Відродження української культури в період національно-демократичної революції

Опорний конспект

План

ТЕМА 11. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА І ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

1. Відродження української культури в період національно - демократичної революції.

2. Український мистецький авангард та його доля.

Ключові поняття та терміни: «неокласики», «Молодий театр», театр «Березіль», український авангард, український модерн.

Література

1. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України: Навчальний посібник. – К., 1998. – С. 143-223.

2. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник. – ЦУЛ, 2002. – С. 383-437.

3. Українська та зарубіжна культура / За редакцією Л.Є.Дещинського. – Львів, 2005. – С. 268-297.

4. Жулинський М. Із забуття – в безсмертя (Письменники України – жертви сталінських репресій). – К. 1990.

Розвиток літературного процесу.

Виникає велика кількість літературних об’єднань («Гарт», «Плуг», МАРС, ВАПЛІТЕ, «Проліткульт» тощо), для яких характерним було:

s впровадження гуманістичних, класичних традицій;

s вплив європейського модернізму;

s романтичні настрої;

s пошуки адекватних форм і засобів художнього вираження неспокою, прискореного руху життя.

Найпомітніше вплив модернізму позначався на літературній групі «Молода муза» (Львів, 1906-1909 рр.) і на творчості М.К. Вороного.

Неформальна літературна київська група «неокласиків»: М.Зеров, М.Рильський, М.Драй-Хмара, П.Филипович, Ю.Клен (О.Бургардт). Їх естетична програма: 1. Прагнення до строгої форми, гармонійне завершення вірша; 2. Наслідування класичних зразків; 3. Позбавити українську поезію сентименталізму й поверховості; 4. Вивчення української літературної традиції; 5. Спиратися у мистецькій практиці на кращі зразки європейської класики.

Визначним теоретиком національно-культурного відродження був М.Хвильовий, який поділяв принципи «неокласиків», бачив мету літературного процесу у розкритті прекрасного в людині.

Драматургія і театр у 20-их роках.

Найважливіше завдання для драматургів – піднесення українського театру до сучасного професійного рівня при збереженні його національної оригінальності.

У 1919 році у Києві діяли три театри:

§ Державний драматичний під керівництвом О.Загарова та В.Кривецького;

§ Державний Народний під керівництвом П.Саксаганського; обидва театри у своїй діяльності схилялися до реалістично-психологічної школи; у їх репертуарі були п’єси українських і зарубіжних драматургів;

§ «Молодий театр» під керівництвом Леся Курбаса і Гната Юри; орієнтація нового театру на модерні течії західноєвропейського театру.

У 1919 році Гнат Юра відокремився від «Молодого театру» і з трупою акторів створив театр ім. І.Франка.

У своїх естетичних пошуках режисер-драматург Л.Курбас був близький до «неокласиків», намагаючись синтезувати здобутки класичної європейської драматургії і традиції українського театру. У роки українізації режисер спрямовував український театр в експериментальне русло, утворивши на базі «Молодого театру» мистецьке об’єднання «Березіль» (1922 рік). Лесь Курбас створив так званий «театр дії», який, на відміну від театру «психологічного», спирався на активну позицію глядача. Використовувалися прийоми умовності, метафоричності, гротеску, соціальної символіки.

Видатні драматичні діячі: М.Заньковецька, М.Крушельницька, А.Бучма, Г.Борисоглібська тощо. Зі сцени звучала музика Я.Степового, К.Стеценка, М.Леонтовича, М.Коляди, М.Ревуцького, Г.Верьовки тощо. У 1920 році була створена Державна українська мандрівна капела, яка згодом стала одним з кращих хорових колективів України.

Образотворче мистецтво початку ХХ століття.

Образотворче мистецтво плідно розвивалося після застосування у листопаді 1917 року Української Академії Мистецтв, кредо якої – всебічне сприяння розвитку мистецтв в Україні, невтручання у справи творчості й ненав’язування своєї волі митцям.

У 1922 році академію було реорганізовано у Київський інститут пластичних мистецтв, у 1924 році останній об’єднано з Київським архітектурним інститутом і на їх основі утворено Київський державний художній інститут.

