Укладання ЗТК

2.1.Проведення попередніх переговорів.

1.2. Складання протоколу про наміри та попереднього контракту.

1.3. Складання та підписання ЗТК.

3. Організація контролю, виконання та припинення зов­нішньо­торгового контракту.

3.1. Виконання контрактних зобов’язань: поставка товарів, надання послуг, технічне та гарантійне обслуговування продукції, розрахунково-платіжні операції.

3.2. Контроль за виконанням контрактних зобов’язань.

3.3. Розгляд можливих претензій та рекламацій з експорту та подання таких з імпорту.

3.4. Способи та порядок припинення ЗТК.

6. Типові контракти

У міжнародному комерційному обороті широко застосовують угоди з використанням добре відпрацьованих типових форм контрактів, насичених найзагальнішими умовами та застереженнями. Такі типові ЗТК або проформи може заповнити працівник навіть не дуже високої кваліфікації. Загальні норми та звичаї, які регулюють такі контракти та відносини, пов’язані з ними, називаються формуляр­ним правом.

У міжнародній торговій практиці існують два основні напрямки у розвитку типових контрактів та проформ (pro forma):

1. Використання у звичайних ЗТК стандартних умов та застережень. Наприклад, використання у ЗТК базисних умов постав­ки, які побудовані на міжнародних комерційних термінах ІNCOTERMS. Такі умови зазначаються у ЗТК абревіатурою терміна, який у розширеному тлумаченні викладений в основному документі, який не входить і ЗТК та його додатки – у цьому випадку документ № 500 МТП. У статті ЗТК “Визначення та термінологія” сторони повинні зазначити прийняту редакцію Інкотермс, оскільки на прак­тиці використовують терміни редакції 1980, 1990, 2000 років, які мають відмінності у тлумаченні. Застосування у статті ЗТК такого терміну істотно скорочує обсяг ЗТК, оскільки кожний термін аку­мулює у собі великий перелік зобов’язань та прав сторін, вста­новлений у нормах. У практичній роботі прийнято і рекомен­дується використовувати стандартизовані та відпрацьовані тексти різних застережень та умов, наприклад, цінові, валютні та патентні засте­реження, про збереження прав власності, про вибір права, що застосовується, умови форс-мажору та арбітражу тощо. Варіанти таких застережень та статей наводяться у рекомендаціях, методич­них матеріалах та збірниках типових проформ та контрактів. У регламенті арбітражних судів особливо обумовлюються рекомен­довані арбітражні застереження для використання їх у контрактах. Причому кожний суд пропонує своє особливе застереження, яке вра­ховує звичаї, які історично склались. Замість того, щоб самостій­но об­ду­мувати формулювання статті, наприклад, про форс-мажор, доціль­ніше використовувати відомі та добре відпрацьовані тексти умов.

2. Використання формулярів, проформ та бланків. Існують контракти, які оформлені у вигляді формулярів або бланків. Якщо такі форми містять необхідний мінімальний набір атрибутів, вони можуть замінювати текст контракту. Проформи контрактів можуть бути:

- текстові;

- бланкові, які мають чіткі та спрощені форми, зведені у таблиці. Тексти в цих проформах зведені до мінімуму, а істотні умови у вигляді текстових статей винесені в окрему або особливу частину на звороті документа. Загальна (особлива) частина не змінюється.

Такі проформи контрактів характерні при перевезеннях, наприк­лад, формуляри коносамента. У практиці морських перевезень використовуються приблизно 60–70 варіантів коносаментів для пере­везення різних видів вантажів, які відпрацьовані та прийняті за основу національними компаніями та міжнародними конференціями.

Ще приклади – бланки страхового поліса або туристичного ваучера.

Типовий контракт (standard contract) – це заздалегідь під­готований текст контракту або низка уніфікованих умов, викладених у письмовій формі з урахуванням звичаїв та звичок, характерних для конкретної сфери діяльності чи торгівлі, та прийнятих сторонами конт­ракту після того, як вони були узгоджені з вимогами конкретної угоди.

Текст конкретного типового контракту може використо­ву­ватись лише до суворо визначених видів угод або видів торгівлі або при наданні послуг. Часто типові контракти розробляються та обов’язкові для використання галузевими відомствами або спілками підприємців.

Уніфіковані, або зразкові тексти контрактів, на відміну від типових, різноманітніші, численніші та відтворюють галузеву спе­цифіку діяльності. Вони мають рекомендаційний характер, а їх тексти можуть істотно змінюватись з урахуванням особливостей конкретних угод.

