Дія цивільного законодавства у часі, просторі та за колом осіб. Аналогія закону та аналогія права

Практичне значення має визначення дії цивільних законів у ча­сі, у просторі, за колом осіб.

Дія актів цивільного законодавства у часі. Дія актів цивільно­го законодавства у часі визначається за загальними правилами. Зокрема акти цивільного законодавства регулюють відносини, що виникли, з дня набрання чинності цими актами.

Порядок набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами на території України визначається передусім Конституцією (ст.ст. 57, 58, 94, ч.3 ст.106, ст.117).

Зокрема, відповідно до загальних правил ст.57 Конституції за­кони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов'язки фізичних осіб, мають бути доведені до відома населен­ня в порядку, встановленому законом. Недотримання цього пра­вила зумовлює недійсність відповідного акта. Стаття 94 Консти­туції України передбачає: закон набирає чинності через 10 днів від дня його офіційного оприлюднення. Самим законом може бу­ти встановлено, що він набирає чинності в іншому порядку, але в будь-якому випадку це відбувається не раніше дня його опуб­лікування у відповідних офіційних виданнях. Згідно зі ст.б.10.3 Регламенту Верховної Ради України офіційним опублікуванням законів та інших актів Верховної Ради України визнається їх пуб­лікація у "Відомостях Верховної Ради Україні" протягом 30 днів, а також у газеті "Голос України" протягом 5 днів після дати прий­няття.

Порядок набрання чинності іншими нормативно-правовими актами визначається окремо. Відповідно до п.1 Указу Президента України від 10 червня 1997 р. №503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чин­ності" офіційними друкованими виданнями у цьому разі є "Офіцій­ний вісник України", "Відомості Верховної Ради України", газета "Урядовий кур'єр".

Згідно з цим Указом акти Верховної Ради України і Президен­та України загально-нормативного характеру набирають чинності через 10 днів від дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в одному з зазначених офіційних друкованих видань.

Нормативні акти, видані Кабінетом Міністрів України, набира­ють чинності з моменту їх прийняття, якщо пізніший строк наб­рання ними чинності не передбачений у цих актах. При цьому пот­рібно мати на увазі, що акти Кабінету Міністрів, які визначають права і обов'язки фізичних осіб, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Якщо нормативно-правовий акт опублікований у газеті "Урядо­вий кур'єр" раніше, ніж в "Офіційному віснику України" і "Відо­мостях Верховної Ради України", він набирає чинності після опуб­лікування в цій газеті в порядку, викладеному вище.

Щодо набрання чинності нормативно-правовими актами інших органів виконавчої влади, то тут є певні особливості. Відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. №493/92 "Про дер­жавну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" з 1 січня 1993 р. запроваджено обов'яз­кову державну реєстрацію нормативно-правових актів, що стосу­ються прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб або мають міжвідомчий характер.

Такій реєстрації, зокрема, підлягають нормативні акти мініс­терств, інших органів виконавчої влади, органів господарського уп­равління та контролю, а також місцевих органів виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастопо­лі, районах областей, районах міст Києва і Севастополя. Згідно з п.3 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" заз­начені нормативно-правові акти набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання ними чинності. Державну реєстрацію здійснюють Міністерство юстиції України та його органи в Автономній Респуб­ліці Крим, областях, районах.

За загальним правилом, дія закону не обмежена строком, якщо в самому законі не зазначено інше (зокрема термін його дії) або якщо сутність закону не припускає його дію протягом певного терміну.

Зазвичай закон діє до його скасування у встановленому поряд­ку. Про скасування закону може бути прямо зазначено в новому законі. Можливе також " опосередковане скасування ". Так, якщо в новому законі нічого не йдеться про дію раніше ухваленого зако­ну, що регулює ті ж відносини, або вказано, що інше законодавс­тво діє в частині, яка не суперечить новому закону, то, коли попе­редній закон суперечить новому, його слід вважати скасованим у відповідній частині або в цілому з моменту набрання чинності но­вим законом.

Акт цивільного законодавства, як й інші нормативні акти, зво­ротної дії в часі не має (ст.58 Конституції), крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. З цих причин акт цивільного законодавства діє на майбутній час і не застосовується до тих відносин, які виникли до набрання ним чинності.