Викладачі Академії Мистецтв розвинули чимало новаторських напрямків в українському образотворчому мистецтві, створили самобутні художні школи. Так, перший ректор, Г.Нарбут був ідеологом української графіки, графічного малюнку, відроджував мистецтво оформлення книги. Він створив 15 композицій до «Української абетки», був автором марок, грошових знаків, держаної символіки УНР, у національному стилі оформив журнал «Мистецтво» (графічне зображення Мамая, що грає на бандурі на фоні килимових візерунків та орнаментів з трикутників).

Основоположником монументального національного живопису був М.Бойчук, який відстоював власну концепцію живопису, що ґрунтувалася на поєднанні національних (іконописних) і світових (італійського та візантійського мистецтва) традицій.

Для творчості Ф.Кричевського характерне монументально-декоративний портрет. Триптих «Життя» («Любов», «Сім’я», «Повернення») – філософський підсумок власних життєвих спостережень. Він є автором галереї портретів українських кобзарів, 150 портретів діячів української культури.

2. Український мистецький авангард та його доля

Український живописний авангард характеризувався певними рисами, що були притаманні західноєвропейському неоімпресіонізму та постімпресіонізму, кубізму та футуризму, з наголосом на національну символіку. Журнал українських футуристів «Нова генерація» висвітлював проблеми «виробничого мистецтва» – художнього конструювання предметів побуту.

Художники-авангардисти: Г.Світлицький; М.Бурачек (пейзажисти, використовуючи ефекти світла, підкреслюють красу української природи); О.Богомазов (постімпресіоністична манера, намагався повернути живопису пластичну матеріальність).

У період українізації на Наддніпрянщині діяли різноманітні мистецькі спілки та об’єднання:

§ Асоціація художників Червоної України, яка згодом перетворилася у всеукраїнську мистецьку організацію (ФХЧУ).

§ Асоціація революційного мистецтва України (АРМУ), як федеративне об єднання митців різних формальних течій і груп (очолив її М.Бойчук). Представники АРМУ боролися за якість і рівень вітчизняної художньої культури, за національну своєрідність, самобутність українського мистецтва.

§ Гурток діячів українського мистецтва (у Львові) поставив проблему виховання молодих українських художників у руслі національної традиції, організував чотири виставки, найбільшими розділами яких була книжкова і газетно-журнальна графіка, що мала виразне національне стильово-формальне обличчя.

§ Львівське молодіжне об’єднання «Arter»; у його авангардизмі перепліталися риси конструктивізму, символізму і сюрреалізму.

§ Асоціація незаможніх українських митців (на Галичині) тяжіла до європейського мистецтва, організувала 14 виставок (з них 3 – за кордоном) із ілюстративними каталогами.

Перед архітекторами України в 20-ті роки постав ряд важливих завдань, які випливали з пошуків створення проектів нових і модерних будівель. У цей час виникають різні архітектурні угруповання, серед яких досить сильне Товариство сучасних архітекторів України (ТСАУ). Наочним зразком стилю конструктивізму став зведений у Харкові в 1925-1929 рр. адміністративний ансамбль Держпром (архітектори С.Серафимов, Ф. Фельгер, С. Кравець).

Іншою прикметою української архітектури став її масовий характер. Йшлося про зведення великої кількості типових житлових і громадських будівель. Найпомітніші споруди, зведені у стилі конструктивізму, – електростанція і кінофабрика в Києві.

Частково у стилі українського модерну збудовано в Києві у 1927-1933 рр. залізничний вокзал (архітектор О. Вербицький). У 1925-1929 рр. побудовано кілька палаців культури, будинків рад, робітничих поліклінік. Окремо розгорнулося промислове будівництво – грандіозна Дніпровська гідроелектростанція (Дніпрогрес).

Отже, 20-30-ті рр. творчо збагатили українське образотворче мистецтво т архітектуру, сприяли урізноманітненню їх жанрів та напрямків, сприяли проникненню національної ідеї у сферу художньої культури.

Методичні рекомендацації до виконання самостійної роботи студентів

Опрацювавши теоретичний матеріал, дайте письмові відповіді на контрольні запитання

Дата добавления: 2015-05-09