Заходу

Порядок та умови застосування застави як запобіжного

Нагляд командування військової частини.

Нагляд командування військової частини за підозрюваним або обвинуваченим, які є військовослужбовцями Збройних Сил Украї­ни, полягає в прийнятті заходів з метою забезпечення належної по­ведінки і явки вказаних осіб за викликом особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, суду. Командуванню військової час­тини повідомляється про суть справи, по якій обрано даний запобіж­ний захід. Про встановлення нагляду командування військової час­тини в письмовій формі повідомляє орган, який обрав цей запобіж­ний захід (ст. 163 КПК).

Нагляд командування військової частини як запобіжний захід може застосовуватися лише до військовослужбовців, що знаходяться на казарменому стані, як правило, військовослужбовців строкової служби або контрактників. Командування зобов'язано забезпечити не тільки явку підозрюваного або обвинуваченого за викликом, але і їх належну поведінку. Військовослужбовець, до якого застосований ука­заний запобіжний захід, постійно знаходиться під наглядом свого без­посереднього начальника, лишається на час слідства і суду права носи­ти зброю, не призначається в караул та інші відповідальні наряди, не звільняється з розташування частини, не направляється на роботи поза частиною в одиночному порядку.

При обранні запобіжного заходу згоди командування військової частини не потрібно, але для того, щоб воно могло правильно визна­чити, які заходи щодо здійснення нагляду необхідно застосовувати, слідчий і суддя повинні в усній формі повідомити командування про характер обвинувачення, яке пред'явлено військовослужбовцю, про що робиться позначка на постанові, вироку, ухвалі про обрання за­побіжного заходу. Таке повідомлення може бути зроблено і в письмо­вій формі, а також шляхом направлення копії постанови, ухвали, вироку.

Питання про відповідальність командування військової частини за невиконання зобов'язань із нагляду вирішується в кожному конкрет­ному випадку виходячи з положень статутів Збройних Сил України.

Застава полягає у внесенні на депозит органу досудового розсліду­вання або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фі­зичними або юридичними особами грошей або передачі ними інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язань не відлучатися з місця зареєстрованого про­живання чи перебування або з місця тимчасового знаходження без до­зволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і до суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід.

За змістом ст. 154-1 КПК застосування або незастосування застави повністю залежить від розсуду особи чи органу, які ведуть кримінальну справу. Вонн вирішують питання в кожному конкретному випадку і застосовують заставу тоді, коли е підстави вважати, що більш м'які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належну поведінку особи яка притягується до кримінальної відповідальності, і виконання нею процесуальних обов'язків, а для взяття під варту немає підстав або обирати її недоцільно (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 26.03.99 р. «Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу»).

Клопотання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, їхніх за­конних представників або захисника, прокурора про застосування за­стави, а також інших осіб, які мають право внести заставу, розглядаються в порядку і строки, які передбачені КПК. Залежно від конкрет­них обставин справи задоволення клопотання може здійснюватися шляхом прийняття однією або кількома мотивованими постановами (ухвалами). Зокрема, правомірним є винесення постанови (ухвали) щодо визначення розміру застави, про обрання останньої як запобіж­ного заходу при умові внесення в певний строк її предмета, про звіль­нення особи з-під варти у зв'язку з внесенням до того певної застави й ін. З метою забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного в постанові (ухвалі) можуть бути визначені вимо­ги до нього, які випливають зі змісту ч. 1 ст. 148 КПК, а також взяті ним на себе зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 154-1 КПК.

Прийняття застави повинно бути належним чином оформлене окремим протоколом або зазначено в протоколі судового засідання. До протоколу приєднуються розписки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, заставодавця про роз'яснення їм змісту ч. 3 ст. 154-1 КПК, квитанція або інший документ про внесення на депозит органу досудо­вого розслідування або суду предмета застави й інші документи (зо­крема про вартість матеріальних цінностей, які передані як застава).

Заставу може внести і сам підозрюваний, обвинувачений, підсуд­ний або за нього інші фізичні чи юридичні особи (заставодавці). Осо­бі, яка вносить заставу, роз'яснюються права, обов'язки і наслідки їх невиконання. Якщо застава вноситься не підозрюваним, обвинуваче­ним або підсудним, а іншою особою, то в протоколі повинні фіксуватися дані про нього: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження,

місце проживання чи перебування. У випадку, коли заставодавцем є юридична особа, то відзначається його найменування, місце знахо­дження, необхідні банківські реквізити, а також дані щодо його пред­ставника і документ, яким підтверджується повноваження останньо­го. У цьому випадку до протоколу повинні приєднуватися документи щодо правомірності виділення підприємством чи організацією відпо­відної суми для використання її як застави.

