Поняття, особливості порушення, судового розгляду

До справ приватного звинувачення належать справи про такі зло­чини: 1) умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК), 2) умисне за­вдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які за­подіяли фізичний біль і не спричинили тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 126 КК); 3) самоправство, тобто самовільне, всупереч встановлено­му законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином, якщо такими діями було завда­но значної шкоди інтересам громадянина (ст. 356 КК).

Особливістю оправ приватного звинувачення є наступні ознаки:

а) дані справи можуть бути порушені тільки за скаргою потерпіло­го (поняття «потерпілий» використовується в широкому сенсі і під ним розуміється будь-яка фізична особа, якій суспільно небезпечним діянням, у зв'язку з яким подається дана скарга, заподіяно фізичну, моральну або майнову шкоду, незалежно від наявності будь-якого процесуального рішення про визнання його потерпілим у криміналь­ній справі);

б) дані справи можуть бути порушені тільки судом, тобто суддею місцевого суду, до якого звернувся потерпілий зі скаргою, або в який надійшла скарга потерпілого, передана за належністю (ч. 2 ст. 97 КПК) від органу дізнання, слідчого, прокурора;

в) за даними справами дізнання і досудове слідство не провадяться, у разі, якщо скарга подана щодо неповнолітнього або особи, яка через

свої фізичні та психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, провадиться досудове слідство (ст. 111 КПК);

г) за даними справами обвинувачення підтримує потерпілий;

д) дані справи підлягають закриттю в разі примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним. Примирення можливе тільки до вида­лення суду в нарадчу кімнату для постановления вироку. Примирен­ня сторін у справі може бути відображено як у письмовій, так і в усній формі, але його зміст має бути зафіксовано в протоколі судового засі­дання. Наявність примирення сторін є безумовною підставою для при­пинення кримінальної справи судом, суддею, крім випадків, передба­чених частинами 2, 3,4 ст. 27 КПК.

Скарга потерпілого повинна відповідати вимогам, що пред'явля­ються до обвинувального висновку (див. ст.ст. 223, 224, 251 КПК), зо­крема в ній повинні бути зазначені: а) суд, до якого подається скарга; б) відомості про заявника — потерпілому або його законному пред­ставнику; в) обставини події злочину, тобто місце, час, способи, моти­ви і наслідки злочину, вчиненого кожним з осіб, щодо яких подається скарга; г) якими фактичними даними (із зазначенням джерела цих да­них) підтверджуються обставини події злочину; д) відомості про осо­бу, що вчинила злочин; е) вимога про залучення винної особи до кри­мінальної відповідальності; ж) коротко сформульоване обвинувачен­ня з зазначенням статті кримінального закону, що передбачає даний злочин.

До скарги долучається список осіб, що підлягають виклику в судо­ве засідання, із зазначенням їхньої адреси, із зазначенням, чи є речові докази, які і де знаходяться, чи заявляється цивільний позов.

Кримінальна справа про злочини, які перелічені у ч. 1 ст. 27 КПК, що порушена за скаргою потерпілого, може бути припинена за вимо­гою потерпілого в разі відмови його від обвинувачення і без згоди об­винуваченого, підсудного.

Суд, суддя закриває справу і в разі неявки потерпілого в судове за­сідання без поважних причин (ч. 3 ст. 282 КПК).

Закриття справи судом першої, апеляційної, касаційної інстанції або в порядку виключного провадження з мотивів відсутності скарги потерпілого не позбавляє його права звернутися до суду з заявою про порушення кримінальної справи на загальних підставах.

Дата добавления: 2015-05-07