ІІІ. Принципи, закріплені у Кримінальному

процесуальному кодексі України.

Недоторканість права власності грунтується на ст. 41 КУ, ч. 1 якої закріпила право кожної людини володіти, користуватися і розпоряджуватися своєю власністю, а ч. 4 – непорушність приватної власності: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. В розвиток цього конституційного положення ст. 321 ЦК України містить положення, згідно з яким особа не лише не може бути протиправно позбавлена права власності, а й обмежена у його здійснені.

Недоторканість права власності (ст. 41 КУ,ст. 16 КПК).

Позбавлення або обмеження пра-ва власності під час кримінально-го провадження здійснюється ли-ше на підставі вмотивованого су-дового рішення, ухваленого в порядку,передбаченому КПК.

На підставах та в порядку, передбаченому КПК, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення.

Обмеження права власності у кримінальному провадженні допускається щодо підозрюваного за допомогою такого виду заходів забезпечення провадження, як тимчасове вилучення його майна (гл.16 КПК) та арешт майна підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну (майнову) відповідальність за шкоду, завдану діями вказаних вище учасників провадження, а також неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (цивільних відповідачів). Якщо тимчасове вилучення мйна підозрюваного здійснюється без рішення слідчого судді чи суду, то арешт його майна та майна обвинуваченого можливий лише на підставі ухвали слідчого судді чи суду (гл. 17 ст. 170-175 КПК).

Свобода від самовикриття та право і свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї (ст. 63 КУ, ст.18 КПК).

Жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.

Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення.

Обмеження засади свободи від самовикриття та права не свідчити проти близьких родичів і членів сім’ї у кримінальному провадженні шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить досудове розслідування, становить склад злочину, передбаченого ст. 373 КК, каліфікуючою обставиною якого є примушування із застосуванням насиль-ства або із знущанням над особою.

Заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення (ст. 61 КУ, ст.19 КПК). Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної силди. Кримінальне провадження підлягає негайному закриттю у випадку, коли стане відомо, що по тому ж обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили.

Заборона двічі (повторно) притягувати особу до кримінальної відповідальності за одне й те саме кримінальне правопорушення охоплює не тільки випадки, коли обвинувачений був виправданий чи засуджений вироком суду за це саме правопорушення, а й коли щодо нього з цього самого приводу була винесена ухвала суду, яка вступила в законну силу, про закриття кримінальної справи та звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, зокрема:

1) при відмові прокурора від підтримання державного обвинувачення і відсутності згоди потерпілого підтримувати обвинувачення (ст.340 КПК);

2) при звільненні обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадках, встановлених законом України про кримінальну відповідальність (ст. 285 КПК і коментар до неї).

Доступність до правосуддя (ст. 55 КУ, ст. 21 КПК). Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи у розумні строки належним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.Кожен має право на розгляд у суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у передбаченому КПК порядку. Якщо інше не передбачене КПК, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших

засобів правового захисту у випадку, якщо під час кримінального провадженняпорушуються її права, гарантовані КУ та міжнародними договорами України.

Право на доступ до правосуддя не є необмеженим. Зокрема встановлено обмеження обвинуваченого чи інших учасників провадження права на оскарження вироку, ухваленого за результатами спрощеного провадження щодо кримінальних проступків (ч.1 ст. 394 КПК), певні обмеження права на оскарження в апеляційному порядку встановлені для вироку суду, ухваленого на підставі угод (ст. 473 КПК).

Безпосередність і усність дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК). Засада безпосередності дослідження доказів означає таку побудову судового розгляду його предмета (обвинувачення, клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру), за якого судді розглядають і вирішують його за участі сторін на підставі особистого і безпосереднього ознайомлення і дослідження доказів без будь-яких проміжних ланок. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення доказами, які не були безпосередньо перевірені (досліджені) ним за участі сторін під час судового розгляду.

Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків передбачених КПК. Суд вправі прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених КПК.

Не буде відхиленням від засади безпосередності допит одного з обвинувачених (якщо їх двоє чи більше), потерпілого чи свідка в режимі відеоконференції чи із застосуванням інших технічних засобів для трансляції з іншого приміщення у випадках, якщо цього вимагають інтереси провадження або безпека допитуваних осіб (ч. 3 ст. 351, ч.9 ст. 352 КПК). Такі допити проводяться в режимі on-line, і сторони мають можливість почути (чи побачити і почути) показання від допитуваних осіб безпосередньо, ставити їм запитання, чути на них відповіді, уточнювати їх тощо.

Засада безпосередності і усності дослідження доказів не є абсолютною, адже КПК встановив випадки, коли вона може обмежуватися. Так, згідно з ч.3 ст. 349 КПК суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Проте допит обвинуваченого проводиться обов’язково, крім випадку, якщо він відмовляється давати показання, а також у випадку спрощеного провадження щодо кримінальних проступків, у якому суд вправі за клопотанням сторонни обвинувачення та згоди сторонни захисту не проводити судовий розгляд у судовому засіданні (ст. 381 КПК та коментар до неї).