Контракт може мати вигляд заздалегідь підготовленого до­кумента або формуляра табличного вигляду. Він набуває сили конт­ракту лише якщо партнери з угоди заповнять статті та графи, які апріорі вимагають узгодження (наприклад, назви сторін, кількість, якість, ціна товару, строк та місце поставки тощо) та обидва підпишуть його.

Загальні умови купівлі-продажу – різновид типового контракту. Це найзагальніші та найсуворіші формулювання статей, умов, пра­вил, розроблені з урахуванням торгової практики, технології про­цесу, і які партнери можуть вносити у свій контракт додатком або посилатись на них. Власне сам перелік таких умов не є контрактом, проте, внесений у ЗТК додатком або за посиланням, доповнює та розширює цей контракт, і є невід’ємною частиною пакета документів.

Часто використовується комбінована форма типового конт­ракту, яка складається із двох частин:

- частини, що узгоджується;

- уніфікованої частини (загальних умов).

Такі контракти видаються на бланках друкарським способом. На першому аркуші друкуються індивідуалізовані умови угоди, а на звороті або на решті листів – загальні умови. За необхідності у деяких пунктах ЗТК залишають місце для уточнення умов, що узгоджуються, або просто залишають вільні графи у розділі “інші умови”.

Деякі фірми публікують у своїх фірмових каталогах найзагаль­ніші умови ЗТК або “загальні умови продажів”, загальні агентські умови, і далі у текст контракту лише включають посилання на ці умови. Наприклад, “Загальні умови продажу турів”, які розробляють асоціації турагенцій або великі туроператори. Вони публікуються у генеральних каталогах, а у ваучерах, які видаються на підтверд­ження наявності контракту, і у самих контрактах – на них є лише посилання, яка містить згадування у різних формулюваннях про те, що клієнт знайомий із загальними правилами і згоден їх без запе­речень виконувати.

Отже, типовий контракт або проформа може викорис­товуватись двома способами:

- беззастережною згодою (приєднанням) однієї із сторін, що до­м­овляються, з умовами та положеннями форми типового контракту, запропонованої іншою стороною. Ця форма не по­винна змінюватись, за винятком деяких, апріорі встанов­лених атрибутів, які вписують або вдруковують у порожні графи;

- застосуванням типового або зразкового контракту як зразка, який може бути незначно (для типового) або істотно (для зразкового) змінений сторонами згідно з умовами конкрет­ної угоди.

7. Торгові звичаї, або узанси

Істотно впливають на зміст зобов’язань за ЗТК торгові звичаї, які склались у практиці міжнародної торгівлі та які відіграють вирі­шальну роль при розгляді суперечок між сторонами та арбітражем.

Торговий звичай (custom іn trade), торгова або ділова звичка (usages, узанс) – це узвичаєність, яка склалась у міжнародній торгів­лі, загальновизнане правило, яке містить ясне та визначене поло­ження з питання, якого воно стосується та яке не є нормою права і класифікується як умова договору, яка мається на увазі (“а ми зав­жди так робимо”).

Торгові звичаї визначають зміст деяких умов ЗТК (частіше за наявності у контрактах неясностей та неточностей або відсутності узгодженої сторонами умови). Якщо у ЗТК є пряма вказівка про засто­сування торгових звичаїв, вони можуть заміняти відпо­відну норму права, яка регулює певне питання контракту, якщо ця норма має диспозитивний характер (тобто коли у тексті самої норми зазначено, що вона може застосовуватись лише у разі відсутності іншого узгодження сторін).

Звичай має відповідати таким вимогам:

- мати характер загального правила (використовуватись у всіх або у переважній кількості випадків, до яких він застосовується);

- бути достатньо відомим у відповідній галузі торгівлі, визначеним за своїм змістом та зрозумілим.

Важливою умовою застосування торгового звичаю є знання його сторонами, які укладають контракт. Якщо обидві сторони знають про наявність звичаю, проблем не виникає. Вони виникають тоді, коли один із контрагентів заперечує своє знання звичаю і необхідно вирішувати проблему, чи мала би сторона знати про його існування. Найхарактернішим прикладом поширення дії звичаю на осіб, які з ним не знайомі, є такі:

- звичай (узанс), який існує на певному ринку, може бути застосований до осіб, які укладають угоди на цьому ринку, незалежно від знання його такими особами;

- якщо особа виступає на ринку не самостійно, а через аген­та, мається на увазі, що вона дала своєму агенту повнова­жен­ня вести діяльність згідно із звичаями, чинними на цьому ринку, хоча б принципалу ці звички і не були відомі.

