільного законодавства або договору, не застосовується. Але це положення потребує розширеного тлумачення, оскільки також не може застосовуватися звичай, який суперечить моральності сус­пільства, публічному інтересу тощо. Таким чином, правові звичаї за юридичною силою поступаються і договорам, і актам законо­давства, й іншим видам норм цивільного права.

Такий підхід цілком відповідає концепції права у країнах, чиї правові системи належать до центральноєвропейської, східноєвропей­ської (до неї належить Україна) та романської родин приватного пра­на. Тут, як правило (виняток становить Італія), значення правового звичаю істотно обмежене. Він як джерело права виконує другорядну роль, оскільки історично багато звичаїв уже закріплені в актах зако­нодавства і внаслідок цього можуть бути лише доповненням до них. Слід додати, що звичаї, які суперечать актам законодавства, не зас­тосовуються не тільки в цивільних, а й у будь-яких інших відносинах.

Дата добавления: 2015-05-09