Накладення арешту, огляд та виїмка кореспонденції

Інформації з каналів зв'язку.

Накладення арешту на кореспонденцію і зняття

Для того, щоб накласти арешт на кореспонденцію, потрібна наявність достатніх підстав вважати, що в листах, телеграфній й іншій вихідній чи вхід­ній кореспонденції осіб містяться дані про скоєння злочину або доку­менти й предмети, які мають доказове значення, і якщо іншим спосо­бом отримати ці дані неможливо. При цьому до кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, належать листи всіх видів (прості, цінні, рекомендовані), бандеролі (цінні й прості), посилки, поштові контейнери, поштові листівки, телеграми, перекази, повідомлення факсимільного зв'язку, радіограми тощо.

У відповідності з ч. 3 ст. 187 КПК арешт на кореспонденцію може бути накладено з метою попередження й розкриття злочину й до по­рушення кримінальної справи.

Для накладення арешту на кореспонденцію слідчий за згодою з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства. Останній або його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності заслуховує слід­чого, вислуховує думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про накладення аре­шту на кореспонденцію або про відмову в цьому. Така постанова оскарженню не підлягає і на неї не може бути внесено подання проку­рором (ч. 4 ст. 187 КПК). У постанові про накладення арешту на корес­понденцію зазначаються: кримінальна справа та підстави, у відповід­ності з якими буде проводитися ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, кореспонденція якої буде затримуватись, точна адреса цієї особи, види поштово-телеграфних відправлень, на який наклада­ється арешт, термін, на який зберігається арешт (якщо його можна визначити, однак не більше строку досудового слідства), назва устано­ви зв'язку, на яку покладається обов'язок затримувати кореспонден­цію і повідомляти про це слідчого.

Постанова про накладення арешту на кореспонденцію слідчий на­правляє начальнику відповідної установи зв'язку, для якого вона обов'язкова, з вказівкою, за якою адресою і по якому телефону слід повідомити у випадку надходження кореспонденції, що цікавить слідчого. Начальник установи після затримання кореспонденції зо­бов'язаний протягом доби сповістити про це слідчого.

Огляд кореспонденції проводиться в установі зв'язку за участю по­нятих is числа службовців цієї установи, оскільки лише такий порядок повинен гарантувати особі від необгрунтованого обмеження його конституційного права на таємницю переписки, телеграфної й іншої кореспонденції. В необхідних випадках розкриття й огляд посилок, бандеролей слід проводити за участю і після консультації зі спеціаліс­тами, зокрема у вибуховій справі.

Якщо виявлені документи або предмети, що мають доказове зна­чення, слідчий проводить виїмку відповідної кореспонденції або об­межується зняттям копій а певних відправлень. При відсутності до­кументів або предметів, які мають доказове значення, слідчий дає вказівку про вручення оглянутої кореспонденції або про її затриман­ня на встановлений ним термін. Про кожний випадок проведення огляду, виїмки або затримання кореспонденції слідчий складає про­токол, де зазначається, які саме відправлення були оглянуті, що з них вилучено, і що повинно бути доставлено адресату чи тимчасово затри­мано, з яких відправлень зняті копії (ч.ч. 1, 3 ст. 187 КПК).

Зняття інформації з каналів зв'язку. Згідно з ч. 1 ст. 187 КПК зняття інформації з каналів зв'язку (телефонний, телеграфний, радіо­телефонний, радіорелейний, IP-телефонія, тобто Інтернет тощо) може бути застосовано при наявності достатніх підстав вважати, що в ін­формації, якою обмінюються підозрювані, обвинувачені між собою й з іншими особами, містяться дані щодо вчиненого злочину, які мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані не­можливо.

Зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігання і розкрит­тя злочину як слідча дія може бути застосовано до порушення кримі­нальної справи (ч. З ст. 187 КПК).

За аналогією з накладенням арешту на кореспонденцію, слідчий за погодженням з прокурором також звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства про зняття інформації з каналів зв'язку.

У постанові суду про зняття інформації з каналів зв'язку вказуєть­ся кримінальна справа та фактичні обставини проведення цієї слідчої дії, прізвище, ім'я та по батькові особи, з каналів зв'язку якої буде зніматися інформація, точна адреса цієї особи, види цих каналів, тер­мін, протягом якого буде зніматися інформація, назва установи, на яку покладається обов'язок знімати інформацію і повідомляти про це слідчого (ч. 6 ст. 187 КПК). Постанова виноситься в режимі, який за­безпечує нерозголошення даних досудового слідства або оперативно- розшукової діяльності (ч. 10 ст. 187 КПК).