До цивільних відносин, які виникли раніше, новий акт цивіль­ного законодавства застосовується щодо прав та обов'язків, що ви­никли з моменту набрання ним чинності. Як випливає з ч.3 ст.5 ЦК, для цього необхідне додержання трьох умов: відносини нале­жать до сфери цивільно-правового регулювання; акт, що їх регулю­вав, втратив чинність; права і обов'язки за цими відносинами ви­никають і після набрання чинності новим актом цивільного зако­нодавства.

Дія актів цивільного законодавства у просторі. Закони України діють на всій території нашої держави. Частина б ст.4 ЦК встанов­лює, що вимогою до актів цивільного законодавства є дотримання принципу однаковості регулювання цивільних відносин на всій те­риторії України.

Можливе, однак, прийняття законів спеціально для певної час­тини території України. Природно, що в цьому разі його дія поши­рюється лише на зазначену в ньому територію.

Нормативні акти Автономної Республіки Крим діють на терито­рії Республіки, а постанови і розпорядження органів місцевої вла­ди і місцевого самоврядування мають силу на території певної ад­міністративно-територіальної одиниці.

Дія актів цивільного законодавства за колом осіб. Фізичні осо­би і організації однієї держави можуть перебувати в цивільних пра­вовідносинах з такими ж особами іншої держави. Це зумовлює не­обхідність визначення дії цивільного законодавства залежно від ко­ла учасників відповідних правовідносин.

Загальне правило таке: цивільне законодавство в межах терито­рії своєї дії поширюється на всіх фізичних осіб і на всі організації. Однак у деяких випадках постає проблема вибору норм цивільно­го законодавства тієї або іншої країни, пов'язана з появою в ци­вільних правовідносинах так званого "іноземного елемента".

Тут слід враховувати, що іноземний елемент може мати місце:

— у суб'єктному складі правовідношення (один з учасників — іноземець);

— у об'єкті правовідношення (наприклад, спірна будова знахо­диться за кордоном);

— у визначенні місця виникнення (зміни, припинення) правовідношення (наприклад, укладення договору за кордоном).

Для регулювання відносин за участю іноземного елемента зас­тосовуються колізійні норми, а також спеціальні матеріально-пра­вові норми.

Колізійні норми як такі не вирішують питання по суті, а відси­лають до тих або інших норм внутрішнього законодавства.

У складі колізійних норм розрізнюють два елементи: 1) обсяг норми (характеристика відносин, до яких вона може бути засто­сована) і 2) прив'язка (вказівка на закон, який підлягає застосуван­ню до цього виду відносин).

Критерієм прив'язки є місце проживання фізичних осіб, місце знаходження юридичної особи, місце здійснення правочину тощо.

Колізійні норми можуть мати імперативний або диспозитивний характер.

У першому випадку розпорядження про закон, що підлягає зас­тосуванню, є безумовно обов'язковим. Наприклад, при створенні спільних підприємств застосовується право країни, де таке підпри­ємство реєструється.

У другому (при диспозитивності колізійної норми) — сторони можуть своєю угодою обрати або уточнити варіант поведінки.

Наприклад, диспозитивний характер мають усі норми Закону України від 16 квітня 1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяль­ність", що стосуються зовнішньоекономічних операцій купівлі-продажу, зберігання, комісії, доручення тощо.

Спеціальні матеріально-правові норми безпосередньо регулю­ють цивільні відносини з іноземним елементом.

Це можуть бути норми міжнародних угод або норми внутріш­нього законодавства, спеціально призначені для регулювання від­носин з участю іноземного елемента.

Слід зазначити, що у проекті ЦК України регулюванню відно­син за участю іноземного елемента була присвячена спеціальна книга — книга восьма, яка називалася "Міжнародне приватне право", де досить детально врегульовані колізійні питання застосуван­ня цивільного законодавства. Проте до остаточної редакції ЦК ця книга не увійшла. Натомість п.3 Прикінцевих та перехідних поло­жень передбачена підготовка проекту спеціального закону про між­народне приватне право.

Дата добавления: 2015-05-09