Від державних підприємств, установ, організацій застава не приймається.

Заставодавець несе лише майнову відповідальність за дії особи, за яку внесена застава. Покладення на заставодавця інших обов'язків (наприклад, забезпечити належну поведінку підозрюваного, обвину­ваченого, підсудного) законом не передбачено (крім обов'язку забез­печити явку цієї особи до суду у випадку, передбаченому ч. 5 ст. 154-1, КПК, тобто у випадку відмови заставодавця від узятих на себе зобов'язань до виникнення підстав для звернення застави в доход дер­жави). Предметом застави можуть бути гроші або інші матеріальні цін­ності, будь-яке майно, що знаходиться в цивільному обігу, належить заставодавцю на праві власності і може бути ним відчужено. Прийма­ючи як заставу майно, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя, суд повинні визначитися з такими питаннями: чи є підозрюваний, обви­нувачений, підсудний або заставодавець власником майна; яка вар­тість останнього; чи не виникнуть труднощі або цивільно-правові спо­ри при вирішенні питання при його зверненні в доход держави або на користь цивільного позивача (п. 5 цієї ж постанови).

Як застава може передаватися лише майно, що знаходиться у влас­ності особи, яка вносить заставу. Якщо майно є спільною власністю кількох осіб, то передати його як заставу вправі лише всі власники разом або ж один з них за згодою решти. Якщо законом передбачено, що право власності на дане майно (квартири, будинки, автомобілі й ін.) повинно підтверджуватися в спеціальному порядку або спеціаль­ними документами, то цей порядок повинен бути дотриманий, а відпо­відні документи додані до справи.

Про прийняття такого майна як заставу повідомляються відповід­ні органи (нотаріальні контори, бюро технічної інвентаризації, органи обліку автотранспорту й ін. (п. 6 цієї ж постанови).

Вартість матеріальних цінностей, що передається під заставу, не повинна бути меншою розміру останнього, який визначено постано­вою (ухвалою) щодо застосування цього запобіжного заходу. У випад­ку необхідності до визначення вартості майна може запрошуватися спеціаліст або експерт, а витрати щодо оцінювання предмета застави покладаються на заставодавця.

Гроші або інші матеріальні цінності, які приєднані до справи як речові докази або на які накладено арешт, не можуть бути предметом застави. Закон не вимагає нотаріального засвідчення передачі пред­мета застави.

Визначаючи в кожному конкретному випадку розмір застави, орган або посадова особа, які вирішують це питання, виходять із тих поло­жень, які містяться в ч. 2 ст. 154-1 КПК і враховують обставини справи та дані про особу обвинуваченого, зокрема його сімейний та майновий стан. Навіть за наявності якихось виняткових обставин розмір застави не може бути меншим застави, що вказана в законі. У зв'язку з цим роз­мір застави згідно з чинним законодавством (ч. 2 ст. 154-1 КПК) не може бути меншим: а) щодо особи, обвинуваченої в скоєнні тяжкого або особливо тяжкого злочину — 1000 неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян; б) щодо раніше судимої особи — 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; в) щодо інших осіб — 50 неоподатковува­них мінімумів доходів громадян.

У всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру ци­вільного позову про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, обґрунтованого достатніми доказами, тобто такими, на які посилаються цивільний позивач і які маються в справі. В той же час розмір цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, мате­ріальних вимог потерпілого, не пов'язаних зі скоєнням щодо нього злочину, судових витрат і т.п., на розмір застави не впливає.

Відповідно до ч. 6 ст. 154-1 КПК, порушення підозрюваним, обви­нуваченим, підсудним взятих на себе зобов'язань тягне за собою звер­нення застави в доход держави. Це питання вирішується як у судовому засіданні при розгляді справи щодо підсудного (вироком, адо його постановлення — постановою або ухвалою), так і в іншому судовому засіданні. Вирішення цього питання органом дізнання, слідчим, прокурором законом не передбачено.

У випадках, коли застава скасовується або змінюється, то питання про повернення застави вирішуються органом або посадовою особою її які прийняли рішення про скасування чи зміну запобіжного заходу. Повернення застави доцільно оформити протоколом, який додається до справи.

Дата добавления: 2015-05-07