Постанова про зняття інформації з каналів зв'язку направляється слідчим начальнику відповідної установи, для якого вона обов'язкова. Останній знімає інформацію і протягом доби повідомляє про це слід­чого.

Отримавши фонограму в опечатаному вигляді із супровідним лис­том, слідчий за участю понятих, спеціалістів проводить огляд і прослуховування фонограми, про що складає протокол. У випадку вияв­лення в отриманій інформації відомостей, які мають доказове значен­ня, в протоколі відтворюється відповідна частина запису, після чого слідчий своєю постановою додає фонограму до кримінальної справи як речовий доказ (ч. 4 ст. 187-1 КПК). Фонограма зберігається в опеча­таному вигляді в умовах, що виключають можливість її прослуховування, тиражування сторонніми особами, а також забезпечуючи

її збереження й технічну придатність для повторного прослуховування, в тому числі і в судовому засіданні, а також у випадку можливого при­значення вокалографічної експертизи.

106. Підготовка і призначення судової експертизи. Випадки обов'язкового призначення експертизи. Види експертиз.

Проведення судової експертизи на стадії досудового розслідування регламентовано Законом України «Про судову експертизу», КПК України (ст.ст. 75-77, 196-205 КПК). Сама процедура призначення судової експертизи складається з декількох етапів: 1) прийняття рі­шення щодо призначення експертизи; 2) визначення об'єктів і матері­алів, що підлягають експертному дослідженню; 3) вибір конкретного експерта або експертної установи; 4) складання постанови про призна­чення експертизи; 5) ознайомлення обвинуваченого (підозрюваного) й інших учасників процесу з постановою про призначення експертизи і роз'яснення їм прав, а також вирішення заявлених клопотань; 6) на­правлення постанови про призначення експертизи і об'єктів, що дода­ються до неї, в експертну установу або виклик конкретного експерта.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КПК експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі необхід­ні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Питання про те, чи необхідні пізнання для вирішення питань, що виникли, слідчий, згід­но з ч. І ст. 114 КПК, в кожному конкретному випадку вирішує само­стійно. Але експертизу слід призначати тільки тоді, коли в цьому є дійсна необхідність, тобто, коли без відповіді експерта на деякі питан­ня неможливо встановити істину в кримінальній справі. Не можна призначати експертизу для вирішення питань, які потребують таких спеціальних знань, що не виходять за межі професійної підготовки слідчого, прокурора або судді, тобто на вирішення експерта не можна ставити питання правового характеру (п. 2 Постанови Пленуму Вер­ховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову екс­пертизу в кримінальних і цивільних справах»).

Разом з тим, закон приписує й обов'язкове проведення експертизи. Відповідно до ст. 76 КПК призначення експертизи обов'язкове: 1) для встановлення причин смерті; 2) для встановлення тяжкості й характе­ру тілесних ушкоджень; 3) для визначення психічного стану підозрю­ваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які виклика­ють сумніви щодо їх осудності; 4) для встановлення статевої зрілості потерпілого в справах про злочини, передбачені ст. 155 КК; 5) для вста­новлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значен­ня для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Призначення судової експертизи оформлюються постановою слід­чого (ст. 196 КПК), яка є юридичною (правовою) підставою проведен­ня експертного дослідження. У структурі постанови про призначення експертизи розрізняються вступна, описова та резолютивна частини.

У вступній частині постанови зазначається дата й місце складання, посада, звання, класний чин та прізвище слідчого, назва криміналь­ної справи. В описовій частині коротко викладається суть справи, конкретні обставини, які зумовили потребу в призначенні експерти­зи, вказуються норми закону, на підставі яких призначається та чи

інша експертиза. В цій же частині постанови повинні бути викладені також фактичні дані стосовно об'єктів експертизи, тобто обставин пов'язаних з їх виявленням, вилученням, зберіганням та інших, які необхідні для вирішення поставлених питань.

У резолютивній частині формулюються питання експертиз, встановлюється в разі необхідності термін, протягом якого повинна бути проведена експертиза, призначається експерт або експертна установа яким доручається проведення експертизи, наводиться перелік матері­алів та об'єктів, що направляються на експертизу.

Слідчий зобов'язаний ознайомити обвинуваченого (підозрювано­го) з постановою призначення експертизи і роз'яснити його права. Згідно зі ст. 197 КПК обвинувачений має право: 1) заявити відвід екс­пертові; 2) просити про призначення експерта з числа вказаних ним осіб; 3) просити про постанову перед експертизою додаткових питань: 4) давати пояснення експертові; 5) пред'являти додаткові документи- 6) ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновками експер­тів після закінчення експертизи; 7) заявляти клопотання про призна­чення нової або додаткової експертизи.

