Застосування, строки

Затримання як тимчасовий запобіжний захід: порядок

Суть затримання підозрюваного у вчиненні злочину полягає і тому, що ця особа на короткий термін (3 доби) поміщається в спеціаль­не приміщення (ізолятор тимчасового утримання, гауптвахту) і, та­ким чином, позбавляється волі.

Затримання підозрюваного в кримінально-процесуальному по­рядку слід відрізняти від фізичного затримання, адміністративного, тобто не пов'язаних із перевіркою причетності особи до вчинення зло- чину.

Затримання особи в кримінально-процесуальному порядку допус­кається у тому випадку, якщо вона підозрюється в скоєнні злочину, зі який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі.

Кримінально-процесуальний закон визначає підстави й умови, при яких може бути проведено затримання запідозрюваної особи. Згідно зі ст. 106 КПК, орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану в учиненні злочину, лише при наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин; 3) коли на підозрювано му або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину. При наявності інших даних, що дають підстави підо­зрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли її місце проживання чи перебування не зареєстровано, або коли не встановлено особу підозрюваного.

Відповідно до ч. 3 ст. 106 КПК орган дізнання зобов'язаний в про­токолі відзначити мотиви затримання. Під ним треба розуміти кон­кретні цілі, якими зумовлюється необхідність затримання особи, підозрюється у вчиненні злочину. Мотиви як підставу затримання треба аргументувати доказами.

Порядок затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, процедура оскарження затримання, його продовження, а також інші

процесуальні особливості цієї дії, регламентуються ч.ч. 3-11 ст. 106 КПК, а також ст.ст. 106-1,115,165-2 КПК і Положенням про порядок корот­кочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.

У кожному випадку затримання особи, підозрюваної в скоєнні зло­чину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, часу, року, місця затримання, пояснень затримано­го, часу складання протоколу з роз'ясненням підозрюваному в поряд­ку, передбаченому ч. 2 ст. 21 КПК, його прав, у тому числі і права мати побачення з захисником з моменту затримання. Протокол затриман­ня підписується особою, яка його склала, і затриманим.

Копія протоколу з переліком прав і обов'язків негайно вручаєть­ся затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надаються матеріали, що послужили підставою для затри­мання.

Про затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, ор­ган дізнання негайно сповіщає одного з його родичів. У випадку за­тримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків негайно повідомля­ється також і відповідному розвідувальному органу (ч. 5 ст. 106 КПК).

Протягом 72 годин після затримання орган дізнання, а також і слідчий:

1) звільняє затриманого, якщо не підтвердиться підозра в скоєнні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або за­тримання було здійснено з порушенням вимог, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 106 КПК;

2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою;

3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому за­побіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин, за винятком випадків, передбачених ч. 8 ст. 165-2 КПК, тобто тоді, коли суддя вправі продовжити затримання до десяти або п'ятнадцяти діб з метою додаткового вивчення даних про особу затриманого та з'ясування інших обставин. Якщо у встанов­лений законом строк затримання постанови судді щодо застосування затриманому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або поста­нови про звільнення затриманого не надійшло в установу попередньо­го ув'язнення, начальник цієї установи звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі або органам, які здійснювали затримання.

74. Підстави, порядок застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Продовження строків тримання під вартою.

Взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад трьох років. У виняткових випадках цей запобіжний за­хід може бути застосовано й у справах про злочини, за які законом пе­редбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років (ч. 1 ст. 155 КПК). Це може мати місце при наявності та­ких обставин, як, наприклад: скоєння злочину рецидивістом (про по­няття рецидиву злочину див. ст. 34 КК); підозрюваний або

обвинувачений не мають постійного чи тимчасового місця проживання; його особа не встановлена; ним порушений раніше обраний запобіжний за­хід та ін.

Головними установами для утримання осіб, щодо яких як запобіж­ний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори (СІЗО) Державно­го Департаменту з питань виконання покарань. В окремих випадках які визначаються необхідністю в проведенні слідчих дій, взяті під варту можуть перебувати в ізоляторах тимчасового утримання або на гауптвахтах. Якщо особи, які відбувають покарання в місцях позбав­лення волі або в дисциплінарному батальйоні, притягуються до кри­мінальної відповідальності за скоєння іншого злочину і щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою, то вони за рішенням суду можуть перебувати в штрафному ізоляторі (ШІЗО) ВК або щодо неповнолітніх у дисциплінарному ізоляторі ВК.

