Тема 5. Докази і доказування в кримінальному процесі

46. Поняття, сутність та види кримінально-процесуального доказування.

Кримінальне судочинство можна розглядати як складний процес правозастосування, застосування норм матеріального кримінального права, а у деяких випадках — і застосування норм цивільного, трудо­вого права (при вирішенні цивільного позову). На першему етапі пра- возастосовчого процесу необхідно з'ясувати фактичні обставини спра­ви, тобто встановити, що відбувалося в реальній дійсності — чи було вчинено злочин, який саме, за яких обставин, хто вчинив злочин, кому і яку заподіяно злочином шкоду. Яким же чином це можна зро­бити? Справа в тому, що будь-яка подія, зокрема подія злочину, зали­шає в навколишньому середовищі певні сліди, відбитки події — це сліди, які залишено в пам'яті людей, що спостерігали якісь дії, обста­вини, це відбитки, які залишаються на предметах матеріального сві­ту. Такі сліди можна розглядати як відомості про обставини, що за­лишили ці сліди. Зібравши такі відомості, надавши їм правильне тлу­мачення, можна відтворити ту подію, яка залишила їх. Такий процес іменують процесом доказування. Відомості, за допомогою яких вста­новлюють подію злочину, визначають, яка саме особа вчинила зло­чин, форму вини, мотив та інші обставини, називають доказами. Про­цес збирання, перевірки та оцінки доказів докладно регламентований кримінально-процесуальним законодавством.

Ту частина кримінально-процесуального права, його підгалузь, нор­ми якої дають визначення поняття доказів, визначають у загальному вигляді засоби збирання та перевірки доказів, правила оцінки доказів, містять перелік обставин, що необхідно встановити для правильного вирішення кримінальної справи тощо, називають доказовим правом Л Норми доказового права містяться в главі 5 КПК. Ці норми мають тіс­ний зв'язок з нормами інших інститутів кримінально-процесуального права, норми доказового права визначають, наприклад, перелік осіб, які мають право відмовитися давати показання (ст. 69 КПК), а норми, які регулюють порядок проведення допиту, передбачають необхідність роз'яснення відповідного права певним особам.

Розділ науки кримінально-процесуального права, предметом яко­го є перш за все доказове право (як підгалузь кримінально-процесу­ального права) називають теорією доказів. Предметом дослідження теорії доказів є також практична діяльність правоохороних органів та судів з доказування. Вивчення практичної діяльності з застосування норм доказового права дозволяє визначити ефективність цих норм, а також певні недоліки практики, визначити їхні причини та напрямки вдосконалення такої діяльності. В предмет теорії доказів включено і дослідження відповідних норм законодавства і практики їх застосу­вання інших держав, визначення можливості використання такого досвіду в законодавстві та правозастосовчій практиці України. Ви­вчає даний розділ науки також історію розвитку відповідних інститу­тів та норм, що регулюють діяльність із доказування. Теорія доказів є складовою частиною науки кримінально-процесуального права і тісно пов'язана з іншими розділами цією науки.

Як і наука кримінально-процесуального права, теорія доказів ви­вчає закономірності розвитку відповідних розділів законодавства, формулює певні ідеї та концепції їхнього подальшого розвитку.

Значення доказового права та теорії доказів визначається тим, що доказування в кримінальному судочинстві є основою всієї процесуаль­ної діяльності. Кримінальний процес покликаний забезпечити можли­вість правильного і справедливого застосування норм матеріального права, для чого необхідно встановити фактичні обставини в справі. А це можливо тільки шляхом доказування, тобто шляхом збирання, пере­вірки та оцінки достатньої кількості доказів, на підставі яких можна буде зробити переконливі висновки шодо обставин справи.

Таке доказування в кримінальному судочинстві являє собою різно­вид процесу пізнання.

Чинне кримінально-процесуальне право і його важлива підга­лузь — доказове право, ґрунтуються на філософській теорії, яка ви­знає принципову можливість пізнання людиною оточуючого світу. Якщо виходити з того, що людина має змогу одержати знання про нав­колишній світ, знання, які правильно відбивають закони та законо­мірності, на яких будується природа та суспільство, то цілком обґрун­тована і вимога кримінально-процесуального законодавства, адресо­вана слідчому, дізнавачеві, прокуророві, суду — пізнати конкретну подію, подію злочину. В результаті такого пізнання-доказування ці суб'єкти досягають правильного уявлення про злочин, який було вчи­нено, про особу, що вчинила цей злочин, форму вини, мотиви, мету злочину та про всі інші обставини, які необхідні для застосування норм матеріального права і вирішення справи по суті.

Разом із тим, законодавство передбачає можливість і таких випад­ків, коли через різні обставини об'єктивного та суб'єктивного харак­теру доказування не приведе до бажаного результату, лишаться не встановленими істотні обставини справи, і будуть вичерпані можли­вості

подальшого збирання доказів. У такому разі справа може бути закрита у зв'язку з недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, або за такої підстави суд ухвалить виправдувальний вирок, У тих випадках, коли не вдалося знайти особу, яка вчинила злочин справа підлягає закриттю у зв'язку з закінченням строків давності, перебачених ст. 49 КК.

Особливості пізнання в кримінальному процесі. Доказування — це діяльність пізнавальна та засвідчувальна, точніше було б казати про єдність пізнавальної та засвідчувальної сторін доказування. Йдеться про те, що кожний крок на шляху пізнання обставин злочину, який був учинений або готувався, обов'язково засвідчується, про перебіг та результати слідчої дії складається протокол (ст.85 КПК), застосову­ються технічні засоби для додаткової фіксації таких дій (ст.ст. 85-1, 85-2 КПК); у судовому засіданні також ведеться протокол, а на розсуд суду або за клопотанням хоча б одного учасника судового розгляду здійснюється повне фіксування судового процесу з допомогою звуко­записувального технічного засобу (ст. 87 КПК). Такий порядок забез­печує можливість неодноразові перевірки доказів та висновків, що їх зроблено на підставі цих доказів.

Таким чином, доказування як різновид пізнання в кримінальному судочистві — це діяльність, спрямована на встановлення фактичних обставин справи шляхом збирання, перевірки, оцінки доказів, яка здійснюється уповноваженими суб'єктами (судом, суддею, прокуро­ром, слідчим, органом дізнання, дізнавачем) з участю інших осіб в по­рядку, передбаченому законодавством.

Дата добавления: 2015-05-07