Вчення про економічні закони у вітчизняній науці

Вихідним теоретико-методологічним положенням при дослі­дженні питання про економічні закони у переважної більшості укра­їнських учених було таке: з'ясування головних основ економічно­го побуту народів і його відносин з іншими сторонами суспільного та господарського життя становить таку першочергову важливість для подальшого розвитку всієї науки, наголошували вони, що пе­ред цим завданням відступають на задній план всі часткові питан­ня змісту політичної економії. На думку Г.Ф. Симоненка, пра­вильність практичного розв'язання їх обумовлюється визнанням об'єктивної природи народного господарства та його законів. І на­впаки, хибне розв'язання проблеми пов'язане із запереченням цієї природи, розглядом всіх економічних відносин цілком залежними від розсуду державної влади і нормування їх позитивним законо­давством[11].

Відповідно дві зазначені вище позиції обумовлювали і два можливі підходи. При першому все завдання мудрої економічної політики держави полягало у тому, щоб з цією об'єктивною приро­дою і її вимогами узгоджувати всі свої заходи, спрямовані на підне­сення загального добробуту і на забезпечення справедливості у гос­подарських відносинах. Лише у цьому випадку, доречно підкрес­лював Г.Ф. Симоненко, економічна політика стане дійсно практич­ною і доцільною, тобто буде сприяти розвитку народного господар­ства, а не заважати йому. При другому підході немає потреби зва­жати на господарську природу речей і відкривається широкий простір для проектування будь-яких заходів із перетворення всьо­го господарського побуту згідно з наявним у певний час ідеалом народного блага та справедливості[12].

Заслуговує на увагу ретельний аналіз, зроблений відомими укра­їнськими науковцями у галузі вчення про економічні закони. Як правило, економічні закони розглядались як природні закони на­родного господарства, тобто такі, що не залежать від волі, намірів, бажань, уподобань людей, але діють і проявляються у процесі їх господарської діяльності людей. Професор Г.Ф.Симо­ненко рішуче заперечував проти закиду О.Конта всій економічній науці про її метафізичний характер. Цей основоположник пози­тивної філософії заявляв, що теорії політичної економії відзнача­ються абсолютним характером, зводять ті чи інші факти та умови народногосподарського життя у вічні, незмінні чи абсолютно кращі принципи. Між тим позитивна філософія, підкреслював О. Конт, відрізняється від метафізичної головним чином своїм постійним, нестримним прагненням зробити відносними більшу частину по­нять, які раніше були безумовними. Г.Ф. Симоненко погоджу­вався у справедливості цього закиду А. Сміту і більшій частині його найближчих послідовників, які підносили вимоги сучасного їм економічного ладу до вічних, незмінних правил економічної політики. Останні обумовлювали нібито абсолютно кращий поря­док речей. Такі ж дорікання, на думку вченого, були справедливими і щодо представників так званої манчестерської школи, фритредерів чи крайніх економічних лібералів. Але він рішуче відкидав подібні дорікання на адресу історичного напряму в полі­тичній економії. "Навпаки, головна відмітна риса цього напряму полягає саме в прийнятті принципу відносності за основу і вихід­ний пункт всієї господарської політики, — слушно стверджував Г.Ф. Симоненко. — Цей напрям постійно прагне зробити очевид­ною істину, що не все, застосоване до життя одного народу, сто­совне з таким же успіхом до життя іншого"[13].

Пояснюючи цю думку, вчений писав, що якщо, наприклад, свобода торгівлі або певна форма обробітку землі придатна для одного народу і в певний період його життя, то вони можуть ви­явитися цілком непридатними для іншого народу, чи навіть од­ного й того ж, але на іншому ступені його розвитку. Як доречно застерігав Г.Ф. Симоненко, у житті народів багато дечого визна­чається часовими та місцевими умовами і не має розглядатися безвідносно до них.

В іншому місці своєї праці Г.Ф. Симоненко повернувся до цього ж питання під кутом зору необхідності знання історії народного господарства для обґрунтування суджень про розвиток економі­ки. Нічим іншим, як слабким знанням історії народного госпо­дарства у різних народів, вчений пояснював довготривалу помил­ку багатьох економістів про непричетність системи протекціоніз­му до успіхів національної промисловості. Між тим знайомство з історією виникнення та розвитку промисловості у більшості євро­пейських народів, на думку Г.Ф. Симоненка, легко переконало б кожного у протилежному. Всюди, не виключаючи навіть Англію, яка дотримувалася на той час фритредерської політики, головні галузі промисловості виникли і досягли процвітання на перших порах частіше всього завдяки різним заходам державної підтрим­ки[14]. Звичайно, тут Г.Ф. Симоненко не відкривав нічого нового на той час. До того ж у літературі вже було фундаментальне дослі­дження професора І.І. Янжула (1846—1917), в якому ґрунтовно проаналізовані об'єктивна обумовленість протекціоністської і фритредерської політики, втручання/невтручання держави в економічне життя залежно від різних етапів соціально-економіч­ного розвитку тих чи інших країн.

Твердження вченого про те, що ринкова економіка стихійно підпорядкована завданню зростання народного добробуту і спра­ведливості, ніяк не обґрунтовувалось, подавалось апріорі як ак­сіома, виходячи з дії природних економічних законів. Сама по собі така постановка питання є ідеалізацією. Але до якої міри?