Згідно зі ст. 156 КПК максимальний строк тримання обвинуваченого під вартою на стадії досудового розслідування — 18 місяців, при І цьому основним строком вважається два місяці. Він може бути продовжений: до чотирьох місяців — за поданням, погодженим із прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу; до дев'яти місяців — за поданням, погодженим із заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду; до вісімнадцяти місяців за поданням, погодженим із Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

У випадку, коли розслідування справи у повному обсязі у ці строки закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. У цьому випадку справа в частині нерозслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, — з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також по приєднаній до неї або виділеної з неї справи або пред'явлення нового обвинувачення строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу триман­ня під вартою раніше.

Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду. У разі відкликання справи із суду прокурором перебіг цих строків поновлюється з дня надхо­дження справи до прокурора.

Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повин­ні бути пред'явлені обвинуваченому, взятому під варту, та йогозахисникові не пізніше як за місяць до закінчення граничного строку три­мання під вартою. Якщо матеріали кримінальної справи було пред'яв­лено обвинуваченому та його захисникові з порушенням місячного терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, то піс­ля його закінчення обвинувачений підлягає негайному звільненню. При цьому за обвинуваченим та його захисником зберігається право на ознайомлення з матеріалами справи. Якщо матеріали криміналь­ної справи було пред'явлено обвинуваченому та його захисникові з до­держанням цього терміну, але його виявилося недостатньо для озна­йомлення з матеріалами справи, зазначений строк може бути продо­вжено суддею апеляційного суду за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України чи його заступником, або подан­ням цього прокурора чи його заступника. Коли у справі беруть участь кілька обвинувачених, яких тримають під вартою, і хоча б одному з них строку, передбаченого ч.6 ст. 156 КПК, виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, то зазначене подання може бути внесено стосовно того обвинуваченого або тих обвинувачених, які ознайомилися з матеріалами справи, якщо не відпала необхідність у застосуванні до нього або до них взяття під варту і відсутні підстави для обрання іншого запобіжного заходу.

При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розсліду­вання строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з мо­менту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направ­лення справи до суду в порядку і в межах, встановлених ч. 2 ст. 156.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 КПК строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту фактичного затримання особи в по­рядку ст.ст. 106, 115 КПК, а якщо таке не мало місця — з моменту фактичної реалізації постанови судді про взяття під варту. В строк тримання включається також час: а) перебування особи на стаціонар­ному обстеженні в психіатричній або іншій медичній установі; б) про­тягом якого особа утримувалася на території держави згідно з запи­том про надання правової допомоги або про видачу (екстрадицію) її Україні. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також при приєднаній до неї або виділеної з неї справи або пред'явлення нового обвинувачення, строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше. Закінчується строк у день надходження справи до суду. У випадку відкликання справи з суду прокурором перебіг цих строків поновлюється з дня надходжен­ня справи прокурору (ч. 5 ст. 156 КПК).

У стадії досудового розслідування всі запобіжні заходи, що не по­в'язані з триманням під вартою, обирає, як правило, орган дізнання, слідчий, прокурор і, у виняткових випадках, суд(ч. 6 ст. 165 КПК).

При наявності підстав і відповідних умов для обрання як запобіж­ний захід тримання під вартою орган дізнання, слідчий за згодою про­курора, вносить подання до суду за місцем проведення досудового слід­ства. Подібне подання має право внести і сам прокурор (ч. 2 ст. 165-2 КПК).

В поданні до суду про обрання запобіжного заходу у вигляді три­мання під вартою повинно бути вказано: прізвище, ім'я, та по батькові обвинуваченого (підозрюваного), час і місце його народження дані про скоєний злочин і його кваліфікація згідно з КК.

Питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вирішується суддею місцевого суду. Воно повинно бути вирішено протягом 72 годин з моменту затримання підозрюваного або обвинуваченого. Якщо в поданні ставиться питання про тримання під вартою особи, яка перебуває на волі, то суддя має право своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставити його до суду під вартою. Затримання у цьому випадку не може продовжуватися більше 72 години, а у випадку, коли особа знаходиться за межами населеного пункту, в якому діє суд, — не більше 48 го­дин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт (ч.ч. 3,4 ст. 165-2 КПК).

Розглядаючи подання органу дізнання, слідчого, прокурора щодо необхідності застосування тримання під вартою, суддя досліджує ма­теріали, які підтверджують законність і обґрунтованість обрання даного запобіжного заходу. Матеріали кримінальної справи представля­ються для вивчення суддею безпосередньо особою, в провадженні якої знаходиться справа, або прокурором.