Публічність (ст. 25 КПК). Принцип публічності — це правове положення, згідно з яким слідчий, прокурор повинні на підставі наданих їм державою "правообов'язків" здійснити в офіційному порядку незалежно від позиції будь-яких суб'єктів всі процесуальні дії у кримінальному провадженні(за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) для досягнення мети кримінального процесу і задоволення таким чином загальносуспільних інтересів у сфері боротьби зі злочинністю. Це стосується більшості кримінальних правопорушень. Обвинувачення у них має публічний характер. Воно здійснюється від імені держави. Засада публічності передбачає низку обов’язків, а саме:

1) зобов’язує слідчого, прокурора розпочати досудове розслідування у всіх випрадках встановлення ознак кримінального правопорушення;

2) зобов’язує прокурора підтримувати обвинувачення в суді;

3)) зобов’язує всі установи, службових осіб і громадян виконувати законні рішення, вимоги, запити, доручення органів досудового розслідування і прокуратури.

Винятки з принципу публічності:

- кримінальне провадження на підставі угод (гл. 35 КПК):

- кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення (гл. 36 КПК). Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, -його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Диспозитивність (ст. 26 КПК). Сутність засади диспозитивності (диспозитивність від лат. dispono- розпоряджаюся) полягає в тому, що під час кримінального провадження його учасники мають право (можливість) у межах, визначених КПК, вільно розпоряджатися матеріальним правом щодо обвинувачення, спірним матеріальним правом щодо цивільного позову (його предметом), а також процесуальним правом з метою захисту своїх прав та законних інтересів. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК.

Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень КПК.

Відмова прокурора від підтримання обвинувачення тягне за собою закриття кримінального провадження за винятком випадків, передбачених КПК.

Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, - його представника від обвинувачення є беумовною підставлою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Розумні строки (ст. 28 КПК). Дана засада вперше появилася в КПК 2012 р. Її поява зумовлена, перш за все, вимогою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ця засада у кримінальному провадженні має на меті встановити межу невизначеності підозри і обвинувачення та гарантувати право обвинуваченого від необґрунтованого і надмірного затягування кримінального провадження. Для цього КПК встановлені процесу-альні строки (проміжки часу) в межах яких учасники кримінального провадження мають право або зобов’язані вчинити процесуальні дії чи ухвалити процесуальні рішення (ст. 113 КПК та коментар до неї).

Розумними прийнято вважати строки, що є об’єктивно необхідними для вчинення процесуальних дій та ухвалення відповідних рішень. Такі дії та рішення мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного для них КПК. Забезпечення дотримання розумних строків на досудовому слідстві покладається на прокурора та слідчого суддю, а під час судового розгляду у всіх його стадіях – на суд.

Для досудового розслідування граничні строки встановлені ст. 219 КПК. Судове провадження в суді першої інстанції формально часовими рамками не обмежено, оскільки кожне провадження має свої особливості, щодо обсягу доказової бази, яка підлягає дослідженню, кількості учасників провадження тощо. Проте категорія “розумні строки” властива і цій стадії.

Якщо йдеться про розумний строк, то він починається одночасно з повідомленням особі про підозру і завершується судовим розглядом, включаючи апеляційне і касаційне провадження.

Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:

- складність кримінального провадження, яка визначається з ураху-ванням кількості підозрюваних, обвинувачених та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування;

- поведінка учасників кримінального провадження;

- спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що таке принцип кримінального провадження та його значення?

2. Назвіть систему принципів кримінального провадження

3. Які принципи кримінального провадження проголошені у міжнародно-правових документах і як вони реалізуються в Україні?

4. Який зміст принципів законності та гласності судового розгляду у кримінальному провадженні?

5. Що означає принцип презумпції невинуватості?

6. У чому полягає зміст принципу недоторканості особи і житла у кримінальному провадженні?

7. Якою мовою проводиться кримінальне судочинство в Україні?

8. У чому полягає зміст принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому (підсудному) права на захист?

Нормативно – правові і літературні джерела:

1. Кримінальний процесуальний кодекс України.

2. Гончаренко В.Г, Нор В.Т., Шумило М.Є. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар.-К.: Юстініан, 2012.- 1224с.

3. Аленін Ю., Гурджі Ю. Публічна природа гарантій прав особи у кримінальному процесі // Право України. — 2003. — № 4.

4. Варфоломеева Т. В. Защита в уголовном судопроизводстве. //— К., 1998.

5. Зейкан Я. П. Захист у кримінальній справі: Наук.-практ. посіб. //— К., 2002.

6. Орлов М. Кримінально-процесуальні гарантії відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином // Право України. — 2004. — № 5.

7. Тертишник В. М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі: Монографія. //— Дніпропетровськ, 2002.

Дата добавления: 2015-05-09