Вважаємо на майбутнє варто розширити коло осіб, які мають право на ознайомлення з постановою про призначення судової експертизи і крім обвинуваченого (підозрюваного) цим правом наділити також за­хисника і законного представника, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача та учасників процесу в цій частині. Доціль­ність ознайомлення з постановою про призначення експертизи інших і учасників процесу пояснюється ще й тим, що своєчасне з'ясування їх­ньої позиції про повноту завдання, компетентності й об'єктивності експертизи виключить у майбутньому призначення додаткової або по­вторної експертизи, в тому числі і у зв'язку з наявністю підстав для відводу експерта.

Якщо проведення експертизи доручається експертній установі, то слідчий повинен роз'яснити обвинуваченому, що реалізувати право на відвід експерта він зможе після того, як буде отримано висновок експерта і стане відомо, хто саме проводив експертизу. Разом з тим, обвинуваченому слід роз'яснити його право заперечувати проти про­ведення експертизи в даній експертній установі, якщо є підстави вва- жати, що посадові особи експертної установи особисто заінтересовані в справі.

Невиконанням вимог закону щодо ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення судової експертизи призводить до того, що висновок експерта втрачає доказове значення, крім того порушен­ня вимог ст. 197 КПК може бути підставою для направлення справи на додаткове розслідування (п. 7 Постанови Пленуму ВС України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»).

Постанова про призначення судово-психіатричної експертизи і ви­сновок експерта не оголошується обвинуваченому, якщо його психіч­ний стан робить це неможливим (ч. З ст. 197 КПК). Вважаємо, що в даному випадку з постановою про призначення судово-психіатричноі експертизи треба ознайомити захисника або законного представника обвинуваченого.

Факт ознайомлення з постановою про призначення експертизи об­винуваченого й інших учасників процесу в кримінальній справі за­свідчується шляхом складання протоколу (ч. 2 ст. 197 КПК), в якому повинні бути викладені і відомості щодо заяв і клопотань, які були по­дані. Протокол підписує особа, яка ознайомлена з постановою про призначення експертизи, й слідчий.

В разі задоволення клопотання слідчий змінює чи доповнює поста­нову про призначення експертизи, а у випадку відмови — виносить мотивовану постанову і оголошує її обвинуваченому під розписку. Така вимога також повинна бути передбачена і в новому КПК, оскіль­ки в чинному вона лише презюмується.

Якщо проведення експертизи доручається експертній установі, слідчий направляє в експертну установу постанову й матеріали, які необхідні для проведення експертизи. При цьому слідчий доручає ке­рівнику експертної установи роз'яснити експерту, якому доручено експертизу, його права та обов'язки і попередити про відповідаль­ність за ст. 384 КК. Якщо експертиза проводиться поза експертною установою, слідчий запрошує до себе особу, якій доручається експер­тиза, пересвідчується в особі, спеціальності й компетентності, вста­новлює відношення експерта до обвинуваченого (підозрюваного), по­терпілого, а також перевіряє, чи немає підстав для відводу експерта. Потім слідчий вручає йому копію постанови про призначення експер­тизи, роз'яснює йому права та обов'язки і попереджує про відпові­дальність за ст.ст. 384,385 КК за дачу завідомо неправдивого виснов­ку та за відмову без поважних причин виконати покладені на нього обов'язки (ч. З ст. 196 КПК).

Про це складається протокол, який підписує слідчий та експерт. Останній власноручно зазначає в протоколі: «Постанова, матеріали мною отримані. Права та обов'язки мені роз'яснені. Про відповідаль­ність за ст.ст. 384, 385 КК, а також за розголошення даних досудового слідства за ст. 387 КК попереджений».

Експертиза може бути первинною, додатковою, повторною, комі­сійною та комплексною. Якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові. Коли висновок екс­перта буде визнано необгрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам. Комісійна експертиза призначається у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів — фахівців у одній галузі знань. Комплексна експертиза призначається у випадках, коли необхідно провести дослідження за участю декількох експертів, які є фахівцями у різних галузях знань.

107. Притягнення особи як обвинуваченого. Постанова про притягнення як обвинуваченого, її зміст та форма.