Під законністю обрання такого запобіжного заходу слід розуміти дотримання всіх норм кримінально-процесуального законодавства, які регламентують потреби його обрання. Для того щоб упевнитися в законності подання слідчого, органу дізнання про необхідність взяття особи під варту, судця повинен установити: чи порушена кримінальна справа в порядку, який встановлено чинним законодавством і стосовно даної особи, чи пред'явлено йому обвинувачення; чи дотримані строки пред'явлення обвинувачення у випадку його затримання; чи вручені обвинуваченому (підозрюваному) копії документів, на отримання яких він має право; чи одержана згода прокурора; чи передбачено статтею, у якій пред'явлено обвинувачення покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше трьох років; чи досяг обвинувачений на момент скоєння суспільно небезпечного діяння віку, з якого настає кримінальна відповідальність; чи мається рішення правомоч­ного органу щодо згоди притягнення до кримінальної відповідальності й арешту осіб, які користуються статусом недоторканності; чи маються інші обставини, які з урахуванням наданих матеріалів і кон­кретних заяв та клопотань, суддя вважає за необхідне з'ясувати.

У судовому засіданні має право брати участь прокурор, слідчий, дізнавач, захисник. Неявка сторін без поважних причин, своєчасно оповіщених про час судового засідання, не є перешкодою для розгля­ду подання, за винятком випадків неявки обвинуваченого, підозрюваного.

Після вивчення подання і матеріалів кримінальної справи, заслу­ховування пояснень підозрюваного або обвинуваченого, у разі необ­хідності — слідчого, думки прокурора, захисника, суддя виносить постанову про відмову або про обрання запобіжного заходу. Відмовивши в його обранні, суд вправі за власною ініціативою обрати інший запо­біжний захід (ч. б ст. 165-2 КПК). У постанові повинно бути відзначе­но, хто з осіб не з'явився в судове засідання, в якому порядку вони опитувалися, сутність пояснень та пропозицій. В резолютивній части­ні постанови формулюється рішення судді, а також визначається ор­ган або посадова особа, яка буде забезпечувати контроль за виконан­ням постанови.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюва­ним, обвинуваченим, підсудним, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути по­дана апеляція, але її подача не зупиняє виконання постанови судді (ч. 7 ст. 165-2 КПК).

Відповідно до ч. 8 ст. 165-3 КПК, якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про його особу чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рі­шення, то суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопо­танням підозрюваного, обвинуваченого — до п'ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У випадку коли така необхідність виникає при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, то суддя вправі відкласти розгляд на строк до десяти діб і застосувати заходи, які дозволяють забезпечити на цей строк її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк.

Закон (ст. 165-3 КПК) визначає порядок продовження строків три­мання під вартою, зокрема вказується, що при відсутності підстав для зміни запобіжного заходу або у випадку неможливості закінчення розслідування справи в частині доведеного обвинувачення, слідчий за згодою з відповідним прокурором або сам прокурор звертається в суд з поданням про продовження строків тримання під вартою. У поданні вказуються причини, у зв'язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджу­ють, що злочин учинено особою, яка тримається під вартою, і обґрун­тування необхідності збереження цього запобіжного заходу.

Відповідно до названої статті мотивоване подання слідчого, пого­джене з прокурором, направляється до суду не пізніше як за п'ять діб до закінчення строку тримання під вартою при продовженні його до чотирьох місяців, не пізніше двадцяти діб — при продовженні строку до вісімнадцяти місяців.

Суддя розглядає подання в судовому засіданні, при необхідності опитує обвинуваченого, особу, в провадженні якої знаходиться кримі­нальна справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'я­вився.

При розгляді подання щодо необхідності продовжити строк три­мання під вартою суддя досліджує надані йому матеріали на предмет законності і обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу. Крім того, необхідно з'ясувати конкретні причини тривалого строку досудового слідства і тримання особи під вартою, чи не допущена тяга­нина, інші обставини, які впливають на невиправдано тривале три­мання особи під вартою, чи не з'явилися на момент розгляду подання причини, які дозволяють скасувати тримання під вартою і обрати ін­ший, передбачений законом, запобіжний захід, чи дотриманні вимоги ст.ст. 156, 165-2 КПК, зокрема, чи належний прокурор дав згоду на продовження строку, чи не перевищив він своїх повноважень, чи не порушений строк тримання особи під вартою.

Залежно від дослідження вказаних вище обставин суддя виносить мотивовану постанову про продовження строку або відмовляє в його продовженні.

Згідно з ч. 4 ст. 165-2 КПК оскарженню підлягають тільки рішення місцевого суду щодо продовження строку тримання під вартою або

про відмову в його продовженні. Апеляція може бути подана прокурором, обвинуваченим, його захисником або законним представником протягом трьох діб з дня винесення постанови. Подання апеляції не зупиняє рішення суду.