На перший план виходить не суб’єктивний критерій – фактичне знання чи незнання звичаю певною особою, а об’єк­тивний – відомість звички.

Загальні правила застосування торгових звичаїв зводяться до того, що:

- сторони зв’язані будь-яким звичаєм, відносно якого вони домовились та практикою, яку вони встановили у взаємних відносинах;

- у разі відсутності домовленості про інше вважається, що сторони мали на увазі застосування до їхнього договору або до його укладання звичаю, про який вони знали або повинні були знати та який широко відомий і постійно дотримується сторонами у договорах такого роду у відпо­відній галузі торгівлі.

Торгові звичаї викладають у біржових правилах, у спе­ціаль­них збірниках ТПП, в матеріалах робочих комісій Комітету сприян­ня зовнішній торгівлі та інших організацій ООН, у типових контрак­тах, у рішеннях третейських судів з окремих питань.

У результаті переговорів сторони одразу можуть скласти спіль­ний проект контракту, в якому враховується фактична домов­леність, досягнута сторонами. Немає законів чи звичаїв, яка сторона готує та оформляє міжнародний контракт. Контракт – це результат спільної творчості експортера та імпортера. Друкування тексту та оформлення додатків та копій звичайно здійснює сторона, що приймає. Тексти контрактів розробляють оперативні інженери спе­ціалізо­ва­них фірм на основі аналогів з умовами, подібними до узгоджених контрагентами під час опрацювання пропозицій.

Перед підписанням кожна із сторін погоджує умови контрак­ту з функціональними підрозділами своєї організації:

· з планово-економічним відділом – для перевірки відпо­відності позиціям плану та забезпеченості матеріально-тех­нічними ресурсами (експортні контракти), і на відповід­ність позиціям чинного плану новим поставкам, вказівкам цент­ральних, директивних та планувальних органів (імпортних);

· з валютно-фінансовим – на відповідність виділеним валют­ним коштам, а також з погляду захисту інтересів україн­ської сторони у частині найефективніших способів розрахунків та гарантій платежів;

· з підрозділами, що відповідають за кон’юнктурно-комер­ційну роботу, – на відповідність цін та кредитних умов затвердженим діапазонам граничних величин;

· з юридичним – для перевірки правильності формулювання комерційних та юридичних умов контрактів, зокрема тих, що стосуються стягнення штрафів за неналежне виконання контрактних зобов’язань, порядку висування та задоволен­ня претензій, підсудності судам та розгляду невирішених розбіжностей в арбітражних судах тощо;

· з бухгалтерією – щодо обліку та розрахунків з іншими організаціями;

· з транспортним – для оптимізації перевезень вантажів та планування використання транспортних засобів.

Надруковані та завізовані контракти підлягають остаточній пере­вірці оперативними працівниками та парафуються (візуються) корот­ким підписом в одному з нижніх кутків кожної сторінки. На праців­ника, що підтвердив контракт, покладається повна відпо­відальність за правильність тексту, зокрема і перекладу іноземною мовою.

Як правило, друкують два оригінали контракту, які підпи­сують безпосередньо присутні на переговорах представники обох контрагентів, котрі мають право підпису комерційних докумен­тів за посадою, яку обіймають, або за довіреністю. Кількість підписів з кожного боку визначається юридичним статусом контр­агента. Зовнішньоторгові контракти з боку українських органі­зацій підписують, як мінімум, дві особи, які мають на це право.

Якщо з української сторони у зовнішньоторговій угоді беруть участь декілька організацій, вона може бути підписана більше ніж двома особами. Відповідає за зобов’язаннями підписаного договору організація, від імені якої підписана угода, або у контракті встанов­люється солідарна відповідальність усіх українських організацій, що його підписали.

Підписаний оригінал контракту обліковується у планово-еко­но­мічному відділі, валютно-фінансовому відділі, бухгалтерії та здаєть­ся на зберігання у призначений порядком діловедення підроз­діл фірми.

Для організації оперативного виконання контракту фірма має декілька копій контракту. У тих випадках, коли умови конт­рак­ту накладають особливі обов’язки на функціональні відділи, наприклад, транспортний, відділ технічного обслуговування тощо, їм передають ксерокопії контрактів або його відповідних розділів. Якщо умови контрактів містять зобов’язання, виконання яких залежить від постачальників експортних або замовників імпортних товарів, доцільно висилати їм копії контрактів.

Контракт може бути укладений у письмовій, усній, частково в письмовій і частково в усній формах. Українське законодавство вимагає обов’язкового укладання у письмовій формі не тільки контрактів, але й оферти, акцепту або будь-якого іншого прояву намірів. У міжнародній практиці угоди часто укладаються в усній формі – телефоном, на аукціонах, біржах. Проте домовленість потім обов’язково підтверджується письмовим контрактом, підписаним обома сторонами.