Згідно з ч. 1 ст. 43 КПК обвинуваченим є особа, щодо якої в уста­новленому законом порядку винесена постанова про притягнення до участі в справі як обвинуваченого. Згідно зі ст. 5 КПК ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше як на підставах і в поряд­ку, встановлених законом. Ст. 131 КПК такою підставою називає до­статність доказів, що вказують на вчинення злочину певною особою. Таким чином, на час притягнення особи як обвинуваченого слідчий у ході всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи повинен зібрати таку сукупність обвинувальних доказів, які б у зультаті їхньої оцінки переконали його в тому, що, по-перше, злочин¹ у вигляді суспільно небезпечної, протиправної і кримінально карної дії або бездіяльності було вчинено, і, по-друге, його умисно чи з не­обережності вчинила саме дана особа.

Обов'язковою умовою обґрунтованості притягнення особи як обви­нуваченого є відсутність обставин, які виключають провадження у кримінальній справі (ст. 6 КПК).

Притягнення особи як обвинуваченого повинно бути своєчасним тобто здійснюватися зразу чи після встановлення для цього достатніх, вагомих і достовірних доказів.

Органи дізнання не мають права притягувати особу як обвинуваче­ного, як від свого імені, так і за дорученням слідчого. Враховуючи важ­ливість акту притягнення як обвинувачення, то здійснення його — ц_е виключна компетенція слідчого.

Пред'явлення обвинувачення особі з порушенням вимог закону щодо підслідності (ст. 112 КПК) повинно визнаватися недійсним.

Процедура притягнення особи як обвинуваченого в кримінальній справі (окрім справ приватного обвинувачення і протокольної фор­ми) складається із декількох самостійних процесуальних дій (ета­пів): а) винесення слідчим постанови про притягнення особи як обви­нуваченого; б) пред'явлення особі обвинувачення; в) роз'яснення прав обвинуваченому; г) допит обвинуваченого (ст.ст. 132,143 КПК).

Маючи у своєму розпорядженні достатню кількість доказів вину­ватості певної особи у вчиненні злочину і переконавшись у відсутності обставин, які виключають провадження у справі, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.

Зміст даної постанови визначають статті 130 та 132 КПК. Вона складається з трьох частин: вступної, описової (мотивувальної) та ре­золютивної. У вступній частині постанови вказується: де, коли, хто, кому в якій справі пред'являє обвинувачення. В описовій (мотиву­вальній) частині вказуються прізвище, ім'я та по батькові обвинува­ченого, викладається фактична сторона злочинного діяння, а також перелік обставин, які визначають кваліфікацію інкримінованого зло­чину, тобто так звана загальна формула обвинувачення, що склада­ється з диспозиції статті (статей) Особливої частини КК, а також по­силання на статті Загальної частини кримінального закону. Подаль­ше викладення інкримінованих обвинуваченому діянь повинно бути вкрай конкретизовано, а тому у формулюванні обвинувачення слід вказувати: характер злочинного діяння (діянь), час, місце, спосіб і за­соби його вчинення, мотиви, якими керувалася особа, що скоїла зло­чин, та досяжні при цьому цілі, а також завдана шкода тією мірою, якою це встановлено на момент пред'явлення обвинувачення. Закон не вимагає, щоб у постанові слідчий наводив докази та їх джерела, якими обґрунтовується обвинувачення, але при необхідності їх мож­на навести, наприклад, коли мова йде про висновки судово-медичної експертизи з приводу причин смерті або ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, фактів затримання з речовим доказом або явки з повин­ною тощо. При пред'явленні обвинувачення у вчиненні декількох зло­чинів (або епізодів злочинної діяльності), які охоплюються одним складом злочину, обставини, які відповідають ознакам кожного з ін­кримінованих діянь (або епізодів), описуються в постанові окремо. Якщо обвинуваченому ставиться у вину скоєння декількох злочинів,

що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, то в постанові про притягнення особи як обвинуваченого повинно бути ві­дображено, які конкретно дії інкримінуються обвинуваченому по кожній статті окремо.

Якщо в кримінальній справі притягуються як обвинувачені де­кілька осіб, то стосовно кожного з них складається окрема постанова, в якій чітко вказується його конкретна роль у вчиненні злочину або серії злочинів.

У резолютивній частині постанови про притягнення як обвинува­ченого формулюється рішення слідчого про притягнення конкретної особи до кримінальної відповідальності і визначається юридична ква­ліфікація вчиненого діяння (діянь). При цьому вказуються прізвище, ім'я та по батькові, день, місяць і рік народження обвинуваченого, а також пункт, частина і стаття кримінального закону, який передба­чає відповідальність за дані злочини.

Постанову підписує слідчий, який її виніс. З моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого особа стає обвинуваче­ним (ч. 1 ст. 43 КПК). Копія цієї постанови негайно направляється прокуророві.

Дата добавления: 2015-05-07