Постанови судді апеляційного і Верховного Суду України відносно рішення щодо продовження строків тримання під вартою або відмова в цьому оскарженню не підлягають, на них не може бути внесено і подання прокурора.

75. Підписка про невиїзд.

Підписка про невиїзд (ст. 151 КПК) полягає в накладенні на підо­зрюваного, обвинуваченого або підсудного обов'язку не відлучатися з зареєстрованого місця проживання чи перебування або з місця тим­часового знаходження без дозволу органу дізнання, слідчого, суду і застосовується в тих випадках, коли для попередження можливості вка­заних осіб сховатися від слідства або суду немає необхідності брати його під варту.

Підписка про невиїзд обмежує передбачені ст. 38 Конституції України права особи переміщатися, вибору місця проживання і право вільно залишати територію України. Тим самим вона відрізняється від зобов'язання з'являтися за викликом і повідомляти про зміну місця свого мешкання, яке не містить указаних обмежень і саме тому не є запобіжним заходом. Підписка про невиїзд неприпустима щодо осіб які не мають постійного чи тимчасового місця проживання.

Під зареєстрованим місцем проживання слід розуміти житловий будинок, квартиру, службове житло, спеціалізовані будинки (гуртожитки, готелі, спеціальний будинок для одиноких престарілих, будинки-інтернати для інвалідів тощо), а також інше житло, в якому громадянин проживає за договором найму (піднайму), оренди чи з інших підстав, які визначаються чинним законодавством України, якщо особа має державну реєстрацію за відповідною адресою.

Місце тимчасового знаходження — це місце, де особа перебуває у зв'язку з проїздом, відрядженням, лікуванням, відпусткою, навчан­ням тощо. Це готелі, санаторії, будинки відпочинку, лікарні і їм по­дібні поміщення.

Відсутність обвинуваченого (підозрюваного) протягом тривалого часу за адресою, що вказана в підписці, без повідомлення про причини цього відповідному органу, розцінюється як порушення підписки. Тимчасове переміщення особи із одного району в другий в межах одно­го міста, яке має районний поділ, порушенням підписки не вважаєть­ся. Дозвіл на постійний чи тимчасовий виїзд з місця проживання чи відмова в цьому оформляється мотивованою постановою (ухвалою).

Обрання підписки про невиїзд оформляється двома процесуальни­ми документами: постановою (ухвалою, вироком) про застосування цього запобіжного заходу і самою підпискою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого про невиїзд без відповідного дозволу з зареєстрованого місця проживання чи перебування або з місця тимчасового знаходження.

У самій підписці про невиїзд вказується: місце і дата її обрання, прізвище, ім'я та по батькові, адреса обвинуваченого, підозрюваного, підсудного та наслідки її порушення. Зокрема, там повинно бути попередження особи, що у випадку порушення підписки до неї може бути застосований більш суворий запобіжний захід (взяття під варту). Цей документ підписується названими особами та посадовою особою, що відібрала підписку.

76. Особиста порука.

Особиста порука полягає у відібранні від осіб, які заслуговують до­віри, письмового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку і явку обвинуваченого за викликом і зобов'язуються при необхідності доставити його в органи дізнання, досудового слідства чи в суд на першу про те вимогу. Число поручителів не може бути менше двох. Поручитель повідомляється про суть справи, по якій обирається запобіжний захід, а також попереджається, що коли обвинувачений ухилиться від слідства і суду, то на поручителя може бути накладено грошове стягнення в розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.ч. 1, 2 ст. 152 КПК).

Поручителями можуть бути тільки особи, які заслуговують довіри органів досудового слідства і суду, тобто повнолітні громадяни, які за­вдяки своїм високим моральним якостям, чесним ставленням до пра­ці і виконанням громадських обов'язків, мають авторитет у колективі чи за місцем проживання і реально в змозі забезпечити належну по­ведінку та явку обвинуваченого за викликом указаних органів. При необхідності органи досудового слідства і суд можуть затребувати ха­рактеристики та довідки, в яких містяться основні відомості про по­ручителів. Ці документи додаються до справи.