Права та обов’язки за контрактом виникають з моменту, коли він вважається укладеним, тобто після його підписання, якщо у ньому не зазначений інший строк набуття ним чинності. Датою укладання є дата його підписання.

Якщо контракт укладається листуванням, то момент його укладання визначається по-різному. В Англії, США, Японії, Швей­ца­рії контракт вважається укладеним в момент відсилання письмо­вого акцепту, у Франції, ФРН, Італії, Австрії – у момент одержан­ня оферентом акцепту. Це стосується і видавання замовлень.

Пропозиція укласти контракт, зроблена усно, телефоном або телеграфом, веде до його укладання в момент, коли прийнят­тя пропозиції стане відомим особі, що зробила пропозицію.

Існує декілька способів укладання контрактів купівлі-прода­жу, які залежать від способу встановлення контакту з потенційними партнерами:

· підписання контракту контрагентами, що беруть у ньому участь;

· акцепт покупцем твердої оферти продавця;

· акцепт продавцем контроферти покупця;

· акцепт продавцем письмової згоди покупця з умовами вільної оферти (контроферти покупця);

· підтвердження продавцем замовлення, зробленого покупцем;

· обмін листами з підтвердженням досягнутої раніше особис­тої домовленості між контрагентами.

8. Сутність міжнародного договору

Договір міжнародної купівлі-продажі товарів, як правило, дос­татньо об’ємний документ, який містить: умови про предмет догово­ру, його об’єкт, ціну товару, терміни його доставки, способи упаку­вання то­ва­ру, умови оплати, порядок приймання товару за якістю і кількістю, гарантії якості доставленого товару, базові умови достав­ки, права і обов’яз­ки сторін, санкції за невиконання або неналежне виконання обов’яз­ків за договором, умови звільнення від відпо­ві­даль­ності, поря­док вирішення непорозумінь, мову договору, засто­соване право, поря­док набрання договором чинності, правові наслідки розривання договору тощо.

Для укладання міжнародного договору купівлі-продажу това­рів необхідна згода сторін з усіх притаманних цьому виду контракту умов.

Договір вважають підписаним, якщо між сторонами, в необ­хід­ній в таких випадках формі, досягнуто домовленості щодо всіх головних умов договору.

Головними (condіtіon) умовами контракту – це умови, без яких він не має юридичної сили.

Головними є, по-перше, умови про предмет договору; по-друге, умови, які названі в законі або правових актах як головні і необхідні для цього виду; по-третє, всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута домовленість.

Назва сторін в договорі, країни їх належності повинні бути повними і точними, без скорочення. Недопустимо використовувати різного роду скорочення і абревіатури, якщо це тільки не загально­визнані назви. При ідентифікації сторін, що домовляються, точно вказувати фірмові назви, під якими партнери зареєстровані в торго­вому (державному) реєстрі країни належності – їхнє правове стано­ви­ще (організаційно-правова форма), зокрема номер і тип ліцензії на конкретний вид діяльності, юридичну і фактичну адресу. Контракт може бути пронумерований.

У початковій частині контракту можуть бути вказані особи, уповноважені підписати його. Звичайно контракт підписує керівник організації (фірми), який діє від його імені без довіреності. Контракт може бути підписаний іншою посадовою особою організації (фірми), що володіє спеціальними повноваженнями. Якщо контракт підписує інший представник юридичної особи, що укладає договір, необхідна наявність завіреної нотаріусом довіреності, що затверджує повнова­ження на підписання контракту.

За загальним правилом контракт, підписаний особою, яка не має повноважень на його підписання, не набуває юридичної сили. Якщо такий контракт в комерційній практиці починає виконуватися, він може бути визнаним дійсним судом або арбітражним судом, оскільки фактичне виконання контракту свідчить про те, що керівник в результаті схвалив цей договір і взяв на себе передбачені контрактом обов’язки на указаних в ньому умовах.

Структура і зміст контракту можуть бути різними залежно від характеру товару і умов погодження. Наприклад, при купівлі-про­дажу партії електронного обладнання особливе значення має наяв­ність відповідної технічної документації, необхідні для транспорту­вання товару упаковка і маркування. При купівлі продажі матеріалів (ліс, руда, вугілля) немає необхідності висувати вимоги до упаковки. Звичайно умови контракту розміщують у міру їхньої важливості для договору чи у послідовності дій сторін з виконання договору.

Дата добавления: 2015-05-07