У політичній економії соціалізму формула "неухильне зро­стання добробуту і забезпечення вільного всебічного розвитку лю­дини" (чи якийсь подібний варіант її) належала до основного еко­номічного закону соціалізму. У Г.Ф. Симоненка, як і всіх інших вчених-немарксистів XIX — початку XX ст., не ставилося питан­ня про якийсь основний економічний закон суспільства і взагалі про субординацію природних законів народного господарства. Щоправда, вчений вживає вираз "народний добробут служить вер­ховним, основним завданням господарської діяльності народу".

Але у будь-якому разі безсумнівно, що постановка проблеми про зростання народного добробуту, яка займає центральне місце у працях Г.Ф. Симоненка, вимагає порівняння цієї мети з реаль­ними досягненнями ринкової економіки у різних країнах і відпо­відного порівняльного аналізу. Враховуючи нормативність понять "народний добробут", "справедливість", необхідно насамперед визначитися щодо їх сутності, змісту. Необхідно також вирішити, в яких показниках вимірювати народний добробут, показати, як він зростав, як розвивалася людина, які реальні елементи роз­витку "людських якостей" були досягнуті. З позицій сучасної економічної науки зрозуміло, що трактування результатів еконо­мічного розвитку має включати не лише рівень споживання, але й міру розвитку творчого змісту праці, обсяг вільного часу, структу­ру його використання тощо. На жаль, не лише розробки, але й розгляду всіх цих важливих параметрів економічного розвитку і досягнення народного добробуту немає у працях Г.Ф. Симоненка.

Для українських науковців XIX — початку XX ст., як і для сучасних вчених, характерний розгляд змісту економічної науки у єдності двох її частин — чистої (теоретичної) і прикладної (прак­тичної або економічної політики). За сучасною термінологією, це "позитивна" і "нормативна" економічна теорія. Таке розрізнення важливе з погляду розуміння того, "що є", і того, "що бажане".

Тодішнє трактування цих питань дуже співзвучне сучас­ним судженням вчених. Так, Й.А. Шумпетер підкреслював, що історична або еволюційна природа економічного процесу безсум­нівно обмежує число загальних категорій і загальних зв'язків між ними ("економічних законів"), які економісти спроможні сфор­мулювати. Відомий вчений не вбачав сенсу в апріорному запере­ченні, як це часто робиться, існування таких категорій і зв'язків. Перешкодою не могло стати навіть те, що категорії, які відно­сяться до діяльності певних соціальних груп, могли бути невідо­мими для самих членів цих груп. Крім того, "економічні закони" значно менш стійкі, ніж закони будь-якої природничої науки; вони по-різному діють у різних інституціональних умовах[15].

У своїх працях українські дослідники особливу увагу приділи­ли розкриттю відмінностей поглядів представників різних на­прямів економічної науки на економічні закони та умови їх про­яву. При цьому в центр дослідження вчені поставили зіставлен­ня поглядів класиків політичної економії і так званих старих істо­риків. Г.Ф. Симоненко показав, що спільним для них був розгляд економічних законів як незмінних. Відмінності у поглядах зве­дені, по суті, до трьох таких позицій.

По-перше, згідно з поглядами представників староісторичної школи економічні закони виявляються під впливом різноманіт­них етичних, історичних, суспільних, політичних, географічних, національних та інших умов, за яких вони діють. Під впливом цих умов видозмінюється характер вияву економічних законів і можуть отримуватися цілком різні результати щодо народного добробуту. Тому дослідження не обмежувалося лише аналізом економічного побуту народів, але й вивчались форми економіч­ного життя в їх послідовному розвитку, у динаміці. "Хоча при­родні економічні закони, подібно до законів зовнішньої природи, незмінні, — стверджував Г.Ф. Симоненко, — але умови вияву їх змінюються з плином часу, розвитку освіти, громадських уста­нов, морально-релігійних теорій та вірувань, з успіхами промис­лової та сільськогосподарської техніки тощо"[16].

По-друге, держава може змінювати умови вияву економічних законів і, отже, доброчинно впливати на розвиток економічних відносин, зростання народного добробуту.

По-третє, дія і вияви економічних законів розповсюджується на всі галузі народного господарства, на матеріальну і нематері­альну сфери діяльності. Зокрема, було відкрито існування "еко­номічних законів і в державній галузі народної праці, не зважа­ючи на досить різку відмінність її за своїми формами, метою і засобами від матеріальних сфер народної діяльності, вивчення яких послужило первісно головним предметом для з'ясування економічних законів"[17]. На думку Г.Ф. Симоненка, завдяки цьо­му відкриттю політекономія отримала можливість оцінити зна­чення державної діяльності серед інших сфер народного госпо­дарства, уникнувши при цьому всіх тих крайнощів, в які впада­ли захисники ортодоксальних класичних теорій, фритредери і протекціоністи, індивідуалісти і соціалісти різних відтінків[18].

Отже, "щодо розуміння економічних законів позиція Г.Ф. Си­моненка досить близька до сучасних трактувань питання західними економістами. Правда, на їх думку, економічні закони не є
незмінні, а мають історичний характер. Це пов'язано з впливом
на економічні явища різних позаекономічних чинників, таких
як інтроспекція, оцінні судження, мотивації, очікування, психо­логічні непевності людей, які постійно змінюються та не є гомо­
генні. Застосування економічних законів або, радше, економіч­них тенденцій звужується до функціонування в довготривалому
періоді ґрунтовних економічних явищ. Всі менш важливі яви­
ща, які звичайно не можна квантифікувати, заховані в економіч­ному аналізі під загальною категорією caeteris paribus.. Попри
релятивну мінливість економічних законів або тенденцій, певні
темпорально та локально специфічні правила можна сформулю­вати, застосувати їх для зрозуміння економічних явищ та перед­бачування результатів економічної політики. *

Дата добавления: 2015-05-09