Особиста порука застосовується тільки за клопотанням чи добро­вільною згодою поручителів. Громадяни, а їх повинно бути не менше двох, які виявили бажання взяти на себе відповідні зобов'язання, по­винні подати про це письмову заяву в органи, в провадженні яких знаходиться справа. Останні після перевірки даних про особу поручи­телів і їх взаємин з обвинуваченим вирішують питання щодо можли­вості обрання цього запобіжного заходу, яке оформляється постано­вою (ухвалою), що доводиться до відома обвинуваченого, і зобов'язан­ням про особисту поруку. Поручителям, після засвідчення їх особи, повідомляється суть справи (тобто про характер злочину, ролі обви­нуваченого в його скоєнні, юридична кваліфікація, можлива міра по­карання й ін.), попереджається про відповідальність, яка передбаче­на ч. 2 ст. 152 КПК, і від них відбирається сумісне зобов'язання про особисту поруку. В ньому вказуються: місце і дата його відібрання, прізвище, ім'я та по батькові й адреса поручителів, дані про докумен­ти, які пред'явлені ними, щоб засвідчити свою особу, зміст самого зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 152 КПК. Зобов'язання підпису­ють поручителі і особа, яка його відібрала.

Якщо поручитель або всі поручителі пересвідчаться в тому, що вони не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого і його явку в органи дізнання, до слідчого, в суд, то вони повинні негайно за­явити про відмову від узятої поруки. При своєчасному повідомленні про відмову від поруки з поручителя знімається відповідальність за неналежну поведінку і неявку обвинуваченого, а особиста порука за­міняється іншим, при необхідності і наявності для цього підстав, — більш суворим запобіжним заходом.

Якщо обвинувачений ухилиться від явки в слідчі органи або суд, особа, що проводить дізнання або слідчий складають про це протокол

і приєднують його до кримінальної справи (ст. 153 КПК). Факт неявки підсудного до суду фіксується в протоколі судового засідання. Особа що провадить дізнання, і слідчий повинні також вияснити, чи немає поважних причин неявки обвинуваченого за викликом, ознайомити поручителів із протоколом, відібрати у них пояснення чи допитати їх щодо причин невиконання прийнятих на себе зобов'язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 і ст. 153 КПК поручителі несуть майнову відповідальність лише в разі невиконання зобов'язань забезпечити явку обвинуваченого в органи досудового слідства і суду.

Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується: а) су­дом, якому підсудна дана справа, в судовому засіданні одночасно з розглядом справи, по якій поручитель не забезпечив явку обвинуваче­ного; б) місцевим судом у судовому засіданні; якщо справа не направ­ляється до суду, оскільки вона призупинена. В обох випадках в судове засідання викликається поручитель для дачі пояснень, які заносяться до протоколу судового засідання.

Рішення суду щодо питання про грошове стягнення з поручителя оформляється постановою (ухвалою), яке виноситься в нарадчій кім­наті і підлягає оголошенню. Вказуючи розмір грошового стягнення, суд повинен урахувати посаду, майновий стан та ступінь вини поручи­теля, а також вплив наслідків неявки обвинуваченого на перебіг до­судового слідства і судового розгляду. Поручитель має право оскаржи­ти рішення суду в апеляційному порядку (ст. 347 КПК). Виконання рішення суду про грошове стягнення здійснюється на загальних.під­ставах.

77. Порука громадської організації або трудового колективу.

Порука громадської організації або трудового колективу полягає в постанові зборів громадської організації чи трудового колективу під­приємства, установи, організації, КСП, цеху, бригади рішення про те, що дана організація або колектив ручаються за належну поведінку і своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого або в суд. Громадська організація або трудовий колектив повинні бути ознайом­лені з характером обвинувачення, що пред'явлене особі, яка переда­ється на поруки (ст. 154 КПК).

Громадська порука може бути обрана як запобіжний захід тільки в тому випадку, коли рішення про те, що дана організація або колектив ручаються за належну поведінку і своєчасну явку обвинуваченого за викликом, було прийняте уповноваженими зборами, а не керівником організації, трудового колективу. Це рішення у вигляді протоколу зборів повинно бути приєднане до матеріалів справи. Ставити питання про поруку громадської організації або трудового колективу можуть їхні керівники, окремі члени організації або колективу, сам обвинува­чений, його родичі або захисник, а також органи дізнання, слідчий, прокурор або суд. На виконання вимог ч. 2 ст. 154 КПК орган, який застосовує даний запобіжний захід, повинен проінформувати збори про суть справи.

Якщо обвинувачений вибуває з організації або колективу чи ста­неться так, що вони не в змозі забезпечити належну поведінку і своє­часну явку за викликом, то організація або колектив зобов'язані від^- мовитися від поруки і повідомити про це орган, який обрав запобіж­ний захід. Цей орган повинен негайно вирішити питання про обрання

до обвинуваченого іншого запобіжного заходу. Треба сказати і про те, що порука громадської організації або трудового колективу як запо­біжний захід слід відрізняти від передачі на поруки громадській ор­ганізації або трудового колективу для перевиховання чи виправлен­ня, яке є формою звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст. 10 КПК).

Дата добавления: 2015-05-07